Постанова

від 12.01.2022 по справі 240/12904/21

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/12904/21

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова О.Г.

Суддя-доповідач - Граб Л.С.

12 січня 2022 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Смілянця Е. С. Сторчака В. Ю. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Виконавчого комітету Житомирської міської ради на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Житомирської міської ради, в якому просив:

-визнати протиправними дії Виконавчого комітету Житомирської міської ради, які полягають у ненаданні ОСОБА_1 на його запит від 15.06.2021 публічної інформації, що ним запитувалася;

-зобов`язати Виконавчий комітет Житомирської міської ради надати ОСОБА_1 на його запит інформацію від 15.06.2021 публічну інформацію, що ним запитувалася.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 липня 2021 року позов задоволено частково:

-визнано протиправними дії Виконавчого комітету Житомирської міської ради щодо надання ОСОБА_1 не в повному обсязі запитуваної інформації по першому питанню запиту від 15.06.2021, а саме в частині ненадання запитуваних документів;

-зобов`язано Виконавчий комітет Житомирської міської ради надати ОСОБА_1 повну інформацію по першому питанню запиту від 15.06.2021 в частині надання запитуваних документів.

Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

23.11.2021 від позивача, через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку із чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 15.06.2021 ОСОБА_1 звернувся до Виконавчого комітету Житомирської міської ради з інформаційним запитом на отримання публічної інформації від 15.06.2021 року, у якому просив надати інформацію:

1. Хто, коли та на підставі яких документів вніс відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 1810136300:07:040:0026 ? Надати копії відповідних документів.

2. Повідомити всі наявні відомості про звернення приватного прибуткового суб`єкта господарювання ТОВ "РК "РІО" (код ЄДРПОУ 36894056) щодо отримання будь яких речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 1810136300:07:040:0026? Надати копії відповідних документів.

За результатами розгляду запиту, відповідач листом №25/В-295із1521 від 22.06.2021 повідомив позивача, що по першому пункту інформаційного запиту: відповідно до рішення міської ради від 03.04.2020 за №1851, яким Житомирській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Житомирської міської ради надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, ФОП ОСОБА_2 виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та погоджено в установленому законом порядку. При реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі було допущено технічну помилку щодо цільового призначення земельної ділянки, а саме, замість виразу "для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування" внесено вираз "для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка)". На цей час питання про виправлення помилки в відомостях земельного кадастру вирішується відповідно до вимог чинного законодавства. По другому пункту запиту повідомлено, що заява ТОВ "РК "РІО" щодо оформлення права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1810136300:07:040:0026, не надходила.

Позивач, вважаючи, що відповідачем, як розпорядником інформації порушено його права на отримання інформації, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (ст.34 Конституції України).

За змістом ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У Рішенні Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012, даючи офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України, Конституційний Суд України зазначив, що Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб, у тому числі й конституційне право особи на невтручання в її особисте і сімейне життя; збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац шостий пункту 4, абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини вказаного Рішення).

У абзаці третьому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 01.06.2016 № 2-рп/2016 Конституційний Суд України відмічено, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.

Конституційний Суд України визначив, що під правомірним обмеженням конституційних прав і свобод людини і громадянина слід розуміти передбачену Конституцією України можливість втручання держави за допомогою юридичних засобів у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина, яке відповідає вимогам верховенства права, потрібності, доцільності та пропорційності у демократичному суспільстві; метою такого обмеження є охорона основоположних цінностей у суспільстві, до яких належать, зокрема, життя, свобода та гідність людини, здоров`я і моральність населення, національна безпека, громадський порядок (абзац другий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019).

У Рішенні Першого сенату Конституційного Суду України від 22.01.2020 № 1-р(I)/2020 Конституційний Суд України наголосив, що право особи на доступ до інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження мають бути винятками, які передбачені законом, переслідувати одну або декілька законних цілей і бути необхідними у демократичному суспільстві. У разі обмеження права на доступ до інформації законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію вказаного права і не порушувати сутнісного змісту такого права (абзац сьомий пункту 2.2 мотивувальної частини даного Рішення).

Відповідно ст.1 Закону України "Про інформацію" № 2657-XII від 2 жовтня 1992 року інформація-є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Частинами 1, 2 статті 7 вказаного Закону встановлено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес врегульовано Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року №2939-VI.

У ст.1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" наведено визначення, за яким публічна інформація-це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" регламентовано, що право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

П.1 ч.1 ст.13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

За правилами ст. 5 цього Закону одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.

Згідно із ст. 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації" суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

За змістом ч. 1 статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запит на інформацію-це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

У частині 1 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" закріплено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту зокрема в таких випадках розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

Отже, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона має бути заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків. При цьому, розпорядник інформації має право відмовити в наданні інформації за сукупності лише двох умов-розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.

Як з`ясовано під час апеляційного розгляду справи, відповідачем у відповідь на запит позивача листом від 22.06.2021 №25/В-295із1521, частково надано запитувану інформацію.

Так, зі змісту вказаного листа слідує, що Житомирській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Житомирської міської надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1810136300:07:040:0026 для будівництва і обслуговування будівель їв державної влади та місцевого самоврядування. Для цього Житомирською міською радою замовлено та затверджено проект землеустрою на підставі якого здійснено реєстрацію зазначеної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

В той же час позивач просив, серед іншого, надати копії документів на підставі яких внесено відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 1810136300:07:040:0026, а саме- копію проекту землеустрою та рішення сесії Житомирської міської ради, яким його затверджено, а також, хто саме вносив такі відомості до Державного земельного кадастру.

Сторонами не заперечується, що копій запитуваних документів розпорядником інформації не надано.

Пунктом 31 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що міським радам надані виключні повноваження прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, земель яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Частиною 5 статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що уповноважені органи з питань містобудування та архітектури і центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, забезпечують відкритість, доступність та повноту інформації про наявність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці земель державної та комунальної власності, не наданих у користування, що можуть бути використані під забудову.

До моменту внесення відповідної інформації до містобудівного та державного земельного кадастрів виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації або відповідний місцевий орган виконавчої влади зобов`язані надавати за запитами фізичних та юридичних осіб письмову інформацію про наявність земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову.

Відповідно до статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад, організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою, здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині, що саме виконавчий комітет Житомирської міської ради, згідно з його компетенцією зобов`язаний володіти інформацією про земельні ділянки комунальної або державної форми власності. Більше того, виконавчий комітет також залишається розпорядником цієї інформації після її внесення до містобудівного та державного земельного кадастрів, якщо вона є у його фактичному володінні.

Аналогічних правових висновків також дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №127/28475/15-а) від 05 листопада 2019 року (справа №359/7966/16-а), від 07 лютого 2020 року (справа № 127/13810/17) та від 14.05.2020 (справа №127/5403/17).

Частиною 1 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту зокрема в таких випадках розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

При цьому, за нормами ч. 3 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Проаналізувавши вищевикладені правові норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що запит ОСОБА_1 розглянутий розпорядником інформації неналежним чином та всупереч вимогам Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Колегія суддів вважає необгрунтованими посилання скаржника на те, що останнім направлено запит за належністю в.о. начальника ГУ Держгеокадастру у Киїській області, оскільки як свідчить дата на копії вказаного листа, останній направлений вже після подання апеляційної скарги виконавчим комітетом Житомирської міської ради, а не на стадії розгляду запиту.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Виконавчого комітету Житомирської міської ради залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 липня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Граб Л.С. Судді Смілянець Е. С. Сторчак В. Ю.