Постанова

від 12.01.2022 по справі 148/501/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 148/501/21

Провадження № 22-ц/801/188/2022

Категорія: 62

Головуючий у суді 1-ї інстанції Саламаха О. В.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2022 рокуСправа № 148/501/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів Войтка Ю.Б., Стадника І.М.,

за участю секретаря судового засідання Лучицького А.О.,

за участю сторін: позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №148/501/21 за позовом ОСОБА_1 до Тульчинської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 жовтня 2021 року, яке ухвалене суддею Саламахою О.В. в Тульчинському районному суді Вінницької області,

в с т а н о в и в :

В березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Тульчинської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування , мотивуючи позовні вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_2 . Після його смерті залишилось спадкове майно - земельна ділянка кадастровий номер 0524385400:01:000:0838, призначена для ведення сільськогосподарського виробництва, площею 1,3399 га, розташована на території Суворовської сільської ради Тульчинського району Вінницької області. Дана земельна ділянка належна йому на підставі державного акту на право власності на землю серії 11-ВН № 058931, виданого 30 грудня 2001 року Суворовською сільською радою на ім`я його матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті матері чоловік позивача спадщину прийняв, однак не встиг її переоформити на своє ім`я.

Позивач з метою оформлення спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_2 звернулася до нотаріальної контори, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено в зв`язку з відсутністю належних правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Таким чином, просила визнати за нею право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку кадастровий номер 0524385400:01:000:0838, призначену для ведення сільськогосподарського виробництва, площею 1,3399 га, розташовану на території Суворовської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, належну ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на землю серії 11-ВН № 058931, виданого 30 грудня 2001 року Суворовською сільською радою на ім`я ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, судом допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, допущена неправильна оцінка доказів, досліджених в судовому засіданні, невідповідність висновків викладених в рішенні суду обставинам справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права. Просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 21 червня 2016 року виконкомом Вапнярської селищної ради Томашпільського району Вінницької області, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 (а.с.4).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 23 липня 2020 року, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 (а.с.5).

З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого Суворовським сільським відділом РАГС 16 листопада 1950 року вбачається, що ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 (а.с.6).

Копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , виданого 13 липня 2016 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 12 березня 1963 року (а.с.7).

Згідно довідки Суворовської сільської ради Тульчинського району Вінницької області № 57 від 03 лютого 2021 року, після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 залишилося спадкове майно, яке він прийняв, але не встиг оформити після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке складається з земельної ділянки, розташованої на території Суворовської сільської ради площею 1,34 га в межах згідно з планом, який знаходиться в оренді СТОВ Суворовське с. Суворовське Тульчинський район Вінницька область (а.с.8).

Позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію державного акту на право власності на землю серії ІІ - ВН № 058931, виданого Суворовською сільською радою 30 грудня 2001 року на ім`я ОСОБА_3 , відповідно до якого, вона володіла земельною ділянкою площею 1,34 га, розташованою на території Суворовської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, призначеною для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.9).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 є у списку власників земельних часток, які не отримали державні акти СТОВ Суворовське (а.с.10).

Відповідно до листа Тульчинської державної нотаріальної контори № 10/02-14 від 28 січня 2021 року, оформити спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_2 , який був спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , на вищевказану земельну частку (пай) позивач не має можливості в зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу на спадкове майно (а.с.11).

Згідно копії витягу з Державного земельного кадастру, сформованого 04 лютого 2021 року, право в Державному земельному кадастрі на вищевказану земельну ділянку не зареєстровано (а.с.12).

Відповідно до копії спадкової справи до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , з заявою про прийняття спадщини звернулась дружина ОСОБА_1 . Інші спадкоємці - діти померлого - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від спадщини відмовились (а.с.39 - 65).

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно зі статтею 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або його частину одній або кільком особам, а також державі або окремим організаціям. Частина майна, що залишилася незаповіданою, розподіляється між спадкоємцями за законом в порядку черговості (стаття 537 ЦК УРСР).

За змістом статті 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту її відкриття.

Статтею 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління і володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців із дня відкриття спадщини.

За змістом наведених норм до спадкоємців переходять лише ті права та обов`язки (спадщина) спадкодавця, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.

Предметом спору в даній справі є земельна ділянка розміром 1,34 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах Суворовської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, яка, як стверджує позивач, належала на праві власності ОСОБА_3 і яку успадкував за законом ОСОБА_2 .

Підстави та процедура набуття права власності на земельну ділянку на час відкриття спадщини регулювалися ЗК України 1990 року.

Відповідно до положень статті 17 ЗК України 1990 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, передача земельних ділянок у приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Згідно з частинами третьою і четвертою статті 17 ЗК України 1990 року громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до відповідної ради за місцем розташування земельної ділянки, яка розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення (частина сьома статті 17 Кодексу ЗК України 1990 року).

Статтею 22 ЗК України 1990 року передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після встановлення меж ділянки в натурі та одержання документа, що посвідчує право власності чи право користування.

Право власності чи право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються сільськими, селищними, міськими, районними радами (стаття 23 зазначеного Кодексу).

З огляду на викладене, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності відповідних юридичних фактів у їх сукупності, зокрема, ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Такі ж висновки щодо підстав для спадкування земельної ділянки сформульовано у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 343/1048/17, де Верховний Суд залишив без змін судові рішення, якими відмовлено у задоволенні вимог про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування з тих підстав, що спадкодавець за життя не оформив у встановленому законом порядку право власності на спірні земельні ділянки, тому вони не є об`єктом спадкування і не входять до спадкової маси.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі №362/6164/17.

Установивши, що матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_3 за життя набула права власності на земельну ділянку площею 1,4 га на території Суворовської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а рішення Суворовської сільської Ради народних депутатів, як і державний акт, видані 29 грудня 2001 року і 30 грудня 2001 року відповідно, тобто більш як через п`ять років після смерті ОСОБА_3 (померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ), і не породжують у померлої ніяких прав на земельну ділянку, оскільки в силу положення статті 9 ЦК УРСР 1963 року здатність спадкодавця набувати цивільні права і обов`язки припинилася у зв`язку з її смертю, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що спірна ділянка не є об`єктом спадкування і не входить до спадкової маси на момент смерті спадкодавця ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона має право на спадкування спірної земельної ділянки, оскільки її чоловік ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_3 є необґрунтованими.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з інформації Тульчинської державної нотаріальної контори від 10 серпня 2021 року, спадкова справа після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , не відкривалась (а.с.66).

В матеріалах спадкової справи наявна довідка Вапнярської селищної ради від 30 червня 2016 року, відповідно до якої після смерті ОСОБА_2 залишилось спадкове майно: 1/3 частка квартири з надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1 та кошти на рахунку в АТ Ощадбанк . На вказану квартиру позивачу ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с.50, 64).

Крім того, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга статті 549 ЦК Української РСР).

Відповідно до пункту 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, (чинної, на час існування спірних правовідносин) свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК Української РСР).

Доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути: довідка управління будинками, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця; довідка фінансового органу, органу держстраху чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню або збори; квитанція про сплату податку, платежу, збору; копія рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Згідно зі статями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до положень ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що її чоловік ОСОБА_2 прийняв у спадщину спірну земельну після смерті матері ОСОБА_3 , проте не встиг оформити при цьому посилається на довідку Суворовської сільської ради Тульчинського району Вінницької області № 57 від 03 лютого 2021 року.

Разом з тим, ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звертався, доказів, які б свідчили, що він фактично вступив в управління земельною ділянкою розміром 1,4 га, позивачем не надано.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги про прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті ОСОБА_2 , який у свою чергу прийняв після смерті ОСОБА_3 , у вигляді земельної ділянки площею 1,4 га, яка розташована на території Суворовської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном не ґрунтуються на фактичних обставинах справи і вимогах чинного законодавства.

Відтак, вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку є безпідставними та необґрунтованими.

Судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, надано вірну оцінку зібраним доказам, відповідно до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення скасуванню не підлягає.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 12 січня 2022 року.

Головуючий Сопрун В.В.

Судді Войтко Ю.Б.

Стадник І.М.