Рішення

від 20.12.2021 по справі 376/296/21

СКВИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/296/21

Провадження № 2/376/544/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2021 р. Сквирський районний суд Київської області

у складі: Головуючого судді - Коваленка О.М.,

за участі секретаря судових засідань - Таранчук В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сквира Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Влакос про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, розірвання трудового договору, стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вихідної допомоги та моральної шкоди,

Встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом в обґрунтування якого вказав, що відповідно до наказу № 6 від 03.07.2006 року його прийнято на роботу до ТОВ Влакос на посаду водія-міжнародника.

01 жовтня 2020 року він звернувся із письмовою заявою до директора ТОВ Влакос Бикова Я.М. про надання щорічної відпустки з виплатою матеріальної допомоги, однак вказана заява залишена товариством без уваги. Крім цього, в період з 2019 по 2020 рік ТОВ Влакос перестало йому виплачувати заробітну плату.

У зв`язку з порушенням керівництвом ТОВ Влакос трудового законодавства та невиплатою заробітної плати, він 16.10.2020 року направив рекомендованим листом на адресу товариства заяву про звільненням з роботи з 21.10.2020 внаслідок порушення його трудових прав, яку підприємством 20.10.2020 року отримано.

Згідно запису № 20 в трудовій книжці, яку він ОСОБА_1 отримав 13.01.2021, його звільнено з роботи за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України відповідно до наказу підприємства № 9 від 31.12.2019.

Однак, жодної заяви щодо звільнення його з роботи за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України ОСОБА_1 не писав.

Крім цього, як того вимагає Кодекс законів про працю України, його не було ознайомлено з наказом про звільнення та не виплачено всі належні суми, а саме не виплачено заборгованість по заробітній платі за період з січня 2012 року по січень 2021 року, не виплачено компенсацію за невикористані дні відпустки.

За таких обставин звертається до суду та з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд:

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю ВЛАКОС (09100, Київська область, Сквирський район, м. Сквира, вул. Київська, буд.6, код ЄДРПОУ 24081279) у трудовій книжці ОСОБА_1 внести зміни: з звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України за власним бажанням на звільнення відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням по відношенню до мене ТОВ Влакос законодавства про працю , датою припинення трудових відносин вважати датою винесення рішення судом.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВЛАКОС (09100, Київська область, Сквирський район, м. Сквира, вул. Київська, буд.6, код ЄДРПОУ 24081279) на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 33 310,05 грн. та, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 30 665,52 грн., всього в сумі 63 975,57 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВЛАКОС ( 09100, Київська область, Сквирський район, м. Сквира, вул. Київська, буд.6, код ЄДРПОУ 24081279) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні, який складає 111 782,03 грн. виходячи із розміру середньоденної заробітної плати за період з 01 січня 2020 року по 30 вересня 2021 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВЛАКОС (09100, Київська область, Сквирський район, м. Сквира, вул. Київська, буд.6, код ЄДРПОУ 24081279) на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 5 327,37 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВЛАКОС (09100, Київська область, Сквирський район, м. Сквира,вул. Київська, буд.6, код ЄДРПОУ (24081279) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, його представник адвокат Постельга О.А. надав до суду заяву про підтримання позовних вимог та просив провести розгляд справи без його участі та участі позивача та не проводити фіксування судового засідання технічними засобами (а.с.123).

Представник відповідача ТОВ Влакос - Биков Я.М. в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с.122), причини неявки в судове засідання суду не повідомив, 11.08.2021 року від представника відповідача Бикова Я.М. надійшов відзив, де він вказав, що заперечує щодо наведених позивачем обставин та просить ухвалити рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволені позовних вимог (а. с. 76-82).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні судового засідання на підставі вимог ст. ст.223,247 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 03.07.2006 р. відповідно до наказу № 6 від 03.07.2006 р. по ТОВ ВЛАКОС , позивача прийнято на роботу водієм - міжнародником, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.26).

Під час роботи позивача неодноразово було порушені його трудові права, внаслідок чого позивачем було прийнято рішення про звільнення у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Маючи бажання розірвати трудові відносини з роботодавцем позивачем направлено заяву про звільнення з 21 жовтня 2020 року (а.с.29), яку направлено відповідно до послуг поштового зв`язку та згідно з Правилами надання послуг поштового зв`язку , які затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 цінним листом №0900101242693 від 16.10.2020р. з описом вкладення, яка була отримана Товариством 20.10.2020 року (а.с.30,31).

В той же час правова норма, на яку посилався заявник, як на підставу для звільнення, говорить про те, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За таких обставин позивач просить суд визнати трудові відносини між ТОВ ВЛАКОС , розірваними з дати прийняття рішення судом на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору та зобов`язати ТОВ ВЛАКОС видати наказ про звільнення з роботи ОСОБА_1 на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом статті 38 КЗпП розірвання трудового договору з ініціативи працівника, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП, він може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі змінювати його правові підстави, які залежать від причин, що спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в Постанові від 31.10.2012 року у справі № 6-120 цс 12, у разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства, ч.3 ст.38 КЗпП України, не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч.1 ст.38 КЗпП України або іншу.

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, оскільки поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника значення не мають. Вказане свідчить про те, що, отримавши заяву працівника про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України, роботодавець або задовольняє її, або відмовляє .

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кабінетом Міністрів України 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці №96 (далі - Положення №96).

Відповідно до п. 1 Положення №96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно з пунктом 4 Положення №96 органи Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; а також здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням законодавства у сфері охорони праці.

Пунктом 7 Положення встановлено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності №877 від 05.04.2007 (далі - Закон №877).

Дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч.1 ст. 2 Закону №877).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону №877 державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно з частиною 4 статті 2 Закону №877 заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Статтею 1 Закону №877 визначено, що заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Так, статтею 259 КЗпП України унормовано, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 року №1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці №129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 року №1986-IV, та Законом України Про основі засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 (далі - Порядок №823).

Відповідно до п.2 Порядку №823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до п. п. 19, 20 Порядку №823 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) (далі - акт), і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Один примірник акту залишається в об`єкта відвідування.

Судом встановлено, що Головним управлінням Держпраці у Київській області проведено перевірку додержання вимог законодавства у сфері праці ТОВ ВЛАКОС код ЄДРПОУ 24081279, юридична адреса: вул. Київська, буд. 6, м. Сквира, Київська область, 09000, за результатами якої складено 30.04.2021 акт № КВ11253/55АВ.

Інспектування проводилось відповідно до наказу ГУ Держпраці у Київській області від 23.04.2021 №1699, посвідчення (направлення ) від 23.04.2021 №1253 на проведення державного нагляду ( контролю) позапланового, форма заходу державного нагляду (контролю) інспекційне відвідування у період з 27.04.2021 по 30.04.2021.

Акт №КВ 1253/55/АВ від 30.04.2021 складений за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду(контролю) щодо до держання вимог законодавства у сферах охорони праці, промислової безпеки, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, праці, зайнятості населення, зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснення державного гірнічного нагляду посадовою особою органу державного нагляду(контролю) головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області Замули Тетяни Юріївни, встановлені порушення законодавства про працю (а.с.99-106).

Акт №КВ 1253/55/АВ від 30.04.2021 підписаний директором ТОВ ВЛАКОС Биковим Я.М. без заперечень (а. с. 106).

В акті №КВ 1253/55/АВ від 30.04.2021, складеного за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду(контролю ) щодо держання вимог законодавства у сферах охорони праці, промислової безпеки, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, праці, зайнятості населення, зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснення державного гірничного нагляду №КВ 1253/55/АВ від 30.04.2021 зазначено: відповідно до наказу від 31.12.2019 № 9 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади ТОВ ВЛАКОС відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України 31 грудня 2019 року, відповідно до розрахунково-платіжних відомостей, довідки про заборгованість із виплати заробітної плати по підприємству, розрахункові кошти у сумі 72 742,87 грн.( в тому числі компенсація за невикористані дні щорічної відпустки 30 665,52 грн., заробітна плата за 2018 рік у сумі-1505, 35 грн.,заробітна плата за 2019 рік у сумі 40 572,00 ) ОСОБА_1 виплачені не були.

Головним управлінням Держпраці у Київській області зроблено висновок: у ТОВ ВЛАКОС існує заборгованість із виплати розрахункових коштів перед ОСОБА_1 на суму 72 742,87 грн., у зв`язку з чим порушено вимоги ст.116 КЗпП України.

Тобто, підприємством ТОВ ВЛАКОС - порушено вимоги ч.1,ч.4 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України Про оплату праці , ст.21 Закону України Про відпустки .

З довідки ТОВ ВЛАКОС №7 від 28.04.2021 доданої до акту №КВ 1253/55/АВ від 30.04.2021, вбачається, що за 2018 рік заборгованість із заробітної плати складає 1 505,35 грн., заборгованість за 2019 рік складає 40 572,00 грн., компенсація за невикористану відпустку складає 30 665,52грн., загальна сума заборгованості складає 72 742,87 грн. (а.с.108).

За змістом статті 38 КЗпП розірвання трудового договору з ініціативи працівника, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП, він може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі змінювати його правові підстави, які залежать від причин, що спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в Постанові від 31.10.2012 року у справі № 6-120 цс 12, у разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства, ч.3 ст.38 КЗпП України, не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч.1 ст.38 КЗпП України або іншу.

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, оскільки поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника значення не мають. Вказане свідчить про те, що, отримавши заяву працівника про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України, роботодавець або задовольняє її, або відмовляє.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1998 року № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

У відповідності до вимог п. 4.1, п. 4.2 Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку з внесеним до неї записом про звільнення, а якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган у цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції .

Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ч. 6 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.

Таким чином, відповідач був зобов`язаний в день звільнення позивача, видати йому належним чином оформлену трудову книжку та провести повний розрахунок.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач при звільненні позивача з ним належним чином не розрахувався, трудову книжку не видав.

З огляду на викладене, позивач вважає правомірними та обґрунтованими свої вимоги щодо внесення відповідачем до трудової книжки позивача записів, у відповідності до вимог п. 2.10 Інструкції, а саме, внести новий запис про звільнення ОСОБА_1 , зазначивши датою його звільнення фактичний день винесення рішення судом.

Несвоєчасне здійснення розрахунків по виплаті заробітної плати є підставою для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку, відповідно до ст. 117 КЗпП, вихідної допомоги, відповідно до ст. 44 КЗпП, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати, відповідно до ст. 34 Закону України "Про оплату праці" та ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", а також моральної шкоди, відповідно до ст. 237-1 КЗпП та ст. 23 ЦК України.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на працю, яке включає до себе можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку добровільно дає згоду.

На даний час виплата позивачу заборгованості по заробітній платі не відбулась.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст. 117 КЗпП. Частиною першою цієї норми передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до абз. 2 та абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. N 100 (зі змінами та доповненнями) працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абз. 1 п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до абз. 1 та абз. 2 п. 3 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів , у випадку стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

У п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1995 року № 100, визначено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на кількість відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Враховуючи положення ст. 73 КЗпП України кількість робочих днів за період з 1 січня 2020 року по 30 вересня 2021 року склала 437 дні.

Загальна кількість робочих днів, за яку необхідно стягнути середній заробіток, складає: 251+186=437 дні. При цьому, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період, який триває протягом часу з 01 січня 2020 по 30 вересня 2021року з урахуванням всіх робочих днів, а не календарних.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача суму середнього заробітку позивача за час його вимушеного прогулу, пов`язаного із затримкою видачі трудової книжки, в розмірі 111 782,03 грн.,яка обрахована наступним чином.

У відповідності до матеріалів справи, середньоденна заробітна плата позивача склала 230,21 грн. (57784,00 грн.: 251 =230,21.(мінімальна заробітна плата в 2020 році, з 01.01.2020 по з 01.08.2020 в сумі 4723,00 грн., з 01.09.2020 по 31.12.2020 в сумі 5000,00 грн.) 2020 рік -251 робочий день. Сума, що підлягає стягненню за 2020 рік 57 782,71 грн. мінімальна заробітна плата в 2021 року 6000,00 грн.) в 2021рік 186 робочих дні з 01.01.2021 по 30.09.2021), (54 000,00 грн.: 186 =290,32) сума, що підлягає стягненню за 2021рік 53 999,32 грн.

Беручи до уваги вимоги чинного законодавства для встановлення розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню, до розрахунку беруться робочі дні у відповідному році.

Правові підстави для стягнення середньої заробітної плати за вказаний період наявні та передбачені ст. 117 КЗпП України. Таким чином, роботодавець повинен компенсувати звільненому працівнику, з яким не було проведено розрахунок по виплаті заробітної плати у день звільнення, середній заробіток за період прострочки по день виплати.

У конкретному випадку цей період розраховується від 01 січня 2020 року до 30 вересня 2021 року.

При цьому, розрахунок середньої заробітної плати, яка підлягає позивачеві, починається з 01.01.2020, дата, коли відповідачем не повідомлено про звільнення позивача (наказ ТОВ ВЛАКОС № 9 від 31.12.2019). та закінчується днем розгляду справи та проголошенням відповідного рішення.

Відповідно до ст.232 КЗпП України, безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори, зокрема, за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

В той же час, встановлено та підтверджується довідкою ТОВ ВЛАКОС від 28.04.2021 №7, а саме: заборгованість із виплати заробітної плати складає 72742,87 грн.( в тому числі компенсація за невикористані дні щорічної відпустки 30 665,52 грн.) ОСОБА_1 виплачено не було, тільки 22.06.2021 відповідно до видаткового касового ордеру заборгованість по заробітної платі в розмірі 8 767,30 грн. сплачена, а відтак роботодавець повинен нести відповідальність, встановлену статтею 117 КЗпП України, у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові.

Відповідно до ст.1 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно із ст.3 вказаного Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Розрахунок компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. N 159.

Згідно з п. 2 Порядку, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 р.

Пунктом 3 Порядку визначено, що заробітна плата підлягає компенсації.

Згідно з п. 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці за який виплачується дохід по розрахунку не включаються.

Виходячи з вищевикладеного та відповідно до розрахунку:

місяць заборгованості сума заборгованості коефіцієнт індексації % сума компенсації (з відрахуванням суми податків)

Грудень 2018 1505,35 16,1 242,36 Січень 2019 3381,00 14,9 503,77 Лютий 2019 3381,00 14,4 486,86 Березень 2019 3381,00 13,5 449,67 Квітень 2019 3381,00 12,2 412,48 Травень 2019 3381,00 11,4 385.43 Червень 2019 3381,00 12,0 405,72 Липень 2019 3381,00 12,7 429,39 Серпень 2019 3381,00 13,0 439,53 Вересень 2019 3381,00 12,2 412,48 Жовтень 2019 3381,00 11,4 385,43 Листопад 2019 3381,00 11,3 382,05 Грудень 2019 3381,00 11,6 392,20 Всього: 42077,35 5327,37

Відповідно ст.2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати , компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом, тому сума 5327,37 грн. підлягає стягнення з ТОВ ВЛАКОС на користь позивача.

Відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови № 4 від 31.03.1995 р. Про судову практику в спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснив, що необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Позивач тривалий час був позбавлений права отримати належні йому кошти при звільненні.

Враховуючи те, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Позивач, також зазначає, що тривала боротьба за свої законні права призвела до сильного психологічного дискомфорту, погіршення самочуття, емоційного хвилювання, втрати його часу, необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя та інших негативних наслідків.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У пункті 5 зазначеної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Серед іншого, загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Разом з тим, пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди надано роз`яснення, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності..

Такий висновок зроблено Верховним Судом у складі суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19.12.2018 р. у справі № 640/14909/16-ц.

Отже, враховуючи характер порушення прав позивача, ступінь вини особи, яка завдала матеріальної та моральної шкоди, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення, тому, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає за необхідним позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 4,12,13, 76, 81, 223, 247, 258,259,263 - 265, 351,352,354 ЦПК України, ст.ст. 38, 44,47,48,115 -117,232, 235,237-1, 259 КЗпП України, ст..ст. 22,23 ЦК України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. N 159, Постановою Верховного суду від 19.12.2018 р. у справі № 640/14909/16-ц, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , ст. 34 Закону України "Про оплату праці", ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", Положенням про Державну службу України з питань праці №96, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ВЛАКОС про зобов`язання щодо внесення відповідного запису в трудову книжку, стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, виплати середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди - задовольнити в повному обсязі.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю ВЛАКОС (09100, Київська область, Сквирський район, м. Сквира, вул. Київська, буд.6, код ЄДРПОУ 24081279) у трудовій книжці ОСОБА_1 внести зміни, а саме: з звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України за власним бажанням на звільнення відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням по відношенню до ОСОБА_1 ТОВ Влакос законодавства про працю , датою припинення трудових відносин вважати датою винесення рішення судом.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВЛАКОС (09100, Київська область, Сквирський район, м. Сквира, вул. Київська, буд.6, код ЄДРПОУ 24081279) на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 33 310,05 грн. та, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 30 665,52 грн., всього в сумі 63 975,57 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВЛАКОС ( 09100, Київська область, Сквирський район, м. Сквира, вул. Київська, буд.6, код ЄДРПОУ 24081279) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні, який складає 111 782,03 грн. виходячи із розміру середньоденної заробітної плати за період з 01 січня 2020 року по 30 вересня 2021 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВЛАКОС (09100, Київська область, Сквирський район, м. Сквира, вул. Київська, буд.6, код ЄДРПОУ 24081279) на користь ОСОБА_1 компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 5 327,37 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВЛАКОС (09100, Київська область, Сквирський район, м. Сквира,вул. Київська, буд.6, код ЄДРПОУ (24081279) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.

З текстом рішення можливо ознайомитися за адресою: court.gov.ua

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: О.М. Коваленко