Ухвала

від 23.12.2021 по справі 910/2010/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/2010/19 (910/17948/20)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Банаська О. О. - головуючого, Жукова С. В., Пєскова В. Г.

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.

за участю представників:

ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" арбітражного керуючого Реверука П. К.: Гончарук А. М.

відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліос-1" : Слюсар В. В.

кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нуфарм Україна" : Гаджук П. П.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" арбітражного керуючого Реверука П. К.

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021

у складі колегії суддів: Доманської М. Л. (головуючої), Пантелієнка В. О., Верховця А. А.

та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.03.2021

у складі судді Івченко А. М.

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Реверука П. К.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліос - 1"

про визнання недійсним договору

в межах справи № 910/2010/19

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія - Агро"

про банкрутство

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 відкрито провадження у справі № 910/2010/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" (далі - ТОВ "Імперія-Агро"), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника.

2. Постановою Господарського суду міста Києва від 16.04.2020 у справі № 910/2010/19 ТОВ "Імперія-Агро" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Реверука П. К.

3. У листопаді 2020 року ТОВ "Імперія-Агро" в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Реверука П. К. звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва з відстроченням платежу від 04.05.2018 (далі - Договір).

4. В обґрунтування заявленого позову зазначено, що спірний договір купівлі-продажу був укладений лише з метою безкоштовного виведення майна, яке належало ТОВ "Імперія- Агро", на користь третьої особи - ТОВ "ГЕЛІОС-1", оскільки сторони спірного договору не мали наміру проводити фактичний розрахунок за об`єкт незавершеного будівництва, як передбачено умовами пункту 2.1. Договору.

5. Також, у позові ліквідатор зазначив, що зарахування зустрічних однорідних вимог відбулось 04.05.2018, тобто, в той момент, коли у продавця ще не виникло право вимагати від покупця виконання зобов`язання по оплаті за вказаним договором, оскільки останнім днем строку виконання зобов`язання покупця по оплаті є 05.05.2018, що є порушенням, на думку позивача, положень статті 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

6. В якості правової підстави для визнання оспорюваного договору недійсним ліквідатор у позові посилався на статтю 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) (безоплатність оспорюваного договору) та статтю 234 ЦК України (фіктивність правочину).

7. 16.11.2020 від ТОВ "Імперія-Агро" в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Реверука П. К. надійшла заява про забезпечення позову, яка була задоволена ухвалою від 09.12.2020.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

8. 04.05.2018 між ТОВ "Імперія-Агро" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕЛІОС-1" (далі - ТОВ "ГЕЛІОС-1") (покупець) був укладений Договір, згідно пункту 1.1 якого продавець передає у власність, а покупець приймає у власність об`єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Волкова, буд. 17, та сплачує за нього ціну відповідно до умов цього договору.

9. Відповідно до документу, що посвідчує право власності продавця на майно, що є предметом цього договору, та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва має відсоток готовності 85 % та складається з: літ. А - прохідна площею 24,2 кв.м; літ. Б, В - вагова площею 125,1 та 45,6 кв.м; літ. Е, К, Л - склад площею 540,0 кв.м, 2 603,7 кв.м, 173,0 кв.м; літ. Ж - ангар площею 450,0 кв.м; літ. З - підсобне приміщення площею 62,7 кв.м; літ. И, Н - цех площею 662,4 кв.м та 542,8 кв.м; літ Кі, К2 - прибудова площею 21,5 кв.м та 20,0 кв.м; літ. Ні - навіс площею 32,5 кв.м; літ. О - адмін. будівля площею 475,0 кв.м; літ. Д - вбиральня площею 1,0 кв.м; літ. Г - вигрібна яма площею 6,3 кв.м; ворота, огорожа, хвіртка.

10. Згідно з пунктом 2.1. Договору продаж об`єкта незавершеного будівництва за домовленістю сторін вчиняється за ціною 7 685 354,91 грн, які покупець зобов`язується сплатити продавцю до 05.05.2018 . Повний розрахунок за придбане майно має бути підтверджений актом , що стане невід`ємною частиною цього договору. Невиконання покупцем умов цього договору є підставою для визнання даного договору недійсним згідно вимог чинного законодавства.

11. Відповідно до пункту 5.7. Договору право власності на майно у покупця виникає з моменту повного розрахунку за цим договором та державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно . Сторони домовились між собою, що державна реєстрація права власності на майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проводиться одночасно з посвідченням цього договору .

12. 04.05.2018 між ТОВ "Імперія-Агро" та ТОВ "ГЕЛІОС-1" був підписаний акт про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до умов якого ТОВ "Імперія-Агро" має перед ТОВ "ГЕЛІОС-1" непогашене грошове зобов`язання у сумі 7 685 354,91 грн , яке виникло на підставі договору поставки від 23.12.2016 № ХН-11/17-Д та договору поставки від 28.02.2018 № ХН-12/18-Д. ТОВ "ГЕЛІОС-1" має перед ТОВ "Імперія-Агро" непогашене грошове зобов`язання у сумі 7 685 354,91 грн , яке виникло на підставі Договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва з відстроченням платежу від 04.05.2018.

13. ТОВ "ГЕЛІОС-1" та ТОВ "Імперія-Агро", маючи одна до одної зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, дійшли згоди про зарахування таких зустрічних однорідних вимог, що випливають з вищенаведених правочинів .

14. Враховуючи вищевикладене, грошові зобов`язання сторін на суму 7 685 354,91 грн згідно з договором поставки від 23.12.2016 №ХН-11/17-Д; договором поставки від 28.02.2018 № ХН-12/18-Д та договором купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва з відстроченням платежу від 04.05.2018 припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог у повному обсязі на суму 7 685 354,91 грн .

15. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва за оспорюваним договором за ТОВ "ГЕЛІОС-1" відбулась - 04.05.2018.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

16. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2021 у задоволенні заяви ТОВ "Імперія-Агро" в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Реверука П. К. про визнання недійсним договору відмовлено повністю , скасовано вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2020 у справі № 910/2010/19 (910/17948/20) заходи забезпечення позову.

17. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оплата за Договором, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог ТОВ "Імперія-Агро" і ТОВ "Геліос-1" за договором поставки від 28.02.2018 № ХН-12/18-Д, договором поставки від 23.12.2016 № ХН-11/17-Д та Договором, відбулась без порушення статті 601 ЦК України, факт безоплатного відчуження майна не підтверджений в суді, оспорюваний договір не містить ознак фіктивності .

Короткий зміст постанови апеляційного господарського суду

18. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 відмовлено в задоволенні апеляційної скарги ліквідатора ТОВ "Імперія-Агро" арбітражного керуючого Реверука П. К., залишено без змін ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.03.2021 .

19. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про відсутність ознак фіктивності оспорюваного договору . Також, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що, звертаючись до суду з даною позовною заявою, арбітражний керуючий безпідставно застосував до відповідних правовідносин норми КУзПБ (частина друга статті 42 КУзПБ - боржник безоплатно здійснив відчуження майна), адже, на момент укладення оспорюваного договору від 04.05.2018 діяли норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), які містили аналогічні підстави визнання правочинів боржника недійсними (стаття 20 Закону).

20. Судом апеляційної інстанції було встановлено недоведеність факту укладення оспорюваного договору на безоплатній основі , без наміру сторін проводити фактичний розрахунок, оскільки плата на виконання оспорюваного договору була фактично здійснена між сторонами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за оспорюваним договором та договорами поставки при тому, що вартість майна визначена суб`єктом оцінки у розмірі 6 864 156,00 грн - є нижчою ніж вартість, визначена сторонами у договорі у розмірі 7 685 354,91 грн (судом були досліджені, в тому числі, документи, оформлені на виконання договору поставки, з урахуванням висновку про дотримання форми векселю чинному законодавству, встановивши, що у зв`язку з невиконанням умов яких, у ТОВ "Імперія- Агро" виникли грошові зобов`язання перед ТОВ "Геліос-1" в частині повернення попередньої оплати), що оформлено сторонами оспорюваного договору окремим правочином - актом про зарахування зустрічних однорідних вимог від 04.05.2018, який є правомірним відповідно до статті 204 ЦК України, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, сторони у справі доказів визнання його недійсним або оскарження його в судовому порядку не надавали .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21. Ліквідатор ТОВ "Імперія-Агро" арбітражний керуючий Реверук П. К. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.03.2021 у справі № 910/2010/19 (910/17948/20), в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення повністю, справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

(ліквідатор ТОВ "Імперія-Агро" арбітражний керуючий Реверук П. К.)

22. В обґрунтування доводів касаційної скарги ліквідатор ТОВ "Імперія-Агро" арбітражний керуючий Реверук П. К. стверджує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, та в якості підстави касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) посилаючись в контексті цієї підстави на таке:

- при прийнятті оскаржуваних рішень, судами попередніх інстанцій неправильно застосовано частину другу статті 42 КУзПБ (частину першу статті 20 Закону про банкрутство ) та без врахування висновків , наведених у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18, від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17 ;

- суди не в повному обсязі дослідили фактичні обставини справи, зокрема щодо правомірності та підстав виникнення у боржника заборгованості перед ТОВ "Геліос 1" за наявності доказів виконання боржником зобов`язань перед цим кредитором, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про правомірність зарахування зустрічних однорідних вимог за оспорюваним договором купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва від 04.05.2018 та договором поставки між тими ж сторонами;

- оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням статті 236 ГПК України та без врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.06.2021 у справі № 924/233/18 .

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

(ТОВ "Геліос - 1")

23. 31.08.2021 на електронну пошту Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТОВ "Геліос - 1" в якому останнє просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення з огляду на те, що укладений сторонами Договір не порушує вимог статті 42 КУзПБ та зарахування зустрічних однорідних вимог є правомірним та підтверджується наявними матеріалами справи.

24. 01.09.2021 арбітражним керуючим Реверуком П. К. на електронну пошту Верховного Суду подано відповідь на відзив, в якому останній зазначає, що наведені відповідачем у відзиві на касаційну скаргу доводи жодним чином не спростовують твердження скаржника щодо не з`ясування судами попередніх інстанцій обставин, які підлягали обов`язковому встановленню та мають важливе значення для вирішення справи, що в свою чергу є підставою для скасування оскаржуваних рішень.

25. 22.12.2021 до Верховного Суду від ліквідатора ТОВ "Імперія-Агро" арбітражного керуючого Реверука П. К. надійшли письмові пояснення по справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

26. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI "Про внесення змін до ГПК України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким, зокрема, змінено підстави касаційного оскарження судових рішень.

27. Цим Законом від 15.01.2020 № 460-XI законодавець звузив критерії допустимості, які дозволяють звернутися до Верховного Суду з касаційною скаргою, встановивши конкретні випадки, в яких рішення судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку.

28. До того ж, частиною першою статті 300 ГПК України у редакції Закону від 15.01.2020 № 460-XI визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. Відтак, Верховний Суд саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

30. Колегія суддів наголошує на тому, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16 ).

31. Таким чином у цій справі касаційний розгляд здійснюється в межах доводів поданої касаційної скарги зазначених в пункті 22 цієї ухвали.

32. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

33. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

34. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження покладається на скаржника.

35. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

36. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/2010/19 (910/17948/20) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

37. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

38. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

39. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

40. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

41. Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

42. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

43. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та 13.09.2017 у справі № 923/682/16.

44. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

45. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

46. Таким чином наявність передумов для реалізації скаржником права ініціювати касаційний перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення подібності таких складових елементів (критеріїв) як предмет спору (заявлених вимог), підстави позову (вимог), змісту позовних вимог, встановлених судами фактичних обставин та наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин у справі, що переглядається в касаційному порядку, та у справах за результатами перегляду яких Верховним Судом сформовано правовий висновок, про неврахування якого стверджує касатор.

47. Відмінність предмета розгляду (предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог) у справі, що переглядається в касаційному порядку, та у постановах Верховного Суду, на які посилається касатор обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, однаково як і не подібність правовідносин у таких справах за будь-яким іншим із зазначених вище критеріїв тягне за собою процесуальні наслідки встановлені статтею 296 ГПК України, а саме закриття касаційного провадження.

48. Аналіз висновків викладених в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18, від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 на які посилався скаржник у касаційній скарзі як на висновки Верховного Суду, що не були враховані судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі, свідчить, що правовідносини у зазначених справах є неподібними правовідносинам, які склалися між сторонами у цій справі № 910/2010/19 (910/17948/20), що переглядається, з огляду на таке.

49. У цій справі (910/2010/19 (910/17948/20)) предметом розгляду є позов ліквідатора боржника про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва з відстроченням платежу від 04.05.2018 та подальшим припиненням грошових зобов`язань зі сплати платежу за договором шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог у повному обсязі , поданий на підставі частини другої статті 42 КУзПБ.

50. Водночас, у постановах на які зроблено посилання в касаційній скарзі предметом розгляду були:

- у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18 - заява про визнання недійсними договору № DNH1LON02888/1 про заміну боржника у зобов`язані , який був укладений 01.08.2014 між ПАТ "ВЕСТА-ДНІПРО" (первісний боржник), ТОВ "Рекуперація Свинцю" (новий боржник) і ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (кредитор); договору про внесення змін № 5 від 01.08.2014 до договору № DNH1LON02888 від 11.12.2012, який було укладено між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" і ТОВ "Рекуперація Свинцю";

- у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17 - заява про визнання договору недійсним в межах справи про банкрутство ТОВ "РМ-Інвест" № 910/6179/17, в порядку статті 20 Закону про банкрутство, мотивована тим, що відчуження майна боржника за договором купівлі-продажу нежилого будинку від 08.09.2016, спрямоване на ухилення відповідача від виконання зобов`язань перед кредиторами . Заявник вважав, що відчуження майна відбулось між пов`язаними особами за значно заниженими цінами , яку покупець так і не сплатив , без наміру реальної сплати справедливої ринкової вартості такого майна;

- у постанові Верховного Суду від 25.06.2021 у справі № 924/233/18 - позов про стягнення 3 935 558,00 грн заборгованості за договором поставки молока від 12.08.2016 № 49, обґрунтований неналежним виконанням відповідачем як покупцем взятих на себе зобов`язань за договором поставки молока від 12.08.2016 № 49 відповідно до якого позивачем у період лютого-листопада 2017 року поставлено йому товар на суму 141 916 738,00 грн за який ДП "Старокостянтинівський молочний завод" розрахувалось лише частково в сумі 138 603 879,00 грн тоді як решту поставленого молока в розмірі 3 312 859,00 грн ним сплачено.

51. Отже, у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймались відповідні судові рішення, за інших предмета, підстав позову, змісту позовних вимог та фактичних обставин справи , що у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

52. При розгляді цієї справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.

53. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

54. Крім того ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

55. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

56. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

57. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі ""Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

58. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

59. Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраної скаржником підстави касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

60. Отже, Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

61. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

62. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

63. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

64. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

65. Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

66. Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

67. У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom", а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden").

68. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція викладена в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

69. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ліквідатора ТОВ "Імперія-Агро" арбітражного керуючого Реверука П. К. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.03.2021 у справі № 910/2010/19 (910/17948/20) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, позаяк після відкриття касаційного провадження судом встановлено, що висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними правовідносинам у цій справі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, 287, 296, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ :

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ліквідатора ТОВ "Імперія-Агро" арбітражного керуючого Реверука П. К. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.03.2021 у справі № 910/2010/19 (910/17948/20).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді С. В. Жуков

В. Г. Пєсков