Ухвала

від 12.01.2022 по справі 41/253

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

12.01.2022Справа № 41/253 Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ніко-Тайс на дії державного виконавця Печерського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ) у справі

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ніко-Тайс

до Товариства з обмеженою відповідальністю Інформаційні системи бізнесу

про стягнення 3898,12 грн.

Представники учасників справи:

від скаржника (стягувача): Грищенко О.М.;

від боржника: не з`явився;

від ДВС не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2011 у справі №41/253 позов Публічного акціонерного товариства Київенерго задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Інформаційні системи бізнесу 3898 грн. 12 коп. передплати, 102 грн. 00 коп. державного мита, 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

07.10.2011 на виконання вказаного рішення суду видано наказ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2021 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ніко-Тайс ; замінено сторону у справі №41/253 - з Акціонерного товариства К.ЕНЕРГО на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія НІКО-ТАЙС ; замінено сторону у справі №41/253 під час примусового виконання Рішення Господарського суду міста Києва по справі №41/253 від 19 вересня2011 року, котре набрало законної сили, та наказу Господарського суду міста Києва по справі №41/253 від 07 жовтня 2011 - з Акціонерне товариство К.ЕНЕРГО на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ НІКО-ТАЙС .

16.12.2021 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ніко-Тайс надійшла скарга на дії державного виконавця, в якій заявник просить:

1) визнати неправомірними дії державного виконавця Печерського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні ВП№52593746 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №41/253 від 07.10.2011, які виразились у винесенні постанови від 21.06.2017 про повернення наказу Господарського суду міста Києва у справі №41/253 від 07.10.2011 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження ;

2) скасувати постанову Печерського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) ВП№52593746 про повернення наказу Господарського суду міста Києва у справі №41/253 від 07.10.2011 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 вказану скаргу призначено до розгляду на 12.01.2022.

Представник скаржника (стягувача) у судовому засіданні 12.01.2022 надав усні пояснення щодо скарги, просив суд її задовольнити.

Представник боржника у судове засідання 12.01.2022 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0105491622268.

Представник ДВС у судове засідання 12.01.2022 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0105491622250.

При цьому, відзиву на скаргу ДВС не подано, будь-яких пояснень з приводу поданої скаржником (стягувачем) скарги суду не надано.

Розглянувши у судовому засіданні скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ніко-Тайс , суд дійшов висновку про її задоволення, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно з ч. 1 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України Про виконавче провадження ).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України Про виконавче провадження відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України Про виконавче провадження сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 21.06.2017 ВП№52593746 виконавчий документ (наказ Господарського суду міста Києва від 07.10.2011 №41/253) повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження .

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені протягом року виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

У листі вих. №55735/2-21 від 06.12.2021 Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області повідомило позивача про те, що наказ Господарського суду міста Києва від 07.10.2011 №41/253 перебував на виконанні з 10.10.2016 по 21.06.2017 та 21.06.2017 державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження . Надати більш детальну інформацію з приводу виконання вказаного виконавчого документа неможливо, так як матеріали виконавчого провадження ВП№52593746 знищено за строком їх зберігання.

Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі Шмалько проти України (заява №60750/00), від 27.07.2004р. по справі Ромашов проти України (заява №67534/01), від 19.03.1997р. Горнсбі проти Греції зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду . У рішенні від 17.05.2005р. по справі Чіжов проти України (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії ст.6 Конвенції.

Стаття 6 Конвенції з прав людини гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд , одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі Агрокомплекс проти України (заява № 23465/03) від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для законного сподівання на виплату такої заборгованості і становить майно цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі Бурдов проти Росії , заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа Юрій Миколайович Іванов проти України , заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009).

Також, у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі Продан проти Молдови суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав/ людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

З вище викладеного вбачається, що судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судового рішення не призводить до відновлення порушеного права. Відсутність у сторони можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, є втручанням у право сторони на мирне володіння майном, що є порушенням першого пункту статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Згідно зі ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних ( Артіко проти Італії , рішення від 13.05.1980 року). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя в світлі того демократичному суспільстві право на справедливий суд, а саме: не сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини поняття майна охоплює цілу низку інтересів економічного характеру: рухоме і нерухоме майно, матеріальні і нематеріальні права, зокрема, акції, патенти, відшкодування шкоди згідно з рішеннями арбітражу, право на пенсію, право на орендну плату, економічні права, пов`язані з веденням підприємницької діяльності, правомірні очікування щодо певного стану речей у майбутньому (Постанова Європейського Суду у справі Спорронг і Льоннрот проти Швеції .

Згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України Про виконавче провадження ).

У ст. 2 Закону України Про виконавче провадження зазначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ст. 10 Закону України Про виконавче провадження заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України Про виконавче провадження під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України Про виконавче провадження арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.

Згідно з ч. 3 ст. 13 Закону України Про виконавче провадження платіжні вимоги на примусове списання коштів надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів на рахунках.

Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п`ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна (ч. 4 ст. 13 Закону України Про виконавче провадження ).

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний : 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом ; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

У ч. 3 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження зазначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право : 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду; 5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; 6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; 8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням; 9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна; 10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; 11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача; 12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання; 13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб; 14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; 15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання; 16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис; 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 19) у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; 20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб`єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача; 21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно з ч. 5 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

У ч. 4 ст. 24 Закону України Про виконавче провадження зазначено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

У разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України (ч. 5 ст. 24 Закону України Про виконавче провадження ).

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України Про виконавче провадження звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Згідно з ч. 2 ст. 48 Закону України Про виконавче провадження стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються та зараховуються на відповідні рахунки органів державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного робочого дня після вилучення, про що складається акт (ч. 3 ст. 48 Закону України Про виконавче провадження ).

Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України Про виконавче провадження на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.

Згідно з ч. 5 ст. 48 Закону України Про виконавче провадження у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Відповідно до ч. 8 ст. 48 Закону України Про виконавче провадження виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Згідно з ч. 1 ст. 52 Закону України Про виконавче провадження виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України Про виконавче провадження виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.

Відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону України Про виконавче провадження у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.

Крім того, відповідно до ст. 53 Закону України Про виконавче провадження виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Згідно зі ст. 54 Закону України Про виконавче провадження виконавець має право звернутися за інформацією про дебіторську заборгованість боржника до органів доходів і зборів. Органи доходів і зборів зобов`язані протягом трьох робочих днів з дня одержання відповідної вимоги виконавця надати виконавцю необхідні документи та інформацію.

Відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України Про виконавче провадження арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Суд зазначає, що Законом України Про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження.

Так, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом України Про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Як вбачається з Закону України Про виконавче провадження , державному виконавцю надано широке коло повноважень з метою виконання рішення суду.

Однак, доказів на підтвердження вчинення державним виконавцем дій, які передбачені Законом України Про виконавче провадження , матеріали справи не містять.

При цьому, отримавши ухвалу суду про призначення до розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ніко-Тайс , ДВС відзиву на скаргу не подала, представник ДВС у судове засідання не з`явився, будь-яких пояснень з приводу поданої скарги не надав, доказів вчинення державним виконавцем всіх дій, передбачених Законом України Про виконавче провадження та які є необхідними для виконання судового рішення, суду не подав.

У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №619/562/18 викладено правовий висновок про те, що належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду на статтю 129-1 Конституції України.

З огляду на те, що примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка зобов`язана вживати передбачених Законом України Про виконавче провадження заходів щодо примусового виконання рішень, беручи до уваги ненадання органом ДВС доказів вчинення всіх дій, необхідних для виконання рішення суду у справі №41/253, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ніко-Тайс .

Відповідно до ст. 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Керуючись ст.ст. 234, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

1. Скаргу задовольнити повністю.

2. Визнати неправомірними дії державного виконавця Печерського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні ВП№52593746 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №41/253 від 07.10.2011, які виразились у винесенні постанови від 21.06.2017 про повернення наказу Господарського суду міста Києва у справі №41/253 від 07.10.2011 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження .

3. Скасувати постанову Печерського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) ВП№52593746 про повернення наказу Господарського суду міста Києва у справі №41/253 від 07.10.2011 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження .

Згідно з ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складання повного тексту.

Повний текст ухвали складено і підписано 13.01.2022.

Суддя О.М. Спичак