Рішення

від 10.01.2022 по справі 280/10388/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 січня 2022 року Справа № 280/10388/21 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

01 листопада 2021 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району (далі - відповідач), в якому позивач просить суд: визнати протиправними дії відповідача щодо не виплати позивачу як учаснику бойових дій грошової допомоги до 05 травня 2021 року, в передбаченому розмірі у зв`язку з чим утворилась заборгованість перед позивачем; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу за 2021 рік в розмірі, передбаченому ч.5 ст.12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , з урахуванням виплачених коштів за цей період.

Ухвалою суду від 05.11.2021 відкрито спрощене (письмове) позовне провадження у справі. У зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці, розгляд адміністративної справи проводиться першого робочого дня по її закінченню.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що він має статус учасника бойових дій та має право на одержання пільг встановлених для даної категорії осіб, у тому числі на отримання разової грошової допомоги до 5 травня. Позивач зазначає, що у 2021 році йому була виплачена грошова допомога до 5 травня, проте в розмірі меншому ніж передбачено чинним законодавством України, що на думку позивача не відповідає статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018 (3393/18). Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що відповідач діяв в межах чинного законодавства України, а разова допомога позивачу виплачена у тому розмірі, який визначений у постанові Кабінету Міністрів України, що регулює питання виплати разової допомоги на 2021 рік. При цьому, відповідач вказав на те, що постанова Кабінету Міністру України є чинною та не скасована. З урахуванням викладеного у відзиві відповідач просив відмовити у задоволенні позовний вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступні обставини.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 18.11.2019.

У 2021 році Управління виплатило позивачу як учаснику бойових дій щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 1 491,00 грн.

На відповідне звернення позивача, листом від 29.10.2021 №М-2066 Управління повідомило, що відповідно до пункту 8 Постанови №325 отримувачі грошової допомоги, зокрема ті, що набули відповідного статусу згідно із статтями 6, 7, 9, 10 і 11 Закону №3551-XII до 5 травня поточного року включно, яким не виплачено грошову допомогу станом на 5 травня, мають право звернутися по неї до місцевого органу соціального захисту населення за місцем реєстрації та отримати її до 30 вересня поточного року. Строки виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у ще не завершені. Бюджетний 2021 рік триває, тому виплата до 5 травня відповідно до Постанови №325 продовжується до 30 вересня 2021 року. Крім того, повідомлено, що виплата здійснена в розмірі, встановленому Постановою №325. Вказує, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, механізм реалізації цих прав може бути змінений державною, зокрема через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів. Зазначає, що Управління виконує функцію виплати допомоги, а не встановлює її розмір. Всі виплати Управлінням здійснено відповідно до чинного законодавства в повному обсязі, без порушень.

Не погодившись з нарахуванням та виплатою разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році у розмірі меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону №3551-XII, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон №3551-XII. Цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Пільги учасникам бойових дій встановлені статтею 12 вказаного Закону №3551-XII.

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону №3551-XII (в редакції Закону України Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 25.12.1998 року №367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Як визначено статтею 17 цього Закону, фінансування витрат, пов`язаних з введенням його в дію, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Підпунктом б підпункту 1 пункту 20 розділу II Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 28.12.2007 №107-VI (набрав чинності 01.01.2008) частину 5 статті 12 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, за змістом якої разова грошова допомога учасникам бойових дій до 5 травня виплачується щорічно у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 у справі №1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України .

Поряд із цим, правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України.

Так, Законом України Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин від 28.12.2014 №79-VІІІ (набрав чинності 01.01.2015) розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Конституційний Суд України у цьому рішенні зазначив, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

Частиною 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, з 27.02.2020 норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII, не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. У даному випадку застосуванню підлягають положення статті 12 Закону №3551-XII в редакції Закону України Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 25.12.1998 №367-XIV, частиною 5 якої встановлено виплату разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Вищенаведене відповідає правовому висновку, викладеному у рішенні Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 29.09.2020, прийнятому у зразковій справі №440/2722/20 (провадження №Пз/9901/14/20) та залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021, та спростовує твердження відповідача про те, що виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня здійснюється у розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

При цьому, суд звертає увагу, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач як на підставу правомірності своїх дій у спірних правовідносинах, не можуть змінювати приписів Закону №3551-ХІІ.

Так, на час виникнення спірних правовідносин одночасно діяли Закон №3551-XII в редакції Закону України Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 25.12.1998 №367-XIV та Постанова №325.

Виходячи із визначених у частині 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової у 2021 році слід застосовувати не Постанову №325, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік від 15.12.2020 №1082-IX встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня - 1769 гривень.

Отже, відповідно до положень ч.5 ст.12 Закону №3551-XII розмір разової грошової допомоги до 5 травня учаснику бойових дій становить 8 845,00 грн. (1769,00 грн. х 5).

Таким чином, виплата позивачу разової грошової допомоги у сумі 1 491,00 грн. суперечить положенням статті 12 Закону №3551-ХІІ та свідчить про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році в розмірі, меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону №3551-XII у редакції Закону України Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 25.12.1998 №367-XIV, є протиправними.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на неможливість здійснення своїх зобов`язань через не надходження коштів від головного розпорядника, з огляду на таке.

У Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).

Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов`язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ Кечко проти України (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та Ромашов проти України (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Суд звертає увагу, що позивачем заявлено вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову допомогу позивачу за 2021 рік в розмірі передбаченому ч.5 ст.12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , з урахуванням виплачених коштів за цей період, однак необхідно зазначити, що такий спосіб захисту порушеного права не є ефективним, оскільки не призведено до виплати вказаної суми позивачеві, що не сприятиме усуненню порушеного права позивача на отримання грошової допомоги до 5 травня у 2021 році у належному розмірі.

Таким чином, наявні підстави для виходу за межі позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

Також суд зазначає, що посилання відповідача на те, що у даній справі Управління не є належним відповідачем, спростовуються висновками Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20, згідно яких органами, уповноваженими здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня, є Управління соціального захисту населення за місцем проживання позивача або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.

В даному випадку, безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги позивачу як учаснику бойових дій здійснило Управління, отже відповідач у даній справі є належним.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів Закону України Про судовий збір , питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району (69068, м.Запоріжжя, вул.Чарівна, буд.16, код ЄДРПОУ 37573780) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону України Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту у редакції Закону України Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 25.12.1998 №367-XIV.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ж.М. Чернова