Рішення

від 11.01.2022 по справі 420/20552/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/20552/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення №1017 від 17.09.2021 року та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 29 жовтня 2021 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області №1017 від 17.09.2021 року Про надання відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ;

- зобов`язати Петропавлівську сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,9664 га., за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населених пунктів), поблизу земельної ділянки кадастровий номер 5124582300:01:001:0409, ОСОБА_1 згідно його клопотання від 22.07.2021 року;

- стягнути з Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 908,00 грн. і витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відмова відповідача на клопотання позивача, визначена в оскаржуваному рішенні від 17.09.2021 року не відповідає нормам Земельного кодексу України, який передбачає вичерпні причини відмови у надання дозволу на розробку проекту землеустрою і не містить належного обґрунтування, які саме є невідповідності місця розташування земельної ділянки (чим підтверджені, обґрунтовані) вимогам законів або невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів, тому є протиправною.

Позиція відповідача обґрунтовується наступним

Відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та зазначає, що позивач не звертає увагу, що саме місце розташування земельної ділянки і визначає розпорядника землями у відповідності до повноважень визначених статтею 122 Земельного кодексу України. Тому сільська рада вважає правильним зазначення даного факту що передує відмові у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

Також, відповідач звертає увагу, що відповідно до наявного державного акту на право колективної власності на землю виданого відкритому акціонерному товариству Мірний землі що входять до державно акту серія ОД -22-020 зареєстрованого в книзі записів за №20, вважаються колективними. Відомостей щодо припинення ВАТ Мірний в сільській раді відсутні.

Процесуальні дії та клопотання учасників процесу

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.

26 листопада 2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вхід. №66574/21).

30 листопада 2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив (вхід. №ЕП/34063/21).

07 грудня 2021 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вхід. №69567/21).

14 грудня 2021 року від позивача надійшли додаткові пояснення (вхід. №ЕП/35982/21).

Станом на 11 січня 2022 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалася позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

22 липня 2021 року представник позивача звернувся до голови Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області Чернової О.М. з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,9664 га., за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населених пунктів), поблизу земельної ділянки кадастровий номер 5124582300:01:001:0409 (а.с.14).

До клопотання позивач додав:

- графічний матеріал на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с.15);

- копію паспорту і коду заявника (а.с.12-13);

- копію витягу з договору про надання правової допомоги;

- копію ордеру адвоката.

17 вересня 2021 року Петропавлівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області XIV сесії VIII скликання прийнято рішення №1017 Про надання відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства (а.с.17).

Вищевказаним рішенням відмовлено громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2.00 га. на території Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки. Також, вказаним рішенням повідомлено громадянина ОСОБА_1 , що землі зазначені в наданих графічних матеріалах відносяться до нерозподілених земель колективної власності колишнього КСП Мирний та згідно ст.13, 14-1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , що перейдуть в комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним з 01 січня 2025 року.

Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Релевантні джерела права та висновки суду

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Перевіряючи правомірність дій відповідача, відповідно до приписів ст. 2 КАС України, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Спірні правовідносини регулюються Земельним кодексом України.

Згідно ст.19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частиною 1 статті 38 Земельного кодексу України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Згідно з ст.40 Земельного кодексу України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Пунктом б ч.1 ст.81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення зокрема особистого селянського господарства подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз зазначених норм ЗК України свідчить про те, що законодавством встановлено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб`єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об`єкта вимогам зазначеним у ЗК України документів, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що у п.1 оскаржуваного рішення відповідач не зазначив чим не відповідає місце розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, та не надав конкретного посилання на документальні підтвердження. Таким чином рішення в цієї частині є невмотивованим.

Реалізація права на отримання земельної ділянки відповідно до ст.ст.116, 118 ЗК України здійснюється за рахунок земель державної чи комунальної власності, про що зазначено у вказаних нормах ЗК України.

Між тим, у п.2 оскаржуваного рішення відповідач вказав, що землі зазначені в наданих графічних матеріалах відносяться до нерозподілених земель колективної власності колишнього КСП Мирний , та згідно ст.13, 14-1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , що перейдуть в комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним з 1 січня 2025 року.

З наведеного вбачається, що відповідач визначив фактично іншу підставу для відмови у задоволенні клопотання позивача, посилаючись на те, що вказані у клопотанні землі не є комунальною власністю на час звернення позивача з вказаним клопотанням.

Суд вважає, що оскаржуване рішення не містить належних обґрунтувань вказаної підстави для відмови у задоволенні клопотання.

Відповідач у рішенні вказує належність визначеної позивачем земельної ділянки до нерозподілених земель колективної власності колишнього КСП Мирний , але не зазначає з посиланням на відповідні докази про припинення, ліквідацію або реорганізацію КСП Мирний з правонаступництвом або без нього.

На думку позивача зазначення в оскаржуваному рішенні КСП Мирний як колишнього свідчить про припинення його діяльності, але це також є лише думкою позивача. Будь-яких доказів у цій частині в обґрунтування свого твердження позивач не надав.

Між тим, вказані обставини є суттєвими для можливості вирішення питання щодо застосування до вказаних земель п.21 Розділу X Перехідних положення Земельного кодексу (який введено в дію з 01.01.2019 року Законом №2498-VІІ від 10.07.2018 року), відповідно до якого з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності".

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" були внесені також зміни в Закон України №899-IV від 05.06.2003 року "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (далі Закон №899-IV)

Статтею 13 Закону №899-IV визначено, що нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).

Не витребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

Статтею 14-1 Закону №899-IV встановлені особливості використання та розпорядження землями, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства.

У разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами 2-4 частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

Організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані.

Таким чином, питання яким чином було припинено КСП Мирний є суттєвим для визначення статусу нерозподілених земель. При цьому повинно бути доведено, що вказана позивачем земельна ділянка відносяться не до розпайованих земель, а саме має статус нерозподілених земель, та вказані землі належали підприємству, яке припинено без правонаступництва.

Таким чином, відповідач в оскаржуваному рішенні не надав достатніх доказів існування підстав для відмови позивачу у надані дозволу на розробку проекту із землеустрою, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області №1017 від 17.09.2021 року Про надання відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання Петропавлівську сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,9664 га., за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населених пунктів), поблизу земельної ділянки кадастровий номер 5124582300:01:001:0409, ОСОБА_1 згідно його клопотання від 22.07.2021 року, суд зазначає наступне.

Завдання адміністративного судочинства полягає у гарантуванні ефективного захисту порушених прав осіб, що звертаються до суду за захистом цих прав, з урахуванням принципу розподілу влади, за суті яким на адміністративний суд покладено обов`язок контролю легальності дій та рішень суб`єктів владних повноважень, які мають діяти у визначених законом межах та на власний розсуд при виборі одного законного рішення із кількох можливих варіантів.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Суд звертає увагу, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що у спірних правовідносинах відповідач не навів належних обставин, що слугували підставою для відмови у наданні позивачеві дозволу на розроблення проекту землеустрою та не надав достатньо доказів, суд зазначає, що з метою захисту порушених прав позивача, ефективним та належним є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 22.07.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з урахуванням висновків суду.

Суд зауважує, що зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі, суд перебирає на себе повноваження суб`єкта владних повноважень.

У свою чергу, прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, буде ефективним та належним засобом захисту порушених прав позивача.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що у порушення ст.19 Конституції України, відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно із ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, на підставі статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Розподіл судових витрат

У прохальній частині позовної заяви, позивач також просить стягнути з Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 908,00 грн. і витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовних вимог немайнового характеру не застосовується.

Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частинами 1, 2, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частинами 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України , заява №19336/04, п.269).

Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При цьому, суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Судом встановлено, що 14.07.2021 року, адвокат Кочурови Андрій Олександрович та ОСОБА_1 уклав договір про надання правової допомоги, відповідно до п.3.1. якого встановлено, що підготовка та подання позову, представництво в суді першої інстанції вартує 4 000,00 грн. (а.с.19-20).

Згідно прибутково касового ордеру №18//10 від 18.10.2021 року, ОСОБА_1 сплатив частину гонорару за договором від 14.07.2021 року у розмірі 2 000,00 грн. (а.с.21).

Відповідно до рахунку-фактури №18//10 від 22.10.2021 року, позивачем сплачено гонорар за надання правової допомоги згідно договору від 14.07.2021 року у розмірі 2 000,00 грн. (а.с.21 на звороті).

При цьому, судом встановлено, що згідно з інформацією наявною в системі КП ДСС , адвокат КочуровА.О. подав одночасно три позови в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до одного і того ж відповідача, позови є однотипними.

Суд вважає необґрунтованим розмір витрат на оплату правничої допомоги адвоката, оскільки сума витрат у розмірі 4000,00 грн. - не є обґрунтованою у контексті дослідження обсягу таких послуг із урахуванням складності справи.

Таким чином, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та складності виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на надання правничої допомоги та стягнути з відповідача на користь позивача 2000,00 гривень на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Вказана позиція суду відповідає позиції Верховного Суду висловленій у постанові №301/2534/16-ц від 31 липня 2020 року.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати ОСОБА_1 в загальній сумі 908 грн. 00 коп., що сплачені згідно квитанції №9248-9627-3609-295 від 25 жовтня 2021 року підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області.

Керуючись ст.ст.2, 3, 6-12, 19, 77, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення №1017 від 17.09.2021 року та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області №1017 від 17.09.2021 року Про надання відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства .

Зобов`язати Петропавлівську сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 22 липня 2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,9664 га., за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населених пунктів), поблизу земельної ділянки кадастровий номер 5124582300:01:001:0409, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 908 грн. 00 коп. (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 грн. 00 коп. (дві тисячі гривень нуль копійок).

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Петропавлівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області (вул. Гагаріна, буд.1, с. Петропавлівка, Білгород-Дністровський район, Одеська область, 68211, код ЄДРПОУ 04380703).

Суддя С.О. Cтефанов