Рішення
від 18.01.2022 по справі 545/1101/20
ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/1101/20

Провадження № 2/545/23/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2022 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді: - Потетій А.Г.

за участю секретаря: - Данко А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві позовну заяву Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах Держави до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Регіональний офіс водних ресурсів в Полтавській області, Ковалівська сільська рада Полтавського району, про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В :

Перший заступник прокурора Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області звернувся до суду із позовом до відповідачів про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 03.03.2017 №2388-СГ Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва , припинення права приватної власності (запис про державну реєстрацію внесено 21.03.2017 за №19625840) за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0056 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0056 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

В обґрунтування позову позивач вказує на те, що земельна ділянка розташована в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, а тому не може передаватися до приватної власності, використовуватися для садівництва, городництва та будівництва.

Так, 03.03.2017 Головним управлінням Держгеокадастру в Полтавській області прийнято наказ №2388-СГ Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва .

Згідно інформації (№203730985 від 11.03.2020) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 21.03.2017 внесено запис №19625840 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна №1206063153240, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0056 площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту за ОСОБА_1 .

В ході досудового розслідування витребувано інформацію з питань законності надання земельних ділянок у приватну власність у Полтавського обласного управління водних ресурсів (№01-2/583 від 13.05.2017; №01-2/1084 від 29.09.2017) та Полтавського регіонального управління водних ресурсів №06-28/323 від 11.04.2017.

В інформаціях вказується на те, що проекти землеустрою по вказаним земельним ділянкам на розгляд та погодження, як це передбачено розділом 3 ст. 186-1 Земельного кодексу України до Полтавського обласного управління водних ресурсів чи інших органів водного господарства, не подавалися.

Також, Полтавське обласне управління водних ресурсів зазначає, що усі земельні ділянки розміщені за межами території мікрорайону селища Лісок міста Полтави, знаходяться в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, а деякі з цих ділянок можливо повністю або частково розташовані в межах прибережної захисної смуги розчищеної ділянки річки Коломак.

У 2003 році відділом комплексного проектування Полтавського обласного виробничого управління водного господарства Полтававодгосп розроблено робочий проект Визначення зон можливого затоплення водами річки Коломак в межах міста Полтава та Полтавського району , яким визначено, що територія в районі селища Лісок міста Полтави, на якій розташовані земельні ділянки можуть бути затоплені або підтоплені повеневими водами річки Коломак 1, 5, 10, 25 і 50 процентної забезпеченості по водності. Тобто, земельні ділянки знаходяться в зоні ризику - територія, на якій господарська діяльність пов`язана з можливою небезпекою затоплення та спричинення ним негативних явищ.

12.09.2017 до Ковалівської сільської ради направлено запит щодо надання інформації у межах якої адміністративно-територіальної одиниці перебувають вказані земельні ділянки, їх цільове призначення, початкові картографічні дані вказаного масиву, чи знаходяться земельні ділянки на території де архівними картами передбачено розміщення лук, чи перебувають вказані земельні ділянки у межах водоохоронних зон, чи знаходяться дані земельні ділянки у заплаві річки Коломак.

У відповіді Ковалівської сільської ради № 868 від 21.09.2017 зазначено, що згідно матеріалів Перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області (радгосп-технікум імені Макаренка) від 1992 року (картографічних матеріалів) зазначені земельні ділянки відносяться до заболочених сіножатей та знаходяться місцями болота (землі водного фонду).

Відповідно до документації, підготовленої Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області (далі - РОВР) Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави р. Коломак по матеріалам Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області , земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0056 знаходиться між розрахунковими створами в„–7 і №8 в правобережній заплаві річки Коломак. Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей.

За результатами виконаних робіт встановлено, що затоплення вказаної земельної ділянки спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50% забезпеченості (аркуш 01037488-219-158 ТГ1 документації).

Рівні води певної забезпеченості визначені РОВР у відповідності до п.4.27 СНиП 2.01.14-83 від 01.07.1984 в залежності від гідравлічних та морфологічних властивостей русла річки.

Наведені факти свідчать, що вказана земельна ділянка топиться в середньому раз в 2-4 роки (50% та 25% забезпеченості відповідно).

14.12.2018 року призначено судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою, за результатами проведення яких 04.09.2019 складено висновок №29639/18-41/241038-24272/19-41, яким підтверджено розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0056 в заплаві річки Коломак.

Також, експертизами встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0056 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації земельної ділянки.

У відзиві на позов представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі застосувавши строк позовної давності посилаючись на те, що Перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області є неналежним позивачем відповідно до наступного.

Прокурор у позовній заяві зазначив підставою представництва ним в суді інтересів держави відсутність у органу державної влади (Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області) повноважень щодо звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу, скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності, повернення земельної ділянки.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного суду, викладеними у постанові від 26.06.2019 року по справі №587/430/16-ц, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Аналогічний припис закріплений у частині четвертій статті 56 ЦПК України, чинного з 15 грудня 2017 року.

Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області вважає, що прокурором помилково визначено як підставу представництва відсутність у Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області повноважень щодо звернення до суду з такими позовними вимогами. Про цьому прокурор не надав доказів на підтвердження тієї обставини, що інший державний орган (окрім Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області), до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави у цій сфері, не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження.

Згідно з п.2 ст. 3 Положення про Державну екологічну інспекцію України (далі-Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017р.№ 275, основними завданнями Держекоінспекції є здійснення у межах повноважень,передбачених законом,державного нагляду(контролю)за додержанням вимог законодавства,зокрема,щодо охорони земель, надр.

П.п. б), в) п. 2 ст. 4 Положення визначено, що Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами-нерезидентами вимог законодавства: про охорону земель, надр, зокрема щодо виконання екологічних вимог під час надання у власність і користування, зокрема в оренду, земельних ділянок; установлення та використання водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також додержання режиму використання їх територій; про охорону, раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів, зокрема щодо дотримання встановленого режиму господарської діяльності у зонах санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, водоохоронних зонах, прибережних захисних смугах, смугах відведення та берегових смугах водних шляхів, очисних та інших водогосподарських споруд і технічних пристроїв.

Згідно з абз. 2 п. 5 ст. 4 Положення, Держекоінспекція, звертається до суду із позовом щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області вважає, що позов про визнання незаконним та скасування наказу,припинення права приватної власності,повернення земельної ділянки пред`явлений неналежним позивачем, оскільки прокурором не доведений той факт, що органи Державної екологічної інспекції України не здійснюють або неналежним чином здійснюють свої повноваження.

Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області діє відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 № 308, та реалізує покладені на нього повноваження згідно ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України по передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у відповідності до вимог Земельного кодексу України, які знаходяться за межами населених пунктів.

При цьому зазначаємо, що рішення щодо надання земельних ділянок у власність або користування, приймаються органами виконавчої влади видаються у відповідності та на підставах згідно вимог чинного законодавства, зокрема статтями 116, 118, 121 Земельного кодексу України.

З ч.5 ст. 116 Земельного кодексу України випливає, що Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області розпоряджається тільки вільними землями сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів.

30.09.2016 року гр. ОСОБА_1 подано до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

За результатами розгляду вищезазначеного клопотання Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області видано наказ Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою №7818-СГ від 17.10.2016.

24.02.2017 року ОСОБА_1 подано до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області заяву про затвердження проекту землеустрою площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва та передачу у власність, за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , Головним управлінням Держгеокадастру видано Наказ №2388-СГ від 03.03.2017 Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність .

Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України, визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України зазначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Також, відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Стаття 116 ЗК України, визначає підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності відповідно до якої:

1. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

2. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

3. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

4. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

5. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 6 статті 186 ЗК України, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку. встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122цього Кодексу.

Відповідно до статті ч. 9 статті 118 ЗК України: відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Крім того, звертає увагу суду, на положення ч.9 ст. 118 ЗК та ст. 186, 186-1 України, а саме на те, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, (оригінал проекту землеустрою знаходиться у Позивача).

Тобто, Головне управління зобов`язане у двотижневий строк в обов`язковому порядку після екстериторіального погодження проекту землеустрою затвердити відповідний проект та передати у власність земельну ділянку, що і було зроблено в даному випадку. Такі дії узгоджуються зокрема з усталеною позицією Великої Палати Верховного Суду у справі №820/4149/17 від 03 жовтня 2018 року, постанова ВС у справі № 461/2579/17 від 20 березня 2018 року і ін.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області дотрималось всіх вимог чинного законодавства, як при наданні дозволу на розробку проекту землеустрою так і затвердженні відповідного проекту та переданні у власність земельної ділянки, а тому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 2388-СГ від 03.03.2017 року не відповідають вимогам чинного законодавства. Також, немає ніяких правових підстав або належним чином підтверджених доказів для скасування даного наказу.

Відповідно до статей 58 - 60 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смугами водних шляхів;

ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як З гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Згідно зі ст. 87 ВК України для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад зобов`язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад і центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Відповідно до Постанови КМУ Про порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них від 8 травня 1996 року , розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно - технічної документації.

Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених організацій за рахунок різних джерел фінансування, узгоджуються з органами охорони навколишнього природного середовища, використання земельних ресурсів, власниками землі, землекористувачами та затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами рад.

Межі земельних ділянок, на які розповсюджуються права будь-яких фізичних чи юридичних осіб або органів місцевого самоврядування, у тому числі, зони спеціальних обмежень щодо використання земель, повинні бути визначені у відповідності до існуючих вимог. За відсутності встановлених меж земельних ділянок спеціального обмеження (меж прибережних захисних смуг) порушення або перетин таких меж, є неможливим.

Згідно пункту 2 ст. 58 ЗК України: для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Відповідно до наведених вимог законодавства водоохоронна зона із прибережною захисною смугою, як об`єкт права, існує з моменту її визначення як такого в порядку, передбаченому законом чи іншим нормативно-правовим актом.

В обов`язок фізичної особи, якій надається у власність земельна ділянка, поруч із якою може знаходитися водний об`єкт, законодавством не покладалося ініціювання розробки проекту землеустрою водоохоронної зони та прибережної захисної смуги для визначення меж ділянки спеціального обмеження.

Така фізична особа не може нести відповідальність за дії або бездіяльність органів державної влади з цього питання: саме на органи водного господарства та інші спеціально уповноважені органи, було покладена ініціатива розробки проектів водоохоронних зон, з визначенням їх розмірів та меж (ці органи мали виступати замовниками розробки проектів) відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 р. № 486.

Як вбачається з матеріалів справи, проект землеустрою водозахисної смуги р. Коломак відсутній.

Не надано доказів доведення виконавчим комітетом сільської ради до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях, як це передбачено ч. 4 ст. 87 ВК України .

Отже, висновки Верховного Суду, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року по справі за №698/119/18: від 26 червня 2019 року по справі за № 587/430/16-й, по справі за № 372/2180/15-и від 15 травня 2018 року у частині щодо необов`язковості проекту землеустрою не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки у наведених рішеннях предметом судового розгляду були земельні ділянки, які знаходилися у межах прибережної захисної смуги. На відміну від прибережної захисної смуги, фактичний розмір і межі якої чітко визначені законом(ст. 88 ВК України), розмір і межі водоохоронної зони ні на момент передання земельної ділянки у власність, ні на момент розгляду справи судом, відповідним проектом землеустрою не визначений.

Отже, відповідно до вищевикладеного водоохоронні зони повинні визначатися за проектами землеустрою, який в даному випадку - відсутній.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі ст. ст. 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст. 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина 2 ст. 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що до водного фонду України належать:

1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до ч. 1ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями ч. 2 ст. 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ч. 2 ст. 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч. 4 ст. 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається ст.ст. 60, 62 ЗК України та ст.ст. 1, 88, 90 ВК України.

Так, згідно зі ст. 61 ЗК України, ст. 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

- для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як З гектари 25 метрів;

- для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад З гектари 50 метрів;

- для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.

Крім того, за положеннями ч. 4 ст. 88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Згідно з п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року №434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються ст.ст. 50, 54 Закону України Про землеустрій .

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Зазначають, що в даному випадку відповідно до відомостей публічно - кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0056 площею 0,12 га знаходиться на відстані понад 51,8 метри від урізу води, що не суперечить вимогам чинного законодавства та правовим позиціям постанов Верховного Суду на які посилається позивач.

Щодо позовної вимоги про припинення права приватної власності.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23лютого 2006року №3477-ІУ Провиконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

З огляду на відсутність чітких та передбачуваних критеріїв визначення меж водоохоронної зони та земель заплави, які б визначалися нормативно-правовими актами чи спеціальними документами, прийнятими відповідно до закону, та були публічно доступними, вважаємо, що відсутні підстави стверджувати про законність втручання держави у право власності особи.

Помилковим є твердження в позовній заяві, про те, що відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, оскільки правовий режим, природні ознаки останньої не рівнозначні водоохоронній зоні.

Доданий висновок комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 04.09.2019 року за №29639/18-41/24238-24272/19-41, проведеною у кримінальному провадженні №42017171010000088, не свідчить про недобросовісність набувачів, не замінює собою проект землеустрою, а лише констатує місце розташування земельної ділянки.

Звертає увагу суду першої інстанції, що 03.03.2017, Головним управлінням затверджено проект землеустрою та передано у власність земельну ділянку, тобто, земельна ділянка з відповідними межами сформована у 2017 році.

Таким чином, строк позовної давності обчислюється з 03.03.2017, тобто з моменту формування земельної ділянки з кадастровим номером: 5324081900:00:001:0056.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Вищого господарського суду України від 01.11.2017 у справі № 922/688/17.

Окремо зазначає, що відповідно до постанови Верховного суду у справі №915/856/16 від 13 серпня 2019 року 4.5.20, на віндикаційні позови поширюється загальна позовна давність, яка встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Положенням ч. 4 ст. 267 ЦК закріплено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповіді на відзив Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області Перший заступник прокурора Полтавської області вказує на необґрунтованість доводів викладених у відзиві, їх невідповідність нормам законів та фактичним обставинам справи.

Зазначає, що прокурором встановлювались повноваження Державної екологічної інспекції України щодо звернення до суду з позовними заявами про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області та повернення земельних ділянок.

Відповідно до листа Державної екологічної інспекції України №1858/6/17-20 від 06.03.2020 остання повноважна перевіряти лише режим використання земель, відповідно до наявних документів.

Встановлювати та перевіряти правомірність видання документів про право власності іншими органами не віднесено до компетенції Держекоінспекції, як і повноваження щодо звернення до суду з позовом про визнання та скасування органів.

Вказане обґрунтовує відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто, є підставою для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем.

Так, відповідно до пункту 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275 (далі - Положення). Державна екологічна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 Положення основним завданням Держекоінспекції зокрема є здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо: охорони земель, надр; екологічної та радіаційної безпеки; охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду; охорони, захисту, використання і відтворення лісів; збереження, відтворення і невиснажливого використання біологічного та ландшафтного різноманіття; раціонального використання, відтворення і охорони об`єктів тваринного та рослинного світу; ведення мисливського господарства та здійснення полювання; охорони, раціонального використання та відтворення вод і відтворення водних ресурсів; охорони атмосферного повітря; формування, збереження і використання екологічної мережі; стану навколишнього природного середовища; поводження з відходами, небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами; здійснення заходів біологічної і генетичної безпеки стосовно біологічних об`єктів природного середовища під час створення, дослідження та практичного використання генетично модифікованих організмів у відкритій системі.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства: про охорону земель, надр, зокрема щодо: консервації деградованих і малопродуктивних земель; збереження водно-болотних угідь; виконання екологічних вимог під час надання у власність і користування, зокрема в оренду, земельних ділянок; здійснення заходів із запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами; додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що піддягають особливій охороні; додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель; ведення будівельних, днопоглиблювальних робіт, видобування піску і гравію, прокладення кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду; установлення та використання водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також додержання режиму використання їх територій; використання та охорони надр.

Відповідно до підпункту 8 пункту 4 Положення Держекоінспекція пред`являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами.

Таким чином, Держекоінспекція повноважна перевіряти лише режим використання земель, відповідно до наявних документів. Але встановлювати та перевіряти правомірність видання документів про право власності іншими органами не віднесено до компетенції Держекоінспекції, як і повноваження щодо звернення до суду з позовом про визнання та скасування наказів Держгеокадастру та його територіальних органів.

Також, відповідно до підпункту 25-1 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (далі - Положення про Держгеокадастр), Держгеокадастр організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за веденням державного обліку і реєстрацією земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель; дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок, за дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Таким чином, відповідні повноваження віднесені до компетенції Держгеокадастру та Держекоінспекція не уповноважена перевіряти дотримання закону при передачі земель у власність, тому такі повноваження не є делегованими.

Також, відповідно до підпункту 28 пункту 4 Положення про Держгеокадастр, Держгеаокадастр здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні.

Відповідно до частини третьої статті 25 Закону України Про охорону земель власники землі та землекористувачі забезпечують виконання заходів з охорони земель та обмежень у використанні земель, передбачених документацією із землеустрою в галузі охорони земель.

За нормою частини 5 статті 111 Земельного кодексу України відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.

Аналогічна правова норма закріплена ч. 5 ст. 21 Закону України Про Державний земельний кадастр .

Порядок ведення Державного земельного кадастру, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок) визначає процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру.

Пунктом 104 Порядку, визначено, що внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації.

Таким чином, Держекоінспекція має повноваження встановлювати наявність на земельній ділянці прибережної захисної смуги після встановлення її меж відповідно до проекту землеустрою, що узгоджується з абзацом другим частини третьої статті 60 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону України Про землеустрій проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою:

а) збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного

балансу;

б) створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і

туризму;

в) створення приміських зелених зон, збереження і використання об`єктів культурної спадщини;

г) проведення науково-дослідних робіт;

ґ) встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг;

д) визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.

Частиною другою статті 26 Закону України Про землеустрій визначено, що розробниками документації із землеустрою є юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою;

фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.

Відповідно до підпункту 25-1 пункту 4 Положення про Держгеокадастр, Держгеокадастр організовує та здійснює державний нагляд (контроль) проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою.

Таким чином, повноваження Держекоінспекції щодо звернення до суду з позовами щодо реалізації Держгеокадастром та його територіальними органами повноважень, відсутні.

Вказане спростовує твердження відповідача щодо необхідності визначення у позовній заяві органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Державну екологічну інспекцію України.

Відповідно до ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Частиною 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у Постановах Верховного Суду від 08.02.2019 по справі 915/20/18 та від 02.10.2019 по справі 4/166 Б ),

Окрім того, суспільний інтерес полягає у припиненні порушення, яке виявилося у передачі у приватну власність земельної ділянки водного фонду та запобіганню таким порушенням у майбутньому.

Відповідно до ст.24 Закону України Про прокуратуру повноваження прокурора здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством.

Згідно ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

За змістом ст.56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому випадку прокурор набуває статусу позивача.

Згідно із пунктом є-1 ч. 1 ст.15-1 ЗК України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади функції контролю за додержанням земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів передано до Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

У силу ч. 4 ст. 122 ЗК України, органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на території області на даний час є Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Зазначає, що у спірних правовідносинах вимоги ст.ст. 116, 118, 121 ЗК України при передачі у власність земельної ділянки порушені саме ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, яке реалізовувало повноваження розпорядника землі. Тому захист інтересів держави в суді, який полягає у скасуванні оспорюваного наказу та повернення земельної ділянки, не узгоджується з інтересами зазначеного органу.

Тому саме ГУ Держгеокадастру у Полтавській області є відповідачем за основною вимогою про визнання недійсним наказу, у зв`язку з чим не може бути позивачем, оскільки чинним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача і відповідача (правова позиція Верховного Суду України, ухвала від 02.03.2011 у справі № 6-58303св10).

Окрім того, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, його посадові особи, не вправі самостійно скасувати спірний наказ, оскільки на його підставі за відповідачем-2 зареєстровано право приватної власності, тому вказане суперечитиме вимогам ч. 1 ст. 154 ЗК України.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в абз.2 п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ (у редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 19.03.2010 №2).

У зв`язку із зазначеним, представництво інтересів держави в суді здійснюється прокурором як самостійним позивачем.

Зазначає, що відповідачем-1 у відзиві, посилаючись на п. 9 ст. 118 ЗК України, помилково зроблено висновок про наявність обов`язку ГУ Держгеокадастру в Полтавській області у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою приймати виключно позитивне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність на користь особи, що подала таке клопотання.

Так, відповідачем не враховано, що пунктами 10, 11 ст. 118 ЗК України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Таким чином, вищезазначені приписи ст. 118 ЗК України не містять імперативної норми щодо обов`язку відповідного державного органу за будь-яких умов приймати рішення про передачу у приватну власність громадянину земельної ділянки.

Натомість, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, при прийнятті рішення повинен діяти у відповідності до вимог Закону та в інтересах держави та суспільства.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на приписи вказаної норми права волевиявлення органів виконавчої влади при виконанні своїх функцій, у тому числі при наданні у власність землі, має відповідати чинному законодавству.

Землі водного фонду законодавцем визнано обмежено оборотоздатними об`єктами, які в силу приписів ст. 60, 84 ЗК України та ст. 80, 88 ВК України не можуть передаватися у власність для індивідуального садівництва.

Отже, спірний наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області видано з порушенням вимог чинного законодавства, а тому він є незаконним та підлягає скасуванню в судовому порядку.

Крім того, відповідно до ст.1 Водного кодексу України (далі - ВК України) заплавні землі - це прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка).

Згідно з положенням ч. 1 ст. 3 ВК України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

Згідно пунктів 5, 8 ч. 1 ст.80 ВК України з метою охорони водності малих річок забороняється розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації та надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва.

Частина 2 ст.80 ВК України встановлює те, що водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення.

На заплавних землях встановлено особливий режим та на які поширюється окремий порядок використання.

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) земельна ділянка у заплаві річки Коломак не могла передаватись у власність громадянину для садівництва.

Надання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для індивідуального садівництва, яка знаходиться у заплаві річки Коломак, суперечить нормам ст.80 цього Кодексу.

Також, є безпідставними та необгрунтованими твердження відповідача про відсутність чітких критеріїв визначення меж водоохоронної зони та земель заплави, які б визначалися нормативно-правовими актами чи спеціальними документами, прийнятими відповідно до закону, та були публічно доступними, та щодо правомірності втручання держави у право власності особи з огляду на наступне.

Статтею 117 Водного кодексу Української PCP передбачено, що усі води (водні об`єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення і вичерпання, які можуть заподіяти шкоду здоров`ю населення, а також призвести до зменшення рибних запасів, погіршення умов водопостачання та інших несприятливих явищ внаслідок зміни фізичних, хімічних, біологічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

З цією метою відповідно до законодавства Союзу PCP і Української PCP можуть встановлюватися водоохоронні зони (смуги).

На підставі положень Постанови Ради Міністрів УРСР від 6 вересня 1977 р. №462 Про затвердження Положення про водоохоронні зони малих річок і водойм Української PCP (ЗП УРСР, 1977 р., №9, ст. 89) виготовлено документацію Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области 1981 року.

У вказаній документації, в т.ч. в Книга 2. Графические материалы міститься план землекористування колгоспу імені Макаренка .

Вивченням вказаного плану встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться в водоохоронній зоні річки Коломак.

Документація Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области 1981 року затверджена Рішенням Полтавської районної ради народних депутатів №338 від 31.07.1981 року Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм .

прибережних смуг, а також про водоохоронний режим, який діє на території цих зон і смуг.

Згідно зі ст. 87 ВК України (чинної на момент передачі земельної ділянки) для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Частиною 2 статті 59 ЗК України передбачено, що для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Згідно з пунктом 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996р. №486, розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінекоенерго, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

Отже, відповідно до вимог законодавства, чинних на момент розробки Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области 1981 року є документом, який підтверджує наявність встановленої водоохоронної зони річки Коломак.

Відповідно до вимог законодавства (чинних на момент прийняття рішення і на момент прийняття наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) вказана документація затверджена Рішенням Полтавської районної ради народних депутатів №338 від 31.07.1981 року Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм і доведена до відому населення і всіх зацікавлених організацій.

З огляду на викладене, наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області суперечить вимогам Закону, тому є підстави для визнання його незаконним та скасуванню і поверненню земельної ділянки державі.

Висновком за результатом проведення комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 04.09.2019 №29639/18-41/241038+24272/19-41 підтверджено розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0056 в заплаві річки Коломак.

Установлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0056 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації земельної ділянки.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Вказане також узгоджуються з висновками Великої Палати ЄСПЛ у справі Депаль проти Франції (заява № 34044є/02) від 29.03.2010.

Відповідачем у своєму відзиві помилково зроблено висновок про те, що строк позовної давності у прокурора обчислюється з того моменту коли про формування земельної ділянки дізналося Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області. Останній є відповідачем по справі. Прокурор здійснює представництво інтересів держави як самостійний позивач.

Про наявність вказаного наказу прокурору стало відомо під час проведення досудового розслідування кримінального провадження №42017171010000088 внесеного 18.05.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.364 КК України.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Ототожнення дати вчинення відповідної правомочності з моментом виникнення права на захист порушеного права суперечить приписам ст.261 ЦК України, відповідно до частини 1 якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналогічні положення закріплені у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 № 9 відповідно до якого передбачено, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Цивільним кодексом України встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 Цивільного кодексу України).

Відповідачем на підтвердження своїх доводів щодо початку перебігу строку позовної давності для прокурора з 03.03.2017 року не надано жодних належних та допустимих доказів.

Звертає увагу суду на те, що відзив на позовну заяву від імені Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області подано особою, яка не має відповідної процесуальної правоздатності на представництво державного органу.

Прокурор Лебединська А.С. у судовому засіданні позов підтримала, просила задовольнити надавши пояснення аналогічні тим, що викладені в позові.

Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на боці позивача - Регіонального офісу водних ресурсів в Полтавській області в судове засідання не з`явився, згідно раніше поданої заяви позов підтримав, просив розгляд справи провести без участі представника третьої особи.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на боці позивача - Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області в судове засідання не з`явився, згідно раніше поданої заяви при вирішенні спору поклались на розсуд суду, просив розгляд справи провести без участі представника третьої особи.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи приходить до висновку про можливість продовження розгляду справи за відсутності нез`явившихся відповідачів за наявності поданого відзиву.

Як встановлено судом, 03.03.2017 Головним управлінням Держгеокадастру в Полтавській області прийнято наказ №2388-СГ Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва .

У відповіді Ковалівської сільської ради №868 від 21.09.2017 зазначено, що згідно матеріалів Перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області (радгосп-технікум імені Макаренка) від 1992 року (картографічних матеріалів) зазначені земельні ділянки відносяться до заболочених сіножатей та знаходяться місцями болота (землі водного фонду).

Крім того, з наданих прокурором копій Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области 1981 року вбачається, що у вказаній документації, в т.ч. в Книга 2. Графические материалы міститься план землекористування колгоспу імені Макаренка .

Вивченням вказаного плану встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0056 знаходиться в водоохоронній зоні річки Коломак.

У пункті 3 Рішення зазначено, що Виконкоми сільських Рад народних депутатів доводять до відому населення і всіх зацікавлених організацій свої рішення про межі водоохоронних зон та прибережних смуг, а також про водоохоронний режим, який діє на території цих зон і смуг.

Наявність документації Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области 1981 року, затвердженої Рішенням Полтавської районної ради народних депутатів №338 від 31.07.1981 року Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм , підтверджує розташування спірної земельної ділянки в межах водоохоронної зони.

Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 3 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).

Частиною першою статті 58 Земельного кодексу України та статтею 4 ВК України визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.

Пунктом д частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду.

Згідно з ст.1 Водного кодексу України, заплавні землі - прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка).

Відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486, до складу водоохоронних зон обов`язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри.

Частинами 5, 7 ст. 80 ВК України передбачено, що з метою охорони водності малих річок забороняється розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації та надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва.

Доказами розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0056 в заплавних землях, підтверджується Висновком експертів Київського науково дослідного інституту судових експертиз за № 29639/18-41/241038 -24272/19-41 від 04.09.2019 року, відповідно до якого, земельна ділянка, яка є предметом спору у даній справі, розташована в заплаві річки Коломак та документами Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области 1981 року, затвердженої Рішенням Полтавської районної ради народних депутатів №338 від 31.07.1981 року Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм . Надання вказаної земельної ділянки для ведення садівництва та особистого селянського господарства, суперечить приписам статті 80 Водного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 102 ЦПК України висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Висновок експерта за № 29639/18-41/241038 -24272/19-41 від 04.09.2019 року відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства та Закону України Про судову експертизу .

Крім того, відповідно до листа Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за №868 від 21 вересня 2017 року, згідно матеріалів Перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області / радгосп технікум ім. Макаренка) від 1992 року ( картографічних матеріалів) земельні ділянки, до яких входить земельна ділянка, виділена ОСОБА_1 , відноситься до заболочених сіножатей та знаходяться місцями болота ( землі водного фонду). /т. 1 а.с. 35 А/.

Враховуючи що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0056 знаходиться в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про надання вказаної земельної ділянки для ведення садівництва №2388-СГ від 03.03.2017 року, суперечить приписам статті 80 Водного кодексу України, є незаконним та підлягає скасуванню, а земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави.

Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті14,19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідно до листа Полтавського обласного управління водних ресурсів від 29.09.2017 року № 01-2/1084, проекти землеустрою, щодо відведення чи надання у користування юридичним чи фізичним особам земельних ділянок, у тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0056, на розгляд та погодження, як це передбачено розділом 3 статті 186-1 Земельного кодексу України, до Полтавського облводресурсів чи інших органів водного господарства, не подавалися. Усі 26 земельних ділянки, в тому числі земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0056, розміщені в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак.

Відповідач ОСОБА_1 не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мав би знати про те, що ділянка має ознаки земель водного фонду.

За таких обставин суд вважає, що зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку у власність Держави, не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого Протоколу.

Зазначені висновки викладені у постанові Полтавського апеляційного суду від 23 червня 2020 року по справі № 545/1692/19.

Посилання представника відповідача на правомірність дій ГУ Держгеокадастру у Полтавській області при вирішенні питання про виділ гр. ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, оскільки був відсутній проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги, що в свою чергу виключає можливість обізнаності щодо розташування спірної земельної ділянки в заплавних зонах, спростовуються наданими прокурором доказами, а саме документами Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области 1981 року, затвердженої Рішенням Полтавської районної ради народних депутатів №338 від 31.07.1981 року Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм .

Крім того, фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами Земельного та Водного кодексів України, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу у розмірі й межах, встановлених законодавством.

Щодо доводів відповідачів про відсутність у прокурора підстав для представництва Держави у вказаній справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 910-р Питання Державної служби з питань геодезії,картографії та кадастру Держгеокадастр отримав всі функції та повноваження із здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів, передбачені Законом України від 19 лютого 2003 року Про державний контроль за використанням та охороною земель.

Спірна земельна ділянка перебуває під особливою охороною держави, а передача її у власність регламентується нормами законодавства, які в такому випадку порушені та враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак саме Держгеокадастр допустив порушення законодавства України та є відповідачем у справі, тому прокурор правомірно пред`явив указаний позов до суду в інтересах держави як позивач.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи обґрунтованість позову, сплачений прокуратурою судовий збір за подання позову в розмірі 6306,00 грн. підлягає стягненню з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, як органу який допустив безпосереднє порушення норм земельного та водного законодавства.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 150, 152, 153, 158, 173, 174, 181, 184, 186, 202 Земельного кодексу України, ст. ст.15, 16, 21, 319, 391 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 78-80, 141, 258 - 268, 352, 354 ЦПК України, Законом України Про державний земельний кадастр , Законом України Про землеустрій , суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах Держави - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва за №2388-СГ від 03.03.2017 року.

Скасувати запис № 19625840 від 21.03.2017 року про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0056 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту та припинити право приватної власності на неї.

Зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0056 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (код ЄДРПОУ 38803395, адреса місцезнаходження: м. Полтава, вул. Уютна, 23) на користь Прокуратури Полтавської області (м. Полтава, вуя. 1100-річчя Полтави, 7, р/р UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄРДПОУ 02910060) сплачений судовий збір за подання позову в розмірі 6306,00 грн.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Полтавський районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з моменту проголошення, а учасниками, що не були присутні при його проголошенні у той же строк з моменту отримання копії рішення.

Суддя: А.Г. Потетій


Суд	Полтавський районний суд Полтавської області
Дата ухвалення рішення	18.01.2022
Оприлюднено	24.01.2022
Номер документу	102596855
Судочинство	Цивільне

Судовий реєстр по справі —545/1101/20

Ухвала від 17.04.2022

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Абрамов П. С.

Ухвала від 28.02.2022

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Абрамов П. С.

Рішення від 18.01.2022

Цивільне

Полтавський районний суд Полтавської області

Потетій А. Г.

Ухвала від 18.01.2022

Цивільне

Полтавський районний суд Полтавської області

Потетій А. Г.

Ухвала від 24.11.2020

Цивільне

Полтавський районний суд Полтавської області

Потетій А. Г.

Ухвала від 14.05.2020

Цивільне

Полтавський районний суд Полтавської області

Потетій А. Г.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 18.01.2022 по справі 545/1101/20ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —545/1101/20

Ухвала від 17.04.2022

Ухвала від 28.02.2022

Рішення від 18.01.2022

Ухвала від 18.01.2022

Ухвала від 24.11.2020

Ухвала від 14.05.2020

Рішення
від 18.01.2022 по справі 545/1101/20
ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ