Постанова

від 11.01.2022 по справі 211/4647/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2058/22 Справа № 211/4647/19 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2022 року м.Кривий Ріг

Справа № 211/464719

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання - Євтодій К.С.

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , який діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Кравцов Гліб Євгенович, на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 червня 2021 року, яке ухвалено суддею Сарат Н.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 07 червня 2021 року, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення коштів, усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та виселення.

Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 листопада 2019 року до участі у справі залучена третя особа - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради м.Кривого Рогу Дніпропетровської області.

У грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про зменшення позовних вимог.

Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що 30 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Сведбанк (надалі - ВАТ Сведбанк ), правонаступником якого у даних правовідносинах є ПАТ Дельта Банк , та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № 0308/0508/88-152, відповідно до якого ОСОБА_2 був наданий кредит у сумі 35 000,00 Доларів США.

У забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором № 0308/0508/88-15 від 30.05.2008 року, в цей же день, між ВАТ Сведбанк та ОСОБА_4 і ОСОБА_2 був укладений Іпотечний договір № 0308/0508/88-52-2-1, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Пахомовою Н.І., за реєстровим номером 5155, відповідно до якого предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 70,7 кв. м., житловою площею 39,5 кв.м., яка належить Іпотекодавцям на праві спільної власності.

07.05.2012 року, на забезпечення виконання зобов`язань щодо повернення ОСОБА_2 коштів за кредитним договором № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року, між ВАТ Сведбанк та ОСОБА_5 було укладено Договір поруки № 0308/0508/88-152-Р-1.

11 січня 2019 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 , за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA-ЕА-2018-10-31-000011-Ь від 14.12.2018 року, укладено договір № 1088/К купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого до нього від Банку перейшли майнові права, а саме право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за вищезазначеними договорами, укладеними між ВАТ Сведбанк , правонаступником якого у даних правовідносинах є ПАТ Дельта Банк , та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5

11 січня 2019 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 , на підставі Протоколу електронного аукціону № UA-EA-2018-10-31-000011-Ь від 14.12.2018 року, а також Договору № 1088/К купівлі-продажу майнових прав від 11.01.2019 року, укладено Договір відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за Іпотечним договором № 0308/0508/88-152-Z-1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. за реєстровим № 7.

За змістом вказаного договору відступлення права вимоги за іпотечним договором, позивачеві, як новому Іпотекодержателю, передано (відступлено) право вимоги за Договором Іпотеки № 0308/0508/88-152-Z-1 від 30.05.2008 року, укладеним між ВАТ Сведбанк та Іпотекодавцями ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_1 , та ОСОБА_4 , паспорт серії НОМЕР_2 , в якості забезпечення виконання зобов`язань боржника ОСОБА_2 за кредитним договором №0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року, укладеним з ВАТ Сведбанк , право вимоги за якими перейшло до ПАТ Дельта Банк на підставі Договору купівлі продажу прав вимоги, укладеного 25 травня 2012 року між ПАТ Сведбанк та AT Дельта Банк , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за №№ 1306, 1307.

При укладенні вищевказаних договорів про відступлення прав вимоги, позивачеві було передано оригінал Іпотечного договору № 0308/0508/88-152-Z-1 від 30.05.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округ Пахомовою Н.І., оригінал Договору про внесення змін та доповнень № 1 від 07 травня 2012 року до Іпотечного договору № 0308/0508/88-152-Z-1 від 30 травня 2008 року, посвідченої приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Пахомовою H.І., оригінал кредитного договору № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року з додатком № 1, оригінал договору від 07.05.2012 року про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року, оригінал договору від 07.05.2012 року про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року, оригінал договору поруки № 0308/0508/88-152-Р-1 від 07.05.2012 року.

Про заміну первісного кредитора у зобов`язанні з ПАТ Дельта Банк на ОСОБА_1 , в порядку ч. 2 ст. 516 ЦК України, боржник ОСОБА_2 , майновий поручитель ОСОБА_4 та фінансовий поручитель ОСОБА_5 були письмово повідомлені.

21 січня 2019 року позивачем ОСОБА_1 , на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , було направлено заяву-вимогу про усунення порушень за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_2 за договором кредиту № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року, право вимоги за яким перейшло до позивача, заборгованість позичальника, станом на 11.01.2019 року, становить 840 289 грн. 18 коп.

20.03.2019 року, в порядку ст.ст. 36, 37 Закону України Про іпотеку , позивачем було реалізоване право звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом реєстрації за ОСОБА_1 права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до Звіту з незалежної оцінки майна - трикімнатної квартири загальною площею 70,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вартість вказаного нерухомого майна становить 227 351 грн..

З огляду на те, що загальна сума заборгованості становить 840 289, 18 грн., а вартість майна, на яке було звернуто стягнення, в якості способу задоволення вимог кредитора, становить 227 351 грн., позивач вважає, що сума непогашених зобов`язань відповідачів перед ним становить 612 938 грн. 18 коп. При цьому, враховуючи ту обставину, що з відповідачів вже стягнуто суму заборгованості в розмірі 240 099,39 грн., позивач просив суд стягнути на його користь заборгованість в сумі 372 838,79 грн.

Після набуття права власності на квартиру АДРЕСА_2 , позивачем було виявлено, що у вказаній квартирі зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , що підтверджується листом Виконавчого комітету Довгинцівської районної ради у місті Кривий Ріг від 10.07.2019 року № 8/21-3275.

Ураховуючи те, що вказані особи, на даний час без належних на те правових підстав зареєстровані у належній позивачеві квартирі, позивач вважає, що існують всі підстави для усунення йому перешкод у користуванні власністю, шляхом позбавлення ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 права користування житловим приміщенням та зняття даних осіб з реєстрації у квартирі АДРЕСА_2 .

22 квітня 2019 року позивач направив на адресу відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 вимогу про виселення та самостійне зняття з реєстраційного обліку з квартири АДРЕСА_2 , яка отримана відповідачами, але до цього часу свідомо залишена без уваги та невиконана.

Таким чином, з урахуванням вищевказаних норм чинного законодавства, зважаючи на викладені обставини, позивач вважає, що внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , особи, які зареєстровані та проживають у вказаному приміщенні, а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , підлягають виселенню.

Посилаючись на викладене, просив суд: стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 372 838 гривень 79 копійок - суму невиконаних грошових зобов`язань за кредитним договором № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року; усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю, шляхом позбавлення ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 права користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 з належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 ; вирішити питання про розподіл судового збору.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 червня 2021 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 372 838 гривень 79 копійок - суму невиконаних грошових зобов`язань за кредитним договором № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю шляхом позбавлення ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 права користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Виселено ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 .

Стягнуто в рівних частинах з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 8434 гривні 58 копійок, а саме по 2811 гривень 53 копійки.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Кравцов Г.Є., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також ненадання судом повної та всебічної оцінки доказам у справі, що потягло за собою ухвалення неправильного рішення суду.

Апеляційна скаргам мотивована тим, що проведення ПАТ Дельта Банк операцій з продажу кредитної заборгованості на користь фізичної особи суперечить вимогам чинного законодавства, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у справах №598/784/17, №686/12230/18, №2-490/11 та №465/646/11.

Також, зазначає, що позивачем було реалізоване право звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом реєстрації за ним права власності, що суперечить нормам Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , про що неодноразово було наголошено в суді першої інстанції, однак суд не дав оцінки таким доводам сторони відповідача. При цьому, квартира, яка є предметом іпотеки, являється єдиним та постійним місцем проживання відповідачів, а тому на неї не може бути звернуто стягнення в період дії мораторію, про що також зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі №644/3116/18.

Крім того, судом не було враховано, що за змістом статті 40 Закону України Про іпотеку та статті 109 ЖК УРСР особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. При цьому, іпотекодержатель повинен був бути обізнаний про обтяження у вигляді наявності осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, тобто виявлені ризики, пов`язані з придбанням спірної нерухомості.

Відповідач звертає увагу суду на ту обставину, що до вимог про повернення боргу та звільнення іпотечного житлового приміщення, позивачем не було додано жодних документів на підтвердження придбання ним майнових прав, а з положеннями ч. 2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредитору до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язані.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Кравцова Г.Є., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кінаш Т.В., яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, представника третьої особи Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради м.Кривого Рогу Дніпропетровської області - Березуцьку Н.І., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 30 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Сведбанк та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № 0308/0508/88-152, згідно п. 1.1. та п. 1.3 розділу 1 якого Банк надав Позичальнику ( ОСОБА_2 ) в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості та платності, кредитні ресурси в сумі 35 000 Доларів США, з оплатою по процентній ставці 11.9 % річних, а Позичальник ( ОСОБА_2 ) зобов`язувався повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором, до 29.05 2018 року.

Відповідно до п. 2.1. Кредитного Договору № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року, забезпечення зобов`язання по погашенню заборгованості за кредитом, сплаті процентів за користування кредитом, пені за несвоєчасну сплату процентів і несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, відшкодування збитків у зв`язку з порушенням умов даного договору та інших витрат Банку, пов`язаних з одержанням виконання, виступає іпотека квартири зa адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 2.3. Кредитного Договору № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року передбачено, що при непогашенні заборгованості перед Банком у строки, передбачені даним договором, Банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки. У випадку звернення стягнення на предмет іпотеки і при недостатності суми, що виручена від реалізації предмета іпотеки, для повного задоволення своїх вимог, Банк має право одержати суму, якої бракує для повного задоволення своїх вимог за рахунок іншого майна Позичальника відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 3.1 Кредитного Договору № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року позичальник ( ОСОБА_2 ) зобов`язується погасити заборгованість за кредитом, шляхом внесення коштів на позичковий рахунок щомісяця, через касу банку.

Згідно п. 3.2, 3.3 Кредитного Договору № 0308/0508/88-152 від 30.05.208 року проценти за Кредитом нараховуються виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом, на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом, починаючи з дати видачі суми кредиту і до моменту його повернення. Проценти за користування кредитом підлягають сплаті Позичальником щомісяця з 01 по 10 число включно за попередній місяць та на момент повернення кредиту за рахунок відсотків через касу банку.

Відповідно до п. 5.1.1. Кредитного Договору № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року Позичальник ( ОСОБА_2 ) зобов`язується забезпечити своєчасне повернення кредиту і сплату нарахованих процентів.

Згідно з п. 5.1.10. Кредитного Договору № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року позичальник і члени його родини, у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру), зобов`язані звільнити займану квартиру протягом місця з дня отримання вимоги Банка про її звільнення.

Відповідно до п. 6.1.3. Кредитного Договору № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року Банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки, відповідно до чинного законодавства України та умов іпотечного договору у випадку порушення Позичальником своїх зобов`язань за цим Договором.

Згідно з п. 6.1.5. Кредитного Договору № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року Банк має право одержати відшкодування з іншого майна Позичальника, що не виступає предметом іпотеки за цим договором.

Пунктом 10.5. Кредитного Договору № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року передбачено, що даний договір діє з дня його підписання і до повного виконання зобов`язань за даним договором.

У забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором № 0308/0508/88-15 від 30.05.2008 року, в цей же день, між ВАТ Сведбанк та ОСОБА_4 і ОСОБА_2 був укладений Іпотечний договір № 0308/0508/88-52-2-1, посвідчень приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Пахомовою Н.І., за реєстровим номером 5155, відповідно до якого предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме квартира, реєстровий номер 15654944, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 70,7 кв. м., житловою площею 39,5 кв.м. належить Іпотекодавцям на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житлі № НОМЕР_3 , виданого органом приватизації УЖКГ Виконкому Криворізької міської раді 28.07.2006 року, згідно з розпорядженням № Д 409 від 22.06.2006 року, зареєстрованого в КП Криворізькому БТІ в реєстрову книгу за № 247-41-41, згідно витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, виданого КП Криворізьке БТІ 08.08.2006 року за № 1147144 (р. №15654944) (т. 1 а.с. 11-13).

Пунктом 1 Іпотечного договору №0308/0508/88-152-Z-l від 30.05.2008 року передбачено, що цим договором забезпечується належне виконання Позичальника ОСОБА_2 вимог Іпотекодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з Кредитного договору №0308/0508/88-152 від 30 травня 2008 року, укладеного між Позичальником та Іпотекодержателем, а також всіх договорів про внесення змін, що будуть укладені до нього, в тому числі суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, у тому числі щодо повернення Позичальником Іпотекодержателю кредиту у сумі 35 000 Доларів США в строк до 29 травня 2018 року зі сплатою процентів у розмірі 11,9% річних за користування кредитом.

Відповідно до п. 4 Іпотечного договору №0308/0508/88-152-Z-l від 30.05.2008 року Іпотекодавці ( ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ) свідчать, що Предмет Іпотеки (квартира за адресою: АДРЕСА_1 ) належить їм на праві спільної власності, не є предметом спільного сумісного майна подружжя для кожного з іпотекодавців, малолітні та неповнолітні діти не мають права власності або права користування на вищевказаний предмет іпотеки, правочин не суперечить їх правам та інтересам, та до укладення цього Договору ні предмет іпотеки, ні будь яку його частину нікому будь яким способом не відчужено, не передано в найом, позичку, користування на будь яких інших підставах, не передано в іпотеку іншим особам, він не є предметом судового спору і не перебуває під забороною (арештом), треті особи не мають на нього будь яких прав, в тому числі прав та вимог, що підлягають державній реєстрації відповідно до чинного законодавства.

Згідно з ч. 7 Іпотечного Договору № 0308/0508/88-152-Z-1 від 30.05.2008 року при частковому виконанні Позичальником Основного зобов`язання іпотека, встановлена цим договором зберігається в повному обсязі.

Відповідно до п. 9.1 Іпотечного Договору № 0308/0508/88-152-Z-1 від 30.05.2008 року іпотекодавці зобов`язані не передавати в найом, позичку чи користування на будь яких інших підставах іншим особам без попередньої письмової згоди Іпотекодержателя.

Пунктом 10.3 Іпотечного Договору № 0308/0508/88-152-Z-1 від 30.05.2008 року визначено, що Іпотекодержатель має право обирати порядок звернення стягнення на Предмет іпотеки.

Пунктом 10.4 Іпотечного Договору № 0308/0508/88-152-Z-1 від 30.05.2008 року визначено, що Іпотекодержатель має право отримати відшкодування з будь-якого майна Позичальника та або/Іпотекодавців, яке не виступає предметом іпотеки по цьому договору, у випадку, якщо отриманих від реалізації Предмету іпотеки коштів недостатньо для повного погашення майнових вимог Іпотекодержателя, що випливають із основного зобов`язання.

Відповідно до п. 12, 12.3, 12.3.1. Іпотечного Договору № 0308/0508/88-152-Z-1 від 30.05.2008 року за вибором Іпотекодержателя застосовується один із способів звернення стягнення на Предмет іпотеки та задоволення Вимог Іпотекодержателя. Задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку . ІІри цьому, вважається, що Предмет іпотеки набувається у власність Іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена після прийняття Іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом Договору способу звернення стягнення на предмет Іпотеки, на підставі висновку незалежного експерта-субєкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб`єкта оціночної діяльності. При цьому Сторони домовляються, що кандидатура суб`єкта оціночної діяльності визначається Іпотекодержателем. Сторони з розумінням змісту статті 37 Закону України Про іпотеку свідчать, що право Іпотекодержателя зареєструвати право власності на Предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту п. 12.3. цього договору є безумовним, тобто підлягає Державній реєстрації незалежно від претензій Іпотекодавців, а рішення про реєстрацію права власності на Предмет іпотеки може бути оскаржене Іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав Основне зобов`язання.

Відповідно до п. 16 Іпотечного Договору № 0308/0508/88-152-Z-1 від 30.05.2008 року цей договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами та нотаріального посвідчення. Договір діє до виконання Іпотекодавцями Основного зобов`язання.

07.05.2012 року між ПАТ Сведбанк , яке виступає правонаступником ВАТ Сведбанк , та ОСОБА_2 укладено Договір про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року, за умовами якого позичальник ( ОСОБА_2 ) зобов`язується не допускати протягом дії цього договору випадків набуття дитиною права власності або користування щодо об`єкту нерухомості. Якщо протягом дії цього договору дитина набуває право власності або право користування щодо об`єкту нерухомості, Позичальник зобов`язується протягом двадцяти календарних днів з дня настання такого факту, забезпечити отримання Майновим поручителем/Іпотекодавцем згоди органу опіки та піклування на вчинення щодо об`єкту нерухомості, як предмета іпотеки, будь яких дій, передбачених законодавством та іпотечним договором, а також протягом зазначеного строку надати оригінал такої згоди до Банку.

Відповідно до п. 11.5. цього Договору про внесення змін та доповнень від 07.05.2012 року Банк має право повністю або частково перевести свої права та зобов`язання по цьому Договору, а також по угодам, пов`язаним із забезпеченням повернення кредиту, третій особі без згоди Позичальника.

07.05.2012 року між ПАТ Сведбанк , яке виступає правонаступником ВАТ Сведбанк , та ОСОБА_2 укладено Договір про внесення змін та доповнень №2 до Кредитного договору № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року, за умовами якого кредит надається на строк по 29 травня 2023 року та, починаючи з 10 червня 2012 року, позичальник здійснює погашення по кредиту та сплату процентів, шляхом здійснення фіксованих платежів у сумі 288,60 доларів США 10 числа кожного місяця та в день закінчення договору.

07.05.2012 року, у забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за Кредитним договором № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року, між ПАТ Сведбанк та ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 0308/0508/88-152-Р-1.

Згідно п. 1 Договору поруки № 0308/0508/88-152-Р-1 від 07.05.2012 року, Поручитель ( ОСОБА_5 ) зобов`язується відповідати перед Банком за виконання зобов`язання щодо повернення коштів, наданих Банком Позичальнику ( ОСОБА_2 ) у вигляді кредиту, згідно з кредитним договором № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року, у сумі 35 000 Доларів США, строком до 29 травня 2023 року з процентною ставкою 11,9%.

Відповідно до п. 2, 4 Договору поруки № 0308/0508/88-152-Р-1 від 07.05.2012 року Поручитель несе солідарну відповідальність з Позичальником перед Банком за невиконання Позичальником умов Основного зобов`язання усім належним йому майном та грошовими коштами. У разі невиконання Позичальником умов Основного зобов`язання в строк. Поручитель погашає суму кредиту, нараховані проценти та штрафні санкції за несвоєчасне повернення Позичальником коштів, наданих в межах Основного зобов`язання та процентів за користування кредитом.

Згідно з п. 6 Договору поруки № 0308/0508/88-152-Р-1 від 07.05.2012 року поручитель здійснює погашення заборгованості за Основним зобов`язанням у валюті кредиту (т. 1 а.с. 27).

25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та Публічним акціонерним товариством Дельта Банк (надалі - ПАТ Дельта Банк ) було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ "Сведбанк" передає (відступає) ПАТ Дельта Банк права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ Дельта Банк замінює ПАТ "Сведбанк" як кредитора у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ "Сведбанк" до ПАТ Дельта Банк прав вимоги до боржників, до ПАТ Дельта Банк переходить право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

11 січня 2019 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 , за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA-ЕА-2018-10-31-000011-Ь від 14.12.2018 року, укладено договір № 1088/К купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого до нього від Банку перейшли майнові права, а саме право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за вищезазначеними договорами, зокрема, укладеними між ВАТ Сведбанк , правонаступником якого є ПАТ Дельта Банк , та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5

11 січня 2019 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 , на підставі Протоколу електронного аукціону № UA-EA-2018-10-31-000011-Ь від 14.12.2018 року, а також Договору № 1088/К купівлі-продажу майнових прав від 11.01.2019 року, укладено договір відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за Іпотечним договором № 0308/0508/88-152-Z-1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. за реєстровим № 7.

За змістом вказаного договору відступлення права вимоги за іпотечним договором, позивачеві ОСОБА_1 , як новому Іпотекодержателю, передано (відступлено) право вимоги за договором Іпотеки № 0308/0508/88-152-Z-1 від 30.05.2008 року, укладеним між ВАТ Сведбанк та Іпотекодавцями ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_1 , та ОСОБА_4 , паспорт серії НОМЕР_2 , в якості забезпечення виконання зобов`язань боржника ОСОБА_2 за кредитним договором № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року, укладеним з ВАТ Сведбанк , право вимоги за якими перейшло до ПАТ Дельта Банк на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного 25 травня 20П року між ПАТ Сведбанк та AT Дельта Банк , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за №№ 1306, 1307.

Разом з укладенням вищевказаних договорів про відступлення прав вимоги, Банком передано позивачеві ОСОБА_1 оригінал Іпотечного договору № 0308/0508/88-152-Z-1 від 30.05.200 року, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округ Пахомовою Н.І., оригінал Договору про внесення змін та доповнень № 1 від 07 травня 2012 року до Іпотечного договору № 0308/0508/88-152-Z-1 від 30 травня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Пахомовою H.І., оригінал Кредитного договору № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року з додатком № 1, оригінал Договору від 07.05.2012 року про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року, оригінал Договору від 07.05.2012 року про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року, оригінал Договору поруки № 0308/0508/88-152-Р-1 від 07.05.2012 року (т.1 а.с. 37).

Про заміну кредитора у зобов`язанні з ПАТ Дельта Банк на ОСОБА_1 , в порядку ч. 2 ст. 516 ЦК України, боржник ОСОБА_7 , майновий поручитель ОСОБА_4 та фінансовий поручитель ОСОБА_5 були письмо повідомлені (т. 1 а.с. 35-37).

21 січня 2019 року позивачем ОСОБА_1 , на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , було направлено заяву-вимогу про усунення порушень за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_2 за договором кредиту № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року, право вимоги за яким перейшло до позивача, заборгованість, станом на 11.01.2019 року, становить 840 289 грн. 18 коп.

20.03.2019 року, в порядку ст.ст. 36, 37 Закону України Про іпотеку , Іпотекодержателем ОСОБА_1 було реалізоване право звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом реєстрації за ОСОБА_1 права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до Звіту з незалежної оцінки майна - трикімнатної квартири, загальною площею 70,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - вартість вказаного нерухомого майна, станом на 05 березня 2019 року, тобто на момент звернення стягнення на предмет іпотеки, становила 227 351,00 грн.

Згідно листа Виконавчого комітету Довгинцівської районної ради у місті Кривому Розі від 10.07.2019 року № 8/21-3275 у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .

22 квітня 2019 року на адресу відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 направлено вимогу про виселення та самостійне зняття з реєстраційного обліку з квартири АДРЕСА_2 , яка залишена без уваги та невиконана.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині солідарного стягнення заборгованості за Кредитним договором № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року, з боржника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_5 , суд першої інстанції виходив з факту отримання позичальником ОСОБА_2 кредитних коштів за Кредитним договором № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року та неналежного виконання позичальником зобов`язання за укладеним кредитним договором в частині повернення кредиту і сплати відсотків за його користування й права позивача, як нового кредитора, до якого перейшло право вимоги за Договором № 1088/К купівлі-продажу майнових прав від 11.01.2019 року, у зв`язку з цим, вимагати від позичальника повернення заборгованості за кредитним договором у визначеному ним розмірі - 372 838,79 грн., який відповідачами не оспорювався та не спростовувався. При цьому, суд дійшов висновку про те, що відповідно до ст. 554 ЦК України й умов вищезазначених договорів, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, та, оскільки позивачем підтверджено належними доказами (договір про надання кредиту, розрахунок заборгованості) розмір заборгованості, наявні правові підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідачів в солідарному порядку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як встановлено судом, 30 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Сведбанк та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № 0308/0508/88-152, згідно п. 1.1. та п. 1.3 розділу 1 якого Банк надав Позичальнику ( ОСОБА_2 ) в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості та платності, кредитні ресурси в сумі 35 000 Доларів США, з оплатою по процентній ставці 11.9 % річних, а Позичальник ( ОСОБА_2 ) зобов`язувався повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором до 29.05.2018 року.

07.05.2012 між ПАТ Сведбанк , яке виступає правонаступником ВАТ Сведбанк , та ОСОБА_2 укладено Договір про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року та Договір про внесення змін та доповнень №2 до Кредитного договору № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року, за умовами яких Кредитний договір 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року викладено у новій редакції та визначено, що кредит в сумі 35 000 Доларів США надається на строк по 29 травня 2023 року та, починаючи з 10 червня 2012 року, позичальник здійснює погашення по кредиту та сплату процентів, шляхом здійснення фіксованих платежів у сумі 288,60 доларів США 10 числа кожного місяця та в день закінчення договору.

Відповідач ОСОБА_2 не виконував умови договору в повному обсязі і суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про стягнення на користь позивача суми заборгованості у розмірі 372 838,79 грн.

При цьому, колегією суддів перевірено висновки суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором та з`ясовано, що він визначений у відповідності із умовами Кредитного договору № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року, з наступними змінами, який підписано сторонами та який є чинним, та розмір заборгованості не спростовано відповідачами, як і не надано власного розрахунку заборгованості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З метою забезпечення своєчасного виконання зобов`язань, які виникають з вищезазначеного кредитного договору, 07.05.2012 року між ПАТ Сведбанк та ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 0308/0508/88-152-Р-1, згідно якого відповідач ОСОБА_5 зобов`язався відповідати перед Банком за виконання усіх зобов`язань ОСОБА_2 , що виникли з кредитного договору (т. 1 а.с. 27).

Отже, встановивши факт неналежного виконання ОСОБА_2 зобов`язання за укладеним кредитним договором щодо погашення кредиту, сплати відсотків за його користування відповідно до вищенаведених умов договору, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обов`язок відповідача ОСОБА_5 , як солідарного боржника з позичальником, нести відповідальність перед банком щодо погашення заборгованості по кредиту.

25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та Публічним акціонерним товариством Дельта Банк було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ "Сведбанк" передає (відступає) ПАТ Дельта Банк права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ Дельта Банк замінює ПАТ "Сведбанк", як кредитора у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ "Сведбанк" до ПАТ Дельта Банк прав вимоги до боржників, до ПАТ Дельта Банк переходить право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

11 січня 2019 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 , за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA-ЕА-2018-10-31-000011-Ь від 14.12.2018 року, укладено договір № 1088/К купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого до нього від Банку перейшли майнові права, а саме право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за вищезазначеними договорами, зокрема, укладеними між ВАТ Сведбанк , правонаступником якого є ПАТ Дельта Банк , та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Згідно статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Тобто, позичальник ОСОБА_2 та поручитель ОСОБА_5 несуть відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач ОСОБА_1 не може бути кредитодавцем у кредитних відносинах, оскільки за положеннями статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, тоді як ОСОБА_1 у даних правовідносинах виступає, як фізична особа та громадянин України, тобто не є банком або іншою фінансовою установою, колегією суддів не приймаються, з наступних підстав.

Частиною першою статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що однією з основних засад державної реєстрації прав є внесення відомостей до Державного реєстру виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства (стаття 650 ЦК України).

До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (частина п`ята статті 655 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому, слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України Про банки і банківську діяльність , у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Частиною першою статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права слідує, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі послуги надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.

За загальним правилом відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Вказаний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) та від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).

У той же час процедура припинення банку як юридичної особи проводиться у порядку, передбаченому Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб № 4452-VI, і ця процедура здійснюється з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Наслідками початку процедури ліквідації банку, які передбачені статтею 46 спеціального Закону, є, зокрема, завершення банківської діяльності банку закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; настання строку виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) тощо.

Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п`яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.

При проведенні процедури ліквідації банку Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку.

Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Для проведення відкритих торгів на підставі договору може залучатися організатор торгів - юридична особа, яка відповідно до установчих документів має право проводити торги (стаття 51 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ).

Пунктом 5.11 глави 5 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2, яке є спеціальним нормативним актом, що визначає умови реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури (в редакції, яка діяла до 21 листопада 2016 року), було унормовано, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21 листопада 2016 року № 2526 Про внесення змін до Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку у пункті 5.11 глави 5 розділу V цього Положення виключені слова між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок) .

Договір №1088/К купівлі-продажу майнових прав від 11 січня 2019 року між ПАТ Дельта Банк (який перебуває в стані ліквідації) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 за результатами проведення відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA-ЕА-2018-10-31-000011-Ь від 14.12.2018 року.

Положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку, допускають продаж майна банку, який перебуває в стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання на конкурсних засадах будь-яким суб`єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи.

При цьому, враховуючи відкликання Національним банком України 02 жовтня 2015 року банківської ліцензії ПАТ Дельта Банк , а також наслідки початку процедури ліквідації банку й цілі цієї процедури, обмеження прав фізичних осіб на участь у торгах з продажу прав вимоги ПАТ Дельта Банк законодавством не визначені.

В той же час Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом.

Положення Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які не містять заборони щодо придбання фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, є пріоритетними щодо інших нормативних актів України.

Позивач ОСОБА_1 не набув права здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення цього договору, без можливості нарахування додаткових процентів і неустойки, право на нарахування яких мав первісний кредитор.

Вказаний висновок узгоджується із висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 295/3588/14-ц та від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18.

Доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції правовим висновкам, викладеним у постановах №598/784/17, №686/12230/18, №2-490/11 та №465/646/11, є необґрунтованими, оскільки у цій справі (на відміну від справ №598/784/17, №686/12230/18, №2-490/11 та №465/646/11) спірний договір відступлення прав вимоги за кредитним договором був укладений у процедурі примусової ліквідації банку, порядок проведення якої регулюється спеціальними нормами.

Доводи апеляційної скарги про те, що до вимог про повернення боргу та звільнення іпотечного житлового приміщення, позивачем не було додано жодних документів на підтвердження придбання ним майнових прав, а з положеннями ч. 2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредитору до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язані, колегією суддів не приймаються. З огляду на наступне.

Так, дійсно, за положеннями ч. 2 ст. 517 ЦК України, боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредитору до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язані.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (частина друга статті 516 ЦК України).

Тобто боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі та до отриманя доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору, і таке виконання є належним.

Отже, посилання в апеляційній скарзі на невиконання позивачем ОСОБА_1 вимог ч. 2 ст. 517 ЦК України не може бути підставою для звільнення боржника від виконання взятих на себе зобов`язань за кредитним договором.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 10 квітня

2019 року у справі № 369/9787/15-ц (провадження № 61-21883св18), від 13 березня 2019 року у справі № 338/75/16-ц (провадження № 61-5853св18) та від 23 квітня 2020 року у справі № 755/10242/16-ц (провадження № 61-11874св19) та від 23 квітня 2020 року у справі № 755/10242/16-ц (провадження № 61-11874св19).

При цьому, відповідачем ОСОБА_2 не надано доказів щодо повернення кредиту та сплати процентів, як позивачу, так і на рахунки первісного кредитора, тоді як позивачем ОСОБА_1 надано суду належні докази на підтвердження переходу до нього прав у зобов`язані.

Отже, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 несуть солідарну відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором ОСОБА_1 , який у встановленому законом порядку набув право вимоги за Кредитним договором № 0308/0508/88-152 від 30.05.2008 року.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо усунення йому перешкод у користуванні власністю, шляхом позбавлення ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 права користування житловим приміщенням та виселення їх із квартири АДРЕСА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є законним власником квартири, набув її правомірно, а відповідачі наразі проживають в ній без законних та достатніх на те правових підстав і не бажають звільняти квартиру в добровільному порядку, чинять ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною йому нерухомістю, у зв`язку з чим його речове право підлягає захисту та відновленню, в обраний ним спосіб.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення, у наведеній частині, не відповідає, з огляду на наступне.

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі Садов`як проти України зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене згідно із законом , не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається необхідним у демократичному суспільстві . Вислів згідно із законом не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу Кривіцька та Кривіцький проти України (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття майно у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися згідно із законом , воно повинне мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві . Якраз необхідність у демократичному суспільстві і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути відповідними і достатніми ; для такого втручання має бути нагальна суспільна потреба , а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання справедливого балансу між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип процесуальної рівності сторін передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року)

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Колегія суддів враховує, що вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення, має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, їх виселення. Таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв`язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло.

Як встановлено судом, право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за позивачем ОСОБА_1 на підставі іпотечного застереження. Отже, спірна квартири до набуття позивачем права власності на неї, була предметом іпотеки.

При вирішенні спорів щодо права користування колишніми власниками та членами їх сімей іпотечним майном, судам, керуючись частиною четвертою статті 263 ЦПК України, потрібно враховувати висновки Верховного Суду України, від яких Верховний Суд не відступав, у цій категорії справ.

Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 сформулював правовий висновок, від якого Верховний Суд не відступав, згідно з яким за змістом частини другої статті 40 Закону України Про іпотеку№ № 898-IV та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Отже, визначальним при вирішенні питання про те, чи є підстави для виселення осіб, які проживають у жилому приміщенні, яке було передано в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за валютним кредитом, є встановлення за які кошти придбано іпотечне майно. Якщо іпотечне майно, придбано за особисті кошти позичальника, а не за рахунок кредиту, то виселення таких громадян можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України Про іпотеку № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Аналогічний висновок висловлено і в постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16.

Крім того, Законом України № 1304-VII Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , запроваджено мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, тобто і на виселення із такого майна.

Можна зробити висновок, що держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, направлені на захист прав громадян України, щодо виселення, які пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою. Вказана обставина обумовлена тим, що фізична особа, яка отримала кредит у іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте саме держава зобов`язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб`єктів, так і баланс прав, у тому числі і прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) вказала, що вважає правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону України Про іпотеку № 898-IV та статті 109 ЖК Української РСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, законним та обґрунтованим, цей висновок враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника.

Як вбачається з матеріалів справи, у забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором № 0308/0508/88-15 від 30.05.2008 року, між ВАТ Сведбанк та ОСОБА_4 і ОСОБА_2 був укладений Іпотечний договір № 0308/0508/88-52-2-1, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Пахомовою Н.І., за реєстровим номером 5155, відповідно до якого предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме, квартира, реєстровий номер 15654944, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 70,7 кв. м., житловою площею 39,5 кв.м., що належить Іпотекодавцям на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житлі № НОМЕР_3 , виданого органом приватизації УЖКГ Виконкому Криворізької міської раді 28.07.2006 року, згідно з розпорядженням № Д 409 від 22.06.2006 року, зареєстрованого в КП Криворізькому БТІ в реєстрову книгу за № 247-41-41, згідно витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, виданого КП Криворізьке БТІ 08.08.2006 року за № 1147144 (р. №15654944) (т. 1 а.с. 11-13).

Таким чином, квартира АДРЕСА_2 придбана відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не за рахунок кредиту та була передана в іпотеку у забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором № 0308/0508/88-15 від 30.05.2008 року, за яким позичальнику надавалися кредитні кошти у валюті відмінній від національної валюти України, а тому виселення відповідачів можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла, питання про надання якого в даному випадку позивачем не ініційовано.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та виселення, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, з урахуванням часткового задоволення заявлених позовних вимог, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає зміні, шляхом зменшення розміру судового збору до 3 728 гривень 38 копійок, що становить по 1 242 гривні 80 копійок, з кожного.

Крім того, з ОСОБА_1 підлягають стягненню на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, у розмірі 7 059 гривень 31 копійка, тобто пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Кравцов Гліб Євгенович, - задовольнити частково .

Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 червня 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , який діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 а про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та виселення - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 червня 2021 року в частині розподілу судових витрат змінити, зменшивши розмір судового збору, стягнутого в рівних частинах з відповідачів ОСОБА_2 ,(ІПН НОМЕР_4 ) ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_5 ) та ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) у розмірі 8434 (вісім тисяч чотириста тридцять чотири) гривні 58 копійок, а саме по 2811 (дві тисячі вісімсот одинадцять) гривень 53 копійки, до 3 728 (трьох тисяч семисот двадцяти восьми) гривень 38 (тридцяти восьми) копійок, тобто по 1 242 (одній тисячі двісті сорок дві) гривні 80 (вісімдесят) копійок, з кожного.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 7 059 (сім тисяч п`ятдесят дев`ять) гривень 31 (тридцять одна) копійка.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 січня 2022 року.

Головуючий:

Судді: