Постанова

від 18.01.2022 по справі 551/624/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 551/624/21 Номер провадження 22-ц/814/176/22Головуючий у 1-й інстанції Рябченко В. В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Гальонкіна С.А., Хіль Л.М., при секретарі судового засідання: Бродській В.О. , -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2021 року (ухвалене суддею Рябченко В.В., повний текст рішення складено суддею 06 жовтня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про звільнення нерухомого майна з під арешту та виключення запису з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до судуз позовною заявою до ОСОБА_1 , Дарницького РВ ДВС м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про зняття арешту з нерухомого майна, накладеного державним виконавцем.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що згідно виконавчого провадження №48567145, відкритого головним державним виконавцем ВДВС Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Кравчук А.С. 26.08.2015 року, він являється платником аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 300,00 гривень щомісячно, починаючи з 10.02.2009 року і до досягнення повноліття.

21.02.2018 року старшим державним виконавцем Дарницького РВ ДВС Тущенком П.Л. була винесена постанова про арешт всього рухомого і нерухомого майна позивача ОСОБА_2 у зв`язку з наявністю заборгованості по сплаті аліментів, станом на 20.02.2018 року, в сумі 32807,13 гривень.

Вказував, що скільки, станом 01.02.2021 року позивач ОСОБА_2 повністю сплатив заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_1 в сумі 35725,00 гривень, що підтверджується довідкою державного виконавця, але державний виконавець не скасував арешту його майна, позивач просив суд зняти арешт з належного йому нерухомого майна, а саме - з земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,7902 га, кадастровий номер 5325782000:00:005:1358, що розташована на території Шишацької селищної ради Миргородського району Полтавської області (колишня назва Жоржівської сільської ради Шишацького району Полтавської області) та виключити запис з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно за номером 24970339 від 22.02.2018 року про накладення арешту на нерухоме майно.

Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено.

Знято арешт з земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,7902 га, кадастровий номер 5325782000:00:005:1358, що розташована на території Шишацької селищної ради Миргородського району Полтавської області (колишня назва Жоржівської сільської ради Шишацького району Полтавської області) та виключити запис з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно за номером 24970339 від 22.02.2018 року про накладення арешту на нерухоме майно. Судові витрати по справі покладено на позивача ОСОБА_2 .

З вказаним рішенням суду не погодиласяОСОБА_1 та подала на нього апеляційну скаргу, в якій прохає скасувати рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2021 року таухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити, вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необгрунтованим, а також таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом неповно з?ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Зокрема вказує, що позивач ОСОБА_2 є злісним неплатником аліментів і постійно допускав заборгованість. Вказує, що іншого нерухомого майна окрім земельної ділянки площею 6,7902 га у ОСОБА_2 немає, а відповідно не має можливості забезпечити виконання судового рішення в інший спосіб, ніж звернення стягнення на вищевказане майно. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність зняття арешту з земельної ділянки лише на підставі довідки старшого державного виконавця Броварського міськрайонного ВДВС ЦМУМУЮ (м. Київ) станом на 01.06.2021 року, та інформаційної довідки т.в.о. начальника Броварського ВДВС у Броварському районі Київської області станом за вих № 3764 від 04.10.2021 року про відсутність заборгованості. Вказує, що станом на 21.01.2021 року заборгованість позивача зі сплати аліментів становила 68532,13 грн., відповідно довідка державного виконавця про заборгованість станом на 01.06.2021 р. є недостовірною, а висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача заборгованості є необгрунтованим. Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до державного виконавця із заявою про зняття арешту з нерухомого майна та надав документи про підтвердження сплати заборгованості. Тому, вважає, що звернення позивача до суду є передчасним та жодним чином не обґрунтованим.

Від представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Маліченка Д.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній спростовуючи доводи, які викладені в апеляційній скарзі та підтримуючи рішення суду першої інстанції прохав апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Туркас О.І. надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій остання спростовуючи доводи викладені у відзиві, прохала рішення суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити.

Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. На момент розгляду справи був присутній представник позивача, інші особи будучи належним чином та завчасно повідомленим про час та місце слухання справи в судове засідання не з?явилися.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, осіб, що з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено , що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п.4 ч.1, ч.3 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що позивач ОСОБА_2 , згідно виконавчого провадження № 48567145, відкритого головним державним виконавцем ВДВС Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Кравчук А.С. 26.08.2015 року, являється платником аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 300,00 гривень щомісячно, починаючи з 10.02.2009 року і до досягнення повноліття ( а.с.13-14).

21.02.2018 року, старшим державним виконавцем Дарницького РВ ДВС Тущенком П.Л., була винесена постанова про арешт всього рухомого і нерухомого майна позивача ОСОБА_2 у зв`язку з наявністю заборгованості по сплаті аліментів, станом на 20.02.2018 року, в сумі 32807,13 гривень ( а.с. 15-16).

Судом встановлено, що станом на 01.06.2021 року позивач ОСОБА_2 повністю сплатив заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_1 в сумі 35725,00 гривень, що підтверджується довідкою старшого державного виконавця Броварського міськрайонного відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) ( а.с. 17), але державний виконавець не скасував арешту його майна і рекомендував звернутися з позовом до суду.

04.10.2021 року, за вхідним № 3764, від позивача ОСОБА_2 до суду надійшла інформаційна довідка за підписом т.в.о. начальника Броварського ВДВС у Броварському районі Київської області Ірини Шкред в якій зазначено, що заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів, станом на 01.10.2021 року відсутня.

Задовольняючи позовну заяву ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів, станом на 01.10.2021 року відсутня, тому суд дійшов висновку про необхідність зняття арешту з його майна, а саме з зазначеної позивачем земельної ділянки, оскільки такі обмеження порушують право власності позивача.

Проте, з таким висновком суду колегія суддів не може погодитися виходячи з наступних підстав.

У частині першій статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року № 606-XIV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закону № 606-XIV) державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Частиною першою статті 57 Закону № 606-XIV передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Згідно із статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу , порушено їх права чи свободи.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України Про виконавче провадження (в редакції на час пред`явлення позову) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Аналогічна за змістом норма містилась в статті 60 Закону № 606-XIV .

У пункті 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 Про судову практику в справах про зняття арешту з майна зазначено, що в разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК . Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження.

У зв`язку із цим боржник не може пред`являти такий позов, оскільки у судовому процесі він є відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення питання.

Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач обґрунтував свої вимоги тим, що накладення арешту на майно порушує його права, як власника майна, а тому на підставі статті 59 Закону України Про виконавче провадження просив зняти арешт з належного йому майна.

Як встановлено судом, підставою обтяження майна позивача є постанова від 21.02.2018, винесена старшим державним виконавцем Дарницького РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у місті Києві Тущенком П.Л. в рамках виконавчого провадження № 485671145 по примусовому виконанню виконавчого листа №2-3194/09, виданого Личаківським районним судом м. Львова 28.07.2009 року, в якому позивач ОСОБА_2 є боржником.

Таким чином, враховуючи те, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законодавством України у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України .

При цьому посилання позивача в позовній заяві на статтю 41 Конституції України , статті 319 , 321 , 393 ЦК України щодо захисту права власності є безпідставними, оскільки за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, тобто арешт майна не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби.

За таких обставин, помилковим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в цій справі.

Такий висновок суду викладений у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 року у справі №544/394/18, який у відповідності до вимог п.6 ст.13 Закону України Про судоустрій і статус суддів , враховується іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2021 року, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України ).

Так, при подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачувався судовий збір у розмірі 1354,50 грн. Оскільки даною постановою у задоволенні позовних вимог відмовлено, тому з позивача ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_1 необхідно стягнути суму понесених нею судових витрат у розмірі 1354,50 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2021 року - скасувати.

Постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про звільнення нерухомого майна з під арешту та виключення запису з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1354,50 гривень судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 19 січня 2022 року.

Головуючий суддя :

---

Г.Л. Карпушин

Судді:

---

С.А. Гальонкін

---

Л.М. Хіль