Рішення

від 21.12.2021 по справі 760/12785/20

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження №2/760/5211/21

Справа №760/12785/20/

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2021 року Солом`янський районний суд міста Києва в складі:

головуючої судді - Усатової І.А.,

за участю секретаря - Омелько Г.Т.,

Розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦПОСТАЧ КОМПАНІ до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення, в якому просить виселити ОСОБА_1 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

У позові посилається на те, що товариство з обмеженою відповідальністю СПЕЦПОСТАЧ КОМПАНІ з 30 серпня 2018 року є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Зазначає, що з платіжних доручень на сплату комунальних послуг позивач дізнався, що в квартирі проживає відповідач та направив адвокатський запит до Єдиного демографічного реєстру міста Києва про надання інформації стосовно особи, яка зареєстрована в квартирі.

У відповідь на запит позивач отримав лист від 21.04.2020 року №108-4493 та витяг з Реєстру територіальної громади міста Києва про те, що в квартирі зареєстрована одна особа. Наголошує, що у зв`язку з реєстрацією місця проживання відповідача в квартирі, ТОВ "СПЕЦПОСТАЧ КОМПАНІ" вимушено сплачує комунальні послуги за нього та несе тягар зайвих трат, але найголовніше позивач не має можливості вільно володіти та розпоряджатися своїм майном. Сам факт наявності інших зареєстрованих осіб в квартирі перешкоджає позивачу безперешкодно здійснювати одне з його прав власника - розпоряджатися власним майном, зокрема, подальший продаж даної квартири.

Позивач вважає, що відповідач порушує його законні права та інтереси, тому, звертається до суду з позовною заявою про усунення перешкод у користування належним йому майном.

Ухвалою суду від 15.06.2020 року позовну заяву було залишено без руху. Надано позивачу строк на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 01.07.2020 року в справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін та надано відповідачу 15 - денний строк на подання відзиву на позов з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

Відповідач відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, подав до суду заяву, якою просив розгляд справи провести без участі позивача, вказав, що позов підтримує та проти ухвалення судом заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час розгляду справи повідомлявся належним чином у порядку, визначеному ч. 1 ст. 130 ЦПК України. Про причину неявки суд до відома не поставив.

Відповідно до п.п. 91, 99-1, 101 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету міністрів України № 270 від 05 березня 2009 року, інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді смс-повідомлення за номером мобільного телефону, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а у разі відсутності номера мобільного телефону - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланку повідомлення встановленого зразка.

Рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

У разі коли адресата неможливо повідомити про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу за номером телефону, зазначеним відправником у поштовій адресі, до його абонентської поштової скриньки вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення, поштового переказу.

Відповідно до ч.ч. 3, 9 ст. 130 ЦПК України якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.

У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

Виходячи з цього, порядку повідомлення адресата про надходження судової повістки, неявка адресата за її отриманням у поштовому відділенні є відмовою від її отримання, а тому повідомлення відповідача про час розгляду справи суд вважає належним.

Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з цього, враховуючи думку позивачки, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 р. № 3477-ІV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права .

Виходячи з міжнародно-правових зобов`язань держави, положень статті 8 Конституції та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції ратифікована Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Так, у частині першій ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист власності" передбачено, що "кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

З огляду на вказане, право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважитися.

З положеннями частини першої ст. 1 Першого протоколу до Конвенції в повній мірі кореспондуються і приписи частин першої та другої ст. 321 Цивільного кодексу України, якими, зокрема передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У частині другій п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" зазначено, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Приписами частини першої ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 317 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 Цивільного кодексу України та передбачають правомочності щодо використання житла для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Таким чином, гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права.

Також і в ст. 150 Житлового кодексу Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку),квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у Позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відтак, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 Цивільного кодексу України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 Житлового кодексу Української РСР слід дійти висновку що положення статей 383, 391 Цивільного кодексу України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 Житлового кодексу Української РСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів та членів його сім`ї.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах: від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 та Верховним Судом у постанові від 16 січня 2019 року по справі №309/2477/16-ц.

Встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30.08.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Т.С, реєстровий номер 865.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована на праві приватної власності за ТОВ "СПЕЦПОСТАЧ КОМПАНІ" на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30.08.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Т.С, реєстровий номер 865.

Обставини по справі на предмет їх відповідності вказаним вище положенням національного та міжнародного законодавства свідчать про те, що реєстрація та фактичне проживання відповідача у квартирі, за умови документально підтвердженого права власності Позивача на Квартиру порушує право на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном, яке є абсолютним, непорушним та гарантованим законом.

Вимоги позивача у повній мірі відповідають законодавчо встановленому способу захисту свого порушеного права (ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України).

З набуттям позивачем права власності на квартиру, він має право на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю згідно з положеннями ст. 318 Цивільного кодексу України, в тому числі і щодо вирішення питань стосовно можливості проживання в квартирі інших осіб.

Волевиявлення власника майна за предметом позовних вимог спрямоване на виселення відповідача. Такі вимоги в повній мірі узгоджується з тими правомочностями, які передбачаються цивільно-правовим інститутом права приватної власності (ст.ст. 316, 318 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст.ст. 16, 386, 391 Цивільного кодексу України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Зважаючи на викладене, у зв`язку з відсутністю договірних відносин відповідача з власником квартири, яким є позивач, відповідач, втратив право користування спірним нерухомим майном.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про усунення позивачу перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення відповідача підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір у розмірі 2102,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 9, 41 Конституції України, ст.ст. 16, 317,319,321,386,391 ЦК України, ст.ст.4, 23, 27, 141, 175-177, 280-282 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦПОСТАЧ КОМПАНІ до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення задовольнити.

Усунути Товариству з обмеженою відповідальністю СПЕЦПОСТАЧ КОМПАНІ (ідентифікаційний номер - 35296072) перешкоди в користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , та виселити ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦПОСТАЧ КОМПАНІ (ідентифікаційний номер - 35296072) судовий збір у розмірі 2102,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: І. А. Усатова