Постанова від 18.01.2022 по справі 478/1018/21

18.01.22

22-ц/812/54/22

Провадження № 22-ц/812/54/22 Головуючий суду першої інстанції Іщенко Х.В.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2022 року м. Миколаїв Справа 478/1018/21

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання - Біляєвій В.М.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 ,

її представника - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Примакової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Ватутіна на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Іщенко Х.В., в залі судового засідання в смт. Казанка, о 19 год 09 хв, повний текст якого складено 23 жовтня 2021 року, за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Ватутіна про повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

18 серпня 2021 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Ватутіна (далі - ТОВ Ватутіна ), в якому просила зобов`язати останнє повернути їй земельну ділянку площею 8,2904 га, кадастровий номер 4823681100:04:000:0037, яка належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ННК 152727, виданого приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О.О., стягнувши з ТОВ Ватутіна судові витрати.

Доводи позовної заяви мотивовано тим, що 15 листопада 2016 року між ОСОБА_3 та ТОВ Ватутіна укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець надав орендарю в платне користування земельну ділянку загальною площею 8,2904 га, кадастровий номер 4823681100:04:000:0037, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 7 років.

Між тим, вказаний договір ОСОБА_3 не підписував, а підпис замість нього був зроблений нею, проте вона не мала на те відповідних повноважень, оскільки діяла на підставі довіреності від 23 березня 2016 року, посвідченої секретарем виконавчого комітету Веселобалківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, зареєстрованої в реєстрі за № 08, якою ОСОБА_3 уповноважив її бути представником лише з питань приватизації будь-якої земельної ділянки, розташованої на території Веселобалківської сільської ради.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 серпня 2018 року право власності на вищевказану земельну ділянку перейшло до неї.

З приводу наведеного вона зверталася до Казанківського районного суду Миколаївської області з позовом про визнання вищевказаного договору оренди землі від 15 листопада 2016 року недійсним.

Проте рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2021 року у справі № 478/1180/20 у задоволенні її позову було відмовлено. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 11 травня 2021 року мотивувальна частина рішення суду першої інстанції змінена та відмовлено з тих підстав, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки від 15 листопада 2016 року є неукладеним.

Обставини встановлені у справі № 478/1180/20 відповідно до частини 4 статі 82 ЦПК України не підлягають доказуванню, оскільки встановлені рішенням суду у цивільній справі, в якій брали участь ті самі особи, щодо яких встановлені ці обставини.

Проте, незважаючи на вказане судове рішення, яке набрало законної сили, вона не може реалізувати право власності на землю, оскільки відповідач без належних правових підстав продовжує використовувати належну їй земельну ділянку.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ТОВ Ватутіна повернути належну їй на праві власності земельної ділянки з кадастровим номером 4823681100:04:000:0037.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2021 року позов задоволено. Зобов`язано ТОВ Ватутіна повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 8,2904 га, кадастровий номер 4823681100:04:000:0037, яка належить їй на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 134157338 від 13 серпня 2018 року. Стягнуто з ТОВ Ватутіна на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 908,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із того, що оскільки оспорюваний договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823681100:04:00060037 від 15 листопада 2016 року є не вчиненим (неукладеним), то у ТОВ Ватутіна відсутні правові підстави для використання цієї земельної ділянки у зв`язку з чим її належить повернути власнику.

Не погодившись з таким судовим рішенням, ТОВ Ватутіна подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просило скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник наголошував на тому, що дана справа про витребування земельної ділянки принципово відрізняється від спорів за обставин, коли власник ділянки не підписав договір оренди. У цій справі саме позивач підписала договір та надала заяву про виконання договору оренди, але в подальшому із суб`єктивних міркувань зажадала припинити орендні відносини в односторонньому порядку.

19 жовтня 2021 року під час розгляду судової справи суд першої інстанції у неустановленому порядку в судовому засіданні розглядав питання про прийняття зустрічної позовної заяви та виніс ухвалу про відмову у прийнятті зустрічного позову та у тому ж судовому засіданні розглянув справу за первісним позовом і постановив рішення.

Згідно з частиною 1 статті 193 ЦПК відповідач має право подати зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов подано у строк - 04 жовтня 2021 року і порушень в цій частині не встановлено. Зустрічний позов подано за правилами подання позовних заяв, а саме - із копією для іншої сторони.

19 жовтня 2021 року посилаючись на частину 3 статті 195 ЦПК України суд першої інстанції постановив ухвалу, якою відмовив у прийнятті зустрічної позовної заяви.

Зустрічна позовна заява про визнання укладеним договору між сторонами у справі подана з огляду на те, що визнання укладеним договору саме між ОСОБА_1 та ТОВ Ватутіна виключає повернення їх ділянки. Сторони за зустрічною позовною заявою ті самі, що і за первісною.

Свою ухвалу суд першої інстанції мотивував тим, що позивач заявила вимоги про повернення ділянки, а відповідач про укладення договору, що є різними за змістом.

Однак ЦПК України не містить вимог, що зустрічна позовна заява повинна містити ідентичні вимоги. Суд першої інстанції вказав, що позови містять різний зміст обставин, що підлягають встановленню, тобто наперед виключив можливість встановлення будь-яких інших обставин, окрім заявлених позивачем, хоча вони прямо пов`язані із первісним позовом, стосуються в рівній мірі як зустрічного так і первісного позову.

Крім того, звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилалася виключно на рішення в іншій цивільній справі - постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 травня 2021 року у справі № 478/1180/20. Оскаржуване рішення також відтворює рішення у тій справі. Однак, обставини цих двох справ не є ідентичними, оскільки у справі 478/1180/20 було заявлено позов про недійсність договору між ОСОБА_3 та ТОВ Ватутіна , однак районний суд, в порушення вимог цивільного процесу не здійснював з`ясування обставин даної справи.

Суд першої інстанції не врахував обставини, на які посилався відповідач та без жодних мотивів відхилив докази відповідача, навіть не вказавши про їх наявність у рішенні, а також судом було необґрунтовано відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви ТОВ Ватутіна , що також є процесуальним порушенням, яке не дозволило розглянути справу належним чином та встановити всі належні обставини, в тому числі захистити права відповідача, які оспорює і не визнає позивач.

Так в оскаржуваному судовому рішенні судом зроблено висновок про те, що спірний договір оренди є укладеним представником орендодавця ОСОБА_3 - ОСОБА_1 із перевищенням повноважень і одночасно є неукладеним, а тому не можливо зрозуміти, який з цих фактів все ж таки встановлений судом.

Згідно фактичних обставин справи, що встановлені у справі № 478/1180/20 у сукупності та у зв`язку із даними, які містяться у заяві ОСОБА_1 від 15 серпня 2018 року, між сторонами по справі виникли договірні відносини щодо оренди спірної земельної ділянки, виходячи з наступного. ОСОБА_1 до набуття у власність земельної ділянки, яку їй заповів ОСОБА_3 , 15 листопада 2016 року підписала договір оренди землі із ТОВ Ватутіна , а набувши земельну ділянку у власність - ОСОБА_1 15 серпня 2018 року звернулась до ТОВ Ватутіна із заявою про те, що вона успадкувала земельну ділянку, як новий власник та просила перерахувати їй орендну плату за договором оренди від 15 листопада 2016 року.

Після цього ОСОБА_1 як орендодавець отримує орендну плату, а ТОВ Ватутіна користується земельною ділянкою згідно її цільового призначення у межах строку договору оренди.

Тобто матеріали даної справи у сукупності із даними, які повідомила позивач у судовому засіданні, свідчать про те, що сукупність двох документів-договорів із підписами директора ТОВ Ватутіна і ОСОБА_1 та заява ОСОБА_1 від 15 серпня 2018 року становлять договір оренди між ОСОБА_1 та ТОВ Ватутіна . На теперішній час позивач бажає припинення оренди з підстав, які їй вбачаються порушенням її прав, але реально не є порушенням.

Суд першої інстанції не дослідив матеріали справи № 478/1180/20 та надані відповідачем докази (зокрема, заяву ОСОБА_1 від 15 серпня 2018 року) у їх сукупності, не надав належну оцінку доказам, не навів відхилення доказів відповідача.

Задовольняючи первісний позов суд першої інстанції не прийняв до уваги, що порушення прав позивачки взагалі відсутнє.

ОСОБА_1 самостійно підписала умови договору оренди, розуміючи значення таких дій і маючи на меті наслідки, які випливають із договору оренди, при цьому підписала договір вже після складання заповіту на її користь. Подальше успадкування нею земельної ділянки, яке може настати до спливу 7 років оренди, можна було розумно припустити.

Набувши ділянку у власність, вона самостійно звернулась до ТОВ Ватутіна , щоб їй виплачувалась орендна плата саме за договором оренди, і не вимагала повернення їй ділянки, достовірно знаючи, що ОСОБА_3 не підписував договір, а підписала його вона сама, маючи на меті настання саме передбачених договором наслідків - отримання орендної плати в обмін на користування ділянкою.

За таких обставин вимоги ОСОБА_1 не є ані добросовісними, ані справедливими.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , доводи апеляційної скарги не визнала, просила оскаржене рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 8,2904 га, з кадастровим номером: 4823681100:04:000:0037, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована в межах території Веселобалківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 серпня 2018 року після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Це право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13 серпня 2018 року.

Зазначена земельна ділянка перебуває у користуванні ТОВ Ватутіна на підставі договору оренди земельної ділянки від 15 листопада 2016 року укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ Ватутіна , строком на 7 років, який зареєстровано 26 січня 2017 року державним реєстратором Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області.

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ Ватутіна про визнання цього договору оренди земельної ділянки недійсним з тих підстав, що вказаний договір не був підписаний орендодавцем (цивільна справа № 478/1180/20).

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2021 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 11 травня 2021 року це судове рішення змінено, мотивувальна частина рішення викладена в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

В постанові суду апеляційної інстанції встановлені обставини, що власник земельної ділянки ОСОБА_3 не підписував оспорюваний договір оренди земельної ділянки від 15 листопада 2016 року, а тому у задоволенні позову про визнання цього договору недійсним було відмовлено з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частиною 1 статті 15 , частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Як встановлено, позивач є власником земельної ділянки, яка перебуває в користуванні відповідача. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні належною їй земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача повернути їй земельну ділянку, оскільки ТОВ Ватутіна є фактичним користувачем спірної земельної ділянки.

Судовими рішеннями у цивільній справі № 478/1180/20 були встановлені обставини, які підтверджують, що власник земельної ділянки ОСОБА_3 як орендодавець, не підписував договір оренди земельної ділянки від 15 листопада 2016 року.

За приписами частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені судом у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ЦПК України редакції кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 3 статті 12 ЦПК України ). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України ). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина 5 статті 263 ЦПК України ).

Отже, обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, такі як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності (статті 77-80 ЦПК України ) суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин.

Від встановлення судом обставин справи слід відрізняти правові висновки, які робить суд на підставі таких обставин.

Матеріали цивільної справи № 478/1180/20 досліджувалися судом першої інстанції при розгляді цієї справи та суд першої інстанції правильно виходив з того, що судом при розгляді позову ОСОБА_1 до ТОВ Ватутіна про визнання договору оренди земельної ділянки від 15 листопада 2016 року недійсним, було встановлено, що цей договір не підписано орендодавцем - власником земельної ділянки ОСОБА_3 та зроблено правовий висновок, що такий договір не є недійсним.

У справі, що розглядається суд першої інстанції з посиланням на вже встановлені в іншій справі обставини, дійшов правового висновку, що такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а відтак між сторонами немає жодних прав та обов`язків, передбачених зазначеним правочином.

Отже, виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку її власнику - ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно посилався на обставини, встановлені у цивільній справі № 478/1180/20, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України такі обставини не підлягають доказуванню у цій справи, проте на підставі цих встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку у цій справі, що договір оренди земельної ділянки від 15 листопада 2016 року, є неукладеним.

У справі, що розглядається, позивач звернувся з негаторним позовом про усунення перешкод у порушенні прав законного володільця земельної ділянки, де посилаючись на встановлені обставини щодо неукладеності договору оренди земельної ділянки просила повернути земельну ділянку.

Суд першої інстанції помилково навів докази, які були досліджені при розгляді справи № 478/1180/20, проте це не вплинуло на правильність вирішення спору у цій справі.

Аргументи скарги про те, що між сторонами склалися орендні правовідносини та укладено договір оренди з огляду на те, що саме ОСОБА_1 15 листопада 2016 року підписала договір оренди, а став власником орендованої земельної ділянки остання 15 серпня 2018 року як спадкоємець звернулась до ТОВ Ватутіна із заявою про виплату їй орендної плати за договором оренди від 15 листопада 2016 року є неприйнятними, оскільки за своєю правовою природою договір оренди землі укладається власником земельної ділянки, який виступає орендодавцем. На час укладення договору оренди 15 листопада 2016 року, як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_1 не була власником орендованої земельної ділянки. На час звернення 15 серпня 2018 року ОСОБА_1 із заявою про виплату до ТОВ Ватутіна орендної плати до неї у порядку спадкування перейшло право на отримання орендної плати за користування земельною ділянкою, що належало померлому ОСОБА_3 . Правовідносини щодо укладення договору оренди земельної ділянки та правовідносини з отримання орендної плати у порядку спадкування після смерті орендодавця є різними за своєю правовою природою, а тому висновки апеляційної скарги, що між ОСОБА_1 та відповідачем 15 листопада 2016 року було укладено договір оренди не ґрунтуються на вимогах матеріального права.

Посилання в апеляційній скарзі на відсутність порушених прав позивача є безпідставними з огляду на те, що встановлено, що позивач у порядку спадкування за заповітом набула право власності на земельну ділянки, яка перебуває в оренді відповідача за договором оренди земельної ділянки від 15 листопада 2016 року, який не є укладеним, не відповідає вимогам закону. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки.

Аналогічний висновок міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97).

Отже, власник земельної ділянки у цій справі ОСОБА_1 вправі захищати своє порушене право на користування успадкованою земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення договору оренди земельної ділянки попереднім власником у мотивах негаторного позову.

Щодо заперечень апеляційної скарги про відмову у прийнятті зустрічного позову.

Як встановлено матеріалами справи 07 жовтня 2021 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ТОВ Ватутіна до ОСОБА_1 , де Товариство просило суд визнати укладеним з 15 серпня 2018 року договір оренди землі від 15 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ Ватутіна щодо оренди земельної ділянки загальною площею 8.2904 га з кадастровим номером: 4823681100:04:000:0037, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована в межах території Веселобалківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, строком до 26 січня 2024 року з орендною платою у розмірі 24 163.48 грн, виходячи з розміру 10% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки за повний рік.

Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2021 року відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви, оскільки первісний та зустрічний позов містять різний зміст вимог, обставини, які підлягають доказуванню, їх спільний розгляд ускладнить вирішення справи та призведе до затягування судового процесу.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції, що зазначені в ухвалі про відмову у прийнятті зустрічного позову з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 193 ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Як встановлено позивач звернулася до суду з позовом, предметом якого є усунення перешкод у користуванні спадковим майном (земельною ділянкою), яка була передана спадкодавцем в оренду відповідачу на підставі договору оренди землі від 15 листопада 2016 року, який є неукладеним. Предметом зустрічного позову є визнання договору оренди землі укладеним, де сторонами зазначаються позивач у справі та відповідач. Отже правовідносини сторін за первісним та зустрічним позовом взаємопов`язані, оскільки оспорюється право оренди земельної ділянки, де позивач вважає, що таке право відсутнє у відповідача, а останній доводить, що воно існує. За такого суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для спільного розгляду цих позовів.

Проте помилковість суду першої інстанції у вирішенні питання про спільній розгляд первісного та зустрічного позовів не є тим порушенням норм процесуального права, з яким ЦПК України пов`язує скасування правильного по суті судового рішення. Крім того, така відмова у спільному розгляді позовів не позбавляє можливості ТОВ Ватутіна звернутися до суду з таким же позовом в загальному порядку.

Отже, з огляду на наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України скасуванню не підлягає.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ватутіна залишити без задоволення.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 19 січня 2022 року.