Постанова

від 22.12.2021 по справі 522/18322/14-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3933/21

Номер справи місцевого суду: 522/18322/14-ц

Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

Комлевої О.С.,

за участю:

секретаря Хухрова С.В.,

представника апелянтів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - адвоката Лебедіна Ю.І.,

представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Вдовіченко Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання правочину удаваним та поділ майна подружжя,

встановив:

30.09.2014 року ОСОБА_3 звернувся до Приморського районного суду з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання правочинів удаваними, скасування свідоцтва про право власності та поділ майна подружжя, а саме просив:

розірвати шлюб між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 15.06.1973 року виконавчим комітетом Одеської міської ради депутатів працюючих (актовий запис № 1633);

визнати спільною сумісною власністю подружжя:

квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_4 ; садовий будинок АДРЕСА_5 ;

кошти в розмірі 64 500 доларів США, що розміщені (Гєстєрак) ОСОБА_10 на картковому рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ Державний експертно-імпортний банк України згідно з договором про відкриття карткового рахунку від 27.09.2013 року; кошти, розміщені ОСОБА_10 на банківській картці ПАТ УкрСиббанк № НОМЕР_2 об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_10 ;

визнати договір дарування від 14.12.2005 року удаваним правочином та застосувати до правочину правила про договір купівлі-продажу;

визнати недійсним договір купівлі-продажу від 15.03.2013 року, за яким ОСОБА_10 продала, а ОСОБА_9 купила квартиру АДРЕСА_3 ;

визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 ;

визнати договір дарування від 22.01.2009 року удаваним правочином та застосувати до правочину правила про договір купівлі-продажу;

визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 ;

скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_4 , видане 22 листопада 2012 року ОСОБА_7

визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 ;

стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_3 1/2 частину коштів, розміщених на картковому рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ Державний експертно-імпортний банк України згідно з договором про відкриття карткового рахунку від 27.09.2013 року;

стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_3 1/2 частину коштів, розміщених на банківській картці ПАТ УкрСиббанк № НОМЕР_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що спірне майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки набуто в період шлюбу, та підлягає розподілу відповідно до вимог Сімейного Кодексу України.

В подальшому вказані позовні вимоги змінювались та уточнювались (т.2, а.с.37-41).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_10 про розірвання шлюбу були залишені без розгляду за заявою представника ОСОБА_3 (т.1, а.с. 167).

Разом з тим, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2015 року позов ОСОБА_10 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу було задоволено (т.1, а.с. 125, 199-200).

В свою чергу, 13.04.2017 року відповідач ОСОБА_10 , яка 03.02.2016 року змінила своє прізвище на ОСОБА_11 , пред`явила зустрічний позов до ОСОБА_3 про виділення їй у власність зі складу спільного майна 1/2 частину садового будинку АДРЕСА_6 , а також про визнання недійсними правочинів щодо відчуження автомобілів і виділення їй у власність 1/2 частину цих автомобілів:

FORD MONDEO, 1993 р.в., г/н НОМЕР_3 , № кузова НОМЕР_4 ;

TOYOTA CAMRY, 1999 р.в., г/н НОМЕР_5 , № кузова НОМЕР_6 ;

FORD FOCUS, 2005 р.в., г/н НОМЕР_7 , № кузова НОМЕР_8 ;

HYUNDAI H200, 2004 р.в., г/н НОМЕР_9 , № кузова НОМЕР_10 ;

HYUNDAI Gets, 2008 р.в., г/н НОМЕР_11 (т.2, а.с.1-5, 10).

В подальшому, а саме 27.06.2017 року, ОСОБА_4 уточнила свої зустрічні позовні вимоги, які надійшли до суду 20.07.2017 року і фактично збігались з її первісними зустрічними позовними вимогами (т.2, а.с. 59-62).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 липня 2017 року за заявою первісного позивача ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 частина позовних вимог ОСОБА_3 була залишена без розгляду, а саме щодо:

-визнання квартири АДРЕСА_3 та квартири АДРЕСА_4 ; коштів, розміщених на банківській картці ПАТ УкрСиббанк № НОМЕР_2 об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

-визнання договору дарування від 14.12.2005 року удаваним правочином та застосування до правочину правила про договір купівлі-продажу, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.03.2013 року за яким ОСОБА_10 продала, а ОСОБА_9 купила квартиру АДРЕСА_3 , визнання за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 ;

-скасування свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_4 , видане 22 листопада 2012 ОСОБА_7 та визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 ;

-стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 коштів, розміщених на банківській картці ПАТ УкрСиббанк № НОМЕР_2 .

Виключено зі складу відповідачів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (т.2, а.с.71-72).

16.08.2017 року представником відповідача ОСОБА_4 повторно подано уточнений зустрічний позов, з вимогами аналогічними вимогам, які маються в первісній зустрічній позовній заяві та в її заяві від 20.07.2017 року (т.2, а.с.107-108).

06.11.2017 року ОСОБА_4 уточнила зустрічний позов та просила суд стягнути з ОСОБА_3 на її користь компенсацію половини вартості вищевказаних транспортних засобів, всього в розмірі 371 051,86 грн. (т.2, а.с.105-109).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року вищевказані зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 були залишені без розгляду (т.3, а.с.159).

Оскаржуваним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року позов ОСОБА_3 було задоволено (т.3, а.с.150-164).

Суд визнав договір дарування кв. АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 22.01.2009 року удаваним правочином та визнав його договором купівлі-продажу.

Суд визнав об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_11 : квартиру АДРЕСА_1 ;

квартиру АДРЕСА_2 ;

садовий будинок АДРЕСА_5 ;

кошти в розмірі 64 500 доларів США, що розміщені ( ОСОБА_12 ) ОСОБА_10 на картковому рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ Державний експертно-імпортний банк України згідно з договором про відкриття карткового рахунку від 27.09.2013 року.

Суд припинив право спільної власності ОСОБА_6 на кв. АДРЕСА_1 та визнав за ОСОБА_3 право власності на кв. АДРЕСА_1 .

Суд припинив право спільної власності ОСОБА_3 на кв. АДРЕСА_2 та визнав за ОСОБА_4 право власності на кв. АДРЕСА_2 .

Суд визнав за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину садового будинку АДРЕСА_5 .

Суд стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 32 255,00 доларів США та судовий збір у розмірі 3897,70 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 ставить питання про скасування вищевказаного рішення суду та ухвалення нового рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ставлять питання про скасуваннярішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання об`єктом права спільної сумісної власності грошових коштів у розмірі 64500,00 доларів США та ухвалення нового рішення в цій частині про відмову у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим, до суду апеляційної інстанції з`явились: представник апелянтів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - адвокат Лебедін Ю.І., а також представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Вдовіченко Г.М., заявник апеляційної скарги ОСОБА_4 до суду апеляційної інстанції не з`явилась, будучи належним чином повідомленою про час і місце судового засідання, оскільки від отримання судової повістки відмовилась (т.4, а.с. 23, 30). Крім того, про час і місце розгляду справи належним чином повідомлений її представник адвокат Гжибовський А.О. (т.4, а.с. 23, 24). Відповідач ОСОБА_5 до суду апеляційної інстанції також не з`явилась, будучи належним чином повідомленою про час і місце судового засідання (т.4, а.с. 23, 25).

Оскільки вказані учасники справи не повідомили суд про причини своєї неявки до судового засідання, та враховуючи, що дана справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції фактично рік (т.3, а.с. 180), колегія суддів вирішила слухати справу за участю осіб, які з`явились до суду апеляційної інстанції, у відсутність інших учасників справи та на підставі наявних у справі доказів.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про необхідність апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково, апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити повністю, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, за період шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу від 29.05.1991 року між Виконавчим комітетом Приморської районної ради народних депутатів м. Одеси та ОСОБА_4 , остання придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 . Згідно довідки з Адресного реєстру міста Одеси від 11.03.2016 року № 307668/2 адреса АДРЕСА_7 , відповідає адресі квартири: АДРЕСА_7 .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказана квартира була придбана в період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а тому є їх спільною сумісною власністю, як то було передбачено ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, який був чинний на час придбання вищевказаної квартири (далі - КпШС України).

У зв`язку з цим, та з посиланням ст.ст. 28, 29 КпШС України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. Якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Колегія суддів не погоджується з доводами заявника апеляційної скарги ОСОБА_4 з приводу того, що вказана квартира не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки цю квартиру було виділено на підставі ордеру від 30.10.1972 року її батьку та квартира набувалась у власність шляхом укладання договору купівлі-продажу, як альтернатива приватизації. Так, як було зазначено вище, вказана квартира набута в період шлюбу за відплатним договором, а тому відповідно до ст. 22 КпШС України є спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Крім викладеного, слід зазначити, що за період шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , відповідно до виписки з рішення Єреміївської сільради народних депутатів від 26.04.1997 року ОСОБА_3 було передано у власність земельну ділянку для ведення індивідуального садівництва № 2530 пл. 0,05 га та дозволено будування садового будинку. На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22.04.2008 року Виконком Єреміївської сільської ради визнав за ОСОБА_3 право приватної власності на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_5 .

Таким чином, оскільки вказаний будинок збудовано в період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , то він також є спільним сумісним майном подружжя, у зв`язку з чим суд першої інстанції обгрунтовано визнав за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину вказаного садового будинку АДРЕСА_5 .

Судове рішення в цій частині фактично учасниками справи не оскаржується.

Колегія суддів також зазначає, що за період шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , згідно договору дарування, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 від 22.01.2009 року, ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_10 отримала в дар квартиру АДРЕСА_2 . Судом досліджено розписку від 22.01.2009 р., складену ОСОБА_5 , відповідно до якої ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_10 49 000 доларів США в рахунок переданої по договору дарування від 22.01.2009 року квартири АДРЕСА_2 .

Крім того, у відповідності до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 18-5861 від 25.04.2019 року текст розписки від 22.01.2009 року, складеної та підписаної від імені ОСОБА_5 , виконаний ОСОБА_5 без навмисної зміни ознак почерку. Підпис від імені ОСОБА_5 , розміщений нижче тексту розписки від 22.01.2009, складеної та підписаної від імені ОСОБА_5 виконаний самою ОСОБА_5 (т.3, а.с.71-79).

У зв`язку з цим, суд дійшов правильного висновку про те, що відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Суд зазначив, що відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За змістом ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов правильного висновку про необхідність визнання договору дарування, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 від 22.01.2009 року, щодо квартири АДРЕСА_2 удаваним правочином та застосування до нього правила про договір купівлі-продажу.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку про те, що відповідно до ч.3 ст.368 та ч. 2 ст. 372 ЦК України , майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що квартира АДРЕСА_2 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя сторін, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному сумісному майні.

Доводи заявника апеляційної скарги ОСОБА_4 з приводу отримання саме в дар вказаної спірної квартири, у зв`язку з чим вона є її особистою власністю, спростовуються вищевикладеними обставинами, висновком судово-почеркознавчої експертизи № 18-5861 від 25.04.2019 року по матеріалам справи № 522/18322/14, а також розпискою від 22.01.2009 року, згідно якої ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_4 грошові кошти за передану квартиру по договору дарування від 22.01.2009 року.

При вирішенні питання про розподіл спільного сумісного майна, а саме квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 , суд врахував звіт про оцінку квартири АДРЕСА_1 від 11.10.2017 року, на підставі якого її вартість складає 1 220 316, 00 грн. та звіт про оцінку квартири АДРЕСА_2 від 11.10.2017 року, на підставі якого її вартість складає 1 180 945, 00 грн. (т.2, а.с.126-142, 143-167).

Виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні відповідно до ст. 70 СК України, ст. 372 ЦК України, враховуючи майже однакову вартість спірних квартир, з метою дотримання прав та інтересів подружжя під час поділу спільного майна, суд першої інстанції визнав за кожним з подружжя право власності на окрему квартиру, та визнав запропонований поділ вказаного спірного майна, як заявлено в первісному позові ОСОБА_3 , визнав за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ( ОСОБА_4 суд визнав право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Право спільної власності кожного з подружжя суд припинив відповідно до ст. 372 ЦК України.

З таким висновком суду погоджується колегія суддів, проте судом не було враховано, що у відповідності до вищевказаних звітів про оцінку квартири АДРЕСА_1 від 11.10.2017 року, та квартири АДРЕСА_2 від 11.10.2017 року, вартість першої квартири складає 1 220 316, 00 грн., а другої квартири - 1 180 945, 00 грн. (т.2, а.с.122, 145).

Різниця вартості вказаних квартир складає 39 371 грн.

У зв`язку з цим, та на підставі ст. 372 ЦК України, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з первісного позивача ОСОБА_3 на користь первісного відповідача ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 19 685,50 грн., що складає 50% різниці у вартості квартири, в якості компенсації частки власності первісного відповідача ОСОБА_4 у праві спільної власності подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , а саме квартир: АДРЕСА_1 , яка виділяється у власність первісного позивача ОСОБА_3 та АДРЕСА_2 , яка виділяється у власність первісного відповідача ОСОБА_4 .

Доводи заявника апеляційної скарги - первісного відповідача ОСОБА_4 про те, що суд першої інстанції неправомірно взяв до уваги вищевказані звіти про оцінку квартир, які складені більше трьох років тому назад, то колегія суддів зазначає, що вказані звіти складені на підставі Договорів № 510 та № 511 від 10.10.2017 року, укладених між первісним позивачем ОСОБА_3 і ТОВ ОФ Абакус .

В свою чергу, заявник апеляційної скарги ОСОБА_4 не спростувала дані, які вказані у звітах щодо ринкової вартості вищезазначених квартир, інших звітів щодо вартості цих квартир суду не надала і не зверталась до суду з клопотаннями про проведення у справі судових автотоварознавчих експертиз з приводу встановлення ринкової (дійсної) вартості вказаних кватир на час розгляду справи, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції.

Крім викладеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції встановив, що за період шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на підставі договору від 27.09.2013 року між ОСОБА_11 та ПАТ Державний експортно-імпортний банк України відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 . Згідно виписки ПАТ Державний експортно-імпортний банк України по рахунку № НОМЕР_1 за період з 27.09.2013 року по 01.01.2014 року на зазначений рахунок ОСОБА_4 було внесено грошові кошти в розмірі 64 500 доларів США.

Відповідно до рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26.02.2015 № 521/22128/14 встановлено, що починаючи з 22.10.2014 року шлюбні відносини між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 фактично припинились та вони з цього часу проживали окремо (т.1, а.с.125). Рішення набрало законної сили.

Таким чином, та у відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вказане, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені грошові кошти дійсно набуті подружжям внаслідок їх спільної праці та зусиль під час фактичних шлюбних відносин, які тривали до 22.10.2014 року.

Однак, з таким висновком суду погодитись не можна, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, вказані грошові кошти належать доньці сторін - ОСОБА_1 та її чоловіку ОСОБА_2 від продажу квартири АДРЕСА_8 .

Так, відповідно до договору купівлі-продажу від 28.08.2013 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 продали, а ОСОБА_13 придбав у власність квартиру АДРЕСА_8 . За продану квартиру ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали 520 000, 00 грн. в день вчинення договору, що підтверджується п. 2.2. договору купівлі-продажу від 28.08.2013 року (т.2, а.с.188).

При цьому суд виходив також із того, що відповідно до п. 1 постанови Правління Національного банку України Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою від 06.06.2013 № 210 (в редакції, що діяла на момент вчинення вказаного правочину), встановлено граничну суму розрахунків готівкою, а саме для фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 150 000 (ста п`ятдесяти тисяч) гривень.

За змістом п. 2 постанови Правління Національного банку України Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою від 06.06.2013 № 210 (в редакції, що діяла на момент вчинення вказаного правочину), фізичні особи мають право здійснювати розрахунки на суму, яка перевищує 150 000 грн., шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок, внесення та/або перерахування коштів на поточні рахунки (у тому числі у депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті).

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про те, що, враховуючи вимоги постанови Правління Національного банку України Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою від 06.06.2013 № 210, під час вчинення договору купівлі-продажу від 28.08.2013 року сторони не могли розраховуватись готівкою на суму, що перевищувала 150 000, 00 грн., оскільки сума договору складала 520 000,00 грн. та розрахунки по договору мали відбуватися шляхом перерахування на поточний рахунок, що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в день вчинення договору.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, договір між ОСОБА_11 та ПАТ Державний експортно-імпортний банк України , на підставі якого було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 , було укладено лише 27.09.2013 року, тобто майже через місяць після вчинення договору купівлі-продажу від 28.08.2013 року, а грошові кошти в сумі 64 500 доларів США були внесені 08.10.2013 року (т.1, а.с. 28-33, 238).

Однак, судом першої інстанції не було враховано, що ОСОБА_4 , відчужуючи квартиру АДРЕСА_8 , діяла на підставі довіреності від 25.07.2012 року від імені ОСОБА_1 та на підставі довіреності від 25.04.2013 року від імені ОСОБА_2 , в подальшому передала картку, на якій перебували грошові кошти в сумі 64 500 доларів США своїй донці - заявнику апеляційної скарги ОСОБА_1 , яка користується ними в м. Сингапур (т.1, а.с.238-239).

Також судом не було враховано, що письмової згоди від первісного позивача ОСОБА_3 на розпорядження цими грошовими коштами в такий спосіб надано не було, що додатково свідчить про те, що первісний позивач ОСОБА_3 не має відношення до вказаних грошових коштів і вони не є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

У зв`язку з викладеними обставинами, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що грошові кошти в розмірі 64 500 доларів США, які були внесені на картковий рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ Державний експортно-імпортний банк України , є об`єктом спільної сумісної власності подружжя сторін, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 і ОСОБА_2 підлягає задоволенню, оскаржуване рішення в цій частині - зміненню, та виключенню із абзацу третього резолютивної частини оскаржуваного судового рішення висновок суду про визнання грошових коштів в розмірі 64500 доларів США, що розміщені ОСОБА_4 на картковому рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ Державний експортно-імпортний банк України згідно з договором про відкриття карткового рахунку від 27.09.2013 року, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Колегія суддів також вважає за можливе виключити з резолютивної частини оскаржуваного судового рішення абзац сьомий щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошових коштів в розмірі 32 255 доларів США.

У зв`язку з цим, та у відповідності до ст. 141 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне виключити з резолютивної частини оскаржуваного судового рішення абзац восьмий щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судових витрат у сплаті судового збору у розмірі 3897,70 грн.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне доповнити резолютивну частину оскаржуваного судового рішення суду новим абзацом щодо стягнення з первісного позивача ОСОБА_3 на користь первісного відповідача ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 19 685,50 грн. в якості компенсації частки її власності у праві спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , як того вимагає ст. 372 ЦК України.

У зв`язку з викладеними обставинами, та враховуючи, що позовні вимоги первісного позивача ОСОБА_3 підлягають лише частковому задоволенню, колегія суддів вважає за необхідне перший абзац резолютивної частини оскаржуваного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року після слова задовольнити доповнити словом частково .

В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року слід залишити без змін.

Що стосується строку позовної давності до позовних вимог ОСОБА_3 , про застосування якого просила первісний відповідач ОСОБА_4 (т.1, а.с. 64-67), то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, виходячи з наступного.

За змістом ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до ч. 2 до ст. 72 СК України встановлено строк позовної давності в три роки, який обчислюється з моменту від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Як було вказано вище, шлюб між сторонами розірвано рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 26.02.2015 року № 521/22128/14 (т.1, а.с. 125).

Оскільки відповідно до ст. 114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, то слід дійти висновку про те, що 10 березня 2015 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26.02.2015 № 521/22128/14 набрало чинності.

Таким чином, враховуючи, що позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з даним позовом 30.09.2014 року, то слід дійти висновку про те, що первісним позивачем ОСОБА_3 строк позовної давності для звернення до суду з позовом не пропущено.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги ОСОБА_14 частково надала суду апеляційної інстанції достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які вона посилається як на підставу доводів своєї апеляційної скарги. Заявники апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надали суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які вони посилаються як на підставу доводів своєї апеляційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає вимогам, передбаченим ст. 263 ЦПК України з підстав, викладених вище.

У зв`язку з цим, оскаржуване рішення суду підлягає зміні з підстав, викладених в мотивувальній частині даної постанови.

Крім того, за наслідками розгляду апеляційних скарг, колегія суддів також вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1362 грн. та на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 5481,00 грн., сплачений їх представником - адвокатом Лебедіним Ю.І.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року змінити.

Перший абзац резолютивної частини рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року після слова: задовольнити доповнити частково .

Виключити із абзацу третього резолютивної частини рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року слова та цифри наступного змісту: …кошти в розмірі 64500 доларів США, що розміщені ОСОБА_4 на картковому рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ Державний експортно-імпортний банк України згідно з договором про відкриття карткового рахунку від 27.09.2013 року .

Виключити з резолютивної частини рішення абзац сьомий наступного змісту: Стягнути з ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_12 , паспорт серії НОМЕР_13 , адреса АДРЕСА_7 ) на користь ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_14 , паспорт серії НОМЕР_15 , виданий 5 липня 2000 Приморським РВУМВС України в Одеській області, адреса АДРЕСА_7 ) грошові кошти в розмірі 32 255 доларів США .

Виключити з резолютивної частини рішення абзац восьмий наступного змісту: Стягнути з ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_12 , паспорт серії НОМЕР_13 , адреса АДРЕСА_7 ) на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_14 , паспорт серії НОМЕР_15 , виданий 5 липня 2000 Приморським РВУМВС України в Одеській області, адреса АДРЕСА_7 ) судові витрати у сплаті судового збору у розмірі 3897 (три тисячі вісімсот дев`яносто сім) гривень 70 копійок .

Доповнити резолютивну частину рішення суду абзацом наступного змісту: Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_14 , паспорт серії НОМЕР_15 , виданий 5 липня 2000 Приморським РВУМВС України в Одеській області, адреса АДРЕСА_7 ) на користь ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_12 , паспорт серії НОМЕР_13 , адреса АДРЕСА_7 ) грошові кошти у розмірі 19 685,50 грн. (дев`ятнадцять тисяч шістсот вісімдесят п`ять гривень 50 копійок). .

В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_14 , паспорт серії НОМЕР_15 , виданий 5 липня 2000 Приморським РВУМВС України в Одеській області, адреса АДРЕСА_7 ) на користь ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_12 , паспорт серії НОМЕР_13 , адреса АДРЕСА_7 ) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1362 грн. (одну тисячу двісті шістдесят дві гривні).

Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_14 , паспорт серії НОМЕР_15 , виданий 5 липня 2000 Приморським РВУМВС України в Одеській області, адреса АДРЕСА_7 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_16 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_17 ) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 5481,00 грн. (п`ять тисяч чотириста вісімдесят одну гривню), сплачений представником - адвокатом Лебедіним Юрієм Іллічем (РНОКПП: НОМЕР_18 ).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено після відзиву судді Сегеди С.М. із відпустки - 18 січня 2022 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Л.А. Гірняк

О.С. Комлева