Ухвала

від 02.10.2007 по справі 20-8/174-7/043

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

20-8/174-7/043

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

УХВАЛА

"02" жовтня 2007 р. справа № 20-8/174-7/043

Господарський суд міста Севастополя у складі:

Головуючого          - судді Ілюхіної Г.П.,

при секретарі –Пасіченко Ю.В.

за участю представників:

від позивача          –Мартинюк О.О., начальник юридичного відділу –корпоративний секретар, довіреність № 2/7037 від 28.12.2006;

від відповідача          –не з'явився;

розглянувши адміністративну справу

за позовом:          Відкритого акціонерного товариства

          “Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького”

          (99042, місто Севастополь, вул. Новікова, 11)

до відповідача:          Територіальної державної інспекції праці

          (99053, місто Севастополь, вул. Руднєва, 40)

про          визнання недійсним (незаконним) п. 4 припису № 27-02-19/77-77 від 14.04.2006 та п. 22, 23, 24, 28, 32 акту перевірки від 14.04.2006, та їх скасування.

ВСТАНОВИВ:

04.07.2006 (вх.№1392) Відкрите акціонерне товариство “Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького” звернулось до господарського суду м. Севастополя з адміністративним позовом до Територіальної державної інспекції праці про визнання недійсним (незаконним) п. 4 припису № 27-02-19/77-77 від 14.04.2006 та п. 22, 23, 24, 28, 32 акту перевірки від 14.04.2006, та їх скасування, з посиланням на статті 40.1, 49.2 Кодексу законів про працю України.

Позивач вважає, що припис за порушення законодавства про працю та Акт винесені відповідачем безпідставно, без урахування всіх обставин, що мають значення, тому підлягають визнанню недійсними.

Ухвалою суду від 05.07.2006 суддею Ткаченко М.І. в порядку статей 105-107 Кодексу адміністративного судочинства України відкрито провадження у справі № 20-8/174, справу призначено до судового розгляду (арк.с.1-2).

Ухвалою суду від 21.11.2006 провадження по справі № 20-8/174 зупинено в порядку пункту 3 частини першої статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України до вирішення Балаклавським районним судом міста Севастополя  цивільної справи за позовом Ганчевої Полини Вікторівни до Відкритого акціонерного товариства “Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького” про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.

Розпорядженням голови суду № 16 від 16.02.2007 у зв'язку з призначенням судді Ткаченко М.І. на посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду на підставі Указу Президента України від 06.02.2007 № 82/2007 та з метою дотримання строків розгляду справ, справа № 20-8/174 передана до провадження судді Ілюхіній Г.П. (арк.с.72-74).

Ухвалою суду від 21.02.2007 справу № 20-8/174 прийнято до провадження судді Ілюхіної Г.П., справі привласнено № 20-8/174-7/043 (арк.с.75).

05.09.2007 (вх.№ 29713) на адресу суду від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження по справі № 20-8/174-7/043 у зв'язку з тим, що 02.08.2007 набрало законної сили рішення Балаклавського районного суду м. Севастополя від 11.05.2007 по справі № 2-40/07 за позовом Ганчевої Полини Вікторівни до Відкритого акціонерного товариства “Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького” про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, надавши відповідні докази (арк.с.78-81).

Ухвалою суду від 17.09.2007 провадження у адміністративній справі поновлено, призначено судовий розгляд по справі на 02.10.2007 на 15 год. 30 хв. (арк.с.83-84).

Відповідач в судове засідання, яке відбулося 02.10.2007, не з'явився, вимоги ухвали суду від 17.09.2007 не виконав, надав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника у відпустці (арк.с.89).

Відповідно до частини другої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення  ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.

Відповідно до частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, але в суд не з'явивсь, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність його представників за наявними в справі документами.

Відповідач в відзиві на позов (вх.№19510) позовні вимоги визнав частково в частині невірно зазначеної дати письмової заяви Коробкової Н.І., так як заяву про перевід з відділу організацій та нормуванню праці до відділу залізничного цеху було дійсно написано нею не 04.07.2005, а 24.06.2005; в інший частині позовні вимоги не визнав по мотивам, викладеним в ньому, основні з яких полягають в тому, що перевірка дотримання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині забезпечення реалізації прав і гарантій працівників проведена відповідачем у відповідності з діючим законодавством, позивачем було допущено порушення вимог статті 492 Кодексу законів про працю України; просить в задоволенні позову відмовити (арк.с.37).

Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції –це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовій спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тому слід вважати, що до юрисдикції адміністративних судів віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктами владних повноважень віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій, а не взагалі всіх функцій, які виконують суб'єкти владних повноважень.

Відповідно до пункту 6 розділу VII „Прикінцеві та Перехідні Положення” Кодексу адміністративного судочинства України, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Якщо в законодавчому акті підвідомчість спорів визначена альтернативно: суду чи господарському суду, або зазначено про вирішення спору в судовому порядку, господарському суду слід виходити з суб'єктного складу учасників спору та характеру правовідносин, що регулюються та визначені Господарським та Господарським процесуальним кодексом України.

Тобто, господарський суд при розгляді справ в порядку адміністративного судочинства вирішує підвідомчість відповідно до статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України, статті 4 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

- спорів про приватизацію державного житлового фонду;

- спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

- спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

- спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

- інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство.

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у статті 16 Цивільного кодексу України. Однім з таких способів, як указано у пункті 10 частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Цією нормою також встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частина друга статті 20 Господарського кодексу України серед актів, визнання незаконними які передбачено статтею 16 Цивільного кодексу України, як спосіб захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів встановлює, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права і законні інтереси суб'єкта господарювання або споживача. Тобто за змістом вказаної норми господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними  актів, прийнятих іншими органами, у  тому числі, актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язків характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.

Оскаржуваний Акт перевірки від 14.04.2006, за своїми ознаками до таких актів не відноситься, оскільки не носить характеру обов'язкових до виконання ненормативних актів, а лише фіксацією порушення, яке було виявлено при проведенні перевірки дотримання вимог трудового законодавства. Тобто оскаржуваний Акт може бути використаний в якості доказу у разі звернення з позовом до суду  відповідачем і підлягає оцінці судом у відповідності з вимогами статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Юридичним актом є офіційний документ державного чи іншого органу (посадової особи), прийнятий у межах його компетенції, зазначеній законом, який має точно зазначені зовнішні реквізити і породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, який направлений на регулювання громадських відносин, має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, розповсюджує свою дію на зазначений час, територію, круг суб'єктів.

Відповідно  до  пункту 1 роз'яснень президії Вищого господарського суду  України від 26.01.2000 року № 02-5/35, Акт державного чи іншого органу –це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються  на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт  - це  прийнятий  уповноваженим  державним   чи іншим  органом   у  межах  його  компетенції  офіційний письмовий документ, який   встановлює, змінює  чи скасовує  норми права, носить  загальний  чи локальний   характер  та  застосовується  неодноразово. Що ж до актів ненормативного  характеру (індивідуальних актів), то  вони породжують  права і  обов'язки тільки  у  того суб'єкта,  якому  вони  адресовані. Форми, найменування і порядок прийняття актів державними чи іншими оргаами (далі акти) залежать від місця даного органу в системі відповідних органів та його компетенції і регламентуються Конституцією України (254к/96-ВР), відповідними законами України та положенням (статутом) про такий орган.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Не можуть  оспорюватися   в  господарському  суду  акти ревізій, документальних перевірок, різного роду листи, інформації, роз'яснення, дії службових осіб, вчинені у процесі чи за результатами перевірок тощо, оскільки ці акти не мають обов'язкового характеру для виконання.

У разі надходження заяв про визнання недійсними вищезазначених актів, господарський суд повинен відмовити у їх прийнятті з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 Господарського процесуального кодексу України, а у разі помилкового прийняття позову –припинити провадження у справі згідно з пунктом 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Аналіз матеріалів справи, дозволяє дійти висновку про те, що Акт перевірки Територіальної державної інспекції праці не є юридичним актом, здійсненим в рамках адміністративно-правових (акт державного та іншого органу) та цивільно-правових відносин, оскільки не породжує права та обов'язки як  для особи, яка його видала, так і для інших осіб, і отже, сам по собі, не може порушувати права або законні інтереси особи.

Висновки, вказані в Акті перевірки мають юридичне значення тільки після того, як державний орган, установа, організація приймуть рішення, керуючись на висновках, викладених в Акті перевірки і вчинять дії, спрямовані на зміну цивільних прав і обов'язків. В даному випадку підлягають оскарженню рішення і дії вказаного державного органу, установи, організації, прийняті на підставі висновків, викладених в Акті.

За таких обставин, спори такої категорії не підлягають вирішенню в господарських судах.

Відповідно пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

При викладених обставинах, провадження по справі в частині визнання недійсним (незаконним) п. 22, 23, 24, 28, 32 акту перевірки від 14.04.2006 та його скасування підлягає закриттю, так як спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, так як оспорюваний документ не є актом в розумінні статті 12 Господарського  процесуального кодексу України.

Все вищеперелічене дає суду підстави для висновку, що оспорюваний Акт не може бути предметом спору взагалі ні в порядку адміністративного, ні господарського судочинства.

На підставі вищепереліченого, керуючись статтями 122, 128, пунктом 1 частини першої статті 157, статтею 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

1.          Закрити провадження по справі № 20-8/174-7/043 в частині визнання недійсним (незаконним) п. 22, 23, 24, 28, 32 Акту перевірки від 14.04.2006 та його скасування.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 5-денний строк з дня винесення ухвали заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 10 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                Г.П. Ілюхіна