Рішення

від 07.12.2021 по справі 376/2735/21

СКВИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/2735/21

Провадження № 2/376/1702/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2021 р.

Сквирський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Віговського С.І.,

при секретарі - Кропивлянській С.М.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні, в місті Сквира, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання договору міни дійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору міни дійсними, мотивуючи це тим, що 16 грудня 2018 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір міни земельних ділянок, відповідно до якого ОСОБА_1 передав належну йому на праві власності земельну ділянку, площею - 3,8612 га, що розташована на території Сквирської міської ради Київської області (у минулому - територія Чубинецької сільської ради Сквирського району Київської області), кадастровий номер: 3224087400:02:001:0031, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у власність ОСОБА_3 .

У свою чергу, ОСОБА_3 передала ОСОБА_1 у власність належну їй на праві власності, земельну ділянку, площею - 2,929 га, що розташована на території Сквирської міської ради Київської області (у минулому - територія Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області), кадастровий номер: 3224083200:04:033:0015, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зазначена земельна ділянка належить ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серія Р1 №211291.

Земельні ділянки, які були обміняні за договором міни відносяться до земель сільськогосподарського призначення.

16 грудня 2018 року між позивачем та відповідачем було підписано акт прийому- передачі обмінюваних земельних ділянок згідно вищезазначеного договору міни від 16 грудня 2018 року. Відповідно до акту прийому-передачі земельних ділянок позивач та відповідач обмінялися земельними ділянками та передали один одному документи, які посвідчують право власності на земельні ділянки, що є предметом договору міни.

Враховуючи певні особливості земельних ділянок, позивача та відповідача, а саме: віддаленість від населеного пункту, різну площу, різну вартість земельних ділянок, сторони погодились, що вчинюваний обмін земельних ділянок є рівним.

Отже, між сторонами договору міни було досягнуто усіх істотних умов відповідно до вимог чинного законодавства України, а з моменту підписання акту приймання передачі обмінюваних земельних ділянок від 16 грудня 2018 року до кожної зі сторін перейшло право власності на відповідну обмінювану земельну ділянку.

За попередньою домовленістю між сторонами, позивач та відповідач повинні були протягом трьох днів з`явитись до нотаріуса для нотаріального посвідчення договору міни земельних ділянок, проте нотаріального посвідчення договору міни з боку відповідача до теперішнього часу проведено не було.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується Свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області, актовий запис - № 12. Відповідач по справі - ОСОБА_2 є дочкою померлої та єдиною спадкоємицею ОСОБА_3 .

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Таким чином, зважаючи на все зазначене вище, у даному випадку, відповідно до статті 220 Цивільного кодексу України є всі правові підстави для визнання договору дійсним, а ОСОБА_2 є належним відповідачем по справі.

До підготовчого судового засідання позивач подав клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі за підставами, викладеними в позовній заяві, просить суд їх задовольнити.

Відповідач у підготовче судове засідання не з`явилася, проте подала до суду письмову заяву в якій просить слухати справу без її участі, позовні вимоги визнала, заперечень не надала.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч.3, 4 ст.200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статтею 206 цього Кодексу.

Згідно з ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Дослідивши матеріали поданої позовної заяви, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини справи, суд вважає наступне.

Відповідно до статті 131 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, ренти, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього кодексу.

Законом України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , зокрема статтею 14 передбачено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.

Згідно з вимогами статей 203, 205, 207, 208, 628, 638, 639 Цивільного кодексу України, статей 131, 132 Земельного кодексу України було досягнуто та зазначено усі істотні умови у договорі міни.

У статті 209 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Відповідно до частини третьої статті 132 Земельного кодексу України угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.

Порядок нотаріального посвідчення договорів міни визначається у Законі України Про нотаріат та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5.

Згідно з частиною першою статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Недодержання нотаріальної форми договору тягне його нікчемність, він не породжує тих прав та обов`язків, які бажали сторони. Відповідно до частини другої статті 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання умов договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Відповідно до пункту 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Пунктами 3, 4 статті 334 Цивільного кодексу України, передбачено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі ст. 715 ЦК України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.

До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання (ст.716 ЦК України).

Пункт 15 Розділу X Перехідні положення Земельного Кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ яким було передбачено, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодам - втратив чинність .

З 1 липня 2021 року набрав чинності Закон України від 31 березня 2020 року № 552-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення відповідно якого дозволено відчуження земель сільськогосподарського призначення.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч.1 ст.79 ЗК України).

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ч.ч.1, 3, 4, 9 ЗК України).

Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості) (абз. 3 п. 1 Указу Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям від 8 серпня 1995 року № 720/95).

Преамбулою Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам часток (паїв) від 5 червня 2003 року № 899-IV передбачено, що цей Закон визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Частиною першою статті 5 Закону № 899 встановлено, що матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників, оформлюють сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.

Статтею 14 вказаного Закону врегульовано механізм обміну виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності.

Обмін між сторонами відбувся сформованими земельними ділянками із наявними кадастровими номерами. Тобто, дані правовідносини за своєю суттю не підпадають під правове регулювання Закону № 899, оскільки останній регулює обмін розподілених між власниками, визначених в натурі земельних ділянок, але які ще не зареєстровані відповідно законодавства за власниками, тобто таких земельних ділянок, які не можуть виступати об`єктом цивільних прав згідно чинного законодавства.

Процедура міни вищезазначених земельних ділянок - є законним правом сторін - власників земельних ділянок та на підставі їх вільного волевиявлення може бути використане ними за їх взаємною згодою.

Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном (розпорядження землею сільськогосподарського призначення) у даному випадку не є виправданим, оскільки, як підкреслив ЄСПЛ у рішенні Зеленчук та Цицюра проти України тягар, накладений на двох заявників, був надмірним. Вони постраждали від наслідків нездатності органів влади дотриматися своїх власних крайніх строків, в той час як органи влади надали лише незначні підстави для нездатності обрати менш обмежувальні заходи. Україна не встановила справедливий баланс між загальними інтересами громади та інтересами заявників, а також перевищила свої повноваження щодо дискреційності ( межі розсуду ).

За приписами ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Також, відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У частині першій статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 Цивільного процесуального України).

Стаття 12 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з статтею 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 77 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов обґрунтований, тому підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також, суд вважає, що визнання позову відповідачем, не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому відповідно до ч. 3, 4 ст. 200 та ч. 4 ст. 206 ЦПК України, вважає ухвалити рішення у підготовчому судовому засіданні по суті позовних вимог.

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та позивач має достатні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 3, 6, 11, 14-16, 206, 220, 328, 334, 392, 657, 715 Цивільного кодексу України, ст.ст. 131, 132 Земельного кодексу України, ст.ст. 4, 12, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 354, 355 Цивільно-процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), про визнання договору міни дійсними - задовольнити.

Визнати дійсним письмовий договір міни земельних ділянок, укладений 16 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, площею - 3,8612 га, що розташована на території Сквирської міської ради Київської області (у минулому - територія Чубинецької сільської ради Сквирського району Київської області), кадастровий номер: 3224087400:02:001:0031, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею - 2,929 га, що розташована на території Сквирської міської ради Київської області (у минулому - територія Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області), кадастровий номер: 3224083200:04:033:0015, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

З текстом рішення можливо ознайомитися за адресою: http://court.gov.ua.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя С. І. Віговський