Рішення

від 23.01.2022 по справі 576/2663/21

ГЛУХІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 576/2663/21

Провадження № 2/576/43/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

24 січня 2022 року Глухівський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Колодяжного А.О.,

з участю секретаря судового засідання Пугач В.Л.,

розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Повного товариства «Ломбард «УМКВ і Компанія», про поновлення на роботі, -

встановив:

06.12.2021 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Повного товариства «Ломбард «УМКВ і Компанія», про поновлення на роботі. Позивач зазначив, що 14.12.2012 р. він уклав з відповідачем трудовий договір (контракт) та був прийнятий на посаду касира-експерта. 27.10.2021 р. позивач уклав контракт про проходження служби у Збройних Силах України. 12.11.2021 р. позивач отримав від відповідача лист, у якому його повідомили, що він звільнений із займаної посади з 27.10.2021 р. у зв`язку із вступом на військову службу на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП. Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки на підставі ст. 119 КЗпП йому гарантується збереження місця роботи і середній заробіток. У зв`язку з цим позивач просив поновити його на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток та витрати на професійну правничу допомогу.

08.12.2021 р. суд відкрив провадження у цій справі та на підставі ч. 4 ст. 19 ЦПК України, вирішив її розглянути у порядку спрощеного провадження.

06.01.2022 р. до суду надійшов відзив відповідача, із клопотанням про поновлення строку на його подачу. Ухвалою від 24.01.2022 р., занесеною про протоколу судового засідання, суд задовольнив це клопотання.

У відзиві представник відповідача проти позову заперечував. Він зазначав, що укладений позивачем контракт про проходження військової служби не підпадає під дію ст. 119 КЗпП, оскільки вимоги цієї статті стосуються лише контрактів «особливого виду» - у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду.

Позивач, в установлений судом строк відповідь на відзив не подав.

Розглянувши наявні у справі документи і матеріали, суд встановив наступне.

14.12.2012 р. позивач за контрактом був прийнятий на роботу до Повного товариства «Ломбард «УМКВ і Компанія» на посаду касира-експерта (а.с.6).

27.10.2021 р. позивач уклав з Міністерством оборони України контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу (а.с.8-9).

Згідно запису військового квитка позивач з 27.10.2021 р. зарахований до військової частини НОМЕР_1 на посаду водія-електрика (а.с.10).

Наказом директора відповідача № 071-к від 27.10.2021 р. «про припинення трудового договору» позивача звільнено з посади касира-експерта Повного товариства «Ломбард «УМКВ і Компанія» з 27.10.2021 р. у зв`язку з вступом на військову службу на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України (а.с.31).

Вирішуючи питання про те, чи було звільнення позивача правомірним, суд керується наступним.

У відповідності із пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП, підставами припинення трудового договору є: призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 цього Кодексу.

Статтею 119 КЗпП (у редакції, чинній на момент звільнення позивача), визначено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, чинній на момент звільнення позивача), проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною другою статті 39 цього ж Закону, визначено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Аналіз зазначених норм права дають підстави для висновку, що гарантії, передбачені частинами третьою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

На підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», з 18 березня2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, Президент України не приймав.

Крім того, на час укладення позивачем контракту набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

На час укладення контракту з позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору.

Оскільки позивач уклав контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, тому він як військовослужбовець користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та гарантіями частини третьої статті 119 КЗпП України.

Саме такі висновки містяться й у постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі № 480/1449/18, від 10 лютого 2021 року по справі № 522/4116/19, від 12 квітня 2021 року по справі № 265/8076/19, від 09 листопада 2021 року по справі № 278/843/20, від 29 вересня 2021 року по справі 466/10419/19, від 15 вересня 2021 року по справі № 414/2586/20.

З урахуванням наведеного, суд констатує, що звільнення позивача було проведено неправомірно, а тому його слід поновити на займаній посаді.

Крім того, відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці», за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі Порядок).

Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

При цьому для розрахунку суд приймає до уваги надану представником відповідача довідку про нарахування заробітної плати позивачу (а.с.32).

Ураховуючи, що звільнення позивача відбулося у жовтні 2021 року, суд, застосовуючи зазначені норми права, дійшов висновку про те, що середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме за серпень і вересень 2021 року.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 розділу ІV цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів, що становить (5425,17 + 5136,29) : (16 + 15) = 340,69 грн.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу складає: 340,69 грн. х 60 (кількість робочих днів з 28.10.2021 р. по 24.01.2022 р.) = 20441,40 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, які позивач просив стягнути з відповідача, суд зазначає наступне.

У відповідності до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі.

Позивачем подано звіт щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3064,08 грн., до якого не висувалось заперечень з боку відповідача (а.с.14). Отже, документально позивач підтвердив понесення вказаних витрат і їх необхідно стягнути з відповідача.

Крім того, оскільки позивач був звільнений від сплату судового збору, то на підставі частини шостої статті 141 ЦПК, з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір в сумі 908 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 19, 85, 263, 265, 274-279 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Повного товариства «Ломбард «УМКВ і Компанія»№ 071-к від 27.10.2021 р.

Поновити ОСОБА_1 на посаді касира-експерта Повного товариства «Ломбард «УМКВ і Компанія».

Стягнути з Повного товариства «Ломбард «УМКВ і Компанія» (просп. Перемоги, 108/1, м. Київ, 03115, код ЄДРПОУ 32312033) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 20441 (двадцять тисяч чотириста сорок одна) грн. 40 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 3064 (три тисячі шістдесят чотири) грн. 08 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Повного товариства «Ломбард «УМКВ і Компанія» (просп. Перемоги, 108/1, м. Київ, 03115, код ЄДРПОУ 32312033) на користь держави судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Глухівський міськрайонний суд Сумської області протягом тридцяти днів з дня з дня складання цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.О. Колодяжний