Рішення

від 18.01.2022 по справі 902/319/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" січня 2022 р. Cправа № 902/319/20

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича ,

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ТУРБОТА-1" (вул. Магістральна, буд. 21, кв. 83, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100)

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "Жмеринське підприємство "Експрес" (вул. Шекінська, буд.1, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100)

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Відділ реєстрації Управління "Центр надання адміністративних послуг" виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області (вул. Училищна, буд. 9, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100)

про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та визнання недійсним свідоцтва про право власності

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ТУРБОТА-1" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жмеринське підприємство "Експрес" про:

- визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції Вінницької області Скрупської Олени Василівни про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Жмеринське підприємство "Експрес" за індексним номером 2901030 від 05.06.2013 на підвальне приміщення № 93 в будинку № 21 по вул. Магістральна в м. Жмеринка;

- визнання недійсним Свідоцтва про право власності індексний номер 4456453 від 05.03.2013 виданого державним реєстратором Реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції Вінницької області Скрупською Оленою Василівною Товариству з обмеженою відповідальністю "Жмеринське підприємство "Експрес" на підвальне приміщення № 93 в будинку № 21 по вул. Магістральна в м. Жмеринка.

Ухвалою суду від 07.04.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/319/20 з призначенням до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 05.05.2020. Одночасно судом залучено до участі у справі Відділ реєстрації Управління "Центр надання адміністративних послуг" виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

За наслідками судового засідання 05.05.2020 підготовче засідання відкладено на 04.06.2020, про що судом постановлено відповідну ухвалу.

25.05.2020 до суду надійшло клопотання б/н від 20.05.2020 (вх. № 01-34/4661/20) за підписом представника позивача - адвоката Смірнова С.М. про витребування доказів, за результатами розгляду якого судом 04.06.2021 постановлено ухвалу, згідно якої витребувано від Сектору з питань державної реєстрації Жмеринської районної державної адміністрації Вінницької області реєстраційну справу у паперовій формі щодо реєстрації права власності на підвальне приміщення № 93 в будинку № 21 по вул. Магістральна в місті Жмеринка, сформовану державним реєстратором Реєстраційної служби Жмеринського міськрайоного управління юстиції Скрупською О.В. 05.06.2013 року.

Ухвалою суду від 04.06.2020 продовжено строк підготовчого провадження по справі на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 09.07.2020.

09.06.2020 до суду надійшли пояснення № 14-13-34 від 02.06.2020 третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

01.07.2020 до суду надійшла заява б/н від 26.06.2020 ( (01-34/5976/20) за підписом представника відповідача - адвоката Давиденко Ю.В. про застосування позовної давності до позовної заяви Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ТУРБОТА-1".

01.07.2020 до суду надійшов відзив б/н від 30.06.2020 (вх. № 01-34/5978/20) за підписом представника відповідача - адвоката Давиденко Ю.В., де наведено заперечення проти позовних вимог.

01.07.2020 до суду надійшло клопотання б/н від 26.06.2020 (вх. №01-34/5980/20) за підписом представника відповідача - адвоката Давиденко Ю.В. про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи з метою з`ясування статусу спірного приміщення.

09.07.2020 до суду надійшла відповідь на відзив б/н від 09.07.2020 (вх. № 01-34/6240/20) за підписом представника позивача - адвоката Смірнова С.М., в якій останній заперечує доводи відповідача.

Ухвалою суду від 09.07.2020 призначено у справі № 902/319/20 судову будівельно-технічну експертизу проведення якої доручено Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи .

31.08.2021 матеріали господарської справи № 902/319/20 повернуто до суду Вінницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз з висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №5300/20-21 від 20.08.2021.

Ухвалою суду від 03.09.2021 провадження у справі № 902/319/20 поновлено; призначено підготовче засідання на 28.09.2021; явку представників сторін та експерта визнано обов`язковою; запропоновано учасникам надати письмові пояснення щодо висновку експерта №5300/20-21 від 20.08.2021 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи.

Ухвалою суду від 28.09.2021 відкладено підготовче засідання на 20.10.2021, явку представників сторін та експерта визнано обов`язковою.

07.10.2021 до суду подані пояснення № б/н від 07.10.2021 (вх. № 01-34/9019/21) за підписом представника позивача - адвоката Смірнова С.М. щодо висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи.

За результатами судового засідання 20.10.2021 суд, без виходу до нарадчої кімнати, постановив ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 20.10.2021 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 25.11.2021.

24.11.2021 до суду надійшла заява б/н від 24.11.2021 (вх. № 01-34/10462/21) за підписом представника відповідача - адвоката Давиденко Ю.В. про визнання позову.

25.11.2021 судове засідання у даній справі не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді Матвійчука В.В. на лікарняному, за закінченням якого ухвалою суду від 20.12.2021 судове засідання по розгляду справи по суті призначено на 18.01.2022, про що учасників справи повідомлено в порядку визначеному ст.ст.120, 121 Господарського процесуального кодексу України.

18.01.2022 на електронну адресу суду надійшла заява б/н від 18.01.2022 (в. № 01-34/493/22) скріплена електронним цифровим підписом представника позивача - адвоката Смірнова С.М. про проведення судового засідання по розгляду справи по суті за відсутності представника позивача.

На визначену судом дату представник позивача не з`явився. Відповідач та третя особа правом участі в зсіданні суду також не скористалися. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, ухвалою суду від 20.12.2021, яка направлена на поштові адреси учасників.

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів для повідомлення учасників час та місце судового слухання.

З урахуванням неявки учасників справи суд зважає на положення ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 18.01.2022 прийнято судове рішення.

При визнанні відповідачем позову суд враховує такі приписи процесуального законодавства.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно ст. 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник в повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Предмет спірних правовідносин становить визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за ТОВ Жмеринське підприємство Експрес за індексним номером 2901030 від 05.06.2013 на підвальне приміщення № 93 в будинку № 21 по вул. Магістральна в м. Жмеринка та визнання недійсним свідоцтва про право власності індексний номер 4456453 від 05.06.2013 видане державним реєстратором ТОВ Жмеринське підприємство Експрес на підвальне приміщення № 93 в будинку № 21 по вул. Магістральна в м. Жмеринка.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на те, що жодних документів на підставі яких державним реєстратором прийнято оскаржуване рішення немає. Питання про надання відповідачу дозволу на приватизацію, чи передачу у власність спірного приміщення на сесії Жмеринської міської ради ніколи не розглядалось. Спірне свідоцтво про право власності на нерухоме майно видано державним реєстратором лише на підставі Технічного паспорту, що не узгоджується з приписами ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив доводи позивача про те, що підвальне приміщення № 93, яке розміщене у будинку № 21 по вул. Магістральній в м. Жмеринка, є допоміжним приміщенням, та на підставі положень п.1 ч.1 ст. 1, ч.2 ст.4 та ч.2 ст. 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" є об`єктом спільної власності співвласників багатоквартирного будинку. Відповідач стверджує, що означене приміщення не є допоміжним приміщенням, а має статус нежитлового, що підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи, технічного паспорту на дане приміщення, а також його технічними характеристиками. Щодо вимоги позивача про скасування запису про державну реєстрацію, відповідач вказує, що державна реєстрація права власності проведене з дотриманням положень чинного на момент реєстрації законодавства.

Поряд з цим, в заяві б/н від 24.11.2021, відповідач, виходячи з висновків судової експертизи, за якими спірне приміщення є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку і не може бути самостійним об`єктом цивільних прав, визнав позовні вимоги позивача та просив про їх задоволення.

Третя особа у письмових поясненнях позовні вимоги визнала обґрунтованими, оскільки жодні документи на підставі яких державний реєстратор могла б прийняти відповідне рішення відсутні. Питання про надання ТОВ "Жмеринське підприємство "Експрес" дозволу на приватизацію, чи будь-то передачу у власність ТОВ "Жмеринське підприємство "Експрес" підвального приміщення № 93 на сесії Жмеринської міської ради Вінницької області на засіданнях Виконавчого комітету Жмеринської міської ради ніколи не розглядалися. Державний реєстратор видала свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише на підставі Технічного паспорту, що є порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

10.02.2013 рішенням установчих зборів власників квартир багатоквартирного будинку № 21 по вул. Магістральна в місті Жмеринка затверджено Статут Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ТУРБОТА-1 . (надалі ОСББ)

12.03.2013 проведено державну реєстрацію Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ТУРБОТА-1 , про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вчинено запис за 11751020000000557.

Відповідно до Акту приймання-передачі житлового комплексу від 23.05.2013, що затверджений рішенням виконавчого комітету Жмеринської міської ради № 131 від 23.05.2013, житловий будинок по вул. Магістральна, 21 в м. Жмеринка передано з балансу Управління житлово-комунального господарства Жмеринської міської ради на баланс ОСББ ТУРБОТА-1 .

Відповідно до свідоцтва про право власності № 21209853 від 05.05.2014 за ОСББ ТУРБОТА-1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0510300000:00:002:1743, площею 0,4448 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування багатоквартирного будинку.

Житловий будинок по вул. Магістральна, 21 в м. Жмеринка має два підвальних приміщення № 92 загальною площею 129,3 кв.м., та № 93 загальною площею 133,4 кв.м..

Відповідно до свідоцтва про право власності №4 від 05.02.2008, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Жмеринської міської ради № 344 від 17.12.2007, підвальне приміщення № 92 площею 129,3 кв.м. по вул. Магістральна, 21 належить Товариству з обмеженою відповідальністю Жмеринське підприємство Експрес на праві власності.

11.04.2013 державним реєстратором Реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції Вінницької області внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна запис про реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю Жмеринське підприємство Експрес на підвальне приміщення № 92 загальною площею 129,3 кв.м. по вул. Магістральна, 21 в м. Жмеринка, що стверджується інформацією № 197741638 від 27.01.2020.

Відповідно до свідоцтва про право власності, індексний номер 4456453, виданого Реєстраційною службою Жмеринського міськрайонного управління юстиції Вінницької області 05.06.2013, підвальне приміщення № 93 по вул. Магістральна, 21 в м. Жмеринці належить Товариству з обмеженою відповідальністю Жмеринське підприємство Експрес на праві власності.

На підставі означеного свідоцтва про право власності 05.06.2013 державним реєстратором Реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції Вінницької області до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна внесено запис про реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю Жмеринське підприємство Експрес на підвальне приміщення № 93 загальною площею 133,4 кв.м. по вул. Магістральна, 21 в м. Жмеринка, що стверджується інформацією № 197742902 від 27.01.2020.

Наведене слугувало підставою для звернення ОСББ ТУРБОТА-1 із даним позовом до суду про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за відповідачем за підвальне приміщення № 93 в будинку № 21 по вул. Магістральна в м. Жмеринка та визнання недійсним свідоцтва про право власності.

З огляду на встановлені обставин справи, суд враховує таке.

Частиною 2 статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Виходячи з системного аналізу ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" - допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Як визначено п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Частиною 2 ст. 382 Цивільного кодексу України встановлено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

З положення ст. 1 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду відомо, що у процесі приватизації громадяни набувають право власності на квартири та допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Згідно із Законом України Про житлово-комунальні послуги та Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, поза квартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

З вищенаведеного випливає, що технічні приміщення є допоміжними приміщеннями.

У відповідності до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Відповідно до ст. 19 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку і не підлягає відчуженню. Загальне майно перебуває у спільній частковій власності співвласників багатоквартирного будинку. Допоміжні приміщення складаються із загального та неподільного майна і належать співвласникам приміщень нежитлового фонду на праві спільної власності (спільне майно). Неподільне майно (сходові клітини, коридори, підвали тощо) належать співвласникам на праві спільної сумісної власності та не підлягає відчуженню. Власники приміщень володіють, користуються і у встановлених межах розпоряджаються спільним майном відповідно до вимог цивільного законодавства.

Конституційний суд України в своєму рішенні від 02 березня 2004 року N 4-рп/2004 в справі № 1-2/2004 висловився, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього; власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир; питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Відповідно до ч. 4.3 зазначеного рішення відповідно до Конституції України всі суб`єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т. ін. Правовий режим майна, що перебуває у спільній власності власників квартир, має визначатися, відповідно до Конституції України, виключно законами України. Таким чином, питання щодо згоди власників квартир - співвласників допоміжних приміщень багатоквартирного будинку - на надбудову поверхів, улаштування мансард і т.ін. з використанням при цьому конструктивних елементів будинку, як і на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо), має вирішуватися відповідно до законів про власність та інших законів України, передусім Цивільного кодексу України.

Рішенням Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року у справі №1-2/2004 розтлумачено, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" треба розуміти так:

1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

1.2. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

1.3. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з вимогами ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Отже, без згоди всіх співвласників на відчуження допоміжного приміщення таке відчуження є незаконним.

Допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Такий висновок суду відповідає висновкам Верховного суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеним у його постанові від 18 липня 2018 р. у справі № 916/2069/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц звернула увагу на те, що законодавцем розмежовано поняття допоміжного та нежилого приміщень у багатоквартирному будинку відповідно до статті 1 Закону України від 29 листопада 2001 року № 2866-III Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку .

Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

При цьому Верховний Суд у справі № 914/843/17 п. 59 постанови від 06.08.2019 зазначив, що допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.

Визначальним для правильного вирішення подібних спорів є з`ясування та визначення правового статусу спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення, чи належать спірні приміщення до числа допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик таких приміщень.

Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 року у справі № 914/843/17, від 18 липня 2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 15.09.2020 року у справі № 904/5047/18.

Згідно технічного паспорту на нежитлові підвальні приміщення №92, №93 (інвентаризаційна справа №9705, реєстровий №526), складеного Жмеринським РСП КП ВОО БТІ станом на 29.04.2013 рік приміщення № 93 площею 133,4 кв.м. належить до підвальних приміщень.

З метою з`ясування статусу спірного приміщення, судом, за клопотанням відповідача, призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу проведення якої доручено Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

На виконання ухвали суду про призначення судової будівельно-технічної експертизи судовим експертом Казаком О.М. надано Висновок експерта № 5300/20-21 від 20.08.2021.

Згідно вказаного висновку експерта вбачається наступне.

Під час дослідження експертом було проведено натурне обстеження вбудованих приміщень №93, загальною площею - 133.4м 2 , розташованих у підвальній частині багатоквартирного житлового будинку №21 по вул. Магістральна в м. Жмеринка Вінницької області.

На підставі результатів проведеного обстеження та з урахуванням даних відображених у наявній технічній документації БТІ, встановлено, що в частині спірних приміщень підвального (фактично цокольного) поверху житлового будинку проходять інженерні комунікації (загальнобудинкові мережі тепло-, холодо- водо-, електропостачання) а також розміщенні технічні пристрої вузлів управління (засуви, вентилі, крани і т.п.) призначені для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир даного житлового будинку.

Згідно даних експлікації, наявної в технічному паспорті БТІ, зазначені приміщення мають наступні номерні позначення та призначення (найменування):

- 2 - коридор:

- 3 - вентиляційна;

- 6 - вентиляційна;

- 7 - вентиляційна;

- 8 - коридор;

- 9 - коридор;

- 12 - кладова;

- 13 - коридор.

За висновком експерта, перелічені вище приміщення, в складі вбудованих приміщень №93 підвального поверху житлового будинку №21 по вул. Магістральна в м. Жмеринка Вінницької області, за всіма ознаками відносяться до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку. Враховуючи, що всі вбудовані приміщення, даного підвального поверху багатоквартирного житлового будинку, мають один окремий вхід (та відповідно один евакуаційний вихід) а інші приміщення (а саме кабінети за номерами: 4, 5, 16) не відокремлені протипожежними перегородками (згідно п.п. 5.42, 5.43 ДБН В.2.2-15-2019), за функціональним призначенням (використанням) приміщення №93, загальною площею - 133.4м 2 , що розташовані по вул. Магістральна, 21 в м. Жмеринка Вінницької області, є допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку.

Господарський суд зазначає, що за положеннями ст. 73 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта є одним із засобів доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства. Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об`єктивності і повноти дослідження (ст. 3 Закону України "Про судову експертизу").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" (Заява №61679/00) зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури; більше того, суд вирішує питання щодо отримання додаткових доказів та встановлює строк для їх отримання.

Висновок експертизи є одним із доказів на підставі якого суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи і який оцінюється судом разом із іншими доказами за загальними правилами. Водночас висновок експертизи є докладним описом досліджень проведених експертом (фахівцем) в певній сфері знань з питань, які не можуть бути досліджені в межах судового засідання складом суду.

Встановивши, що експертне дослідження проведено відповідно до Закону України "Про судову експертизу" кваліфікованим судовим експертом, висновки експерта відповідають вимогам, встановленим ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, оцінивши висновки за правилами т. 86 Господарського процесуального кодексу України, не знайшов жодних обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність цих висновків, а відтак приймає їх в якості належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу у розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Також суд зважає на те, що учасниками не було надано висновку експерта із висновками, що відрізняються від тих, що надані експертом Казаком О.М.

Враховуючи встановлення належності спірних приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку, представником яких виступає позивач.

Досліджуючи питання щодо права ОСББ ТУРБОТА-1 на захист порушених прав співвласників багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: м. Жмеринка, вул. Магістральна, 21 суд звертає увагу на наступне.

Як зазначено вище, позивач - ОСББ ТУРБОТА-1 зареєстрований 12.03.2013, номер запису 11751020000000557.

Розділом ІІ пунктом 2.1. Статуту ОСББ ТУРБОТА-1 зазначено, що метою створення об`єднання є забезпечення та захист прав членів, відповідно до п. 11.1 цього Статуту, та дотримання ними обов`язків щодо належного утримання та використання неподільного і загального майна житлового комплексу, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

У пункті 2.2. Статуту закріплено, що завданням та предметом об`єднання, з поміж іншого, є забезпечення реалізації прав співвласників приміщень будинку на володіння та користування спільним майном членів об`єднання.

Відповідно до Акту приймання-передачі житлового комплексу від 23.05.2013, що затверджений рішенням виконавчого комітету Жмеринської міської ради № 131 від 23.05.2013, житловий будинок по вул. Магістральна, 21 в м. Жмеринка передано з балансу Управління житлово-комунального господарства Жмеринської міської ради на баланс ОСББ ТУРБОТА-1 .

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Горраіз Лізаррага та інші проти Іспанії (заява № 62543/00 від 10.11.2004) зазначено, що .. в сучасному суспільстві, коли громадяни стикаються з особливо складними управлінськими рішеннями, звернення до колективних органів, таких як асоціації, є одним із доступних, а іноді і єдиним доступним для них, засобом, завдяки якому вони можуть ефективно захищати власні інтереси. Крім того, законодавством більшості європейських країн визнано право асоціацій брати участь у судових провадженнях для захисту інтересів своїх членів. ... Суд не може ігнорувати цей факт при тлумаченні поняття потерпілий . Будь-яка інша, надміру формалізована інтерпретація цієї концепції, зробить захист прав, гарантованих Конвенцією, неефективними та ілюзорними (пункт 38). Суд визнав, що гарантії статті 6 § 1 також розповсюджуються на об`єднання, у разі, коли вони вимагають визнати права чи інтереси їх членів (пункт 45).

Враховуючи наведений підхід Європейського суду з прав людини до контексту обставин справи, Суд дійшов висновку, що ОССБ, яке є об`єднанням громадян, мета створення та діяльність якого прямо та безпосередньо пов`язана із забезпеченням і захистом прав співвласників будинку, є належним виразником інтересів більшості членів цього об`єднання. Водночас, інтереси об`єднання, як юридичної особи, не завжди співпадають з інтересами кожного члена об`єднання.

З урахуванням мети створення, ОСББ має пряме та безпосереднє відношення до усіх питань, що стосуються будинку, а отже може мати власну, окрему від інтересів кожного окремого члена об`єднання, матеріально-правову зацікавленість у спорах що стосуються будинку. Наявність матеріально-правової зацікавленості у ОСББ у правовідносинах, що виникають щодо будинку чи його складових, утримання, експлуатації та інших подібних питань є передумовою визнання за ОСББ самостійної процесуальної правосуб`єктності, а отже і права на звернення до суду із самостійним позовом.

Отже, реальний захист прав співвласників будинку (членів ОСББ) у певних випадках потребує звернення до суду. Відтак, невизнання за ОСББ самостійного права на звернення до суду в інтересах членів, призвело б до неможливості забезпечення і захисту прав співвласників будинку і стало б невиправданою перешкодою для досягнення мети об`єднання (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 зі справи № 910/11948/18).

Надаючи оцінку належності обраного позивачем способу захисту у вигляді визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції Вінницької області Скрупської Олени Василівни про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Жмеринське підприємство "Експрес" за індексним номером 2901030 від 05.06.2013 на підвальне приміщення № 93 в будинку № 21 по вул. Магістральна в м. Жмеринка та визнання недійсним Свідоцтва про право власності індексний номер 4456453 від 05.03.2013 виданого державним реєстратором Реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції Вінницької області Скрупською Оленою Василівною Товариству з обмеженою відповідальністю "Жмеринське підприємство "Експрес" на означене підвальне приміщення, суд враховує наступне.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України № 1952 (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (п. 49 постанови Верховного Суду від 23.06.2020 року по справі 922/2589/19).

За наведеного, державною реєстрацією права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Жмеринське підприємство "Експрес" за індексним номером 2901030 від 05.06.2013 на підвальне приміщення № 93 в будинку № 21 по вул. Магістральна в м. Жмеринка та свідоцтвом про право власності на означене приміщення, порушенні майнові права співвласників багатоквартирного будинку, інтереси яких представляє позивач, щодо володіння, розпорядження і користування вказаним приміщенням.

Враховуючи викладене, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства та підтверджуються матеріалами справи.

Поряд з цим, відповідачем у справі подано заяву б/н від 26.06.2020 (вх. № 01-34/5976/20 від 01.07.2020) про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 256, частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 Цивільного кодексу України).

У вирішенні питання щодо застосування строку позовної давності до спірних правовідносин суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем є ОСББ "ТУРБОТА-1 , тобто юридична особа, створена співвласниками багатоквартирного будинку по вул. Магістральна, буд. 21 у м. Жмеринка, для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Відповідачем є особа, за якою, всупереч наведеним вище нормам, зареєстровано право власності на означене підвальне приміщення № 93 в будинку № 21 по вул. Магістральна, що в свою чергу перешкоджає співвласникам вказаного багатоквартирного будинку у здійсненні їх законного права користування та розпорядження своїм майном.

Тобто в даному випадку означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав співвласників багатоквартирного будинку, які не пов`язані з позбавленням володіння майном.

Суб`єктний склад учасників справи, підстави подання позову, а також триваючий характер правопорушення і наявність останнього в момент подання позову, дає підстави для висновку про те, що суть порушеного права яке позивач захищає у відповідний спосіб, полягає в усуненні перешкод у здійсненні співвласниками багатоквартирного будинку права користування та розпорядження своїм майном, у зв`язку з чим на вказані вимоги не поширюється позовна давність, оскільки йдеться про триваюче правопорушення, тобто постійно відбувається початковий момент перебігу позовної давності з кожним новим порушенням права власника (співвласників). (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.04.2021 зі справи № 910/16107/19)

З огляду на те, що строк позовної давності не підлягає застосуванню, заява відповідача відхиляється судом.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку наявним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування обставин справи, приходить до висновку про задоволення позову у повному обсязі.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 123 ГПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із проведенням експертизи.

Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів (ч. 4 ст. 127 ГПК України).

Так, ухвалою від 09.07.2020 у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, витрати по оплаті експертних послуг за вказаною ухвалою суду покладено на відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Жмеринське підприємство "Експрес".

Як встановлено судом, загальний розмір витрат за проведення експертизи, згідно рахунку № 5589 від 04.09.2020 склав 12 258,00 грн, які відповідачем сплачено згідно платіжного доручення № 7531 від 25.09.2020.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог, означені витрати суд залишає за відповідачем у справі.

Окрім того, з урахуванням заявлення позивачем в позовній заяві витрат на професійну правничу допомогу, докази на понесення яких останній зобов`язався подати до закінчення судових дебатів або протягом 5 днів після ухвалення рішення, зважаючи на відсутність таких доказів станом на день ухвалення рішення у справі, суд дійшов висновку про встановлення 5-ти денного строку для подання відповідних доказів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення, з призначенням судового засідання відповідно до ч. 2 ст. 221 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ :

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції Вінницької області Скрупської Олени Василівни про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Жмеринське підприємство "Експрес" за індексним номером 2901030 від 05.06.2013 на підвальне приміщення № 93 в будинку № 21 по вул. Магістральна в м. Жмеринка.

Визнати недійсним Свідоцтво про право власності індексний номер 4456453 від 05.03.2013 видане державним реєстратором Реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції Вінницької області Скрупською Оленою Василівною Товариству з обмеженою відповідальністю "Жмеринське підприємство "Експрес" на підвальне приміщення № 93 в будинку № 21 по вул. Магістральна в м. Жмеринка.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Жмеринське підприємство "Експрес" (вул. Шекінська, буд. 1, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100; код ЄДРПОУ 01057545) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ТУРБОТА-1 (вул. Магістральна, буд 21, кв. 83, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100; код ЄДРПОУ 38539819) 4 204 грн. 00 коп. - витрат на сплату судового збору.

Витрати за проведення експертизи залишити за відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Жмеринське підприємство "Експрес".

Відповідно до ст. 221 ГПК України для вирішення питань про судові витрати на професійну правничу допомогу призначити судове засідання на 02.02.2022 об 11:00 год.

Для подання суду доказів про понесені витрати на професійну правничу допомогу встановити позивачу строк п`ять днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення. Зобов`язати позивача у цей же строк надіслати належним чином завірені копії вказаних доказів відповідачу.

Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, а також на відомі суду адреси електронної пошти представника позивача адвоката Смірнова С.М. - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; представника відповідача адвоката Давиденко Ю.В. - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 24 січня 2022 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Магістральна, буд. 21, кв. 83, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100)

3 - відповідачу (вул. Шекінська, буд.1, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100)

4 - третій особі (вул. Училищна, буд. 9, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100)