Рішення

від 13.01.2022 по справі 909/906/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.01.2022 м. Івано-ФранківськСправа № 909/906/21

Господарський суд Івано-Франківської області у складі:

судді Стефанів Т. В.

секретар судового засідання Максимів Н. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Івано-Франківської міської ради

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ Логістика-Сервіс"

про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 571115 грн 67 к.

за участю:

представника позивача Попович В. І.

Під час судового розгляду справи здійснювалося фіксування судових засідань за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Рішення у даній справі ухвалено у нарадчій кімнаті за результатами оцінки поданих доказів.

Суть спору.

Івано-Франківська міська рада звернулася до суду з позовом до ТОВ "АВМ Логістика-Сервіс" про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 571115 грн 67 к.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Ухвалою від 20.09.2021 суд постановив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 19.10.2021, встановити строки сторонам на подачу відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив; клопотання позивача про витребування доказів - задоволити та витребувати у Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області витяги з технічної документації.

Протокольною ухвалою від 19.10.2021 суд відклав підготовче засідання на 11.11.2021.

Протокольною ухвалою від 11.11.2021 суд продовжив підготовче провадження строком на 30 днів та відклав підготовче засідання на 16.12.2021.

Протокольною ухвалою від 16.12.2021 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 13.01.2021.

Суд належним чином повідомляв сторін про дату та час розгляду справи.

Явка представника позивача в судове засідання свідчить про належне повідомлення. Що стосується відповідача, то ухвала суду від 16.12.2021 повернулася до суду з відміткою Укрпошти "адресат відсутній за вказаною адресою". Інші процесуальні документи, зокрема, ухвали суду від 20.09.2021, 19.10.2021, 11.11.2021 представником відповідача було отримано, про що свідчать відмітки на повідомленнях про вручення поштових відправлень.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, відповідач належним чином повідомлявся про розгляд даної справи.

При розгляді даної справи суд керувався положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Позиції сторін.

Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує на той факт, що відповідач, набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином не оформив правовідносини щодо користування земельною ділянкою, договір оренди не уклав, орендні платежі за володіння та користування земельною ділянкою не сплачував. Відтак, позивач вважає, що відповідач зберіг без достатньої на те правової підстави кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою, що перебуває у комунальній власності. Позов обґрунтовано приписами ст. 3, 181, 190, 1212-1214 Цивільного кодексу України, ст. 206 Земельного кодексу України, ст. 14 Податкового кодексу України та ст. 1 Закону України "Про оренду землі".

Письмово позиція позивача щодо даного спору викладена у позовній заяві.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задоволити.

Відповідач, у відзиві б/н від 13.10.2021 (вх. № 16217/21 від 15.10.2021), вказав на неналежний спосіб захисту прав позивача та зазначив, що позивач помилково ототожнює поняття безпідставного набуття майна (земельної ділянки) як підставі для застосування положень ст. 1212-1214 ЦК України з неукладенням договору оренди щодо земельної ділянки, позивач помилково вважає спірні зобов`язання кондикційними, які передбачені ст. 1212-1215 ЦК України. Крім того, відповідач вказав на те, що позивач не долучив до позовної заяви доказів належного оформлення відповідачем прав користування земельною ділянкою, зокрема, укладення договору оренди з Івано-Франківською міською радою та державної реєстрації такого права.

У відзиві відповідач просив суд в задоволенні позову відмовити.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

16.02.2021 працівниками Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки за адресою: вул. Максимовича, 14, м. Івано-Франківськ, кадастровий номер 2610100000:08:001:0073, про що складно відповідний акт № 354 від 16.02.2021.

Попередньо 03.02.2021 року відповідачу надсилалось повідомлення від 03.02.2021 року № 78/34.3-02/18в про проведення обстеження земельної ділянки у період з 11.02.2021 по 19.02.2021.

В акті обстеження земельної ділянки встановлено таке:

- земельна ділянка використовується для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробномашинобудівної та іншої промисловості;

- відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав власності на нерухоме майно № 242144269 від 28.01.2021 власником нерухомого майна (виробничого приміщення з адміністративно-побутовими приміщеннями площею 5055,3 м кв., акумуляторної № 6 площею 16 м кв. та гаражу № 7 площею 18,5 м кв.) розташованого за адресою: вул. Максимовича, 14, м. Івано-Франківськ є ТОВ "АВМ Логістика-Сервіс";

- нерухоме майно (виробниче приміщення з адміністративно-побутовими приміщеннями площею 5055,3 м кв., акумуляторна № 6 площею 16 м кв. та гараж № 7 площею 18,5 м кв.) розташоване на земельній ділянці площею 1,2481 га, яка розташована за адресою: вул. Максимовича, 14, м. Івано-Франківськ, кадастровий номер 2610100000:08:001:0073;

- на момент проведення обстеження відсутня інформація про наявність у ТОВ "АВМ Логістика-Сервіс" документів на право користування зазначеної земельною ділянкою.

Відповідно до інформації Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 08.02.2021 за № 1303/5/09-19-04-01-28 ТОВ "АВМ ЛОГІСТИКА-СЕРВІС" за 2018-2020 роки декларування і сплату земельного податку та орендної плати за землю не здійснювало.

З метою досудового врегулювання спору 25.02.2021 відповідачу надсилалось клопотання від 24.02.2021 № 137/34.3-02/18в з вимогою укласти договір оренди земельної ділянки між Івано-Франківською міською радою та ТОВ "АВМ ЛОГІСТИКА-СЕРВІС", та здійснити сплату за користування земельною ділянкою за минулий період із розрахунку договору оренди, який мав бути укладений на час користування.

Тому позивач вважає, що відповідач безпідставно утримав кошти міської ради в розмірі 571115 грн 67 к. за період з 22.03.2019 по 30.06.2021.

Розрахунок здійснено з урахуванням витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за 2019-2021 роки.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п. п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п. п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з п. "д" ч. 1ст. 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних положень Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).

Натомість предметом регулювання гл. 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення гл. 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень гл. 83 ЦК України.

За змістом положень гл. 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною 1 ст. 93 та ст. 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (п. "в" ч. 1 ст. 96 цього Кодексу).

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі ст. 1212 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщено.

Судом установлено, що відповідач 22.06.2018 набув право власності на об`єкти нерухомого майна (виробниче приміщення з адміністративно-побутовими приміщеннями площею 5055,3 м кв., акумуляторна № 6 площею 16 м кв. та гараж № НОМЕР_1 площею 18,5 м кв.) розташоване на земельній ділянці площею 1,2481 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2610100000:08:001:0073, про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (номер інформаційної довідки 242144269 від 28.01.2021).

З огляду на приписи ч. 2 ст. 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

З урахуванням положень ст. 120, 125 ЗК України та ст. 1212 ЦК України до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17).

Згідно з ч. 1-4, 9 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у ч. 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

При цьому, ч. 1 ст. 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч. 3-4 цієї ж статті сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі, а земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Про необхідність застосування ст. 79-1 ЗК України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18 та від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

За встановлених судом обставин, земельна ділянка площею 1,2481 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2610100000:08:001:0073 сформована як об`єкт цивільних прав та внесена до Державного земельного кадастру.

При дослідженні питання щодо стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати з моменту формування земельної ділянки в розумінні ст. 79-1 ЗК України, а саме з 22.03.2019 до 30.06.2021 суд виходив з такого.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 ПК України (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (п.71).

Таким чином, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку. Подібна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 917/353/19.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з положеннями ч. 5 ст. 5, ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оренду земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.

Крім того, приписи ст. 288 ПК України вказують на те, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

В матеріалах справи наявні витяги із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 1,2481 га, яка розташована за адресою: вул. Максимовича, 14, м. Івано-Франківськ, кадастровий номер 2610100000:08:001:0073 за 2019 - 2021 роки, згідно з якими нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 8674873 грн 90 к.

Верховний Суд у постанові від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19 зазначив, що чинне земельне законодавство, в тому числі ст. 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.

За змістом ст. 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Розрахунок орендної плати здійснювався позивачем в розмірі 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, враховуючи той факт, що земельна ділянка відноситься до земель для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств.

Висновок суду.

В контексті наведеного позов підлягає задоволенню.

Судові витрати.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України передбачено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 8566 грн 74 к. згідно платіжного доручення № 1020 від 09.09.2021.

В ході розгляду справи суд установив, що у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача судовий збір в сумі 5945 грн 10 к. Разом з тим, у клопотанні позивача про витребування доказів останній звертає увагу суду на допущену ним описку в сумі судового збору, вказаного у позовній заяві, просить стягнути з відповідача 8566 грн 74 к.

Враховуючи той факт, що позов задоволено в повному обсязі, судовий збір у розмірі 8566 грн 74 к. слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. 2, 13, 73, 74, 86, 129, 202, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

Позов Івано-Франківської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ Логістика-Сервіс" про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 571115 грн 67 к. - задоволити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ Логістика-Сервіс" (вул. Олійна, буд. 26А, м. Львів, 79026; ідентифікаційний код 42245236) на користь Івано-Франківської міської ради (вул. Грушевського, буд. 21, м. Івано-Франківськ, 76004; ідентифікаційний код 33644700) безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 571115 (п`ятсот сімдесят одну тисячу сто п`ятнадцять) грн 67 к. та 8566 (вісім тисяч п`ятсот шістдесят шість) грн 74 к. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 18.01.2022.

Суддя Т. В. Стефанів