Рішення

від 17.01.2022 по справі 910/13582/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.01.2022Справа № 910/13582/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Мандриченка О.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу № 910/13582/21

за позовом Фізичної особи-підприємця Чічун Любові Олександрівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ареон Консалтинг"

про стягнення 128 786,49 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Чічун Любов Олександрівна звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ареон консалтинг" про стягнення 128 786,49 грн. заборгованості за договором підряду від 01.08.2019 № А-246.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо повноти та своєчасності внесення оплати за виконані роботи за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 14 від 14.08.2020, № 15 від 09.09.2020 за договором підряду від 01.08.2019 № А-246.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2021 відкрито провадження у справі № 910/13582/21 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), визначено сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Частинною 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

30.09.2021 відповідачем засобами поштового зв`язку подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач стверджує, що він не доручав позивачу виконання робіт, вказаних у актах на спірну суму, за найменуванням та переліком робіт неможливо ідентифікувати ці роботи, вважає, що підставою для здійснення розрахунків за договором є лише двосторонньо підписані акти наданих послуг. З вказаних підстав учасник справи просить відмовити у задоволенні позову.

12.10.2021 позивач засобами поштового зв`язку подав до суду відповідь на відзив, в якій вказав на безпідставність доводів відповідача, оскільки акти здачі-приймання робіт по договору на спірну суму для підписання відповідач отримав, не підписав, вмотивованої відмови від їх підписання не надіслав.

Таким чином, зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

01.08.2019 між Фізичною особою-підприємцем Чічун Любов`ю Олександрівною (виконавцем за договором, позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ареон Консалтинг" (замовником за договором, відповідачем) був укладений договір підряду № А-246, за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується надавати послуги з розробки програмного забезпечення та інші послуги у сфері інформаційних технологій.

У п. 1.2 договору узгоджено, що детальний опис послуг викладається у додатках до цього договору, або у Актах наданих послуг.

Відповідно до п. 2.1 договору, остаточна вартість наданих послуг за відповідний період (квартал) визначається відповідним Актом наданих послуг.

Згідно з положенями п. 2.2 договору, оплата наданих послуг за цим договором здійснюється замовником шляхом перерахування на банківський рахунок або готівкою з каси підприємства протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня двостороннього підписання відповідного акту наданих послуг.

Оплата наданих послуг має бути виконана замовником не пізніше останнього робочого дня місяця, наступного за місяцем надання послуг (п. 2.3 договору).

У розділі 4 договору сторони встановили порядок приймання-передачі робіт, зокрема:

- передача-приймання виконаних робіт здійснюється шляхом підписання сторонами акту наданих послуг за відповідний період (п. 4.1);

- по завершенню робіт виконавець складає акт наданих послуг та надає його замовнику. Замовник протягом 5 робочих днів з дня отримання акту знайомиться з переданою виконавцем роботою та направляє виконавцю підписаний акт або мотивовану відмову від приймання робіт (п. 4.2);

- у випадку мотивованої відмови замовника від підписання акту наданих послуг, сторонами складається двосторонній акт з переліком необхідних доопрацювань та термінів їх виконання. Доопрацювання, які виникли з вини виконавця та визначені актом, виконуються виконавцем за власний рахунок (п. 4.3 договору).

Відповідно до п. 7.1 договору, договір набуває юридичної сили з дати його двостороннього підписання та діє 365 календарних днів. Цей договір продовжує свою дію на кожен наступний календарний термін, якщо жодна зі сторін не повідомила іншу сторону про припинення договору за два тижні до закінчення терміну його дії.

Позивач зазначає, що за актами здачі-приймання робіт (наданих послуг) №14 від 14.08.2020 за період 01.07.2020-31.07.2020 на суму 68 584.00 грн. та №15 від 09.09.2020 за період 01.08.2020-16.08.2020 на суму 34 180.00 грн. позивачем надано відповідачу послуги по розробці, модифікації, тестуванню програмного забезпечення та його технічній підтримці.

Позивачем 09.09.2020 року Укрпоштою на адресу ТОВ Ареон Консалтинг було надіслано акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №14 від 14.08.2020 за період 01.07.2020-31.07.2020, а також акт здачі - приймання робіт (наданих послуг) №15 від 09.09.2020 за період 01.08.2020-16.08.2020 та супровідний лист, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та поштовою квитанцією.

Факт отримання 14.09.2020 року ТОВ Ареон Консалтинг поштового відправлення, яким були надіслані вищезазначені акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого наявна в матеріалах справи.

Відповідач позов не визнає з підстав непідписання актів та не доведення наявності замовлень на виконані роботи.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, суд керувався таким.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зазначене також кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем та відповідачем був укладений договір № А-246 від 01.08.2019, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг та, за відсутності доказів розірвання, визнання його недійсним, є належною підставою виникнення між ними взаємних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 14 від 14.08.2020, № 15 від 09.09.2020 за договором № А-245 від 09.09.2019 позивачем надано послуги по розробці, модифікації, тестуванню програмного забезпечення та його технічній підтримці, всього на суму 102 764,00 грн.

Судом враховано, що вказані акти підписані позивачем, водночас підпису відповідача не містять.

За умовами пп. 4.2.-4.3 договору сторонами узгоджено, що на виконавця покладено обов`язок по завершенню робіт скласти акти наданих послуг та надати їх замовнику, в свою чергу, замовник протягом 5 робочих днів з дня отримання акту знайомиться з переданою робою та направляє виконавцю підписаний акт або вмотивовану відмову від прийняття робіт, за наявності якої сторони складають акт необхідних доопрацювань з терміном їх виконання.

Матеріалами справи встановлено, що 09.09.2020 позивачем були направлені відповідачу для підписання Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №14 від 14.08.2020 за період 01.07.2020-31.07.2020 на суму 68 5840,0 грн. та №15 від 09.09.2020 за період 01.08.2020-16.08.2020 на суму 34 180,00 грн.

Враховуючи, що вказаний лист отримано відповідачем 14.09.2020, строк для прийняття робіт та підписання акту та/або надання вмотивованої відмови від їх підписання згідно з п. 4.2 договору настав 21.09.2020.

Доказів висловлення відповідачем вмотивованої відмови від прийняття робіт та підписання вказаних актів у визначений договором строк, у т.ч. з підстав наявності у Відповідача будь-яких претензії щодо обсягу, переліку, найменування робіт, відповідності поставленим завданням, заявкам або ж щодо оформлення актів, суду не надано.

Таким чином, виконання позивачем робіт/надання послуг за договором, за відсутності мотивованої відмови останнього від підписання актів надання послуг у встановлений договором термін, надає позивачу "законне очікування", що виконані ним роботи за цим договором будуть оплачені.

Враховуючи положення п. 4.3 договору, та ненадання відповідачем заперечень щодо підписання актів у визначений строк, надані позивачем № 14 від 14.08.2020 та № 15 від 09.09.2020 за договором № А-246 від 01.08.2019 на загальну суму 102 764,00 грн. приймаються судом як належні докази у справі та підстава для виникнення зобов`язання відповідача оплатити вартість послуг.

Нормою ст. 530 Цивільного кодексу України, встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Доказів оплати відповідачем суми 102 764,00 грн боргу, у т.ч. у визначені договором строки та у добровільному порядку на вимоги позивача, матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторін. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Відповідачем не доведено належними засобами доказування наявність обставин та обґрунтованість доводів, викладених у запереченнях на позов, а також підстав звільнення від обов`язку оплати наданих позивачем послуг на загальну суму 102 764,00 грн, твердження позивача не спростовано.

Позивач за прострочення строків оплати за поставлений товар, керуючись пунктом 5.2 договору нарахував та просить стягнути з відповідача за період з 01.09.2020 по 16.08.2021 р. 8 711,11 грн. пені.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 5.2 договору сторони передбачили, що за порушення терміну платежу, передбаченого п.2.3. цього Договору, Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день порушення.

Відповідно до п. п. 2.3, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 10 від 29.05.2013 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів (яка є чинною) якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних відносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу. У зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов`язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Оскільки в п. 5.2. договору за порушення терміну платежу, передбаченого п. 2.3. цього Договору, Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день порушення, сторонами передбачено більшу тривалість періоду нарахування пені, ніж передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України.

Здійснивши перерахунок пені, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню повністю у розмірі 12 715,32 грн. за визначений позивачем період.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10 437,81 грн. інфляційних втрат та 2869,36 грн. 3% річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 10 437,81 грн. інфляційних втрат та 2869,36 грн. 3% річних підлягають задоволенню повністю відповідно за визначений позивачем період.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Щодо розподілу судових витрат позивача на оплату ним правової допомоги у заявленому розмірі 10 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На підтвердження понесених ним судових витрат на правову допомогу позивач долучив до матеріалів справи:

- копію договору про надання правової допомоги № 12-08/2021 від 12.08.2021, укладеного між адвокатом Пілюгою В.В. та ФОП Чічун Л.О.;

- копію додатку № 1 від 12.08.2021 до договору про надання правової допомоги;

- копію Акту прийому-передачі виконаних послуг № 1 від 16.08.2021, підписаного адвокатом Пілюгою В.В. та ФОП Чічун Л.О, за договором № 12-08/2021 від 12.08.2021 на суму 10 000,00 грн.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, детальний опис робіт (наданих послуг), платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

В порушення ч. 3 ст. 126 ГПК України позивачем не подано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених відповідачем витрат.

Окрім того позивачем не надано доказів на підтвердження виконання послуг та переліку складових наданих послуг.

Положення ч. 3 ст.126 ГПК України передбачають надання детального опису саме наданих (виконаних) адвокатом послуг (робіт).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).).

З аналізу наведеної норми законодавства слідує, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Пунктом 3 додатку № 1 від 12.08.2021 до договору про надання правової допомоги сторони погодили, що виплата гонорару (винагороди) здійснюється Клієнтом протягом трьох банківських днів з дня двостороннього підписання Акту.

Як вбачається з матеріалів справи, акт прийому-передачі виконаних послуг № 1 за договором № 12-08/2021 від 12.08.2021 на суму 10 000,00 грн. був складений 16.08.2021.

Доказів на підтвердження оплати послуг адвоката за договором № 12-08/2021 від 12.08.2021 на суму 10 000,00 грн. позивачем суду надано не було.

Враховуючи вище викладене, та те, що відповідно до ч. 8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюються судом на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про те, що позивач не надав належних та достовірних доказів на підтвердження понесених ним витрат на професійну допомогу у заявленому розмірі у розумінні приписів ст.ст. 126, 129 ГПК України, пов`язаних з розглядом даної справи, тому суд відмовляє у задоволенні клопотання про їх покладення на відповідача.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Оскільки питання розподілу судових витрат за своєю правовою природою не належить до поняття "позовних вимог", судове рішення у цій справі викладається як таке, позовні вимоги за яким задоволені повністю.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ареон Консалтинг" (04210, м. Київ, вул. Оболонська Набережна, 20, код 36538200) на користь Фізичної особи-підприємця Чічун Любов Олександрівни ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) основний борг у розмірі 102 764,00 (сто дві тисячі сімсот шістдесят чотири грн. 00 коп.), 12 715,32 (дванадцять тисяч сімсот п`ятнадцять) грн. 32 коп. пені, 2 869 (дві тисячі вісімсот шістдесят дев`ять) грн. 36 коп. 3% річних, 10 437 (десять тисяч чотириста тридцять сім) грн. 81 коп. інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сіммдесят) грн. 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко