ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 січня 2022 року м. Черкаси справа № 925/1695/21
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Чевгуза О.В., з секретарем судового засідання Брус Л.П., за участю представників:
від позивача: не з`явився;
від відповідача: не з`явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщені Господарського суду Черкаської області в місті Черкаси справу:
за позовом Приватного підприємства "Дмитрушки"
до Дмитрушківської сільської ради
про визнання права власності та скасування державної реєстрації,
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "Дмитрушки" (вул. Леніна, 52, село Дмитрушки, Уманський район, Черкаська область, 20332, код ЄДРПОУ 03794259) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до
Дмитрушківської сільської ради (вул. Петропавлівська, 19, село Дмитрушки, Уманський район, Черкаська область, 20332, код ЄДРПОУ 26261442) в якому просить суд:
- визнати за Приватним підприємством ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 03794259 право власності на земельні ділянки кадастрові номери: 7124382500:02:000:1791, 7124382500:02:000:1795;
- скасувати державну реєстрацію права власності Дмитрушківської сільської ради, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 26261442, на земельні ділянки кадастрові номери: 7124382500:02:000:1791, 7124382500:02:000:1795 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Позов обґрунтований тим, що позивач правомірно набув право власності на вищевказані земельні ділянки, однак спірні земельні ділянки незаконно зареєстровані за Дмитрушківською сільською радою. Позивач зазначив, що відповідачем відповідних дій щодо передачі позивачу вказаних вище земельних ділянок не здійснювалось, а тому збереження запису про державну реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки за відповідачем унеможливлює таку реєстрацію за позивачем. Відповідач, зареєструвавши за собою право власності на земельні ділянки позивача, порушує його права на землю, а оскільки спір між сторонами не був врегульований, то право власності позивача потребує судового захисту.
Ухвалою від 15 грудня 2021 року Господарський суд Черкаської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; задовольнив клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; постановив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; призначив розгляд справи по суті у судовому засіданні на 13 січня 2022 року; сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права.
Відповідно до частин 1, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (також по тексту ГПК України) розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.
10 січня 2022 року до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю посилаючись на те, що чинне земельне законодавство, яким чітко визначено підстави набуття сільськогосподарськими підприємствами права власності землі сільськогосподарського призначення, не допускає можливості безоплатного відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність юридичних осіб, в тому числі таких сільськогосподарських підприємств як ПП "Дмитрушки".
Викликані в судове засідання представники сторін не з`явилися, відповідач про причини неявки суд не повідомив. Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 34) .
Згідно положень ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю серія ЧР 15-32 від 06.04.1994 (далі - Державний акт) колективному сільськогосподарському пайовому підприємству (далі - КСПП) "Дмитрушки" передано 1684,5 гектарів землі у колективну власність.
Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 32.
В подальшому Колективне сільськогосподарське пайове підприємство "Дмитрушки" було перетворено у приватне підприємство "Дмитрушки".
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963 (у редакції, що діяла на момент перетворення - 24.01.2001) юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).
Оскільки у вказаній статті відсутнє перетворення, то чинне на той час законодавство передбачало, що при перетворенні юридична особа не припиняється, а продовжує діяти у іншій організаційно-правовій формі.
Положеннями ч.6 ст. 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (в редакції чинній на момент перетворення) передбачено, що при перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства. Аналогічні положення містилися в п. 7 ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні" (чинного на момент перетворення).
Оскільки обидва сільськогосподарських підприємства мають єдиний ідентифікаційний код ЄДРПОУ, то ПП "Дмитрушки" є правонаступником прав та обов`язків КСПП "Дмитрушки" в процедурі перетворення та зміни організаційної форми юридичної особи та суб`єкта господарювання, що підтверджується:
- довідкою про включення до Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України № 32-3767р;
- довідкою з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України № 785506;
- свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи від 24.01.2001 № 649977.
Відповідно до висновку сертифікованого інженера-землевпорядника Харченко В.М. земельні ділянки кадастрові номери: 7124382500:02:000:1791, 7124382500:02:000:1795 входили до складу земель які були передані у власність колективного сільськогосподарського пайового підприємства "Дмитрушки", с. Дмитрушки Уманського району згідно Державного акту на право колективної власності на землю серія ЧР № 15-32 від 06.04.1994.
Зазначені вище земельні ділянки не підлягали паюванню та не були розпайовані.
Вказаний Державний акт на право колективної власності на землю є чинним.
Ст. 14 Конституції України передбачає, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
В силу ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до ч. 1 ст.15 та ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно ст. 20 Закону України "Про власність" (в редакції діючій на час видачі Державного акта) суб`єктами права колективної власності на землю були колективні сільськогосподарські підприємства.
Приписами ст. 3 Земельного кодексу (далі - ЗК) України 1990 року (в редакції чинній на час видачі Державного акту на право колективної власності на землю) передбачено, що власність на землю в Україні мала такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності визнавались рівноправними. Власник землі міг вільно володіти, користуватись та розпоряджатись нею.
За змістом ст. 5 ЗК України (в редакції 1990 року) суб`єктами права колективної власності на землю були колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.
В силу ст.ст. 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян.
У відповідності до ст. 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14.02.1992 земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди.
Положеннями ст. 108 ЦК України передбачено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи.
Згідно з ч. 1 ст. 37 ЦК УРСР від 18.07.1963, у редакції, що діяла на момент перетворення, юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).
Отже, при перетворенні юридична особа продовжує діяти у іншій організаційно-правовій формі без припинення такої юридичної особи.
Враховуючи, що обидва сільськогосподарських підприємства мають єдиний ідентифікаційний код ЄДРПОУ - ПП "Дмитрушки" є правонаступником прав та обов`язків КСПП "Дмитрушки" в процедурі перетворення та зміни організаційної форми юридичної особи та суб`єкта господарювання.
Частиною 6 ст. 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (в редакції чинній на момент перетворення) визначено, що при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.
Аналогічні положення містилися в ч. 7 ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні" (чинного на момент перетворення КСПП "Дмитрушки").
Відповідно до п. 7 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції 2001 року) громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Разом з тим, чинне земельне законодавство не передбачає права колективної власності на землю, але зміни, що відбулися в земельному законодавстві після видачі позивачеві Державного акту на право колективної власності на землю, не можуть бути підставою для припинення права власності на землю, оскільки припинення права власності на землю з такої підстави не передбачено нормами чинного ЗК України.
Твердження відповідача, викладені у відзиві на позов, суд вважає помилковими, оскільки із свідоцтва про державну реєстрацію позивача вбачається, що перетворення колективного сільськогосподарського пайового підприємства "Дмитрушки" у приватне підприємство "Дмитрушки" завершилося 24.01.2001, тобто позивач набув право власності на землі, які є предметом спору - 24.01.2001.
Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) був прийнятий 05.06.2003, редакція ст.7 та ст. 14-1 вищеназваного Закону, на які посилається відповідач, були прийняті законом № 2498-VIII від 10.07.2018.
За приписами ч.1, ч.2 ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Таким чином, зазначені нормативні акти на час, коли позивач набув право власності на землі, що є предметом спору, не існували, а тому не можуть застосовуватися.
Відповідно до п. 7 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції 2001 року) громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
На сьогодні чинне земельне законодавство не передбачає права колективної власності на землю, але зміни, що відбулися в земельному законодавстві після видачі позивачеві Державного акту на право колективної власності на землю, не можуть бути підставою для припинення права власності на землю, оскільки припинення права власності на землю з такої підстави не передбачено нормами чинного ЗК України.
Землі, які не підлягали паюванню залишилися у власності колективних сільськогосподарських підприємств ї є власністю правонаступників цих підприємств. Вказана правова позиція закріплена у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 921/75/19; від 17.12.2019 у справі № 917/258/19 та від 31.08.2018 у справі №924/1020/17.
Указом Президента України № 720 від 08.08.1995 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.
Частиною 2 ст. 22 Земельного Кодексу України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать:
а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих,що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Отже, за змістом Указу Президента України № 720 від 08.08.1995 несільськогосподарські угіддя у вигляді земель під господарськими будівлями і дворами паюванню не підлягають.
У постанові від 14 вересня 2020 року у справі № 296/443/16-ц, Верховний суд в черговий раз проголосив правові позиції щодо правонаступництва викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19) вказано, що при реорганізації в формі злиття немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов`язків. Отже, лише при припиненні суб`єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Внаслідок же злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при таких видах реорганізації неможливий.
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, - право власності набувається на підставах, які не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку право власності на спірні земельні ділянки зареєстровано за відповідачем.
Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, дана правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року № 910/10987/18. У зв`язку з чим, право власності на спірні землі перейшло до позивача незалежно від наявності чи відсутності державної реєстрації права власності на землю за іншими особами.
Таким чином, відбулося повернення земельних ділянок колективної форми власності у власність держави. Разом з тим таке повернення у власність держави можливе лише і виключно у випадках, передбачених законом, а саме у статті 23 ЗК України 1990 року чи статті 140 ЗК України 2001 року.
Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом І загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своїй правозастосовній практиці наголошував на тому, що втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статті 1 Протоколу № 1, має забезпечити справедливу рівновагу між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення цієї рівноваги відбивається в структурі статті 1 загалом, а отже, й у частині другій.
Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються, і поставленою метою. З`ясовуючи, чи дотримано цієї вимоги, Суд визнає, що держава має право користуватися широкими межами свободи розсуду як у виборі засобів примусового виконання наказів, так і у з`ясуванні виправданості наслідків такого виконання наказів у світлі загальних інтересів - виконання, що спрямоване на досягнення мети, поставленої даним законом (рішення від 19 грудня 1989 року у справі Мелахер та інші проти Австрії , заяви № 10522/83; 11011/84; 11070/84, пункт 48, та від 29 квітня 1999 року у справі Шассанью та інші проти Франції , заяви № 25088/94, 28331/95 та 28443/95, пункт 75).
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно суспільний інтерес ; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних органів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
Втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах. Але, окрім того, втручання у право безперешкодного користування своїм майном передбачає справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.
Дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, на підставі викладеного, суд вважає, що позов підлягає до повного задоволення, виходячи з наступного.
ПП "Дмитрушки" є правонаступником прав та обов`язків КСПП "Дмитрушки" в процедурі перетворення та зміни організаційної форми юридичної особи та суб`єкта господарювання.
Відтак, суд приходить до переконання, що позивач правомірно набув право власності на вищевказані земельні ділянки, в процесі перетворення КСПП "Дмитрушки".
Спірні земельні ділянки не були розпайовані, що підтверджується Висновком сертифікованого інженера-землевпорядника Харченко В.М. від 30.11.2021.
Відповідно до положень ст.101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
За правилами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Судом встановлено, що право власності на спірні земельні ділянки зареєстровано за відповідачем. Цей факт підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Проте, з 2001 року за наслідками проведеного перетворення та в силу положень Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (ч. 6 ст. 31) позивач, як правонаступник всіх прав та обов`язків реформованого КСПП "Дмитрушки", став власником спірних земельних ділянок.
Доказів припинення у КСПП "Дмитрушки" права власності на земельні ділянки з підстав інших, ніж здійснення перетворення у ПП "Дмитрушки" суду не подано, Державний акт на право постійного користування серія ЧР 15-32 від 06.04.1994 є чинним.
Докази щодо спростування доводів позивача в матеріалах справи відсутні.
Суд бере до уваги, що з 01.01.2013 всі землі в України вважаються розмежованими (Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 №5245-VІ).
Суд не приймає до уваги заперечення відповідача, оскільки останнім не було надано суду достатньо доказів які б довели ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
Зокрема, відповідачем не подано доказів того, що земельна ділянка у користувача вилучались, чи визнавались безхазяйною.
Суд вважає, що обов`язок доведення правомірності своїх дій покладено на орган влади.
У суду відсутні належні та допустимі докази правомірності набуття в державну власність спірних земельних ділянок кадастрові номери: 7124382500:02:000:1791, 7124382500:02:000:1795.
Відтак, оскільки право колективної власності на вказані земельні ділянки не припинено, та не вчинено записів до Єдиного державного реєстру прав власності, то в порядку ст.328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Проте, право власності на спірні земельні ділянки зареєстровано за відповідачем, що підтверджується відомостями про земельну ділянку з Державного земельного кадастру.
02.12.2021 позивач звертався до відповідача з листом за № 19 про передачу земельних ділянок (а.с.21).
Відповідач відповідних дій щодо передачі позивачу вказаних вище земельних ділянок не здійснив.
За змістом ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
У відповідності до положень чинного Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Загальними засадами державної реєстрації прав, зокрема, є гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження та обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав. Право власності підлягає державній реєстрації (ст. 1, 3, 4, 19 Закону).
Аналізуючи вище викладене, суд вважає, що оскільки право власності на земельні ділянки підлягає державній реєстрації, то відповідно існуюча державна реєстрація права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на ці ж саме земельні ділянки підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Черкаської області
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати за Приватним підприємством "Дмитрушки" (вул. Леніна, 52, село Дмитрушки, Уманський район, Черкаська область, 20332, код ЄДРПОУ 03794259) право власності на земельні ділянки кадастрові номери: 7124382500:02:000:1791, 7124382500:02:000:1795.
Скасувати державну реєстрацію права власності Дмитрушківської сільської ради (вул. Петропавлівська, 19, село Дмитрушки, Уманський район, Черкаська область, 20332, код ЄДРПОУ 26261442) на земельні ділянки кадастрові номери: 7124382500:02:000:1791, 7124382500:02:000:1795 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.
Повне судове рішення складено 19 січня 2022 року.
Суддя О.В. Чевгуз
Суд | Господарський суд Черкаської області |
Дата ухвалення рішення | 13.01.2022 |
Оприлюднено | 26.01.2022 |
Номер документу | 102735006 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Черкаської області
Чевгуз О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні