Постанова

від 13.01.2022 по справі 915/1296/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2022 року

м. Київ

cправа № 915/1296/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - Покори І. Є. (адвокат),

розглянув касаційну скаргу Миколаївської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 (головуючий - Ярош А. І., судді Діброва Г. І., Принцевська Н. М.) у справі

за позовом Миколаївської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВЕРТІ"

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У жовтні 2020 року Миколаївська міська рада (далі - Миколаївська міськрада, Міськрада) звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВЕРТІ" (далі - ТОВ "ОВЕРТІ", Товариство, забудовник) про зобов`язання відповідача усунути перешкоди в користуванні позивачем земельною ділянкою площею 2676 м 2 , кадастровий номер 4810136300:05:005:0003 (далі - спірна земельна ділянка), шляхом знесення автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, автозаправної станції (далі - АЗС), магазину промислових товарів, закусочної та автомобільного газозаправного пункту (далі - АГЗП) на вул. Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи, в Заводському районі м. Миколаєва (далі - об`єкт, спірний об`єкт), з посиланням на положення статей 80, 83, 122, 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 16, 324, 328, 376, 391, 526, 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 34, 35 Закону України "Про оренду землі", статей 26, 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" статей 4, 5, 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4 рішення Миколаївської міськради від 29.09.2016 № 9/1 "Про розірвання договору оренди землі від 25.05.2015 № 10859 і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07.07.2015 № 56/174031" (далі - рішення Миколаївської міськради від 29.09.2016 № 9/1), чинність та законність якого підтверджено остаточними судовими рішеннями у справах № 521/4789/17 і № 915/47/17, ухвалено: розірвати в односторонньому порядку за ініціативою Міськради укладений між сторонами договір оренди землі від 25.05.2015 (далі - договір оренди від 25.05.2015), з підстав, передбачених абзацом 3 пункту 12.4 зазначеного договору; зобов`язати ТОВ "ОВЕРТІ" повернути спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку Миколаївській міськраді; скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по вул. Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи, від 07.07.2015 № 56/17-4031, видані Товариству; звернутися до ДАБІ у Миколаївській області про скасування декларації про початок будівельних робіт та про завершення будівництва на земельній ділянці по вул. Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи, оскільки відповідач під час будівництва АЗС та АГЗП порушив державні будівельні норми, умови договору оренди від 25.05.2015 шляхом нецільового використання вказаної земельної ділянки, вимоги містобудівної документації м. Миколаєва; 2) всупереч вимогам рішення Миколаївської міськради від 29.09.2016 № 9/1 ТОВ "ОВЕРТІ" продовжує безпідставно (самовільно) користуватися спірною земельною ділянкою шляхом розміщення на ній автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, АЗС, магазину промислових товарів, закусочної та АГЗП по вул. Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи, у зв`язку з чим Міськрада як власник змушена звернутися до суду для захисту своїх законних прав на цю земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.03.2021 (суддя Семенчук Н. О.) позов задоволено.

Рішення аргументоване тим, що: 1) наявне будівництво відповідачем на відведеній в оренду земельній ділянці об`єктів АЗС та АГЗП, що не супроводжувалася внесенням відповідних змін чи доповнень до пунктів 5.1, 5.2 договору оренди від 25.05.2015 шляхом розширення існуючого цільового призначення спірної земельної ділянки, фактично спричинило вихід орендаря не лише за межі її первісного цільового призначення, але й за межі режиму використання земель житлової та громадської забудови, що спростовує твердження відповідача про те, що під час будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, АЗС, магазину промислових товарів, закусочної та АГЗП було змінено вид використання земельної ділянки у межах однієї категорії земель, а саме земель житлової та громадської забудови, що чинним законодавством допускається; 2) розташування АЗС та АГЗП з недотриманням встановлених розривів та відстаней від багатоквартирного будинку є порушенням державних будівельних норм; 3) скасування у рамках справи № 521/4789/17 пунктів 3, 4 рішення Миколаївської міськради від 29.09.2016 № 9/1, якими скасовано отримані Товариством містобудівні умови та обмеження забудови від 07.07.2015 № 56/17-4031, свідчить про порушення ТОВ "ОВЕРТІ" порядку забудови спірної земельної ділянки, передбаченого Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності"; 4) відповідач збудував автозаправний комплекс та АГЗП шляхом нецільового використання спірної земельної ділянки, з порушенням умов договору оренди землі, будівельних норм, вимог містобудівної документації м. Миколаєва, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах має місце той вид самочинного будівництва, для якого ЦК України не встановлює правила, що знесенню передує рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову, тобто частина 7 статті 376 цього Кодексу спірні правовідносини не регулює; 5) незаконне використання земельної ділянки комунальної власності та самочинне будівництво об`єктів нерухомості на ній порушує інтереси територіальної громади м. Миколаєва щодо реалізації принципу забезпечення раціонального використання та охорони земель, можливості використання земельної ділянки за цільовим призначенням, що завдає значної шкоди земельним ресурсам та перешкоджає законному розпоряднику вільно розпоряджатися землями; 6) належним і ефективним способом захисту порушених прав та інтересів позивача є зобов`язання ТОВ "ОВЕРТІ" усунути перешкоди в користуванні Миколаївською міськрадою спірною земельною ділянкою шляхом знесення автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, АЗС, магазину промислових товарів, закусочної та АГЗП по вул. Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи, в Заводському районі м. Миколаєва, оскільки у відповідача наразі відсутні правові підстави утримувати земельну ділянку та користуватися нею шляхом розміщення незаконно збудованих об`єктів.

4. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 скасовано рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.03.2021 та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова мотивована посиланням на положення статей 321, 328, 376, 391 ЦК України, статей 19, 20, 21, 38, 39, 65, 67, 71, 83, 122, 152 ЗК України, статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 17, 31, 34, 37, 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 13, 73, 74, 75, 80, 269 ГПК України, з урахуванням яких апеляційний суд дійшов висновків про необґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) оскільки як станом на момент будівництва, так і наразі всі отримані відповідачем результати експертиз і дозвільні документи щодо будівництва об`єкта (дозвіл на виконання будівельних робіт від 26.01.2016 № ІУ 115160260967, сертифікат серії ІУ № 165162700421 від 26.09.2016) є чинними, не скасовані та не оскаржені в судовому порядку, матеріали справи не містять доказів вчинення Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міськради дій з проведення перевірок і видачі будь-яких приписів про усунення допущених Товариством порушень, а незважаючи на пункт 4 рішення Миколаївської міськради від 29.09.2016 № 9/1, яким було передбачено звернутися до ДАБІ про скасування декларацій про початок будівельних робіт та про завершення будівництва на спірній земельній ділянці, позивач не вжив заходів для скасування зазначених документів, то спірний об`єкт не є самочинно збудованим; 2) прийняття виконавчим комітетом Миколаївської міськради рішення від 23.12.2020 № 1290 про присвоєння адреси спірному об`єкту нерухомості, реєстрація права власності на нього у січні 2021 року та отримання Міськрадою грошових коштів за пайову участь у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Миколаєва свідчить про визнання позивачем права власності Товариства на спірний об`єкт нерухомості; 3) надаючи у 2006 році в оренду ТОВ "Оверті" земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною, саме позивач погодив можливість розміщення на ній автосервісного комплексу, що відноситься до об`єктів, які відповідно до статті 71 ЗК України слід розташовувати на землях транспорту; 4) з листа Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міськради від 18.02.2021 № 123/12.01-274, яким Товариству погоджено можливість видачі рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду із земель комунальної власності з об`єктом нерухомості (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2274725248101), вбачається, що на теперішній час розпочато процедуру відведення земельної ділянки під нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано за відповідачем і виконком Миколаївської міськради не заперечує проти такого відведення; 5) позбавлення Товариства права власності на об`єкт шляхом його знесення призведе до непропорційного втручання у право на мирне володіння майном і покладення на відповідача надмірного індивідуального тягаря, оскільки обставини справи у сукупності свідчать про неможливість віднесення спірного об`єкта до самочинного будівництва.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Миколаївська міськрада звернулася з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати та рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, наголошуючи, що: 1) під час ухвалення оскаржуваної постанови апеляційний суд застосував норму статті 376 ЦК України (у контексті висновку суду, що спірний об`єкт не є самочинним з огляду на наявність дозвільних документів на будівництво) всупереч висновкам щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 910/2939/19, від 04.09.2018 у справі № 915/1279/17, від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17 та у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18, від 17.07.2018 у справі № 820/3183/16, від 31.07.2018 у справі № 813/6426/14, від 07.09.2018 у справі № 813/6284/14, від 06.03.2019 у справі № 814/2645/15, від 15.05.2019 у справі № 813/6423/14; 2) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання можливості захисту прав власника земельної ділянки шляхом усунення перешкод у здійсненні ним прав користування та розпоряджання земельною ділянкою шляхом зобов`язання знести об`єкти будівництва, які розміщені на спірній земельній ділянці та перебувають у власності особи (зареєстровано речові права власності на об`єкти будівництва в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно); 3) на порушення положень частини 3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції прийняв долучений до додаткових пояснень ТОВ "ОВЕРТІ" від 19.07.2021 додатковий доказ - лист-відповідь Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міськради від 18.02.2021 № 123/12.01-24 як такий, що отримано відповідачем 09.07.2021, оскільки з урахуванням змісту 123 ЗК України, якою передбачено місячний строк для розгляду клопотання Товариства від 12.02.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, безпідставним є твердження відповідача про те, що лише 09.07.2021 він мав можливість дізнатися про стан розгляду його клопотання, зокрема про наявність зазначеного листа Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міськради, а, отже, свідчить про відсутність виняткового випадку - об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (схожий висновок щодо застосування норм статей 80, 269 ГПК України викладено Верховним Судом у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 13.04.2021 у справі № 909/722/14).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Миколаївської міськради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у справі № 915/1296/20 та призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 07.12.2021 о 15:45.

Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2021 і від 21.12.2021 оголошувалися перерви у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у справі № 915/1296/20 до 21.12.2021 та до 13.01.2022 відповідно.

З огляду на конкретні обставини справи, з урахуванням її складності, комплексності правової кваліфікації відносин, з яких виник спір, без чого неможливо правильно розглянути справу та застосувати норми матеріального та процесуального права, визначається розумність строку розгляду цієї справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. Згідно з пунктом 4 рішення Миколаївської міськради від 18.08.2006 № 4/30 "Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради, та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання договору оренди на земельну ділянку площею 2676 м 2 , залишивши її в землях іншого призначення для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною по вул. Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи. Передано ТОВ "ОВЕРТІ" земельну ділянку в оренду строком до 01.04.2010 для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною по вул. Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи.

На підставі зазначеного рішення 11.09.2006 між Миколаївською міськрадою та ТОВ "ОВЕРТІ" було укладено договір оренди землі, зареєстрований у Миколаївській регіональній філії Державного підприємства "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 24.10.2006 за № 040600100586.

Земельну ділянку передано в оренду, що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 24.10.2006.

10. Відповідно до пункту 24 рішення Миколаївської міськради від 06.09.2010 № 48/62 "Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва" продовжено ТОВ "ОВЕРТІ" на 2 роки термін оренди земельної ділянки площею 2676 кв.м., наданої за рішенням Міськради від 18.08.2006 № 4/30, залишивши її в землях іншого призначення, для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною по вул. Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи, згідно з висновком Управління містобудування та архітектури виконкому Миколаївської міськради від 25.05.2010 № 17- 657.

На підставі цього рішення 06.06.2011 між Миколаївською міськрадою та ТОВ "ОВЕРТІ" було укладено договір № 062- 11 про зміни до договору оренди землі, зареєстрований у Миколаївській регіональній філії Державного підприємства "Центр ДЗК" 24.10.2006 за № 040600100586, за умовами якого термін оренди земельної ділянки було продовжено на 2 роки до 01.04.2012.

11. 15.09.2014 Управління Держземагенства Миколаївського району у Миколаївській області здійснило реєстрацію земельної ділянки, кадастровий № 4810136300:05:005:0003, за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, по вулиці Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи у Державному земельному кадастрі, визначивши при цьому: цільове призначення - В.03.15, категорія земель землі житлової та громадської забудови, вид використання - для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

12. Згідно з пунктом 3 рішення Миколаївської міськради від 18.03.2015 № 46/45 "Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва" ТОВ "ОВЕРТІ" продовжено на 5 років строк оренди земельної ділянки загальною площею 2676 м 2 (кадастровий номер 4810136300:05:005:0003), наданої за рішенням Міськради від 06.09.2010 № 48/62, залишивши її в землях іншого призначення, для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною по вул. Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи, згідно з висновком Управління містобудування та архітектури виконкому Миколаївської міськради від 16.09.2014 № 17- 4720.

На підставі зазначеного рішення 25.05.2015 між Миколаївською міськрадою та ТОВ "ОВЕРТІ" укладено договір оренди землі, за умовами пунктів 1.1, 2.1, 2.2, 3.1, 5.1, 5.2 якого Міськрада продовжує ТОВ "ОВЕРТІ" оренду земельної ділянки для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною по вул. Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи (Заводський район). В оренду передається земельна ділянка загальною площею 2676 м 2 (за функціональним призначенням - землі іншого призначення), без права передачі її у суборенду (кадастровий № 4810136300:05:005:0003). На земельній ділянці знаходиться об`єкт незавершеного будівництва. Договір діє до 01.04.2017. Орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на подовження строку дії договору. У цьому разі Орендар повинен за шість місяців до закінчення строку дії договору письмово звернутися до орендодавця з клопотанням про подовження строку оренди. Підставою для продовження строку дії договору (поновлення договору) буде відповідне рішення орендодавця. Земельна ділянка передається в оренду для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною. Цільове призначення земельної ділянки: В.03.15.

13. В абзацах 1, 2 пункту 5.3 договору оренди від 25.05.2015 сторони погодили умови збереження стану об`єкта оренди, зокрема на земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов`язана з цільовим призначенням земельної ділянки. Зміна цільового призначення земельної ділянки можлива лише в разі прийняття Миколаївською міською радою рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки у зв`язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки та внесення відповідних змін до договору. Роботи по розробці проекту відведення сплачує орендар.

Підпунктом "г" пункту 9.4 та абзацом 4 пункту 12.4 договору оренди від 25.05.2015 передбачено, що орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення. Дія договору припиняється шляхом його розірвання в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України (далі - ГК України), у разі, коли орендар використовує земельну ділянку способами, що суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично не сплачує орендну плату (протягом шести місяців), порушує строки завершення забудови земельної ділянки, здійснює самовільне будівництво, здійснює без згоди орендодавця передачу або відчуження права користування земельною ділянкою третім особам.

02.06.2015 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис № 9876258 про право оренди зазначеної земельної ділянки на підставі договору оренди від 25.05.2015, що підтверджується витягом від 02.06.2015 № 38404938 від з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

14. 07.07.2015 Управління містобудування та архітектури Миколаївської міськради видало Товариству містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 56/17- 4031 на будівництво автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, АЗС, магазином промислових товарів, закусочною та АГЗП.

Відповідно до вимог статті 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було проведено експертизу проекта будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, АЗС, магазину промислових товарів, закусочної та автомобільного газозаправного пункту, за результатами якої отримано позитивний експертний звіт від 29.12.2015 № 7- 068- 15-ЕП/ЛО щодо розгляду проектної документації за проектом будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, АЗС, магазину промислових товарів, закусочної та автомобільного газозаправного пункту на вул. Генерала Карпенка (поблизу морехідної школи) у Заводському районі м. Миколаєва.

Згідно з цим експертним звітом проектна документація "розроблена відповідно до вихідних даних на проектування з дотриманням вимог до міцності, надійності та довговічності об`єкта будівництва, його експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, у тому числі щодо доступності осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення; охорони праці; екології; пожежної безпеки; техногенної безпеки; енергозбереження і може бути затверджена в установленому порядку з вказаними у звіті технічними показниками".

15. 26.01.2016 ТОВ "ОВЕРТІ" отримало дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ115160260967 для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, АЗС, магазину промислових товарів, закусочною та АГЗП по вул. Генерала Карпенка (поблизу морехідної школи), Заводський р-н, м. Миколаїв, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України.

16.09.2016 між сторонами укладено договір про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Миколаєва, за умовами якого ТОВ "ОВЕРТІ" здійснює пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Миколаєва шляхом перерахування коштів до міського цільового фонду створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Миколаєва, а Міськрада приймає ці кошти на окремий рахунок.

Товариство сплатило вартість пайової участі у повному розмірі (у сумі 268503,83 грн), що підтверджується довідкою Департаменту фінансів Миколаївської міськради від 21.09.2016 № 07.03- 14/217.

21.09.2016 оформлено акт готовності закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації за підписами замовника будівництва, генерального проектувальника, генерального підрядника будівництва та головного інженера проекта.

26.09.2016 відповідач отримав сертифікат серії ІУ № 165162700421, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

16. Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4 рішення Миколаївської міськради від 29.09.2016 № 9/1 ухвалено: розірвати в односторонньому порядку за ініціативою Міськради договір оренди від 25.05.2015, зареєстрований у Миколаївській міськраді, про що у книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис № 10859, з підстав, передбачених абзацом 3 пункту 12.4 зазначеного договору; зобов`язати ТОВ "ОВЕРТІ" повернути земельну ділянку (кадастровий № 4810136300:05:005:0003) у встановленому законом порядку Миколаївській міськраді; скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по вул. Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи, від 07.07.2015 № 56/17-4031, видані ТОВ "ОВЕРТІ"; звернутися до ДАБІ у Миколаївській області про скасування декларації про початок будівельних робіт та про завершення будівництва на земельній ділянці по вул. Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи.

17. Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 08.11.2017 у справі № 521/4789/17, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2018 та постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.05.2018, відмовлено у задоволенні позову ТОВ "ОВЕРТІ" до Миколаївської міськради про визнання протиправними та скасування пунктів 3, 4 рішення Миколаївської міськради від 29.09.2016 № 9/1.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 12.06.2019 у справі № 915/47/17, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2019 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 04.02.2020, відмовлено у задоволенні позову ТОВ "ОВЕРТІ" про визнання недійсними пунктів 1, 2 рішення Миколаївської міськради від 29.09.2016 № 9/1.

18. Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міськради від 23.12.2020 № 1290 присвоєно нову адресу автосервісному комплексу з офісними приміщеннями АЗС, магазину промислових товарів, закусочної та АГЗП по вул. Генерала Карпенка (поблизу морехідної школи), сертифікат Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 26.09.2016 серія ІУ № 165162700421 наданий ТОВ "ОВЕРТІ": вул. Генерала Карпенка, 53Г.

19. 20.01.2021 Державний реєстратор Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області зареєстрував право власності ТОВ "ОВЕРТІ" на автосервісний комплекс з офісними приміщеннями, АЗС, магазин промислових товарів, закусочну та АГЗП за адресою: м. Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, буд. 53Г (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2274725248101, номер запису про право власності 40226454), що підтверджується копією інформаційної довідки від 25.01.2021 № 241690063 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позиція Верховного Суду

20. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

21. В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного господарського суду про недоведеність позивачем наявності в спірного об`єкта ознак самочинно збудованого нерухомого майна, зумовлену тим, що: 1) станом на момент будівництва та наразі всі отримані відповідачем результати експертиз і дозвільні документи щодо будівництва об`єкта (дозвіл на виконання будівельних робіт від 26.01.2016 № ІУ 115160260967, сертифікат серії ІУ № 165162700421 від 26.09.2016) є чинними, не скасовані та не оскаржені в судовому порядку, матеріали справи не містять доказів вчинення Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міськради дій з проведення перевірок і видачі будь-яких приписів про усунення допущених Товариством порушень, крім того, незважаючи на пункт 4 рішення Миколаївської міськради від 29.09.2016 № 9/1, яким було передбачено необхідність звернутися до ДАБІ про скасування декларацій про початок будівельних робіт і про завершення будівництва на спірній земельній ділянці, позивач не вжив жодних заходів для скасування зазначених документів; 2) прийняття виконавчим комітетом Миколаївської міськради рішення від 23.12.2020 № 1290 про присвоєння адреси спірному об`єкту нерухомості, реєстрація права власності на нього у січні 2021 року та отримання Міськрадою грошових коштів за пайову участь у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Миколаєва свідчить про визнання позивачем права власності Товариства на спірний об`єкт нерухомості, а надаючи у 2006 році в оренду ТОВ "Оверті" земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною, саме позивач погодив можливість розміщення на ній автосервісного комплексу, що відноситься до об`єктів, які відповідно до статті 71 ЗК України слід розташовувати на землях транспорту, тоді як згідно з листом Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міськради від 18.02.2021 № 123/12.01-274 на теперішній час розпочато процедуру відведення Товариству земельної ділянки під нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано за відповідачем і виконком Миколаївської міськради не заперечує проти такого відведення; 3) позбавлення ТОВ "Оверті" права власності на об`єкт шляхом його знесення призведе до непропорційного втручання у право на мирне володіння майном і покладення на відповідача надмірного індивідуального тягаря.

22. Проте колегія суддів вважає передчасним зазначений висновок суду апеляційної інстанції та водночас погоджується з твердженням скаржника про неврахування під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку щодо застосування норм частин 1, 2, 4 статті 376 ЦК України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, з огляду на таке.

23. Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

24. У пунктах 6.24- 6.35 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 зі спору, що виник з подібних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий висновок щодо комплексного застосування положень статті 41 Конституції України, статей 328, 331, частин 2, 4, 5 статті 376 ЦК України і статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень":

"6.24. У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

6.25 Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

6.26. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

6.27. За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

6.28. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

6.29. Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

6.30. Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

6.31. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

6.32. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

6.33. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті .

6.34. У справі, що розглядається, підставою для відмови в задоволенні позову в частині вимог органів державної влади та місцевого самоврядування суди визнали факт набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна після закінчення його будівництва та, посилаючись на встановлений факт, вказали про неможливість знесення об`єкта нерухомості, на який зареєстровано право власності, у порядку, встановленому для самочинно побудованих об`єктів.

6.35. Проте, вказуючи про порушення гарантованого Конституцією права власності, суди разом з тим не врахували відомостей щодо документа державної реєстрації такого права в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, встановлених договором обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови не змінюють режиму такого об`єкта та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва ".

Схожий за змістом висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 910/14139/20 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.09.2021 у справі № 202/1254/19.

25. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

26. Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

27. Апеляційний господарський суд належним чином не спростував встановлені судом першої інстанції обставини будівництва відповідачем на відведеній в оренду земельній ділянці об`єктів АЗС та АГЗП без внесення відповідних змін чи доповнень до пунктів 5.1, 5.2 договору оренди від 25.05.2015, що призвело до розширення існуючого цільового призначення спірної земельної ділянки та вихід Товариства не лише за межі її первісного цільового призначення, але й за межі режиму використання земель житлової та громадської забудови, що не виключає наявність достатніх підстав вважати, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність передбачених частиною 4 статті 376 ЦК України підстав для знесення об`єктів самочинного будівництва як таких, що споруджені відповідачем внаслідок нецільового використання спірної земельної ділянки, з порушенням умов договору оренди землі, будівельних норм, вимог містобудівної документації м. Миколаєва.

За таких обставин колегія суддів вважає, що на порушення положень статей 86, 236, 269, 282 ГПК України суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду не відповідно, а всупереч висновку Верховного Суду щодо застосування положень частин 2, 4, 5 статті 376 ЦК України, викладеного у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 01.09.2021 у справі № 202/1254/19, від 05.10.2021 у справі № 910/14139/20, та, як наслідок, не спростував висновок суду першої інстанції про те, що належним і ефективним способом захисту порушених прав та інтересів позивача є зобов`язання ТОВ "ОВЕРТІ" усунути перешкоди в користуванні Миколаївською міськрадою спірною земельною ділянкою шляхом знесення автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, АЗС, магазину промислових товарів, закусочної та АГЗП по вул. Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи, в Заводському районі м. Миколаєва, оскільки у відповідача наразі відсутні правові підстави утримувати земельну ділянку та користуватися нею шляхом розміщення незаконно збудованих об`єктів.

28. Касаційна інстанція відхиляє передчасні посилання апеляційного суду в обґрунтування своїх висновків на те, що обставини прийняття виконавчим комітетом Миколаївської міськради рішення від 23.12.2020 № 1290 про присвоєння адреси спірному об`єкту нерухомості, реєстрація права власності на нього у січні 2021 року та отримання Міськрадою грошових коштів за пайову участь у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Миколаєва нібито свідчать про визнання позивачем права власності Товариства на спірний об`єкт нерухомості, оскільки згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у пункті 6.32 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

29. Натомість з матеріалів справи не вбачається та судами не встановлено визнання за Товариством права власності на самочинно збудоване на ній нерухоме майно у порядку, передбаченому частинами 3 або 5 статті 376 ЦК України, адже з моменту прийняття рішення Миколаївської міськради від 29.09.2016 № 9/1 "Про розірвання договору оренди землі від 25.05.2015 № 10859 і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07.07.2015 № 56/174031", законність та чинність якого підтверджено остаточними судовими рішеннями у справах № 521/4789/17 і № 915/47/17, ТОВ "ОВЕРТІ" втратило статус орендаря спірної земельної ділянки, а наразі матеріали справи не містять доказів надання відповідачу земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно.

30. Крім того колегія суддів погоджується з обґрунтованим твердженням скаржника про безпідставне ототожнення апеляційним судом рішення виконавчого комітету Миколаївської міськради рішення від 23.12.2020 № 1290 з рішенням Миколаївської міськради про визнання права власності Товариства на спірне нерухоме майно, позаяк чинним законодавством, зокрема нормами Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не передбачено, що дії виконавчих органів місцевих рад автоматично свідчать про їх погодження самими місцевими радами.

31. Наведеним вище спростовується висновок апеляційного суду про недоведеність позивачем наявності в спірного об`єкта ознак самочинно збудованого нерухомого майна, який (висновок) зумовлений тим, що станом на момент будівництва та наразі всі отримані відповідачем результати експертиз і дозвільні документи щодо будівництва об`єкта (дозвіл на виконання будівельних робіт від 26.01.2016 № ІУ 115160260967, сертифікат серії ІУ № 165162700421 від 26.09.2016) є чинними, не скасовані та не оскаржені в судовому порядку, матеріали справи не містять доказів вчинення Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міськради дій з проведення перевірок і видачі будь-яких приписів про усунення допущених Товариством порушень, крім того, незважаючи на пункт 4 рішення Миколаївської міськради від 29.09.2016 № 9/1, яким було передбачено необхідність звернутися до ДАБІ про скасування декларацій про початок будівельних робіт і про завершення будівництва на спірній земельній ділянці, позивач не вжив жодних заходів для скасування зазначених документів.

32. Разом з тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

33. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування висновків щодо застосування положень статті 376 ЦК України (у контексті висновку суду, що спірний об`єкт не є самочинним з огляду на наявність дозвільних документів на будівництво), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 910/2939/19, від 04.09.2018 у справі № 915/1279/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17 та у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18, від 17.07.2018 у справі № 820/3183/16, від 31.07.2018 у справі № 813/6426/14, від 07.09.2018 у справі № 813/6284/14, від 06.03.2019 у справі № 814/2645/15, від 15.05.2019 у справі № 813/6423/14, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій та зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності у фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього спору.

Зокрема, на відміну від цієї справи, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій у справі № 910/2939/19, якими відмовлено у задоволенні позовів Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат" та Київської міської ради про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко." демонтувати збудоване приміщення, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що право власності на спірне приміщення набуто відповідачем на підставі чинного судового рішення про визнання такого права. Отже, правомірність виникнення права власності Товариства на здійснене ним самочинне будівництво була підтверджена державою та визнана відповідним судовим рішенням і саме на підставі такого судового рішення було проведено державну реєстрацію речового права відповідача. Таким чином, право відповідача на самочинне будівництво легітимізовано у спосіб, визначений статтею 376 ЦК України - шляхом визнання права власності особи за рішенням суду і у даному випадку має місце завершений юридичний склад набуття відповідачем права власності (виникнення права на підставі судового рішення та здійснення у зв`язку з цим державної реєстрації такого права).

Постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/1279/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17 взагалі не містять висновку щодо застосування положень частин 2, 4 статті 376 ЦК України, якими регулюються спірні правовідносини у справі № 915/1296/20.

Натомість у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 820/3183/16, від 31.07.2018 у справі № 813/6426/14, від 07.09.2018 у справі № 813/6284/14, від 06.03.2019 у справі № 814/2645/15, від 15.05.2019 у справі № 813/6423/14 викладено висновок щодо застосування норми частини 7 статті 376 ЦК України, якою не регулюються спірні правовідносини у господарській справі, що розглядається.

У свою чергу, на відміну від справи № 915/1296/20, погоджуючись з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для знесення самочинно збудованої фізичною особою споруди, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18, виходила зі встановлених судами обставин здійснення відповідачем будівництва без документів, що дають право на це, а саме: без повідомлення про початок виконання будівельних робіт, без відповідного документа на право власності чи користування земельною ділянкою (без її відведення забудовнику), без належно затвердженого проекту, а також за умов невиконання відповідачем вимог припису виконавчого комітету Славутської міської ради від 28.11.2017, яким вимагалося усунути виявлені порушення.

34. Водночас стосовно посилання апеляційного суду на викладену в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 916/2825/18 (зі спору, що виник з подібних правовідносин) правову позицію щодо правомірності будівництва у разі, якщо власник земельної ділянки чи землекористувач або інша особа одержали у встановленому містобудівельним законодавством порядку дозвіл на забудову, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

35. Зі змісту постанов Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 і від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц чітко вбачається, що у зазначених постановах сформульовано уточнюючий висновок щодо питання комплексного застосування положень статті 41 Конституції України, статей 328, 331, частин 2, 4, 5 статті 376 ЦК України і статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За таких обставин колегія суддів вважає, що наразі під час касаційного перегляду постанови у цій справі врахуванню підлягає остання правова позиція щодо наслідків державної реєстрації права власності забудовника на об`єкт самочинного будівництва, яку (правову позицію) сформульовано в зазначених постановах Великої Палати Верховного Суду, чим спростовується висновок апеляційного суду, який ґрунтується на врахуванні попередньої правової позиції, викладеної у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 916/2825/18.

36. Відповідно до імперативних вимог частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14).

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (схожий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16).

37. Ураховуючи зазначені правові висновки Верховного Суду, колегія суддів погоджується з твердженням скаржника про те, що на порушення положень частини 3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції прийняв долучений до додаткових пояснень ТОВ "ОВЕРТІ" від 19.07.2021 додатковий доказ - лист-відповідь Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міськради від 18.02.2021 № 123/12.01-24 як такий, що отримано відповідачем 09.07.2021, оскільки з урахуванням частини 3 статті 123 ЗК України, якою передбачено місячний строк для розгляду клопотання Товариства від 12.02.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки (з дня реєстрації відповідного клопотання), безпідставним є твердження відповідача про те, що лише 09.07.2021 він мав можливість дізнатися про стан розгляду його клопотання, зокрема про наявність зазначеного листа Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міськради, а, отже, свідчить про відсутність виняткового випадку - об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи

Таким чином, Товариство належним чином не обґрунтувало існування виняткового випадку, за умов наявності якого учасник справи має довести об`єктивну неможливість подання нових або додаткових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від такого учасника справи, як наслідок, апеляційний суд, на порушення імперативних норм частини 3 статті 269 ГПК України процесуального закону прийняв та надав оцінку додатковому доказу - листу Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міськради від 18.02.2021 № 123/12.01-24, наявності поважних причин неподання якого до ухвалення судом першої інстанції рішення від 15.03.2021 відповідач не надав, оскільки вказаний лист було зареєстровано 12.02.2021, а встановлений законом місячний строк для його розгляду сплинув до ухвалення судового рішення.

З мотивів, наведених у цьому пункті постанови, Верховний Суд не бере до уваги передчасне посилання апеляційного суду на те, що з листа Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міськради від 18.02.2021 № 123/12.01-274, яким Товариству погоджено можливість видачі рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду із земель комунальної власності з об`єктом нерухомості (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2274725248101), вбачається, що на теперішній час розпочато процедуру відведення земельної ділянки під нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано за відповідачем і виконком Миколаївської міськради не заперечує проти такого відведення.

38. У зв`язку з висновком, викладеним у пункті 6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 910/14139/20, колегія суддів не бере до уваги недоречні доводи скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання можливості захисту прав власника земельної ділянки шляхом усунення перешкод у здійсненні ним прав користування та розпоряджання земельної ділянкою шляхом зобов`язання знести об`єкти будівництва, які розміщені на спірній земельній ділянці та перебувають у власності особи (зареєстровано речові права власності на об`єкти будівництва в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), що, в свою чергу, свідчить про те, що зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

39. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі , або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Незважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки на теперішній час є висновок Верховного Суду щодо належного та ефективного способу захисту прав власника земельної ділянки на усунення перешкод у здійсненні ним прав користування та розпоряджання земельної ділянкою шляхом зобов`язання знести об`єкти будівництва, які розміщені на спірній земельній ділянці та перебувають у власності особи (зареєстровано речові права власності на об`єкти будівництва в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), який (висновок) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, проте з матеріалів цієї справи вбачається, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення місцевого господарського суду не відповідно, а всупереч такому правовому висновку, що з урахуванням положень пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України виключає можливість закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Міськради у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

40. Разом з тим на порушення вимог статей 86, 236, 237 ГПК України суд першої інстанції, на відміну від апеляційного господарського суду, взагалі не надав оцінки та не спростував доводів відповідача про недотримання принципу пропорційності втручання у право мирного володіння Товариства спірним об`єктом, порушення справедливого балансу інтересів сторін та покладання на власника надмірного тягаря у разі задоволення вимоги про примусове знесення належного йому нерухомого майна.

41. Колегія суддів зауважує, що з цього приводу в пунктах 6.48- 6.49 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 Велика Палата Верховного Суду наголошує, що не кожне втручання у право мирного володіння майном зумовлює порушення принципу пропорційності. Проте суд апеляційної інстанції не навів жодних мотивів для висновку про порушення справедливого балансу інтересів позивача як власника земельної ділянки та відповідача як її орендаря і про покладення на останнього такого тягаря, який буде надмірним.

Застосовуючи до спірних правовідносин статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, суд на підставі зібраних доказів мав проаналізувати:

1) чи здійснює власник земельної ділянки, який звернувся до суду, втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача як її орендаря на мирне володіння майном останнього, зокрема з огляду на норми права у сфері містобудування й охорони культурної спадщини;

2) чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки через здійснення відповідачем самочинного будівництва на орендованій ним земельній ділянці легітимну мету, зокрема, чи є вимога власника цієї ділянки зобов`язати відповідача знести самовільно побудовану на такій ділянці споруду заходом з контролю власником за користуванням його ділянкою відповідно до загальних інтересів, у тому числі інтересів в охороні культурної спадщини;

3) чи є захід із втручання у право відповідача пропорційним визначеній меті (зокрема з огляду на те, що законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритеті захисту прав власника земельної ділянки над інтересами орендаря, який хоче спорудити певний об`єкт на цій ділянці), та чи не становитиме для відповідача задоволення вимоги про знесення самочинно побудованої на чужій земельній ділянці споруди такого індивідуального тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема з урахуванням поведінки відповідача у відносинах з власником земельної ділянки, а також суспільних інтересів у збереженні культурної спадщини.

42. Відповідно до частини 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

43. Оскільки неправильне застосування норм матеріального права (статті 376 ЦК України) і порушення норм процесуального права (статей 86, 236, 237, 269, 282 ГПК України) допустили суди першої та апеляційної інстанцій, а зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, то Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувану постанову та рішення від 15.03.2021 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

44. З наведених раніше мотивів Верховний Суд відхиляє викладені у відзиві на касаційну скаргу необґрунтовані доводи відповідача в частині недоведеності у спірного об`єкта ознак самочинного будівництва.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

45. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

46. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

47. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд дійшов передчасного висновку про необґрунтованість позову.

В свою чергу, місцевий господарський суд, не відхиливши доводи відповідача про недотримання принципу пропорційності втручання у право мирного володіння Товариства нерухомим майном, також дійшов передчасного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

48. Зважаючи на те, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 86, 236, 237, 269 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувану постанову та рішення від 15.03.2021 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

49. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого прийняти законне і обґрунтоване судове рішення.

Розподіл судових витрат

50. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, з урахуванням статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, у тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Миколаївської міської ради задовольнити частково.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.03.2021 у справі № 915/1296/20 скасувати.

Справу № 915/1296/20 передати на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай