Постанова

від 15.12.2021 по справі 910/8032/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" грудня 2021 р. Справа№ 910/8032/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Козир Т.П.

Кравчука Г.А.

при секретарі Пнюшкову В.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 15.12.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Антимонопольного комітету України

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 22.09.2021 (повний текст складено 27.09.2021)

у справі №910/8032/21 (суддя Підченкко Ю. О.)

за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз"

до Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним та скасування додаткового рішення,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 в задоволенні клопотання Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" про призначення судової техніко-економічної експертизи відмовлено.

Клопотання Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" про призначення комплексної судово-економічної та товарознавчої експертизи задоволено.

Призначено у справі №910/8032/21 комплексну судово-економічну та товарознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

На вирішення експертів поставити такі питання:

1) чи відносяться лічильники природного газу та послуга з розподілу природного газу до одних і тих же класифікаційних категорій, які прийняті у виробничо-торговельній сфері?

2) чи мають лічильники природного газу та послуга з розподілу природного газу однакові або схожі характеристики відповідно до вимог Українського класифікатора товарів зовнішньої економічної діяльності?

3) чи є лічильники природного газу та послуга з розподілу природного газу однаковими чи схожими за своїм призначенням та застосуванням?

4) чи підтверджується документально матеріалами справи №128-26.13/104-19 наявність числових показників обороту побутових лічильників за 2016, 2017, 2018 роки, а саме в частині: оптового продажу побутових лічильників на території України; роздрібного продажу побутових лічильників на території України; послуг з їх встановлення на території України? Якщо так, то якими були ці показники за 2016, 2017, 2018 роки та якими документами це підтверджується?

5) чи містять матеріали справи №128-26.13/104-19 документи та статистичну інформацію, на підставі яких можливо визначити частки "Групи РГК" як покупця та кожного з її учасників, (в тому числі, АТ "Львівгаз") в загальній масі закуплених лічильників природного газу всіма суб`єктами господарювання на території України? Якщо так, то якими є ці частки?

6) чи визначені матеріалами справи №128-26.13/104-19 частки "Групи РГК" окремо як покупця, як продавця та як надавача послуг з встановлення побутових лічильників та кожного з учасників "Групи РГК" (в т.ч. АТ "Львівгаз") на ринках оптового продажу, роздрібного продажу та надання послуг з встановлення побутових лічильників на території України? Якщо так, якими є ці частки на зазначених ринках?

7) чи містять матеріали справи №128-26.13/104-19 вичерпний перелік основних продавців та покупців побутових лічильників природного газу на території України? Якщо так, якими документами це підтверджується? Чи визначені в матеріалах справи особливості переліку основних продавців та покупців побутових лічильників залежно від виду ринку: ринок оптового продажу, роздрібного продажу, надання послуг з встановлення побутових лічильників?

8) чи містять матеріали справи №128-26.13/104-19 дослідження платоспроможного попиту "Групи РГК" та окремо АТ "Львівгаз" на побутові лічильники? Як на частку "Групи РГК" та окремо АТ "Львівгаз " на ринках оптового, роздрібного продажу та надання послуг з встановлення побутових лічильників впливають: здійснення діяльності з розподілу природного газу та особливості встановлення та використання тарифів на розподіл природного газу?

9) чи містять матеріали справи №128-26.13/104-19 документи, які підтверджують факт неможливості або економічної недоцільності закупівлі "Групою РГК" чи будь-яким з її учасників лічильників природного газу поза межами території, де знаходяться газорозподільні системи даних суб`єктів господарювання?

10) чи містять матеріали №128-26.13/104-19 дані, на підставі яких можна дослідити співвідношення часток учасників ринку оптового продажу побутових лічильників у періоди: з 2015 року - листопад 2016 року - до вчинення констатованого АМК порушення; з листопада 2016 року по липень 2018 року - у період вчинення констатованого АМК порушення; з серпня 2018 року по 2019 рік - після припинення констатованого АМК порушення? Якщо так, то як змінювались частки учасників ринку оптового продажу побутових лічильників, зокрема, виробників, продавців та покупців в зазначені періоди? Чи досліджені АМК фактори, які вплинули на такі зміни? Якщо так, які саме фактори впливали на коливання попиту на побутові лічильники у досліджуваний період?

11) чи підтверджується документально матеріалами справи №128-26.13/104-19 здатність АТ "Львівгаз" (та "Групи РГК") впливати на оборот лічильників в Україні? Якщо так, то яким чином змінились частки продавців на ринках побутових лічильників в період 2016, 2017, 2018 років? У разі наявності зміни часток чи є така зміна наслідком особливостей проведення тендерних закупівель АТ "Львівгаз" ("Групою РГК") з висуванням вимоги про наявність протоколу випробувань за Програмою РМ 081/39.434-2014 окремо у 2016, 2017, 2018 та в цілому у період 2016-2018 років?

12) чи підтверджується документально матеріалами справи №128-26.13/104-19 сталість (незмінність) співвідношення обсягів обороту лічильників (виробництва та імпорту, купівлі і використання) лічильників на території України в період 2016-2018 років?

Відповідно до статті 14 Закону України "Про судову експертизу" попереджено експертів про кримінальну відповідальність за статтями 384 та 385 Кримінального кодексу України.

Зобов`язано сторони на вимогу експерта негайно надати всі документи та матеріали, які необхідні для проведення експертизи. Докази надання до Київському науково-дослідному інституту судових експертиз матеріалів для експертного дослідження у встановленому порядку направити до Господарського суду міста Києва.

Зобов`язано Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" попередньо оплатити вартість експертизи, докази чого надати суду.

Провадження у справі №910/8032/21 зупинено до повернення матеріалів справи до суду після проведення Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз комплексної судово-економічної та товарознавчої експертизи (або до дачі висновку чи повідомлення про неможливість її проведення).

Не погодившись з прийнятою ухвалою, Антимонопольний комітет України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 у справі №910/8032/21 скасувати та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

Також скаржник звернувся з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 у справі №910/8032/21, обґрунтовуючи клопотання тим, що повний текст ухвали складено 27.09.2021 та отримано 28.09.2021 засобами електронного поштового зв`язку.

Підставою для скасування ухвали суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Узагальнені доводи скаржника зводяться до того, що Господарський суд міста Києва, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за твердженням скаржника клопотання позивача про призначення експертизи не було достатньо обґрунтовано неможливістю подання висновку експерта, виконаного на його замовлення, а тому суд безпідставно задовольнив таке клопотання.

Крім того, скаржник вказав, що суд безпідставно призначив експертизу з питань права.

При цьому, скаржник наголосив, що на вирішення експертизи були поставлені питання, які стосуються визначення часток суб`єктів господарювання на ринку, що є невід`ємною складовою встановлення монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання. Такі питання є правовими, надання відповіді на такі питання не відноситься до компетенції експертів, що унеможливлює їх дослідження в рамках судової експертизи.

Також, скаржник зазначив, що суд не має права самостійно або шляхом призначення судової експертизи визначити наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на певному ринку, що є виключно компетенцією Комітету.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2021, справу №910/8032/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2021 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8032/21. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.

На підставі службової записки секретаря судової палати Суліма В.В. та розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 р. у зв`язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Яковлєва М.Л. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/8032/21.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2020 проведено повторний перерозподіл: зменшено склад колегії судді до головуючого судді (судді-доповідача) для забезпечення проведення повторного автоматизованого розподілу згідно з Рішенням зборів суддів Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2019, у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 у справі №910/8032/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів Кравчука Г.А., Козир Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2021 апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 у справі №910/8032/21 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі. Задоволено клопотання Антимонопольного комітету України про поновлення строку для подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 у справі №910/8032/21. Відновлено Антимонопольному комітету України строк для подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 у справі №910/8032/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Антимонопольного комітету України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 у справі №910/8032/21. Призначено справу до розгляду на 15.12.2021.

14.12.2021 через відділ забезпечення документообігу Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 у справі №910/8032/21 без змін.

Крім того, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що в клопотанні про призначення експертизи, позивач обґрунтував неможливість надання висновку експерта, зазначив, що без повного доступу до матеріалів справи у позивача не було інформації про обсяг проведених Комітетом досліджень ринків, про які зазначено в оскаржуваному рішенні - ринку розподілу природного газу, ринку побутових лічильників.

Також, представник позивача наголосив на тому, що позивач не мав вихідних даних для звернення до експерта з метою надання останнім висновку, який би міг буди доданий до позовної заяви. У свою чергу після отримання разом з відзивом скаржника копій матеріалів справи позивач не мав можливості подати експертний висновок до суду зважаючи на стислі строки підготовчого провадження.

При цьому, представник позивача вказав, що без з`ясування обставин, щодо яких призначено судову експертизу, неможливо ухвалити у даній справі об`єктивне, законне та справедливе рішення, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності. Водночас, висновок експерта-економіста в цьому випадку не можуть замінити інші засоби доказування.

Разом з цим, на даний час існує судова практика щодо призначення судової експертизи з питань, які на думку Комітету є виключно дискреційними повноваженнями останнього.

Представник позивача та відповідача з`явилися в судове засідання 15.12.2021 та надали пояснення по суті апеляційної скарги.

В судовому засіданні 15.12.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/8032/21 за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасуванні додаткового рішення від 01.04.2021 № 179-р, яке є невід`ємною частиною рішення № 810-р від 24.12.2020.

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про визнання недійсним та скасування додаткового рішення Антимонопольного комітету України № 179-р від 01.04.2021, яке є невід`ємною частиною рішення № 810-р від 24.12.2020, яким, зокрема:

- визнано, що АТ "Львівгаз" у складі групи суб`єктів господарювання протягом 2016-2018 років займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуги з розподілу природного газу в межах територій міста Львів та Львівської області, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у його власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації, з часткою 100%.

- визнано дії АТ "Львівгаз" у складі групи суб`єктів господарювання, які полягали у висуванні в період з 11.11.2016 по 10.07.2018 додаткових необґрунтованих вимог щодо обов`язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за РМ 081/39.434-2014 для участі в закупівлях побутових лічильників газу з використанням електронної системи "Prozorro", що призвели до ущемлення інтересів суб`єктів господарювання та були б неможливими за умов існування значної конкуренції, є порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною 1 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з розподілу природного газу в межах міста Львів та Львівської області, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у його власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що було порушено право позивача на захист, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення, оскільки Комітетом не були досліджені всі обставини справи та невірно надана їм оцінка, а позицію суб`єкта господарювання Комітет не дав сформувати.

Відповідно до ухвали суду від 23.07.2021 вирішено відкласти підготовче засідання на 22.09.2021.

05.08.2021 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла письмова відповідь на відзив.

Крім того, напередодні підготовчого засідання, позивачем заявлено наступні клопотання:

- про зупинення провадження у справі № 9108032/21 до набрання законної сили рішенням у справі № 910/2767/21;

- про призначення комплексної судово-економічної та товарознавчої експертизи;

- про призначення судової техніко-економічної експертизи.

У підготовчому засіданні 22.09.2021 представник позивача подані клопотання про призначення у справі судових експертиз та про зупинення провадження у справі підтримав повністю.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції наголосив на тому, що господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002 року N 49-р. Однак, господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку (п. 15.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства").

Розглянувши апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" - судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

Необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень. Експертиза - це науковий, дослідницький шлях до висновків, які формулюються у висновку експерта, про фактичні обставини справи.

В Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" (Заява № 61679/00) від 01.06.2006, зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

Як зазначалось вище, предметом позову у даній справі є вимоги позивача про визнання недійсним та скасування додаткового рішення Антимонопольного комітету України № 179-р від 01.04.2021, яке є невід`ємною частиною рішення № 810-р від 24.12.2020, яким, зокрема:

- визнано, що АТ "Львівгаз" у складі групи суб`єктів господарювання протягом 2016-2018 років займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуги з розподілу природного газу в межах територій міста Львів та Львівської області, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у його власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації, з часткою 100%.

- визнано дії АТ "Львівгаз" у складі групи суб`єктів господарювання, які полягали у висуванні в період з 11.11.2016 по 10.07.2018 додаткових необґрунтованих вимог щодо обов`язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за РМ 081/39.434-2014 для участі в закупівлях побутових лічильників газу з використанням електронної системи "Prozorro", що призвели до ущемлення інтересів суб`єктів господарювання та були б неможливими за умов існування значної конкуренції, є порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною 1 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з розподілу природного газу в межах міста Львів та Львівської області, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у його власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації.

Згідно з пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Відповідно до частин першої - третьої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

- на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

- не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб`єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб`єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції (ч. 2 ст. 12 Закону).

Розроблена відповідно до ст. 12 зазначеного Закону та затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб`єктів господарювання, груп суб`єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.

Відповідно, в предмет доказування у даній справи входять питання щодо дотримання відповідачем методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, в тому числі при визначені меж ринку.

Господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002 N 49-р. Однак, господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку (п. 15.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства").

Таким чином, перевірка правильності застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002 N 49-р, передбачає перевірку судом даних (статистичних та адміністративних) використаних АМКУ для визначення монопольного становища та встановлення зловживання таким становищем з боку суб`єкта.

Відповідно до ст. 98 Господарського процесуального кодексу України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 20.09.2021 позивачем було заявлено два клопотання про призначення судової техніко-економічної експертизи та про призначення комплексної судово-економічної та товарознавчої експертизи.

В поясненнях щодо поданих клопотань позивач зазначив, що не міг самостійно подати висновок експерта в матеріали судової справи, оскільки позивач не володіє інформацією, необхідною для проведення експертизи, так як у нього був відсутній доступ до матеріалів справи про захист економічної конкуренції. Водночас, на вирішення експерта позивач просить поставити питання, які потребують дослідження справи АМКУ. Питання щодо яких позивач просить призначити судову експертизу потребують надання експерту матеріалів справи про захист економічної конкуренції, а позивач за своїм статусом об`єктивно позбавлений можливості самостійного їх отримання.

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які висновки експертів з відповідних питань, а у сторін (зокрема, позивача) не було можливості надати такі висновки з поважних причин, зокрема, через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог норм процесуального права щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Таким чином, господарські суди зобов`язані надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, які містяться в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Предмет доказування - коло фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. Факти, які належать до предмета доказування, необхідно відрізняти від інших фактів, які встановлюються при розгляді справи, однак не пов`язані з правильним вирішенням питання про права і обов`язки сторін.

Відповідно до ст. 106 Господарського процесуального кодексу України, комплексна експертиза проводиться не менш як двома експертами з різних галузей знань або з різних напрямів у межах однієї галузі знань. У висновку експертів зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожний експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність. За результатами проведених досліджень, узагальнення та оцінки отриманих результатів експертами складається та підписується єдиний висновок, в якому формулюється загальний висновок щодо поставленого на вирішення експертизи питання (питань). У разі виникнення розбіжностей між експертами висновки оформлюються відповідно до частини другої статті 105 цього Кодексу.

Частиною 4 статті 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну.

Враховуючи клопотання позивача про призначення комплексної судово-економічної та товарознавчої експертизи, з огляду на не надання відповідачем його редакції питань, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на вирішення експертів будуть поставлені питання, зазначені у клопотанні позивача від 20.09.2021.

З огляду на вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо необхідності призначення у справі комплексну судово-економічну та товарознавчу експертизу з метою проведення дослідження судовим експертом ринків побутових лічильників природного газу.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відмови в призначенні у даній справі судової технічно-економічної експертизи з огляду на те, що зазначені у такому клопотанні питання, які мають бути поставлені на дослідження експерту, не встановлюватимуть фактичних даних, що входять до предмета доказування у даній справі.

Щодо доводів скаржника в частині винесення на експертизу правових питань та порушення судом першої інстанції дискреційних повноважень АМК, колегія суддів відзначає наступне.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Суд, перевіряючи рішення АМК на відповідність закріпленим ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставам для зміни, скасування чи визнання недійсним, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) АМК поза межами перевірки за наявними підставами.

Завдання судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням судочинства завжди є контроль легальності.

Перевірка доцільності переступає компетенцію суду і виходить за межі судочинства. З огляду на положення Господарського процесуального кодексу України щодо компетенції суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" від 01.06.2006 року (заява № 61679/00) зазначається, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури; більше того, суд вирішує питання щодо отримання додаткових доказів та встановлює строк для їх отримання.

Відповідно до ст.ст. 7, 8 Закону України "Про судову експертизу" та з метою забезпечення єдиного підходу при проведенні судових експертиз і підвищення якості проведення судових експертиз Наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5 затверджено Інструкцію про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень.

Пунктом 1.4. Інструкції визначено, що під час проведення експертиз (експертних досліджень) з метою виконання певного експертного завдання експертами застосовуються відповідні методи дослідження, методики проведення судових експертиз, а також нормативно-правові акти та нормативні документи (міжнародні, національні та галузеві стандарти, технічні умови, правила, норми, положення, інструкції, рекомендації, переліки, настановчі документи Держспоживстандарту України), а також чинні республіканські стандарти колишньої УРСР та державні класифікатори, галузеві стандарти та технічні умови колишнього СРСР, науково-технічна, довідкова література, програмні продукти тощо. Визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик, (методів дослідження)) належить до компетенції експерта.

Отже, Інструкцією чітко врегульовано, що визначення нормативно-правових актів, нормативних документів, які будуть застосовуватись експертом при проведенні експертного дослідження, віднесено до компетенції експерта.

Згідно п. 2.1 Інструкції, експерт, зокрема має право у разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення невідкладно заявляти клопотання органу (особі), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), щодо уточнення поставлених експертові питань.

Судовий експерт здійснює свою діяльність лише з певного виду експертної спеціальності на підставі свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта та дає відповіді лише на ті питання, що не виходять за межі його спеціальних знань (постанова КГС ВС у справі № 916/2187/18 від 16.10.2019).

Тобто, колегія суддів звертає увагу скаржника, що якщо питання виходить за межі спеціалізації знань експерта чи відноситься до питань права, експерт не дає відповіді на ці питання.

Отже, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що судом першої інстанції безпідставно призначено експертизу з питань права, які належать до виключної компетенції АМК, оскільки, перелік поставлених експертам питань не містить питань щодо безпосереднього встановлення монопольного становища позивача на ринку. Встановлення обставин, що входять до предмету доказування - може бути здійснено лише за наявності спеціальних знань в економічній сфері, тоді як, суд не наділений відповідною спеціальністю для вирішення таких питань.

Відтак поставлені в ухвалі суду першої інстанції про призначення експертизи питання експертам, що не пов`язані з питаннями права, - є безумовно необхідними для об`єктивного й правомірного вирішення спору у даній справі.

При цьому, колегія суддів відзначає, що суд при перевірці й оцінці експертного висновку з`ясовує: чи було додержано вимоги законодавства при проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Також, колегія суддів приймає до уваги, що в повноваженнях суду, зокрема, здійснити оцінку прийнятих органами АМК України рішень без врахування правових висновків (якщо такі будуть надані) експертів з метою недопущення втручання в дискреційні повноваження АМК.

Зазначені скаржником порушення норм процесуального права не належать до тих, які відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України є підставою для обов`язкового скасування оскаржуваного судового рішення.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень скаржник суду не надав.

Так, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятої у справі ухвали, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції.

Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Отже суд першої інстанції, реалізуючи свої повноваження, а також закріплені в нормах Господарського процесуального кодексу України принципи диспозитивності, змагальності та, зокрема, рівності сторін у процесуальних правах, правомірно задовольнив клопотання позивача про призначення у справі судової експертизи.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому ухвала Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 у справі №910/8032/21 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Антимонопольного комітету України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 у справі №910/8032/21 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 у справі №910/8032/21 - залишити без змін.

Матеріали справи №910/8032/21 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню.

Повний текст складено 17.01.2022 (після виходу суддів Кравчука Г.А. та Козир Т.П. з відпусток)

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді Т.П. Козир

Г.А. Кравчук