Постанова

від 24.01.2022 по справі 908/1915/17

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2022 року м. Харків Справа № 908/1915/17

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Терещенко О.І. , суддя Шутенко І.А.

за участю секретаря судового засідання Пахомової І.В.

та представників учасників справи:

стягувача - Машкіна В.М. (довіреність б/н від 24.05.2021) - в режимі відеоконференції;

боржника - не з`явився;

ДВС - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вх.№3775Д/1-43) на ухвалу господарського суду Донецької області від 10.11.2021 (суддя О.В.Чернова, повний текст ухвали складено 11.11.2021) у справі №908/1915/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Йограйтен» , м. Київ

до Акціонерного товариства «Українська залізниця» , м. Київ

про стягнення заборгованості у розмірі 2851706,03грн,

за участю державного виконавця Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Донецької області від 23.11.2017 позовні вимоги Дочірнього підприємства «Агроцентр ЄвроХім-Україна» , м. Київ до Державного підприємства «Донецька залізниця» , м. Донецьк про стягнення 2851706,03грн задоволені повністю. Вирішено стягнути з Державного підприємства «Донецька залізниця» на користь Дочірнього підприємства «Агроцентр ЄвроХім-Україна» м. Київ заборгованість в сумі 2851706,03грн, а також відшкодувати сплачений судовий збір в розмірі 42775,60грн.

На примусове виконання рішення по справі №908/1915/17 Господарським судом Донецької області 11.12.2017 видано відповідний наказ.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 25.03.2020 замінено стягувача - Дочірнє підприємство «Агроцентр ЄвроХім-Україна» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Йограйтен» .

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 27.07.2020 замінено божника (відповідача) у виконавчому провадженні №55480058 - Державне підприємство «Донецька залізниця» його правонаступником - Акціонерним товариством «Українська залізниця» .

28.09.2021 засобами поштового зв`язку від Товариства з обмеженою відповідальністю «Йограйтен» , м. Київ надійшла скарга б/н від 22.09.2021, за змістом якої останній просить визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Любові Іванівни в частині невжиття заходів примусового виконання рішення Господарського суду Донецької області у справі №908/1915/17 від 23.11.2017 року; зобов`язати державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Любов Іванівну поновити порушене право заявника шляхом забезпечення виконання рішення та невідкладно вжити всі необхідні заходи примусового виконання рішення Господарського суду Донецької області у справі №908/1915/17 від 23.11.2017 року, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» , в тому числі, звернути стягнення на грошові кошти боржника у національній і іноземній валютах, у тому числі, на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах; зобов`язати державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Любов Іванівну продовжити примусове виконання рішення Господарського суду Донецької області у справі №908/1915/17 від 23.11.2017.

В обґрунтування вказаної скарги скаржник посилається на зупинення виконавчих дій виконавцем з посиланням на Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції» , яким встановлено мораторій на звернення стягнення на активи Акціонерного товариства «Українська залізниця» за зобов`язаннями Державного підприємства «Донецька залізниця» . Однак, скаржник не погоджується з такими висновками, оскільки зупинення виконавчого провадження допустиме у виконавчих провадженнях, що стосуються безпосередньо вчинення дій з майном боржника такими як споруди земельні ділянки та інше, та посилається на практику застосування приписів Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» №145-ІХ від 02.10.2019. Скаржник вказує про те, що є чітко визначений порядок виконання виконавчих документів за рахунок грошових коштів боржника АТ «Укрзалізниця» , та державним виконавцем не вчинено дій для реального виконання рішення Господарського суду Донецької області у справі №908/1915/17.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 10.11.2021 у справі №908/1915/17 (суддя О.В.Чернова) скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Йограйтен» , м. Київ б/н від 22.09.2021 про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо невжиття заходів примусового виконання рішення суду у справі №908/1915/17 задоволено.

Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваль Любові Іванівни в частині невжиття заходів примусового виконання рішення господарського суду Донецької області у справі №908/1915/17 від 23.11.2017.

Зобов`язано державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваль Любов Іванівну продовжити виконання рішення шляхом вжиття всіх необхідних заходів для фактичного повного виконання рішення господарського суду Донецької області №908/1915/17 від 23.11.2017 відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» .

Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу господарського суду Донецької області від 10.11.2021 у справі №908/1915/17. Просить суд скасувати ухвалу господарського суду Донецької області від 10.11.2021 у справі №908/1915/17 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Йограйтен» на бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Любові Іванівни. Судові витрати просить покласти на ТОВ «Йограйтен» .

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, зокрема, що Законами України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції» , а також «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» встановлено мораторій на звернення стягнення на активи АТ «Українська залізниця» , в тому числі і за зобов`язаннями ДП «Донецька залізниця» , що відповідно Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для зупинення відповідних виконавчих проваджень.

Одночасно з апеляційною скаргою апелянт подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження на ухвали господарського суду Донецької області від 10.11.2021 у справі №908/1915/17, посилаючись на те, що отримав повний текст оскаржуваної ухвали 07.12.2021.

08.12.2021 витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду для розгляду справи №908/1915/17 визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Тихий П.В., суддя Шутенко І.А., суддя Терещенко О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2021 у справі №908/1915/17 у зв`язку з тим, що апеляційна скарга оформлена з порушенням вимог ст. 256 Господарського процесуального кодексу, а саме: апелянтом не надано доказів надсилання копії апеляційної скарги ТОВ «Йограйтен» та ДВС та доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» залишено без руху та надано апелянту строк для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

АТ «Українська залізниця» подала клопотання про усунення недоліків на виконання вимог ухвали суду від 10.12.2021 (вх.14943 від 21.12.2021). До вказаного клопотання апелянт додав платіжне доручення №4334475 від 14.12.2021 на суму 2270,00 грн. та докази надсилання апеляційної скарги іншим учасникам справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.12.2021 клопотання Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення строку на подання апеляційної скарги задоволено, строк на подання апеляційної скарги поновлено. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на ухвалу господарського суду Донецької області від 10.11.2021 у справі №908/1915/17. Встановлено строк стягувачу та державному виконавцю для подання відзиву на апеляційну скаргу. Витребувано з господарського суду Донецької області матеріали справи №908/1915/17. Призначено справу до розгляду на 24.01.2022 о 14:30 годині.

18.01.2022 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «Йограйтен» надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.№603).

18.01.2022 від ТОВ «Йограйтен» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№618), в якому він просить залишити ухвалу Господарського суду Донецької області від 10.11.2021 у справі №908/1915/17 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

ДВС не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

В судове засідання 24.01.2022 з`явився представник стягувача, який заперечує проти задоволення апеляційної скарги.

Боржник та ДВС були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, однак, наданими їм процесуальними правами не скористалися та в судове засідання не з`явилися, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших представників учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши присутнього в судовому засіданні представника стягувача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Донецької області від 23.11.2017 позовні вимоги Дочірнього підприємства «Агроцентр ЄвроХім-Україна» , м. Київ до Державного підприємства «Донецька залізниця» , м. Донецьк про стягнення 2851706,03грн задоволені повністю. Вирішено стягнути з Державного підприємства «Донецька залізниця» на користь Дочірнього підприємства «Агроцентр ЄвроХім-Україна» м. Київ заборгованість в сумі 2851706,03грн, а також відшкодувати сплачений судовий збір в розмірі 42775,60грн.

На примусове виконання рішення по справі №908/1915/17 Господарським судом Донецької області 11.12.2017 видано відповідний наказ.

05.01.2018 постановою державного виконавця Слов`янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відкрито виконавче провадження №55480058 про стягнення з Державного підприємства «Донецька залізниця» на користь Дочірнього підприємства «Агроцентр ЄвроХім-Україна» заборгованість в сумі 2851706,03грн, а також відшкодування сплаченого судового збору в розмірі 42775,60грн.

30.05.2019 постановою державного виконавця Слов`янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області наказ № 908/1915/17 передано на виконання до Мирноградського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 25.03.2020 замінено стягувача - Дочірнє підприємство «Агроцентр ЄвроХім-Україна» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Йограйтен» .

17.06.2020 постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби змінено стягувана з Дочірнього підприємства «Агроцентр ЄвроХім-Україна» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Йограйтен» .

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 27.07.2020 замінено божника (відповідача) у виконавчому провадженні №55480058 - Державне підприємство «Донецька залізниця» його правонаступником - Акціонерним товариством «Українська залізниця» .

05.08.2020 постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби змінено боржника з Державного підприємства «Донецька залізниця» на його правонаступника Акціонерне товариство «Українська залізниця» .

22.10.2020 постановою державного виконавця Мирноградського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області наказ №908/1915/17 передано на виконання до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - орган ДВС).

14.12.2020 зупинено вчинення виконавчих дій на підставі п. 11 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» .

З метою забезпечення виконання вказаного рішення суду Стягувачем до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції надіслано заяву від 19.07.2021 про відновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №55480058.

За результатом розгляду заяви Стягувача відділом державної виконавчої служби надано відповідь від 21.08.2021, відповідно до якої виконавче провадження зупинено на основі заяви представника АТ «Українська залізниця» , в якій боржник, як підставу для зупинення вчинення виконавчих дій, посилається на п. 11 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» .

Посилаючись на бездіяльність органу державної виконавчої служби в частині невжиття заходів примусового виконання рішення Господарського суду Донецької області у справі №908/1915/17 від 23.11.2017, скаржник звернувся до суду з відповідною скаргою.

Приймаючи оскаржувану ухвалу від 10.11.2021 суд першої інстанції виходив з такого:

- системний аналіз змісту Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" разом з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття цього Закону, свідчить про їх спрямування на необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» , у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур. Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Тобто п. 3 розділу III. Прикінцевих та перехідних положень даного Закону України з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти, що узгоджується з положеннями чинного законодавства України, а також відповідає меті та суті Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» . У зв`язку з чим місцевий господарський суд дійшов висновку, що доводи органу примусового виконання рішення, щодо недоцільності застосування заходів примусового виконання рішення господарського суду Донецької області від 23.11.2017 по справі №908/1915/17 (ВП №55480058) є безпідставними.

З огляду на викладене, враховуючи, що виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, приймаючи до уваги, що однією із засад інституту виконавчого провадження є обов`язковість судового рішення, з метою відновлення законних прав стягувача, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги скарги в частині визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо невжиття заходів примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 23.11.2017 у справі №908/1915/17 є правомірними та такими, що підлягають задоволенню;

- щодо необхідності зобов`язання органу примусового виконання рішень усунути порушення, суд зазначив, що вжиття заходів для належного та своєчасного примусового виконання рішення є компетенцією державного виконавця, і суд у межах розгляду скарги не може зобов`язувати його вчиняти ті чи інші дії для виконання наказу (в тому числі, зобов`язати звернути стягнення на кошти боржника), оскільки вибір заходів по примусовому виконанню рішення суду та послідовності їх застосування віднесено до компетенції державного виконавця. Разом з тим, враховуючи норми ст. 343 ГПК України суд дійшов висновку про зобов`язання державного виконавця Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) усунути порушення (поновити порушене право заявника) шляхом вжиття всіх необхідних заходів для фактичного повного виконання рішення господарського суду Донецької області від 23.11.2017 у справі №908/1915/17 у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» .

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно ч.1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява №56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Тобто у даній ситуації слід керуватися інтересами стягувача, оскільки останній вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна як держава робить усе, аби наблизити його до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення, як стадії реалізації права на справедливий суд у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» , як спеціальний нормативний акт, що регулює порядок здійснення виконавчого провадження.

Так, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» ).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно ч.1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно положень ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013 у справі №1-7/2013 виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Також у рішенні №2-р(ІІ)/2019 від 15.05.2019 у справі №3-368/2018(5259/18) Конституційний Суд України, взяв до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист та зазначив, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом. Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

20.10.2019 набрав чинності Закон України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» (далі - Закон №145-ІХ).

Відповідно до п.3 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №145-ІХ забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» , протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

До додатку 2 «Перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані» до Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» станом на 20.10.2019 включено АТ «Українська залізниця» .

Системний аналіз змісту даної норми разом з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону № 145-ІХ, свідчить про їх спрямування на необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур. Винятком із зазначеної заборони є стягнення на грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Тобто, вказаною нормою Закону №145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Такої позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 18.08.2020 у справі №911/5057/15, 14.08.2020 у справі №910/7187/19, 15.09.2020 у справі №910/5702/19.

Крим того, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/12809/19 визнав помилковим посилання скаржника на те, що передбачена пунктом 3 Розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону №145-ІХ можливість проводити виконавчі дії стосується лише стягнення тих грошових коштів і товарів, які були передані у заставу за кредитними договорами, оскільки положення щодо заборони вчинення виконавчих дій, передбаченої вказаною нормою, слід застосовувати таким чином, що така заборона не поширюється на стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також окремо на стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, які були ними укладені.

Аналогічні висновки щодо застосування пункту 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 145-ІХ викладені в ухвалах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №910/13346/18, від 29.04.2020 у справі №910/6948/19, у яких Суд визнав очевидними і такими, що не викликають розумних сумнівів висновки судів про можливість вчинення виконавчих дій щодо АТ "Укрзалізниця" стосовно стягнення грошових коштів.

Щодо посилань органу примусового виконання рішень та заявника апеляційної скарги на положення п. 5-1 Розділу 3 "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» , якими передбачено, що до проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству як правонаступнику прав і обов`язків зазначених підприємств встановлено мораторій на звернення стягнення на активи Товариства за зобов`язаннями таких підприємств, колегія суддів зазначає таке.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 27.07.2020 у даній справі замінено сторону виконавчого провадження №55480058 по виконанню наказу господарського суду Донецької області від 11.12.2017 у справі №908/1915/17, а саме: боржника - ДП "Донецька залізниця" його правонаступником - АТ "Українська залізниця".

При цьому, судом було встановлено, що датою виникнення універсального правонаступництва АТ "Укрзалізниця" щодо підприємств залізничної галузі, які припиняються шляхом злиття, слід вважати дату його державної реєстрації - 21.10.2015, з якої воно є правонаступником ДП "Донецька залізниця", а положення Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» фактично передбачають перехід майна (прав та обов`язків) підприємств залізничного транспорту, розміщених на території проведення антитерористичної операції, до АТ "Укрзалізниця".

Отже, відповідачем (боржником) у даній справі є АТ "Українська залізниця" та відповідні зобов`язання ДП "Донецька залізниця", які були предметом спору у цій справі, наразі є зобов`язаннями АТ "Українська залізниця" як правонаступника ДП "Донецька залізниця".

Необхідно звернути увагу, що під час розгляду справи в суді першої інстанції матеріалами справи не було беззаперечно доведено, що все майно ДП "Донецька залізниця", на яке може бути звернуто примусове стягнення, знаходиться на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. А тому, доводи щодо можливості розповсюдження мораторію, передбаченого п. 5-1 Розділу 3 "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» , на зобов`язання, що були предметом спору у даній справі, так само беззаперечно не обґрунтовані заявником.

Слід також зазначити, що розділ 3 "Перехідні та прикінцеві положення" цього Закону, доповнений пунктами 5-1 та 5-2 згідно із Законом № 1787-VIII від 20.12.2016 та викладений в редакції із змінами, внесеними згідно із Законом №2604-VIII від 18.10.2018.

При цьому, Закон №2604-VIII від 18.10.2018 набрав чинності 12.01.2019, проте Закон №145-ІХ набрав чинності 20.10.2019, тобто пізніше.

З огляду на системний аналіз змісту пункту 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 145-ІХ Верховний Суд у постанові від 20.11.2020 у справі №910/12809/19 висловив правову позицію, відповідно до якої законодавець, забороняючи вчиняти виконавчі дії, за винятком стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, врахував також інші заборони та мораторії на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановлені на момент прийняття Закону № 145-ІХ.

Колегія суддів наголошує, що ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає обов`язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

Окрему увагу необхідно приділити тим обставинам, що особливий порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи встановлено статтею 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» , згідно частини 1 якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження» , з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Так, відповідно до ч. 2 та 3 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі, якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Суд зазначає, що обставини, передбачені частинами 2 та 3 статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» , є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відтак, лише по факту спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто після закінчення цього строку, рішення суду повинно виконуватися відповідно до положень ч. 2 та 3 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» .

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №905/3773/14-908/5138/14, від 12.08.2019 у справі №905/2986/16.

Таким чином, навіть за умов розповсюдження мораторію, передбаченого п. 5-1 Розділу 3 "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» на зобов`язання, що були предметом спору у даній справі, вказане не звільняє державного виконавця від необхідності вчинення дій (застосування механізмів), передбачених статтею 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» .

Потрібно зазначити, що навіть якщо взяти до уваги тлумачення боржником вказаних положень Законів «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» та «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» щодо запровадження мораторію як таких, що мають наслідком зупинення виконавчого провадження відповідно до п.11 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» , то матеріали справи не містять відомостей про вчинення таких дій. При цьому, з боку АТ «Українська залізниця» не надано доказів оскарження дій (бездіяльності) виконавця щодо незупинення виконавчого провадження, якщо боржник вважав таку бездіяльність неправомірною. А тому, у державного виконавця були відсутні підстави не вчиняти виконавчі дії за виконавчим документом.

Відповідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів звертає увагу, що чинне законодавство, зокрема, Закон України «Про виконавче провадження» встановлює певний порядок вчинення виконавчих дій та не надає державному виконавцю права вільного розсуду визначати «доцільно» чи «недоцільно» вживати їх взагалі. А тому, він зобов`язаний вчиняти всіх необхідних заходів для повного та своєчасного виконання рішення суду відповідно до закону, а не крізь призму суб`єктивного сприйняття «доцільності» вирішувати питання: чи здійснювати виконання за виконавчим документом, чи ні.

Статтею 343 ГПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

З урахуванням змісту вказаної норми, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду про задоволення скарги і державного виконавця Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) усунути порушення (поновити порушене право заявника), шляхом вжиття всіх необхідних заходів для фактичного повного виконання рішення господарського суду Донецької області у справі №908/1915/17 у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» .

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2021 у справі №905/2999/17.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали - без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 254, 269, 271 п.1 ч.1 ст.ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Донецької області від 10.11.2021 у справі №908/1915/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку, передбаченому статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 25.01.2022.

Головуючий суддя П.В. Тихий

Суддя О.І. Терещенко

Суддя І.А. Шутенко