Постанова

від 26.01.2022 по справі 296/2154/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/2154/21 Головуючий у 1-й інст. Рожкова О. С.

Категорія 44 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Галацевич О.М.,

суддів: Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю.,

з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №296/2154/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про стягнення моральної шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,

на рішення Корольовського районного суду м. Житомира, ухвалене 20 вересня 2021 року суддею Рожковою О.С. у м. Житомирі, повний текст рішення складено 20 вересня 2021 року,

в с т а н о в и в :

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - Управління), у якому просив стягнути з відповідача на його користь 1500000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Обґрунтовував вимоги тим, що постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 0640/3758/18 визнано протиправною відмову Управління, оформлену листом від 24 травня 2018 року, у наданні йому ( ОСОБА_1 ) дозволу на виготовлення проекту землеустрою з послідуючою передачею в оренду земельної ділянки за кадастровим номером 1820885800:04:000:0055, яка розташована на території Бердичівського району Житомирської області, для сінокосіння терміном на 49 років.

Такі дії, протиправність яких встановлена судовим рішенням, спричинили йому моральну шкоду, яка виразилася у душевних стражданнях, адже відповідач зобов`язаний був діяти у відповідності з вимогами законодавства. Розгляд його заяви з недотриманням положень законодавства похитнув його віру в державні органи та саму державу. Він змушений був виділяти тривалий час для звернення до юристів та судових органів з метою усунення незаконних перешкод, які чинились працівниками Управління. У зв`язку з цим він був позбавлений можливості своєчасно та у повній мірі вирішувати свої побутові проблеми й задовольняти людські потреби. Перенесений у зв`язку з неправомірними діями відповідача сильний психологічний стрес, постійне напруження під час судового врегулювання спору призвели до погіршення стосунків з односельчанами, негативно вплинули на його психологічний стан й відносини у сім`ї.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 20 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі (а.с.32-35) ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.

На його думку, суд першої інстанції не врахував, що протиправність і винність діяння Управління доведені судовим рішенням і ця обставина доказуванню не підлягає. Тому, встановивши протиправність діяння заподіювача моральної шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювача, вини останнього в її заподіянні, суд першої інстанції дійшов незаконного висновку про відсутність всіх складових для відшкодування моральної шкоди. Така позиція суду протирічить ст.ст.23 та 1167 ЦК України та не відповідає судовій практиці у спірних правовідносинах.

Також вважає, що суд при розгляді справи не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у п.49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі №296/3521/16-ц про те, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Окрім того, у апеляційній скарзі просив постановити окрему ухвалу в порядку ст. 262 ЦПК України та направити її за підслідністю.

У відзивах представники Управління Горкуша М.А. та Федосюк В.О. просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на її безпідставність. Зазначили, що сама лише наявність судового рішення про визнання протиправною відмови (бездіяльності), не може бути підставою для задоволення позову, оскільки даним рішенням не встановлюється безумовна доведеність усіх обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності заподіяння моральної шкоди. Окрім того, позивач не надав жодного доказу заподіяння йому чи членам його сім`ї душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідача. Надання дозволу на розробку не тотожне негайному набуттю права власності чи користуванню земельною ділянкою. Тому, на їх думку, права ОСОБА_1 жодним чином не були порушені, оскільки дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням без якого останній не міг реалізувати своє право, а, отже, обґрунтування спричинення моральної шкоди є безпідставним.

У своїх доводах послалися на постанови Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17, від 28 липня 2021 року у справі №296/701/20, від 06 вересня 2021 року у справі №296/3139/20, від 30 вересня 2021 року у справі №296/3243/20 та постанову Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року у справі №821/445/16.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи сторони та інші учасники (а.с.52, 54-55, 57, 63) в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів, визначені ст.1173 ЦК України.

Як роз`яснено у пунктах 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Змістом статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною дією чи бездіяльністю і негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 0640/3758/18 визнано протиправною відмову Управління, оформлену листом від 24 травня 2018 року, у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою з послідуючою передачею в оренду земельної ділянки за кадастровим номером 1820885800:04:000:0055, яка розташована на території Бердичівського району Житомирської області, для сінокосіння терміном на 49 років. Зобов`язано відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03 травня 2018 року та надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою (а.с.5-6).

Обґрунтовуючи позов про відшкодування моральної шкоди в сумі 1500000 грн, позивач посилався на встановлення адміністративним судом протиправності дій відповідача та завдання йому такими діями моральних страждань.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не довів факт заподіяння йому відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Такий висновок є правильним, оскільки розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, застосував норми матеріального права, повно та всебічно з`ясував обставини справи, дослідив докази і надав їм належну оцінку.

Доводи ОСОБА_1 про обґрунтованість його вимог про відшкодування моральної шкоди з огляду на наявність судового рішення про встановлену протиправність діяння та вину відповідача у порушенні його прав, є безпідставними, оскільки рішенням у адміністративній справі не встановлювалась безумовна доведеність усіх обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності заподіяння моральної шкоди, а саме: факт заподіяння відповідачем позивачу моральних чи фізичних страждань, втрат у зв`язку з цим, немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним рішенням заподіювача, а також обґрунтованості розміру заподіяної шкоди.

У даній справі позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів того, що внаслідок протиправних дій відповідача, які виразилися у відмові у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для нього настали такі негативні наслідки, внаслідок яких він морально страждав і на відновлення свого психологічного та фізичного стану він вимушений був спрямовувати додаткові зусилля та нести додаткові витрати майнового характеру.

Тому, одна лише наявність судового рішення про визнання дій (бездіяльності) Управління протиправними не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди позивачеві, оскільки позивачем не доведено всіх складових цивільно-правової відповідальності, а саме настання негативних наслідків у вигляді такої шкоди.

Подібні висновки містяться зокрема, в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №243/5118/19 (провадження №61-213св20), від 12 квітня 2019 року у справі №686/10651/18 (провадження №61-305св19), від 25 листопада 2019 року у справі №686/22462/18 (провадження №17648св19), від 31 липня 2019 року у справі №686/22133/18 (провадження №10591св19), від 28 липня 2021 року у справі №296/701/20 (провадження №61-9528св21), від 06 вересня 2021 року у справі №296/3139/20 (провадження №61-1086св21), від 30 вересня 2021 року у справі №296/3243/20 (провадження №61-1088св21).

При цьому, звернення ОСОБА_1 до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом свідчить про реалізацію ним передбаченого КАС України права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, і не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди у даній цивільній справі.

Також, відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення від 25.10.1993 у справі Гольм проти Швеції , від 29.11.1996 у справі Саундерс проти Сполученого Королівства , від 25.07.2001 у справі Перна проти Італії , від 13.07.2006 у справі Сілін проти України визнання порушення прав особи неправомірними діями інших осіб само по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за моральну шкоду спричинену такими діями.

Рішення суду першої інстанції не суперечить п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 296/3521/16-ц, а тому доводи апеляційної скарги у цій частині на правильність висновків суду щодо відсутності доказів спричинення позивачу моральної шкоди не впливають.

Окрім того, не підлягає задоволенню клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали, оскільки відповідно до ст. 262 ЦПК України не встановлено процесуального обов`язку суду постановляти окрему ухвалу, а постановлення такої є правом суду у разі встановлення судом підстав для окремої ухвали.

На переконання апеляційного суду, позивач у заявленому клопотанні не навів достатніх підстав та аргументів для постановлення окремої ухвали.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстав для його скасування не має.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 вересня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений 26 січня 2022 року.