Рішення

від 25.01.2022 по справі 495/8007/18

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/8007/18

№ провадження 2/495/390/2022

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

25 січня 2022 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого одноособово - судді Прийомової О.Ю.,

за участю секретаря - Іванченко А.С.

Справа № 495/8007/18,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровський Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи - Орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради, ОСОБА_5 про встановлення факту знаходження у фактичних шлюбних відносинах, визнання права власності на частину спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 03.09.2018 року звернулась до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради про встановлення факту знаходження у фактичних шлюбних відносинах, визнання права власності на частину спільного майна подружжя, уточнивши та збільшивши свої позовні вимоги остаточно просить суд: встановити факт проживання однією сім`єю /у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 разом з ОСОБА_7 у період з 2000 року по день реєстрації між ними шлюбу, тобто по 24.05.2014 року; визнати за ОСОБА_1 1/2 частку прав засновника МПП Еверест ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля ТOYOTA HI-ACE, 1998 року випуску, д.н. НОМЕР_1 ; автомобіля ТOYOTA HI-ACE, 2004 року випуску, д.н. НОМЕР_2 ; автомобіля LAND CRUISER 200, 2013 року випуску, д.н. НОМЕР_3 , а також визнати право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину дачного будинку АДРЕСА_2 , а також просила суд стягнути з відповідачів судові витрати.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 2000 року вступила у фактичні шлюбні відносини з ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дитина - син ОСОБА_3 .

Вказує, що за час фактичних шлюбних відносин у неї з ОСОБА_7 склався спільний побут та господарство, вони почали проживати разом, разом виховували їх спільну дитину.

Зазначає, що в період фактичних шлюбних відносин вона працювала: з 2000 року по жовтень 2008 року на посаді менеджера КП Винконцерн ; з 01.11.2008 року по 30.09.2012 року на посаді комерційного директора Малого приватного підприємства Єверест .

24.05.2014 року вона з ОСОБА_7 зареєстрували шлюб.

Між тим, позивач вказує, що її чоловік був засновником Малого підприємства Єверест .

Зазначає, що з 2000 року і до дня звернення до суду з цим позовом вона з своїм чоловіком працювала над розвитком підприємства, збільшенням майна підприємства, клієнтської бази, наладженням роботи підприємства тощо.

Більше того, з 01.11.2008 року до 30.08.2012 рік вона була директором МПП Еверест .

Відповідно, усі питання поточної роботи підприємства у вказаний період нею вирішувалось як директором підприємства, а після того, як в 2013 році її чоловік захворів / у нього було виявлено онкологічне захворювання/, він відсторонився від питань бізнесу, і вона самостійно займалась їх сімейним бізнесом.

Отже, не дивлячись на те, що МПП Єверест був заснований ОСОБА_7 самостійно, завдяки їх спільним зусиллям підприємство функціонувало та розвивалося.

Окрім того, завдяки спільним зусиллям та спільному доходу ОСОБА_1 та ОСОБА_7 було набуто у приватну власність кафе ІНФОРМАЦІЯ_2 та земельну ділянку, що знаходиться по АДРЕСА_3 .

Вказує, що її чоловік володів правами засновника підприємства.

Таким чином, з урахуванням того, що на день заснування МПП Еверест засновником могла бути лише одна особа, а станом на теперішній час, до складу засновників підприємства можуть входити двоє і більше осіб, а вона як дружина ОСОБА_7 з 2000 року і до сьогодні бере активну участь у розвитку підприємства, самостійно наразі займається організацією роботи підприємства, вважає, що має право на визнання за нею 1/2 прав засновників МПП Еверест .

Крім того, у 2006 році вони з чоловіком за спільні кошти придбали авто ТOYOTA HI-ACE, 1998 року випуску, д.н. НОМЕР_1 , а у 2010 році автомобіль ТOYOTA HI-ACE, 2004 року випуску, д.н. НОМЕР_2 .

Вказані транспортні засоби використовували для здійснення перевезень будівельних матеріалів, меблів, побутової техніки тощо, для їх спільного ресторану та готелю.

Також, після народження сина, вони з чоловіком вирішили поліпшити їх побутові умови та у 2005 році ними була придбана квартира АДРЕСА_1 .

У період проведення ремонту у вищевказаній квартирі та після його завершення тривалий час проживали у її батьків за адресою: АДРЕСА_4 .

Отримуючи спільний доход від підприємницької діяльності, вони з чоловіком розпочали будівництво дачного будинку на належній чоловікові земельній ділянці в АДРЕСА_2.

У 2013 році було завершено будівництво будинку в дачному кооперативі Комунстрой-1 та видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22.01.2013 року.

Крім того, вже у період зареєстрованого шлюбу було придбано автомобіль LAND CRUISER 200,2013 року випуску, д.н. НОМЕР_3 .

Позивач звертає особливу увагу суду на мету придбання спірного майна: квартира купувалася для спільного проживання родини, легкові авто придбавалися для задоволення потреб родини в пересуванні.

За час фактичних шлюбних відносин вона отримуючи дохід, брала участь у придбанні спірного майна, його утриманні тощо.

Отже, вважає, що існують загальні та конкретні підстави для віднесення спірного майна до спільної сумісної власності.

З урахуванням усього вищенаведеного, вона і звернулась до суду з даним позовом.

Не погодившись з наведеними ствердженнями, від відповідача до суду надійшов письмовий відзив від 09.11.2018 року, у якому вказує, що матеріали справи не містять взагалі жодних доказів в розумінні чинного процесуального законодавства, які б підтверджували позицію позивача та відповідали б вимогам ст. 74 СК України.

Відповідач вважає, що намагання позивача встановити факт шлюбних відносин з його батьком - ОСОБА_7 в період з 2000 року по момент реєстрації шлюбу - 24.05.2014 року обумовлено лише прагненням позивача визнати право власності на майно, яке їй взагалі не належить та у створенні чи у купівлі якого остання ніякої участі не приймала.

Крім того, зауважує, що сама позивач плутається у показах факту початку ведення спільного господарства, бізнесом.

Зауважує, що з 1996 року ОСОБА_1 підтримував фактичні шлюбні стосунки із ОСОБА_9 , від стосунків з якою народився відповідач ОСОБА_3 .

Тісні стосунки з нею підтримував до 2014 року, коли їх сину виповнилось 18 років. Щодо майнових вимог позивачки вказав, що МПП Еверест зареєстровано ОСОБА_7 17.12.1992 року /значно раніше посилань позивача про перебування нею з ОСОБА_7 у фактичних шлюбних відносинах/.

30.08.2001 року МПП Еверест набуто у власність кафе ІНФОРМАЦІЯ_2 / АДРЕСА_3 ./

Державна реєстрація вказаного підприємств відбулась у 2005 році.

Відповідач наполягає, що не можна вважати позивача власником половини майна чи половини внеску /прав засновника/ придбаного /внесеного до 01.01.2004 року до статутного капіталу МПП Еверест , на підставі ч.1 ст. 17 ЗУ Про власність без установлення факту створення/придбання/ позивачем цього майна чи внеску внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін.

В матеріалах справи не міститься жодних доказів, що грошові кошти, на які зазначає позивач ми з чоловіком вирішили поліпшити побутові умови та у 2005 році нами була придбана квартира є їх спільним сімейним бюджетом, який використовувався на облаштування спільного побуту, придбання спільного майна.

Таким чином, відповідач наголошує, що вирішуючи даний спір, суд повинен дати оцінку зібраним і дослідженим доказам щодо джерела походження спільних коштів на придбання спірного нерухомого та рухомого майна, взяти до уваги докази наявності у позивача достатніх коштів для придбання спірного будинку, автомобілів та іншого рухомого майна за рахунок коштів, порівняно високого рівня заробітної плати, грошових заощаджень, які збереглися на банківських рахунках позивача, доказів щодо одержання позивачем доходів від відчуження належного їй нерухомого або рухомого майна, тощо.

Також, 15.01.2019 року до суду надійшов письмовий відзив відповідача ОСОБА_4 , у якому остання зауважила, що є матір`ю померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 та бабусею ОСОБА_3 , також відповідача по справі.

Вказує, що саме шлюб є підставою для виникнення між жінкою та чоловіком прав та обов`язків подружжя.

У КпШС взагалі відсутнє поняття фактичні шлюбні відносини , а отже до моменту набрання чинності СК України вважає що відсутні підстави визнавати шлюбні відносини фактичними.

Зауважила, що у період з 1996 року по 2006 рік ОСОБА_7 підтримував фактичні шлюбні стосунки із ОСОБА_9 , від стосунків з якою у лютому 1996 року народився ОСОБА_3 .

Тісні стосунки із ОСОБА_9 померлий ОСОБА_7 підтримував до 2014 року, до моменту, коли їх сину виповнилось 18 років.

Звертає увагу суду, що ОСОБА_9 по 2006 рік включно перебувала на посаді комерційного директора МПП Еверест .

Тому незрозуміло як та у який спосіб позивач мала змогу допомагати покійному ОСОБА_7 у його справах, що стосувались вказаного підприємства з 2000 року по 2006 рік.

Більш того, створення МПП Еверест відбулося ще 17.12.1992 року за рахунок коштів ОСОБА_7 , які були запозичені ним у його батьків.

Тобто створення МПП Еверест відбулось раніше 2000 року, визнання фактичних шлюбних відносин з якого вимагає позивач.

Позивач не перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_7 до 24.05.2014 року, та не доводить жодними належними і допустимим доказами, що спірне майно у вигляді вкладу у товариство у розмірі 100 000 грн, кафе ІНФОРМАЦІЯ_2 та земельна ділянка під ним було придбано внаслідок об`єднання їх спільних або особистих доходів, отриманих спільною працею.

Щодо вимог позивача, пов`язаних із автотранспортними засобами та іншим майном, то вказує, що позивач, окрім як показами свідків, які до речі всі є друзями позивача, жодним чином не обґрунтовує свою позицію щодо майна ОСОБА_7 .

Більш того, вважає, що в даному конкретному випадку має місце юридична зацікавленість зазначених осіб, як свідків, дехто з яких є нібито кредитором позивача/ за юридичної конструкції підставних осіб звернути стягнення на майно/.

Окремо зауважує, що важливим моментом доказування у цій категорії справ є наявність спільних витрат та спільне управління майном.

Дані обставини можуть бути доведені при подачі до суду доказів про придбання певних речей на кошти одного з подружжя, про наявність кредитного договору, про сплату комунальних послуг із зазначенням платника та наявності довіреності на управління майном одного з подружжя. Таким чином, відповідач вважає, що доводи позивача спростовані доводами, викладеними у цьому відзиві, а обставини викладені у первісному позові - не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

У поясненнях третьої особи від 07.11.2018 року, ОСОБА_5 підтвердила факт спільного проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_1 однією сім`єю з 2000 року, факт ведення ними спільного господарства та зайняття господарською діяльністю.

Також вказувала, що дружина ОСОБА_7 - ОСОБА_1 дійсно зробила багато поліпшень МПП Еверест , які призвели до того, що дохід підприємства значно збільшився.

Тож, третя особа просить суд: винести рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

У своїх відповідях на відзиви відповідачів від 01.02.2019 року та від 05.03.2019 року, позивач наполягала, що факт ведення нею у період з 2000 року до реєстрації шлюбу спільного побуту, господарства, проведення спільного відпочинку, створення сім`ї без реєстрації шлюбу підтверджується показами свідків та фотокартками, привітальними листівками та медичними виписками, конвертом.

Проживання ОСОБА_7 за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 , у період фактичних шлюбних відносин підтверджує медичними виписками та конвертом.

Крім того, вказує, що відповідачі не звернули уваги, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_7 народилась спільна дитина - син ОСОБА_3 , що безумовно свідчить про створення сім`ї /без реєстрації шлюбу/ між ними.

З 01.11.2008 року до 30.08.2012 року ОСОБА_1 перебувала на посаді директора МПП Еверест , тож відповідно усі питання поточної роботи підприємства у вказаний період вирішувала як директор, а після того як 2013 році захворів її чоловік, ОСОБА_1 самостійно продовжувала займатись сімейним бізнесом.

Більш того, відповідачами не додано до відзиву жодного доказу, яким було б підтверджено ствердження про перебування ОСОБА_7 у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_9 .

Тож, саме завдяки спільним зусиллям ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було збільшено статутний капітал підприємства та набуто у власність кафе ІНФОРМАЦІЯ_2 та розташовану під ним земельну ділянку.

Необхідно відзначити, що квартиру та два автотранспортні засоби ТOYOTA HI-ACE, 1998 року випуску, д.н. НОМЕР_1 , та автомобіль ТOYOTA HI-ACE, 2004 року випуску, д.н. НОМЕР_2 було придбано у період спільного ведення сімейного бізнесу, в якому безпосередньо участь приймала позивач.

Окрім того, в цей період сім`єю Головчанських було збудовано дачу.

Автомобіль LAND CRUISER 200,2013 року випуску, д.н. НОМЕР_3 було придбано в період, коли шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було зареєстровано, а тому доводи відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо відсутності доказів участі ОСОБА_1 у придбані даного майна є безпідставними.

Згідно письмових заперечень відповідача ОСОБА_4 від 05.03.2019 року, вона зауважує, що надані позивачем фотографії не можуть доводити шлюбні відносини, а лише свідчать про те, що вони знаходились у певному місці в різний час.

При цьому встановити час, коли було зроблено зазначені знімки не вбачається за можливе.

Самі лише фотографії свідчать про дружні відносини між сторонами, а тому не можуть бути використані як доказ у справі.

Привітальні листи та медична виписка жодним чином не можуть доводити ані факту спільного проживання, ані відомостей стосовно реєстрації чи місця постійного проживання ОСОБА_7 .

Крім того, відповідач спростовує створення ОСОБА_7 сім`ї з ОСОБА_1 внаслідок народження сина, тим що у нього від попередніх відносин був син, але це не доводить створення ними сім`ї.

Більш того, зауважила, що матеріали справи не містять ні штатного розпису МПП Еверест , ані статутних відомостей щодо повноважень особи, яка обіймає посаду комерційного директора, її права підпису фінансових документів, участі у підприємницькій діяльності, відомостей про заробітну плату тощо.

Таким чином, не зрозуміло які саме питання поточної роботи вирішувались директором ОСОБА_1 .

Тож, позивачем не надано документальних доказів, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання своїх особистих коштів або спільних коштів їх сім`ї на спільні цілі, наявність спільного бюджету тощо, а тому немає правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Рух справи у суді

04.09.2018 року Ухвалою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського О.О. було відкрито загальне позовне провадження у справі .

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24.09.2018 року, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_6 .

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07.11.2018 року, клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_11 , який діє на підставі довіреності, про витребування доказів - задоволено. Витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області довідку щодо надходження відрахувань до Пенсійного Фонду України від ОСОБА_1 за період з 1 січня 2000 року по 24 травня 2014 року. Витребувано від Головного управління ДФС в Одеській області довідку щодо розміру отриманих доходів ОСОБА_1 , які обліковуються в ДФС, за період з 1 січня 2000 року по 24 травня 2014 року. Витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області довідку щодо надходження відрахувань до Пенсійного Фонду України від ОСОБА_7 за період з 1 січня 2000 року по 24 травня 2014 року. Витребувано від Головного управління ДФС в Одеській області довідку щодо розміру отриманих доходів ОСОБА_7 , які обліковуються в ДФС, за період з 1 січня 2000 року по 24 травня 2014 року.

10.12.2018 року судом постановлено ухвалу про про прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом, об`єднання вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом.

16.04.2019 року Білгород - Дністровським міськрайонним судом Одеської області було постановлено ухвалу про виклик свідків.

Того ж дня, ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

На підстав протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями та згідно Розпорядження № 668 від 20.09.2019 року Про призначення повторного автоматичного розподілу у зв`язку з відстороненням судді від здійснення правосуддя , ухвалою від 25.09.2019 року, справа надійшла до провадження судді Прийомової О.Ю. Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26.06.2020 року, залишено зустрічну позовну заяву без розгляду та відкладено розгляд справи.

Наступними ухвалами від 09.12.2020 року, 04.02.2021 року, 24.03.2021 року, 13.05.2021 року підготовчий розгляд справи неодноразово відкладався.

03.08.2021 року Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по сутті.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

В судове засідання представник позивача надав заяву, відповідно до якої позовні вимоги підтримав, просили їх задовольнити з підстав, наведених у позові, розглядати справу за його відсутність.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причину неявки суду не повідомили, матеріали справи містять їх відзив на позовні вимоги позивача.

Треті особи в судове засідання не з`явились, від представника органу опіки та піклування в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи у відсутність за наявними матеріалами справи, з урахуванням інтересів дитини.

Суд розглядає справу за відсутність сторін, відповідно наданих заяв, відзивів на позовні вимоги, за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Фактичні обставини, встановлені судом

Вивчивши матеріали справи, ретельно дослідивши докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що дійсно з 24.05.2014 року ОСОБА_1 /дошлюбне прізвище ОСОБА_1 / та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, наявної в матеріалах справи. /т.1 л.с.9/.

Між тим, ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_7 народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . / т.1 л.с.10 /.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.12.1992 року було створене Мале приватне підприємство Єверест , юридична адреса: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Ізмаїльська, 41-В.

Єдиним керівником та його засновником був ОСОБА_7 , що підтверджується Випискою з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. /т.1 л.с.49/

Згідно державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯА № 852757, виданого 10.10.2005 року, МПП Еверест належала земельна ділянка площею 0,0448 га по АДРЕСА_3 . /т.1 л.с.13/.

Крім того, на підставі Свідоцтва про право власності від 30.08.2001 року, МПП Єверест в цілому належало кафе ІНФОРМАЦІЯ_2 по АДРЕСА_3 . /т.1 л.с.11/.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_7 згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 , 06.10.2006 року став власником автотранспортного засобу ТOYOTA HI-ACE, 1998 року випуску, д.н. НОМЕР_1 . /т.1 л.с.8/.

Також, 05.11.2010 року ОСОБА_7 зареєстрував своє право власності на автомобіль ТOYOTA HI-ACE, 2004 року випуску, д.н. НОМЕР_2 , що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 . /т.1 л.с.6/

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 , ОСОБА_7 10.04.2015 року набув у власність автомобіль LAND CRUISER 200,2013 року випуску, д.н. НОМЕР_3 . /т.1 л.с.7/.

У відповідності до договору купівлі-продажу квартири, 20.09.2005 року ОСОБА_7 купив у ОСОБА_13 квартиру під АДРЕСА_1 . /т.1 л.с. 19/.

Своє право власності на вищезазначену квартиру ОСОБА_7 зареєстрував у встановленому законом порядку, що підтверджується копією Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно. /т.1 л.с.21/.

Крім того, згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22.01.2013 року та Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним № 94870 від 22.01.2013 року, ОСОБА_7 був власником дачного будинку АДРЕСА_2 /. /т.1 л.с.17,18/.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер.

Позивач у своєму позові вказує, що до моменту реєстрації шлюбу з ОСОБА_7 , вона з 2000 року перебувала з ним у фактичних шлюбних відносинах.

Даний факт підтверджують свідки: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ..

Так, зокрема ОСОБА_14 заявив, що він є другом ОСОБА_19 з 1991 року. Знає, що ОСОБА_7 перебував у стосунках з ОСОБА_20 до моменту реєстрації їх шлюбу, з 2000 року.

ОСОБА_21 в свою чергу пояснила, що знайома з ОСОБА_7 з 2001 року, тобто їх батьки спілкувалися.

Вона працювала у нього з 2009-2014 року. Свідчить, що до народження їх сина ОСОБА_3 вони проживали разом, вели спільний бізнес.

ОСОБА_16 пояснила, що є другом родини Головчанських. Знає,що ОСОБА_7 проживав з ОСОБА_22 з 2000 року. Вони досить тривалий час мешкали за адресою батьків ОСОБА_1 по АДРЕСА_5 .

ОСОБА_17 вказувала, що вона була знайома з ОСОБА_7 з 1999 року, вони сусіди.

З ОСОБА_1 познайомилась десь в кінці 2000-напочатку 2001 року.

Знає, що він проживав з попередньою жінкою десь з 1996 по 2000 рр.

Матеріали справи містять також заяви батьків позивача, надані в порядку ст. 95 ЦПК України, посвідчені приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Базан Т.П., у яких вказується, що з 2000 року їх донька ОСОБА_1 та ОСОБА_7 почали проживати разом як одна сім`я, вести спільний побут, займатися спільною господарською діяльністю.

Стверджують, що вони проживали по АДРЕСА_4 , в житловому будинку, належному на праві власності ОСОБА_25 , батькові позивача.

У 2004 році народився їх онук.

Сім`я ОСОБА_7 не виявила бажання проживати окремо, тому вони продовжили проживати у батьків позивача.

У 2014 ОСОБА_7 запропонував їх доньці одружитися, після весілля діти продовжували жити з батьками./т.1 л.с.116-117/.

Також, в судовому засіданні були заслухані свідки ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 та ОСОБА_30 , які підтвердили факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 разом однією сім`єю з 2000 року за адресою: АДРЕСА_4 , а також перебування їх у фактичних шлюбних відносинах з 2000 року по 2014 року, моменту реєстрації їх шлюбу.

Зазначали, що вони не тільки жили разом, але й вели спільний побут, займались господарською діяльністю та їх сімейним бізнесом.

У зв`язку із наявністю між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 фактичних шлюбних відносин з 2000 року по 2014 рр, тобто до дня реєстрації шлюбу, позивач наполягає, що приймала участь у спільному побуті, вела з чоловіком спільне господарство.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що згідно запису в її трудовій книжці, вона з 2000 року по 2008 рр. працювала на ТОВ Винконцерн , з 01.11.2008 по 30.09.2012 рр. займала посаду комерційного директора МПП Еверест ./т.1 л.с.16/.

Задля повного та всебічного розгляду справи, судом на підставі ухвали від 07.11.2018 року було витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області довідку щодо надходження відрахувань до Пенсійного Фонду України від ОСОБА_7 та ОСОБА_1 за період з 1 січня 2000 року по 24 травня 2014 року.

Згідно листа № 20379/95 від 04.12.2018 року з ГУ ПФУ в Одеській області повідомлено, що за інформацією з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про застраховану особу ОСОБА_1 та ОСОБА_7 міститься інформація за період з 01.01.2000 року по 30.09.2012 рр., за який за них, як за найманих працівників звітували страхувальники.

Також повідомлено, що дані в Реєстрі про вищевказаних осіб за інші запитані періоди, відсутні.

Між тим, надано Додаток до даного листа про Дані застрахованих осіб, зокрема стосовно ОСОБА_1 вбачається, що вона працювала у 2000 році, та за неї, як з найманого працівника, з липня 2000 року по вересень 2012 року звітували страхувальники /т.1 л.с.226-231/

Нормативне обґрунтування

Статтею 5 ЦК України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Згідно із пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України, при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року/ СК України був прийнятий 10 січня 2002 р., а набрання ним чинності у ч. 1 Прикінцевих положень Кодексу було пов`язано з набранням чинності ЦК України.

Прикінцеві та перехідні положення ЦК України цією датою визначили 1 січня 2004 р./.

До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності.

Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Таким чином, до спірних правовідносини слід застосовувати положення Кодексу про шлюб та сім`ю України та Закону України Про власність .

Відповідно до статті 13 КпШС України, права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану.

Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.

У статті 44 КпШС України вказано, що шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Кодекс про шлюб та сім`ю не передбачав інституту цивільного шлюбу.

Чинним на час виникнення спірних правовідносин КпШС України не передбачалося можливості набуття у спільну власність майна жінкою та чоловіком, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, а виникнення такого права стало можливим з 1 січня 2004 року, коли набрав чинності Сімейний кодекс України.

За таких обставин, суд не має правових підстав для встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 з 2000 року, як того просить позивач, оскільки нормами діючого на той час КпШС України, який не має зворотної дії у часі, не визначено такого поняття як інститут цивільного шлюбу.

Такий факт, за наявності для того достатніх підстав та правового обґрунтування може бути встановлено з 01 січня 2004 року, тобто з дня набрання чинності Сімейним Кодексом України, оскільки статтею 74 цього Кодексу визначається право спільної сумісної власності на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.

Згідно із частиною першою статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно із пунктом 1 статті 17 Закону України Про власність .

Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

Згідно із статтею 17 Закону України Про власність , який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство.

Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках.

Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Частиною другою ст. 112 ЦК України, (1963 року) визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.

Отже, розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України Про власність , статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, пункт 2 статті 17, стаття 18 Закону України Про власність ).

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку із цим судам під час вирішення спору щодо визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання цих осіб у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане ними внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини першої статті 17 Закону України Про власність вважається правильно застосованим.

Вказаний висновок узгоджуються з правовими висновками, викладеними в Постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року № 6-135цс13, від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 та у Постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 163/754/17, провадження № 61-14555св18.

Таким чином, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого до 01 січня 2004 року особами, які проживали однією сім`єю, але не перебували в зареєстрованому шлюбі, необхідно було встановити не лише обставини щодо спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно придбавалось сторонами внаслідок спільної праці.

Тобто сам факт спільного проживання сторін у справі не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожного зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна.

Якщо в придбання майна вкладені, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в цьому майні, відповідно до розміру внеску, є її власністю.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Відповідно до статті 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Відповідно до роз`яснень, викладених в листі Верховного Суду України від 01 січня 2012 року Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення до заяви про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу додаються документи та докази того, що між заявником та іншою особою мали місце фактичні шлюбні стосунки (свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо).

Також це можуть бути: свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки і чоловіка, які не перебувають у шлюбі між - собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 цього кодексу (ст. 74 ч.2 СК України).

Відповідно до вимог ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Разом з тим, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Відповідно до правового висновку, що міститься в Постанові Верховного Суду від 08.06.2016 року по справі № 6-2253цс15:

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім "ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 62 ГК України, підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (частина перша статті 113 цього ж Кодексу).

Частиною першою статті 63 ГК України передбачена класифікація підприємств за ознакою форми власності.

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 11.06.2019 року у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19) погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено.

Отже, приватне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.

Разом із цим за ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи.

У сенсі розуміння ч.1,3 ст. 55 ГК України, суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб`єктів малого підприємництва, у тому числі до суб`єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.

Суб`єктами малого підприємництва є, зокрема, юридичні особи - суб`єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Разом з тим, як окреслив Конституційний Суд у справі за Конституційним зверненням приватного підприємства „ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України від 19.09.2012 № 17-рп/2012:

В Україні залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу діють підприємства унітарні та корпоративні; унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства; унітарними є підприємства, засновані, зокрема, на приватній власності засновника (частини третя, четверта статті 63 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Матеріальну основу діяльності підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства; джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб`єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України (частини перша, друга статті 66 ГК України).

Вклад до статутного капіталу та виділене із спільної сумісної власності подружжя майно (кошти) передаються у власність приватного підприємства.

Відповідно до статті 191 ЦК України, підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності; до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом; підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю; підприємство або його частина можуть бути об`єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

Тобто зі змісту цієї статті вбачається, що стосовно підприємства як єдиного майнового комплексу або його частини можуть виникати цивільні права і обов`язки.

На думку Конституційного Суду України, приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності.

Тож, головне, що обумовлює права подружжя на майно ПП, це першоджерело формування його статутного капіталу, яким є спільні кошти подружжя.

Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За вимогами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінка аргументів сторін, висновки суду

Зважаючи на вищевикладене, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, врахувавши обставини справи, суд дійшов висновку, що факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року, а КпШС України не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу.

З огляду на викладене, можливість встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 за доведеності таких обставин може виникати лише з 2004 року.

Судом враховуються пояснення свідків, письмові докази: заяви, листівки-привітання, фотокартки про спільне проведення часу.

Безпосередньої значимості для доведеності факту спільного проживання має свідоцтво про народження сина, де зокрема ОСОБА_7 визнаний батьком в добровільному порядку їх спільного з ОСОБА_1 сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

За таких обставин, виходячи із роз`яснень, викладених в листі Верховного Суду України від 01 січня 2012 року Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення , суд вважає за можливе, виходячи з фактичних обставин справи, задовольнити вимоги позивача в частині встановлення факту знаходження у фактичних відносинах з 2004 року по 2014 року, до моменту офіційного укладення шлюбу.

Суд ставиться критично до стверджень відповідачів про перебування у фактичних шлюбних відносинах ОСОБА_7 з ОСОБА_9 з 1996 року по 2014 року, коли їх сину - відповідачу ОСОБА_3 виповнилось 18 років, адже вказані доводи ОСОБА_4 та ОСОБА_3 жодним чином не підтверджені.

Натомість спростовані доказовістю факту перебування у фактичних шлюбних відносинах до моменту офіційного реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 .

Разом з тим, щодо майнових вимог ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

Так, судом було встановлено, що МПП Еверест було створено єдиним засновником ОСОБА_7 ще 1992 року.

В той час, виходячи із пояснень осіб та усіх вислуханих учасників справи та свідків, позивач в той час ще не знала ОСОБА_7 , не перебувала з ним жодних відносинах, а тому не має право претендувати на 1/2 частку прав засновника.

В свою чергу, усе майно, що перебувало у власності МПП Еверест не має жодного відношення до другої сторони подружжя, адже майно відтоді належало ПП (на праві власності або господарського відання), а подружжя замість цього могло набути лише відповідне майнове право.

Це майнове право реалізується одним із подружжя/засновником шляхом участі в управлінні приватним підприємством.

У другого ж з подружжя цим правом є право вимоги виплати йому певних сум в разі поділу майна між подружжям/ чого позивачкою не заявлялось/.

До того ж, суперечливим є приймання спільної участі обох з подружжя ОСОБА_7 у набутті майна, яке перебувало у власності МПП Еверест , адже на той момент, наприклад при реєстрації права власності на кафе ІНФОРМАЦІЯ_2 - 2001 р., вони загалом не перебували навіть у фактичних шлюбних відносинах.

Між тим, виходячи із факту доведеності працевлаштування позивача з 2000 до 2008 року на ТОВ Винконцерн , а з 2008 року у МПП Еверест на посаді комерційного директора, та відрахування за неї, як за найманого працівника відповідних внесків до ПФУ, що вказує на сталій доходності такого працівника, суд приходить до висновку, що вона мала безумовну можливість своїми коштами приймати особисту участь у набутті спільного майна подружжя, зокрема автомобілів та нерухомого майна, адже вони були набуті період з 2005 року по 2015 рік.

Відповідачами жодним чином не було спростовано презумпцію спільної сумісної власності відповідного рухомого та нерухомого майна, адже обов`язок доведення факту розповсюдження правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт покладається на того, хто її спростовує.

Сумніви відповідачів щодо спроможності участі спільними коштами та спільною працею у набутті спільного майна подружжя, у зв`язку з відсутністю розпорядчих документів підприємства, зокрема статуту, посадової інструкції та відомостей про заробітну плату не впливають на обсяг наявних правовідносин, зокрема доказовості факту спільного проживання подружжя ОСОБА_7 ще до моменту офіційної реєстрації шлюбу, з 2004 року, та факту отримання сталого доходу ОСОБА_1 , та її безпосередньої ролі як комерційного директора на підприємстві, де засновником рахувався її чоловік.

Розподіл судових витрат

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи /ч.1 ст. 133 ЦПК України/.

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, у відповідності до ч.1 ст 141 ЦПК України вимоги щодо стягнення судового збору також підлягають задоволенню у розмірі 8704, 80 грн.

Керуючись ст. ст. 3, 60, 61, 69, 70, 71, 74 СК України, ст. ст. 365, 368 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76, 80, 81, 83, 263, 264, 265, 315, 354 ЦПК України , суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи - Орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради, ОСОБА_5 про встановлення факту знаходження у фактичних шлюбних відносинах, визнання права власності на частину спільного майна подружжя - задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім`єю /у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу/ ОСОБА_1 разом з ОСОБА_7 , в період з 2004 року по день реєстрації між ними шлюбу, тобто до 24.05.2014 року.

Визнати автомобіль ТOYOTA HI-ACE, 1998 року випуску, д.н. НОМЕР_1 ; автомобіль ТOYOTA HI-ACE, 2004 року випуску, д.н. НОМЕР_2 ; автомобіль LAND CRUISER 200, 2013 року випуску, д.н. НОМЕР_3 ; квартиру АДРЕСА_1 ; дачний будинок АДРЕСА_2 - спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .

Визнати за ОСОБА_1 , в порядку поділу об`єктів спільної сумісної власності - право власності на 1/2 частину автомобіля ТOYOTA HI-ACE, 1998 року випуску, д.н. НОМЕР_1 ; автомобіля ТOYOTA HI-ACE, 2004 року випуску, д.н. НОМЕР_2 ; автомобіля LAND CRUISER 200, 2013 року випуску, д.н. НОМЕР_3 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину дачного будинку АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 судовий збір на користь ОСОБА_1 у розмірі 8704, 80 грн.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , паспорт серії НОМЕР_8 , ІПН: НОМЕР_9 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , паспорт серії НОМЕР_10 , ІПН НОМЕР_11 , адреса реєстрації: АДРЕСА_7 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса місця проживання: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , паспорт серії НОМЕР_12 , ІПН НОМЕР_13 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_8 .

Третя особа: Орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради, адреса місця знаходження: вул. Михайлівська, 56, м. Білгород-Дністровський Одеської області.

Третя особа: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт НОМЕР_14 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_6 .

Повний текст рішення складений 25 січня 2022 року.

Суддя: