Рішення

від 21.01.2022 по справі 314/2021/21

ВІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 314/2021/21

Провадження № 2/314/138/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2022 року м.Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області в складі головуючий суддя Кононенко І.О., секретар судового засідання Билименко Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 314/2021/21 за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешкає АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешкає АДРЕСА_2 ) про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя,

встановив:

У травні місяці 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя. Позов мотивований тим, що позивачка з 2007 року проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю без укладення шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_3 в них народилася донька - ОСОБА_3 батьком якої є відповідач, ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 16.10.07. При цьому з 2007 року з ОСОБА_2 сторони жили з родичами, з 2009 року по 2010 рік та з 2010 року по 2018 рік жили разом за однією адресою, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Петро-Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області № 378 від 26.02.21. Разом вели спільне господарство, мали спільний бюджет, фактично виконували права та обов`язки подружжя, тобто проживали однією сім`єю, як чоловік та жінка. У 2019 році ОСОБА_2 , як батько надавав згоду на виїзд з дитиною за межі України для її оздоровлення, крім того вищезазначене підтвердити можуть підтвердити свідки у тому числі батьки ОСОБА_2 , під час сумісного проживання, за спільні кошти ОСОБА_2 був придбаний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 25.08.09 та витягом про реєстрацію права власності № 25765653 від 02.04.10 та земельну ділянку площею 0,4098 Га, яка розташована на території с.Жовтневого Гнаровської сільської ради Вільнянського району Запорізької області кадастровий № 2321581000:05:001:0034, що підтверджується договором купівлі-продажу від 25.08.09 та державним актом про право приватної власності ІІ-ЗП № 014136 з відміткою про перехід права власності. Оскільки зазначене майно відповідач не бажає поділити добровільно позивачка просила суд встановити юридичний факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 без шлюбу , поділити сумісно нажите майно в рівних частках, а саме житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 та земельної ділянки площею 0,4098 Га, яка розташована на території с.Жовтневого Гнаровської сільської ради Вільнянського району Запорізької області кадастровий № 2321581000:05:001:0034

Посилаючись на викладене, та показання свідків , які підтвердили вищезазначене представник позивача просив позов задовольнити звертаючи увагу у тому числі на те, що відповідач фактично визнав факт проживання як подружжя, з посиланням на статті 60 Сімейного кодексу України, 62 СК України. Відповідач в частині визнання факту проживання позов визнав, в іншій частині заперечив , звертаючи увагу на те, що свідок ОСОБА_4 підтвердила у судовому засіданні , що за кошти батьків відповідача було придбано спірне майно , відповідач формально був вписаний в договір купівлі-продажу.

Свідок ОСОБА_5 суду показала, що є мати відповідача, факт проживання сторін як подружжя підтвердила, проте останні не реєстрували шлюб, хоча спочатку планували це зробити , у 2007 році ОСОБА_6 привів жінку і сказав що буде з нею одружуватися, спочатку сторони жили на квартирі в місті , потім після досягнення року онуці , переїхали до села , позивачка брала участь в спільній справі батьків відповідача по цветоводству, майно придбавалося як сумісно нажите для сі`мї, за свої кошти , але оформили на ОСОБА_6 , спорів щодо правочинів не було.

Свідок ОСОБА_7 показав, що є батько відповідача, батьки надавали допомогу у придбанні майна , і те що сторони заробляли , оформлювали договори на того кого було зручно.

Свідок ОСОБА_8 показала що знала відповідача по роботі , сторони дійсно проживали як подружжя , у батьків сторін є бізнес по вирощуванню квітів , в якому приймала й продовжує приймати участь позивачка , про спірне майно не знає.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи суд встановив наступні обставини справи.

Свідоцтвом про народження НОМЕР_4 ,виданого Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції підтверджується , що ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_3 батьками якої записані сторони по справі.

Згідно довідки Петромихайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області від 26.02.2021 року № 378 ОСОБА_1 проживала з співмешканцем ОСОБА_2 та донькою ОСОБА_3 без реєстрації за адресою АДРЕСА_4 , з 2009 року по 2010 роки, з 2010 року по 2018 роки ОСОБА_2 проживав за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за вищевказаною адресою проживають без реєстрації з 2010 року по теперішній час.

Згідно відповіді органу Міністерства юстиції від 11.11.2021 року актового запису про шлюб ОСОБА_2 не виявлено.

Сторони по справі не заперечували й вищезазначеними документами й свідками підтверджується , що сторони з 2007 року по 2018 рік проживали сумісно як подружжя.

Згідно договорів купівлі - продажу посвідчені приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, Півняком О.С., зареєстровані за № 4254 та № 4257 у період такого проживання 25 серпня 2009 року між ОСОБА_2 як покупець та ОСОБА_9 як продавцем були укладені договори купівлі-продажу нерухомого майна, а саме житловий будинок за адресою АДРЕСА_3 та земельну ділянку площею 0,4098 га, кадастровий номер 2321580100:05:001:0034, на території с. Жовтневого Гнаровської сільської ради Вільнянського району Запорізької області для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 276207437 власником зазначеного житлового будинку загальна площа 47,2 кв.м , площа земельної ділянки 4098 кв.м. є ОСОБА_2 . За змістом ст. 377 ЦК в редакції чинної на момент виникнення права власності до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Згідно із ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. При цьому, згідно рекомендацій п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21 грудня 2007 року за № 11 при застосуванні ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Представник відповідача посилався на те, що поділити в рівних частках не є можливе оскільки нерухоме майно вже тітульно належить відповідачу , крім того повинні бути експертизи для визначення варіантів розділу майна, а також спірне майно придбано за грошові кошти матері та батька відповідача, а син лише формально був вписаний в договір , проте суд не приймає до уваги такі доводи, оскільки клопотань про проведення експертиз не було , відсутні відомості про неможливість рівного поділу нерухомого майна, а щодо показів свідка про те, що саме за кошти батьків придбавалося спірне майно та лише формально вписаний в договір син як покупець слід зазначити наступне.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316 , 317 , 319 ЦК України , аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Частиною 4 статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частин 1, 3 статі 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За загальним правилом, викладеним у статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені статтею 57 СК України , відповідно до пунктів 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно із роз`ясненнями, викладеними у пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Отже, визначаючи правовий статус майна, набутого за час перебування у шлюбі, суд повинен встановити такі обставини як: час набуття майна, кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття) та мету придбання майна.

Аналіз наведених положень законів дає підстави для висновку про те, що конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу (крім майна, зазначеного в статті 57 СК України). Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 490/10838/16-ц (провадження № 61-43824 св 18).

Частинами 2, 3 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, спірне майно було набуте у власність в період спільного проживання сторін як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу , а тому виходячи з визначених статтею 74, 60 СК України правил воно є об`єктом права спільної сумісної власності позивача та відповідача.

Належними, допустимими та переконливими доказами не спростовано презумпцію того, що спірне майно є спільною сумісною власністю позивача та відповідача.

При цьому суд відхиляє як докази набуття спірного майна за власні кошти батьків відповідача, оскільки належний договір дарування грошових коштів, за умовами якого останні б передали у дар відповідачу грошові кошти для придбання у індивідуальну власність спірного майна чи самі придбали та передали спірне майно відповідачу або іншого подібного договору відсутні.

В силу положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових доказів, речових і електронних доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини 1 статті 77 ЦПК України належним є докази, які містять інформації щодо предмета доказування.

Так, згідно з частиною 1 статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до частини 5 статті 719 ЦК України договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відтак дарування грошових коштів з метою придбання нерухомого майна чи дарування відповідачу майна або його придбання певними особами повинно було б бути укладено у належній формі.

Правовим наслідком недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору є його нікчемність (частина 1 статті 220 ЦК України).

В силу частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Тому суд дійшов висновку , що покази свідків не може підтвердити набуття відповідачем в дар у власність спірного майна чи грошових коштів для його набуття .

З цих підстав суд відхиляє посилання представника відповідача про те ,що за кошти батьків відповідача придбавалося житло, оскільки зазначене не підтверджується належними та допустимими доказами.

З огляду на викладені положення закону щодо вимог до форми укладання відповідних договорів для придбання нерухомого майна, суд відхиляє аргументи щодо таких показань свідків, оскільки такі факти не можуть підтверджуватися такими доказами як показання свідків.

Крім того за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст.657 ЦК України).

Згідно з частиною 3 статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочинів, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як встановив суд, дійсність договорів купівлі-продажу сторонами оскаржена не була.

Разом з тим в частині земельної ділянки позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки реєстрація речового права , реєстрація правочину та реєстрація обєкта нерухомості є трьома різними категоріями законодавства, а відомості з державного реєстру речових прав щодо земельної ділянки саме з кадастровим номером 2321581000:05:001:0034 не відповідають в частині власника як відповідача, площі та цільовому призначенню спірної земельної ділянки, вимог до власника земельної ділянки саме за цим кадастровим номером не заявлено, тому в цій частині необхідно відмовити у позові та задовольнити вимоги в частині житлового будинку .

За таких обставин суд вважає позов слід задовольнити частково,керуючись ст.ст. 76-80, 259, 263-265 , 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешкає АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешкає АДРЕСА_2 ) про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 2007 року по 2018 рік.

Визнати житловий будинок АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_3 .

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_3 .

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Іван Олександрович Кононенко

21.01.2022