Постанова

від 27.01.2022 по справі 722/1582/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2022 року м. Чернівці

Справа № 722/1582/20

Провадження №22-ц/822/128/22

Чернівецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Литвинюк І.М.,

суддів: Лисака І.Н., Перепелюк І.Б.,

секретар - Конецька Д.Г.,

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 05 листопада 2021 року, головуючий у І-й інстанції - Унгурян С.В.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у листопаді 2020 року звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення спадкоємця за законом від права спадкування.

В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що син позивачів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав в АДРЕСА_1 , де і помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті сина залишилось спадкове майно, яке складається з житлового будинку, господарських будівель та споруд, а також земельних ділянок загальною площею 1,3349 га, кадастрові номери 7324085500:02:001:0346, 7324085500:02:001:0733, призначені для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Ломачинецької сільської ради.

Вони є спадкоємцями майна ОСОБА_5 за законом, а також спадкоємцем є син померлого - ОСОБА_3 , який є відповідачем у даній справі.

Зазначали, що за життя ОСОБА_5 хворів онкозахворюванням та перебував на обліку як інвалід ІІ групи, а тому потребував матеріальної допомоги як на лікування, так і на утримання. З часу хвороби його доглядом, забезпеченням ліками, продуктами харчування та побутовим обслуговуванням займались вони, також неодноразово надавала фінансову допомогу на його лікування та транспортування в Чернівецький онкоцентр сестра покійного, ОСОБА_6 зі своїм чоловіком ОСОБА_7 .

Оскільки ОСОБА_5 був інвалідом ІІ групи і мав важку форму захворювання (4 ст. онкології), він не міг самостійно себе доглядати та обслуговувати, отже фактично почав потребувати постійної безпосередньої сторонньої допомоги, догляду та піклування.

Вказували на те, що відповідач зі своїм покійним батьком ОСОБА_5 майже не спілкувався та не підтримував близьких родинних стосунків, однак про те, що він є інвалідом 2 групи, має важке захворювання і перебуває у важкому стані та потребує постійної сторонньої допомоги, догляду та піклування йому було відомо, але жодного разу він не відвідував свого батька і не надавав йому будь-якої необхідної матеріальної, фінансової, або фізичної допомоги та підтримки.

Окрім цього, відповідач, перебуваючи в Києві на роботі, знаючи про смерть батька, не був присутній під час його поховання. Відповідно, ними були здійснені всі витрати на поховання сина.

Після смерті ОСОБА_5 відповідач звернувся у визначений законом строк до приватного нотаріуса Сокирянського нотаріального округа Чернівецької області Твердушкіна Р.Д. із заявою про прийняття спадщини.

Вважали, що відповідач ОСОБА_3 не має права на спадкування після смерті ОСОБА_5 з огляду на частину 1 статті і 72 СК України, за якою дитина, повнолітні дочка, син, зобов`язані піклуватись про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Оскільки відповідач не здійснював догляд за покійним батьком та не бажав цього робити, відповідно до частини 5 статті 1224 ЦК України він має бути усунений від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 .

Просили усунути ОСОБА_3 від права на спадщину за законом, яка відкрилася після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області.

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 05 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

На вказане рішення суду представник позивача ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, не обґрунтованим та не відповідає вимогам статей 263-265 ЦПК України, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Зазначає, що спадкодавець ОСОБА_5 був інвалідом ІІ групи і мав важку форму захворювання (4 ступінь онкології), тому не міг самостійно себе доглядати та обслуговувати, фактично потребував постійної безпосередньої сторонньої допомоги, догляду та піклування. Відповідач зі своїм батьком ОСОБА_5 майже не спілкувався та не підтримував близьких родинних стосунків, про хворобу свого батька та про потребу в допомозі відповідачу було відомо, проте жодного разу він не відвідував свого батька та не надавав йому будь-якої необхідної матеріальної, фінансової, або фізичної допомоги та підтримки.

На апеляційну скаргу відзив не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не доведено суду належними та допустимими доказами вчинення відповідачем будь-яких умисних дій, які б свідчили про ухилення його від надання допомоги ОСОБА_5 .

Не було надано позивачами також доказів того, що відповідач мав як фізичну, так і матеріальну змогу здійснювати догляд за ОСОБА_5 , однак умисно уникав цього.

Окрім цього, не доведено і тих обставин, що покійний ОСОБА_5 потребував саме допомоги від ОСОБА_3 .

Наведені висновки суду підтверджені поясненнями, наданими в судовому засіданні позивачами, а також показаннями свідків, з яких встановлено, що за ОСОБА_5 здійснювали догляд його батьки та інші особи, оскільки відповідач перебував на роботі в м.Київ.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав в АДРЕСА_1 та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З матеріалів спадкової справи, заведеної приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Твердушкіним Р.Д. №47/2020 від 18.05.2020 року щодо майна померлого ОСОБА_5 ,. встановлено, що після його смерті залишилось спадкове майно, яке складається з житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельних ділянок загальною площею 1,3349 га., кадастрові номера 7324085500:02:001:0346, 7324085500:02:001:0733, призначених для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Ломачинецької сільської ради.

Також встановлено, що 18 травня 2020 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса Твердушкіна Р.Д. із заявою про прийняття спадщини.

25 травня 2020 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 також звернулися до приватного нотаріуса Твердушкіна Р.Д. із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Твердушкіна Р.Д. із заявою, в якій просила нотаріуса не видавати відповідачу ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину, оскільки вона має намір в судовому порядку усунути його від права на спадкування.

З дослідженої медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_5 вбачається, що він дійсно мав онкологічне захворювання.

Згідно з довідкою, виданою директором КНП Сокирянський центр первинної медико-санітарної допомоги №626 від 02 червня 2020 року, ОСОБА_5 виписувались безкоштовно ліки. (постанова КМУ №1303 від 17.08.19989 року) за кошти місцевого бюджету на суму 4 094,16 грн.

Відповідно до статей 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Статтею 1224 ЦК України встановлено підстави усунення спадкоємців від права на спадкування.

Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Статтями 12, 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторони, суд не може збирати докази за власною ініціативою.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування судам роз`яснено, що правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Непред`явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.

Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням, передусім, характеру поведінки відповідача.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Крім того, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

При цьому відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Суд першої інстанції встановив, що за життя ОСОБА_5 хворів, проте медичні документи, які містяться у матеріалах справи, не свідчать про те, що спадкодавець перебував у безпорадному стані.

В ході розгляду справи позивачі не довели, що ОСОБА_5 звертався саме до відповідача ОСОБА_3 з проханням про допомогу, догляд та утримання, від чого останній ухилявся.

Отже, ОСОБА_3 не вчинив умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю ОСОБА_5 .

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про усунення ОСОБА_3 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки позивачі не надали належних, допустимих та безспірних доказів на підтвердження одночасного настання всіх передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України обставин, що є їхнім процесуальним обов`язком, а тому відсутні підстави для застосування такого крайнього заходу як усунення ОСОБА_3 від права на спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_5 .

Відповідно до частин першої - четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій

Стаття 76 ЦПК України визнає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення суду, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, відповідно до вимог статті 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 05 листопада 2021 року - без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 05 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 27 січня 2022 року.

Головуючий І.М. Литвинюк

Судді: І.Н. Лисак

І.Б. Перепелюк