Рішення

від 08.12.2021 по справі 911/2243/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2021 р. м. Київ Справа № 911/2243/21

Господарський суд Київської області у складі судді Мальованої Л.Я. за участю секретаря судового засідання Білов М.В. розглянувши справу

за позовом Селянське (фермерське) господарство "Ранок", Київська обл.,

с. Телешівка

до 1) Рокитнянської селищної ради, Київська обл., смт. Рокитне

2) Державного реєстратора відділу "Центр надання адміністративних послуг" Рокитнянської селищної ради, Київська обл., смт. Рокитне

про визнання права постійного користування на земельну ділянку

Представники сторін:

позивача - Онищенко В.Г.:

відповідача 1 - Слободяник О.С.;

відповідача 2 - не з`явився.

Обставини справи:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3223786501:02:001:0001 площею 13,8 га та про зобов`язання державного реєстратора внести відомості до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень, щодо права постійного користування земельною ділянкою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що СФГ "Ранок" незаконно позбавили права постійного користування земельною ділянкою у зв`язку зі зміною засновника господарства.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 10.11.2021 року на 08.12.2021 року.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача 1 заперечив проти позову та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі обгрунтовуючи тим, що спірна земельна ділянка для ведення селянського (фермерського) господарства належала ОСОБА_1 на праві постійного користування землею лише на підставі державного акту на право постійного користування землею, яке припинилося з його смертю, тому з поданих доказів на проведення державної реєстрації речового права неможливо встановити факт набуття даним господарством права постійного користування земельною ділянкою.

Представник відповідача 2 в засідання суду не з`явився, однак на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що він є структурним підрозділом відповідача 1 без статусу юридичної особи, просить суд відмовити у задоволенні позову з тих же підстав, які зазначені у відзиві відповідача.

Позивач у відповіді на відзив відповідачів зазначає, що ст. 143 ЗК України не передбачена підстава припинення права користування - смерть особи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

В обгрунтування заявленого позову позивач зазначає, що згідно рішення V сесії ХІІІ скликання від 26 листопада 1998 року Рокитнянської районної ради Київської області, ОСОБА_1 , було надано право на створення селянського (фермерського) господарства і відведення 15,5 га землі із фонду земель відведених для створення селянських (фермерських) господарств на землях запасу Телешівської сільської ради в полі бригади № 3.

27.05.1999 року на VII сесії ХХІІІ скликання Рокитнянської районної ради Київської області було прийняте рішення, щодо вилучення земельної ділянки площею 13,8 га з ріллі земель запасу Телешівської сільської ради, та доручено Госпрозрахунковому виробничому бюро при Рокитнянському районному відділі земельних ресурсів виконання робіт по перенесення в натурі (на місцевості) меж ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства, згідно чого видано державний акт на право постійного користування землею серія ІІІ-КВ № 007809, що був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 7.

20.08.1999 року ОСОБА_1 було засноване селянське (фермерське) господарство РАНОК про що було отримане Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серія АОО № 6895111.

09.12.1999 року селянське (фермерське) господарство РАНОК було взято на облік платника податків, а також Державним комітетом статистики України в Київській області видано довідку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України щодо видів діяльності (КВЕД) СФГ, а саме: 01.11.0 - вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва; 51.21.0 - оптова торгівля зерном та кормами для тварин; роздрібна торгівля на ринках.

23 липня 2019 року голова та засновник СФГ РАНОК ОСОБА_1 помер, у звязку з чим було відкрито спадкову справу, та видано ОСОБА_2 (дружині померлого) свідоцтво про право на спадщину за законом від 27.05.2020 року, яке складається з частки в статутному капіталі селянського (фермерського) господарства РАНОК , розміром 100% яка належала померлому.

02 вересня 2020 року було внесено зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, щодо заміни голови селянського (фермерського) господарства РАНОК з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 .

З моменту створення селянського (фермерського) господарства РАНОК і по даний час останнє здійснює користування земельною ділянкою, що підтверджується - Довідкою ГУ Держгеокадастру у Київській області від 12.02.2015 року вих. № 27-1022-0.2-15, 16.02.2016 вих. № 27-1022-99.2-497/2-16 та від 20.01.2017 вих. № 27-1022-99.1-103/2-17, квитанціями та виписками з банківських рахунків про сплату податку, статистичними звітами (4-сг; 29-сг), Витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Таким чином, земельна ділянка для ведення фермерського господарства, площею 13.8 га була надана на праві постійного користування ОСОБА_1 , який заснував фермерське господарство, яке і є землекористувачем.

Крім того, позивач зазначає, що СФГ РАНОК не ліквідовувалося, не припиняло своєї діяльності, державний акт не повертався, господарство є діючим на дату розгляду справи.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази суд зазначає таке:

Згідно з ч. 1, ст. 5 ЗУ "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення СФГ "РАНОК") - громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. Відповідно до ч. 2 ст. 5 цього ж закону - Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

Частиною 1 ст. 9 ЗУ "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, які на дату створення СФГ "РАНОК") зазначається, що після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Відповідно до ч. І ст. 23, ст. 47 ЗК України 1990 року, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів; землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей.

Частиною 2 ст. 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" визначено, що після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Отже, зазначеними вище законодавчими нормами, які діяли на час створення СФГ "РАНОК" встановлено особливий порядок створення таких юридичних осіб як фермерське господарство.

Особливостями правового статусу фермерського господарства є те, що: - їх засновниками та учасниками (членами) можуть бути виключно громадяни України; - для створення фермерського господарства як юридичної особи громадянин України повинен спочатку отримати у користування або власність земельну ділянку з цільовим призначенням "для ведення фермерського господарства", а потім вже зареєструвати фермерське господарство - з моменту створення фермерського господарства воно набуває виключне право на використання земельної ділянки, яка була надана громадянину України його голові (засновнику) на будь-якому праві для ведення фермерського господарства.

Таким чином, законодавець встановив спеціальну мету надання земельної ділянки у постійне користування - для створення фермерського господарства, а також закріпив у законі неможливість створення фермерського господарства без отримання землі на праві власності, чи користування.

Одержання земельної ділянки є обов`язковою передумовою для набуття селянським господарством правосуб`єктності.

Отже, після державної реєстрації фермерського господарства у правовідносинах користування земельними ділянками, наданими на підставі Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", відбувається фактична заміна землекористувача, й обов`язки користувача земельної ділянки переходять до фермерського господарства з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 17 ЗУ Про селянське (фермерське) господарство володіння, користування та розпорядження майном здійснювалося членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю.

Вказане узгоджується з правовими висновками, які були неодноразово зазначені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 31.10.2018 року у справі № 677/1865/16, від 16.01.2019 року у справі № 483/1863/17 від 13.03.2019 року у справі № 691/1148/17, від 27.03.2019 року у справі № 376/331/16 від 01.04.2020 року № 320/5724/17.

Таким чином, при створенні СФГ РАНОК було дотримано положення діючого на той час ЗУ Про селянське (фермерське) господарство , щодо порядку створення фермерського господарства.

Згідно наявних в матеріалах справи доказів, земельна ділянка була надана ОСОБА_1 саме для ведення фермерського господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею.

При цьому, слід звернути увагу, що ОСОБА_1 , як суб`єкт права постійного користування земельною ділянкою в силу спеціальних приписів ЗУ Про селянське (фермерське) господарство , не мав права використовувати цю земельну ділянку самостійно, у зв`язку з чим виконав свій обов`язок щодо цільового використання земельної ділянки створеним ним СФГ РАНОК .

Відбулась заміна землекористувача у відносинах, а саме, фізична особа - фермер вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість його місце у спірних правовідносин землекористування в силу наведених вище вимог ЗУ "Про селянське (фермерське) господарство" зайняло створене ним фермерське господарство, як землекористувач. При цьому засновник юридичної особи та сама юридична особа, тісно пов`язані між собою тим, що є зв`язок між правосуб`єктністю, як фізичної особи та її, як засновника юридичної особи (рішення у справах "Фурман проти Росії" (Furmanv. Russia), заява N 5945/04. п. 19, від 5 квітня 2007 року, "Граберск проти Колишньої Югославської Республіки Македонія" (Graberskav. "theformer Yugoslav Republicof Macedonia"), заява N 6924/0.3, п. 41. від 14 червня 2007 року, та "Гумбатов проти Азербайджану" (Humbatovv. Azerbaijan), заява N 13652/06, п. 21. від 3 грудня 2009 року).

Чинне на час створення фермерського господарства законодавство не визначало порядок подальшого переходу та реєстрації речового права на земельну ділянку, надану її засновнику за фермерським господарством, а також не встановлювало обов`язку здійснити державну реєстрацію (перереєстрацію) права на цю земельну ділянку за фермерським господарством.

Разом із тим, особливості правового статусу фермерського господарства свідчать про те, що з моменту його створення фермерське господарство отримує право на користування землею, що була надана громадянину його засновнику, без укладення договору між цим громадянином та фермерським господарством.

Враховуючи мету надання земельної ділянки, слід прийти до висновку, що з 20.08.1999 року створене громадянином України ОСОБА_1 СФГ "РАНОК" виконувало обов`язки землекористувача земельної ділянки загальною площею 13.8 га кадастровий номер 3223786501:02:001:0001, що розташована на території Телешівської сільської ради.

Отже, після державної реєстрації СФГ "РАНОК", останнє набуло право постійного користування спірною земельною ділянкою.

Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ Про Державний земельний кадастр , встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Звертаємо увагу, що після смерті ОСОБА_1 , право постійного користування фермерського господарства згідно державного акту на право постійного користування землею не припинилось, оскільки на цю дату СФГ "РАНОК" набуло права постійного користування земельною ділянкою відповідно до наведених норм Закону України "Про селянське (фермерське) господарство". Це право виникло з моменту реєстрації юридичної особи фермерського господарства.

Право користування земельною ділянкою зберігається за фермерським господарством до моменту припинення його діяльності.

Підстави припинення діяльності фермерського господарства було встановлено в ст. 29 Закону України Про селянське (фермерське) господарство , який діяв до 29.07.2003 року та ст. 35 Закону України Про фермерське господарство .

Відповідно до п. 14.1. Статуту СФГ РАНОК - підставами припинення діяльності господарства є: реорганізація господарства; ліквідація господарства; визнання господарства неплатоспроможним (банкрутом); якщо не залишилось жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

Отже, смерть засновника не є підставою для припинення діяльності господарства, тоді як позбавлення фермерського господарства земельної ділянки має наслідком припинення його діяльності.

Відповідно до положень частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації.

З набранням чинності нового Земельного кодексу України 2001 р., регулювання правого титулу права постійного користування земельною ділянкою зазнало змін. Звузивши коло суб`єктів, які можуть набути право постійного користування, законодавець наступним чином визначив долю землекористувачів, які вже набули це право: у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України 2001 р. встановлено, що "громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них".

Водночас, у рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5- рц/2005. зроблено низку важливих висновків, які забезпечують безперешкодне здійснення права постійного користування тими землекористувачами, які не увійшли до переліку осіб, визначених у статті 92 ЗК України 2001 р. Зокрема, Конституційний Суд України вказав, що стаття 92 ЗК України 2001 р. не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення осіб (постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року N 449 (чинна до 23 липня 2013 року). Отже, громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України 2001), одержані ними до 1 січня 2002 р. у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Таким чином, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Тобто, як видно з зазначеного, переоформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку було і є правом, а не обов`язком землекористувача.

З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 23.06.2020 у справі N 922/989/18.

Велика Палата Верховного суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також у спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного суду від 20,03,2019 року у справі N 615/2197/15-ц (провадження N 14-533цс18).

Статтею 14 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції, чинній на час створення СФГ "РАНОК"), передбачалось, що майно селянського (фермерського) господарства перебуває під захистом держави нарівні з іншими формами власності.

За своєю юридичною природою право фермерського господарства на земельну ділянку його засновника слід розглядати як охоронюваний законом інтерес фермерського господарства у розумінні, викладеному у рішенні Конституційного Суду України N 18- рп/2004 від 01,12.2004.

Чинне на час створення СФГ законодавство передбачало, що державний акт на право постійного користування землею оформлюється на ім`я голови селянського фермерського господарства.

Таким чином, державний акт на право постійного користування землею, виданий на ім`я ОСОБА_1 є тим документом, який закріплює речове право (законний інтерес) СФГ "РАНОК" на використання спірної земельної ділянки, відповідно до вимог законодавства, що діяло на момент виникнення речового права.

Позивач в данному позові заявляє про визнання за ним права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3223786501:02:001:0001. Згідно Інформації з реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223786501:02:001:0001 належить Відповідачу 1 - дата державної реєстрації 31.05.2021 року.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України та абз. 2 ч. 2 ст. 20 ГК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права.

Згідно приписів ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю. Зокрема п. г) ч. 3 ст.152 ЗК України - захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Оцінюючи вимогу Позивача про визнання за ним права постійного користування земельною ділянкою, потрібно враховувати також, що обов`язковою вимогою до рішення суду, яким надається цивільний захист, а саме критерієм ефективності, встановленим ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, ст. 13 Конвенції містить вимогу про те, що засіб правового захисту повинен бути достатньо ефективним, щоб задовольняти вимоги цієї статті: "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Саме визнання за Позивачем права постійного користування надасть йому належний правовий захист.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та відповідні підзаконні акти не визнають речову природу титульного володіння, чим суперечать нормативним положенням ЦК.

Позивач вважає, що обраний спосіб захисту у вигляді визнання права постійного користування відповідає критерію ефективності і не суперечить національному цивільному закону.

Законне володіння виникає на підставі відповідного титулу і не вимагає будь-яких додаткових підтверджень, в силу презумпції правомірності володіння. Саме на Відповідача 1 покладається обов`язок спростування законності володіння, в тому числі доведення того факту, що володіння не відбулось.

Між тим, держава як власник спірної земельної ділянки, а потім Відповідач 1, з дня виникнення титульного володіння, тобто з 20.08.1999 (дата отримання свідоцтва) року, діючи в особі своїх органів (у різні періоди), не заперечували володіння, напроти, визнавали титульним володільцем землі та приймали плату за землю. Плата за землю вноситься явочним порядком і незалежно від порядку сплати, в Україні діє законодавчий обов`язок повернення безпідставно отриманих коштів, причому такий обов`язок законодавець не пов`язує із поданням будь-яких вимог чи зверненням кредитора до суду (ч. 1 ст. 1212 ЦК України). Той факт, що держава, орган місцевого самоврядування, жодного разу не повернули кошти, сплачувані Позивачем за користування земельною ділянкою, свідчить про те, що володіння Позивача земельною ділянкою державою, а потім Відповідачем 1 не заперечується.

Факт визнання державою, а потім Відповідачем 1 Позивача як законного володільця та користувача земельною ділянкою полягає у реєстрації СФГ РАНОК відповідно до наведенного вище порядку (після отримання земельної ділянки, призначеної для використання СФГ) та прийняття плати за землю від СФГ РАНОК .

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

Відповідно до ст. 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;.г) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЗК України (у редакції Закону від 13.03.92 року), яка діяла до 01.01.2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) використання землі не за цільовим призначенням; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і двох років - для несільськогосподарського виробництва;.9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Таким чином підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство. Отже, одержання громадянином - засновником, правовстановлюючого : документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Позивач не звертався із заявою про добровільну відмову від земельних ділянок та державний акт на право постійного користування землею не повертав. Рішення суду про припинення права користування та вилучення земельної ділянки не має.

Крім того, 25 травня 2021 року новим головою СФГ РАНОК подано заяву до державного реєстратора прав на нерухоме майно, щодо реєстрації права постійного користування землею за СФГ РАНОК , внаслідок чого було отримано відмову в задоволенні заяви, в якій зазначено з державного акту на право постійного користування, неможливо встановити факт набуття господарством права постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 2 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; нерухоме майно - земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Частиною 4 ст. 3 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Статтею 8 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначені повноваження органу державної реєстрації прав, відповідно до якої орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації, забезпечує ведення Державного реєстру прав; надає інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом, забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна, здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію, та сторін (сторони) правочину, згідно з яким відбувається державна реєстрація виникнення, переходу,припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав: відповідність відомостей Про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та Поданих документах; відповідність даних про наявність (або відсутність) інформації та/або відповідних документів, що свідчать про накладення (зняття) заборони (арешту) або інших обтяжень, що перешкоджають, державній реєстрації прав, у тому числі відсутність встановлених законом заборон на відчуження нерухомого майна; наявність факту виконання умов правочину. з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Відповідно до ст. 15 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; внесення записів до Державного реєстру прав; видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених ст. 18 цього закону надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та .їх. обтяжень" визначені підстави відмови в державній реєстрації прав та обтяжень. Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена (ч. 4 ст. 24 Закону).

Згідно з ч. 3 ст. 29 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться без подання заявником документа, на підставі якого набуто речове право, за умови наявності інформації про зареєстровану, земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, у тому числі перенесеної із Державного реєстру земель, документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів.

Таким чином, суд приходить до висновку про безпідставність відмови державного реєстратора у проведенні державної реєстрації прав позивача на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора, пов`язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Державна реєстрація є дискреційним повноваженням державного реєстратора, яка приводиться відповідно до визначених законом етапів, вчиненню реєстраційних дій передує перевірка поданих документів на їх відповідність вимогам законодавства.

Враховуючи вище вказане суд вважає, що з метою захисту порушеного права необхідно зобов`язати державного реєстратора здійснити державну реєстрацію права постійного користування СФГ "РАНОК" на земельну ділянку; кадастровий номер 3223786501:02:001:0001 площею 13,8 га, розташовану на території Телешівської сільської ради.

Відповідно до ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", яка кореспондується зі ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних; свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.97 N 475/97-ВР. кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути розбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно, до другого речення частини 1 статті 1 Першого Протоколу Конвенції держава може втручатися в права субєктів власності і позбавити їх майна в розумінні Протоколу, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

Концепція "майна", в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном"".

На підставі викладеного, можна, прийти до висновку, що право користування земельною ділянкою також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирно володіння яким гарантується статтями 1. 8, 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України" вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний interalia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обовязково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством, Законодавством не передбачено обовязку переоформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є, такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана, громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі N 320/5724/17 (провадження N 14-385цс 19) та від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18, а також у постанові Верховного Суду від 08.10.2020 року у справі № 908/2063/18.

Відповідачем не надано належних, допустимих та вірогідних доказів, які б підтверджували наявність правових підстав для припинення права постійного користування спірною земельною СФГ "Ранок", тому не приймаються судом до уваги.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене суд задовольняє позовні вимоги в повному обсязі, у зв`язку тим, що спір виник в результаті неправильних дій відповідача 1, що призвело до необхідності позивачу звертатися з позовом до суду та здійснювати додаткові витрати на сплату судового збору, суд, відповідно до свого права, передбаченого частиною 9 ст.129 ГПК України, покладає на відповідача 1 відшкодування позивачу судового збору.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13 73-92, 129, 207, 236, 238 ГПК Ураїни, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за Селянським (Фермерським) господарством РАНОК (09622, Київська обл., Рокитянський р-н, (Білоцерківський р-н), с. Телешівка, код 30450042) право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3223786501:02:001:0001 площею 13,8 га (місце розташування - Київська область, Рокитнянський район (Білоцерківський р-н), Телешівськасільська рада), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, яка була видана на ім`я ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серія ІІІ -КВ № 007809 від 15.07.1999 року. на підставі рішення VII сесії XXIII скликання Рокитнянської районної ради народних депутатів Рокитнянського району Київської області від 27.05.1999 року згідно меж землекористувача.

3.Зобов`язати державного реєстратора відділу Центр надання адміністративних послуг Рокитнянської селищної ради внести відомості до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомості щодо права постійного користування земельною ділянкою ділянкою з кадастровим номером 3223786501:02:001:0001 площею 13,8 га (місце розташування - Київська область Рокитнянський район (Білоцерківський р-н), Телешівська сільська рада) за Селянським (Фермерським) господарством РАНОК , код 30450042.

4. Стягнути з Рокитнянської селищної ради (09601, Київська область, Білоцерківський р-н., смт. Рокитне, вул. Незалежності, буд. 2, код 04358997) на користь Селянського (Фермерського) господарства РАНОК (09622, Київська обл., Рокитянський р-н, (Білоцерківський р-н), с. Телешівка, код 30450042) - 4 540 (чотири тисячі п`ятсот сорок) грн. 00 коп. судового збору.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України .

Повний текст рішення підписано 27.01.2022 року.

Суддя Л.Я. Мальована