Постанова

від 26.01.2022 по справі 756/5922/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 756/5922/19 Головуючий у суді І інстанції Луценко О.М.

Провадження № 22-ц/824/51/2022 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Центаріс на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: державний нотаріус Сніжнянської державної нотаріальної контори Таранцов Олександр Анатолійович, товариство з обмеженою відповідальністю Центаріс , ОСОБА_3 , про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів,

в с т а н о в и в:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: державний нотаріус Сніжнянської державної нотаріальної контори Таранцов О.А., ТОВ Центаріс , ОСОБА_3 , в якому просила визнати недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 10 квітня 2012 року на бланку серії ВРР № 608616, що зареєстровано в реєстрі за № 1-354, видавник - нотаріус Сніжнянської державної нотаріальної контори Таранцов О.В., яким посвідчено проведення прилюдних торгів нерухомого майна - квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 378,7 кв. м, житловою площею 180,3 кв. м.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що на підставі договору купівлі-продажу від 5 жовтня 2015 року вона є єдиним власником нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 . 13 березня 2019 року вона дізналась про те, що належна їй на праві власності квартира вибула з її володіння, а власником цього майна на даний час є ТОВ Центаріс . Так, 15 січня 2012 року (неділя) ПП Нива-В.Ш. нібито були проведені прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, а саме: семикімнатної квартири АДРЕСА_2 , яка придбана ОСОБА_2 10 квітня 2012 року державним нотаріусом Сніжнянської державної нотаріальної контори Таранцовим О.А. на ім`я ОСОБА_2 видане свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, зареєстроване в реєстрі за № 1-354, на бланку серії ВРР № 608616. 17 листопада 2018 року на підставі цього свідоцтва реєстратор КП Київської обласної ради Аквабіоресурси Ісаєв В.В. за зверненням відповідача провів реєстраційні дії щодо припинення обтяження та права власності ОСОБА_1 з одночасною реєстрацією права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру. Позивач стверджує, що її квартира ніколи не продавалась на прилюдних торгах, жодних виконавчих проваджень відносно квартири не існувало, а відтак свідоцтво про придбання квартири з прилюдних торгів не могло бути виданим законним чином. У той же час вона дізналась, що квартира, яка належала їй на праві власності, вибула з її володіння на підставі ухвали Голопристанського районного суду Херсонської області від 6 грудня 2018 року у справі № 654/3787/18 про затвердження мирової угоди, а вже 10 грудня 2018 року реєстратор Ісаєв В.В. за зверненням ОСОБА_3 провів реєстраційні дії щодо реєстрації права власності останнього на спірну квартиру відповідно до вказаного судового рішення. 30 грудня 2018 року між ТОВ Центаріс та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, відповідно до якого право власності перейшло до товариства. Таким чином, відповідачем було вчинено ряд дій, направлених на те, щоб отримати право власності на квартиру, яка належить позивачу, для чого було використано підроблене свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 10 квітня 2012 року. При цьому ухвала суду від 6 грудня 2018 року про затвердження мирової угоди на час проведення реєстраційних дій не набула чинності, а станом на 10 грудня 2018 року у Державному реєстрі прав на нерухоме майно містились відомості про обтяження іпотекою нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до договору іпотеки, укладеного 5 жовтня 2015 року позивачем як іпотекодавцем з ОСОБА_5 як іпотекодержателем. Крім того, містились відомості про обтяження арештом нерухомого майна та забороною вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо спірної квартири на підставі ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 16 червня 2017 року у справі № 756/6913/17. Отже, сторони у справі № 654/3787/18 використали місцевий суд для вчинення дій щодо привласнення майна, яке їм не належить, для чого подали завідомо безпідставний позов, щоб укласти мирову угоду, а ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 6 грудня 2018 року, яка переглядається в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою, незаконно визнано право власності за ОСОБА_3 на спірну квартиру.

Позивач вказала, що бланк свідоцтва серії НОМЕР_1 дійсно зареєстровано у Єдиному реєстрі спеціальних бланків нотаріальних документів, проте він не стосувався та не міг стосуватись саме придбання майна з прилюдних торгів, а тому наявні всі підстави вважати, що цей бланк документа було використано щодо іншої нотаріальної дії, а відповідачем тільки використано реально існуючий бланк та підроблено його. Окрім того, таке свідоцтво взагалі не могло бути видано нотаріусом, який провадив діяльність у Донецькій області і це є порушенням вимог статті 72 Закону України Про нотаріат ), відтак позивач стверджує про очевидну недійсність оспорюваного нею свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 10 квітня 2012 року.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 лютого 2020 року позов задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 10 квітня 2012 року серії ВРР № 608616, що зареєстровано в реєстрі за № 1-354, видавник - нотаріус Сніжнянської державної нотаріальної контори Таранцов О.А., яким посвідчено проведення прилюдних торгів нерухомого майна - квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 378,7 кв. м, житловою площею 180,3 кв. м.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, тому така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України. Оскільки відповідно до чинного станом на дату видачі оспорюваного свідоцтва законодавства таке свідоцтво не могло бути видано нотаріусом, який провадив свою діяльність у Донецькій області, адже це порушувало правила територіальності, визначені статтею 72 Закону України Про нотаріат , то наявні підстави для визнання свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів недійсним.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ТОВ Центаріс через представника - адвоката Петренко І.Л. звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального і неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги представника третьої особи зводяться до того, що позивачем не було повідомлено суду першої інстанції важливі обставини, які мали значення для правильного вирішення справи, а саме стосовно підстав набуття нею спірної квартири у власність і того, що на момент звернення до суду квартиру було витребувано з її незаконного володіння у судовому порядку. Звернувшись до суду з даним позовом, позивач не захищала жодних її прав на спірну квартиру, оскільки вона не набула їх від попереднього власника ОСОБА_6 . Тобто, на момент звернення до суду з позовом у квітні 2019 року у позивача не було права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , відтак були відсутні правові підстави для задоволення позову про визнання свідоцтва про придбання зазначеної квартири з прилюдних торгів недійсним, оскільки наявність порушеного права чи інтересу є необхідною передумовою для захисту цивільних прав.

Суд першої інстанції не звернув уваги, що позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту своїх прав, адже на момент розгляду справи власником спірної квартири було ТОВ Центаріс на підставі договору купівлі-продажу від 30 грудня 2018 року, зареєстрованого у встановленому законом порядку, а тому визнання свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів недійсним, за наявності інформації, що на час розгляду справи спірне майно належить третій особі, за жодних обставин не привело до відновлення становища, яке існувало до появи оспорюваного свідоцтва. До відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору застосовується віндикація. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Також районним судом неповно з`ясовано обставини, що мали значення для правильного вирішення справи, а саме: не враховані висновки судів у справі № 756/15538/15-ц, за результатом розгляду якої спірну квартиру було витребувано у ОСОБА_1 на користь ПАТ Трест Київміськбуд-1 , що у свою чергу свідчить про відсутність у позивача права власності на цей об`єкт нерухомості та як наслідок, права на звернення до суду з даним позовом.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Як на підставу своїх заперечень посилається, зокрема на те, що вона набула прав та зобов`язань іпотекодавця за договором іпотеки, укладеним 5 жовтня 2015 року з ОСОБА_5 , за яким іпотека спірної квартири є чинною, що підтверджується судовим рішенням суду касаційної інстанції у справі № 756/15538/15-ц, тому, незважаючи на витребування з її володіння вказаної квартири, вона була вправі пред`явити вимоги про визнання підробленого свідоцтва від 10 квітня 2012 року про придбання майна з прилюдних торгів недійсним з метою захисту та відновлення своїх прав як іпотекодавця за дійсною іпотекою нерухомого майна.

Відзиви інших учасників справи на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судові засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону ухвалене у справі рішення суду не відповідає.

Суд першої інстанції установив, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 5 жовтня 2015 року, укладеного із ОСОБА_6 та посвідченого приватним нотаріусом КМНО Башлай Д.І. за реєстровим № 808, належала на праві власності нерухоме майно у вигляді семикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 378,7 кв. м, житловою площею 180,3 кв. м. Право власності позивача на вказану квартиру було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчить витяг № 45100267 від 5 жовтня 2015 року (а.с. 34-37, т. 1).

10 квітня 2012 року нотаріус Сніжнянської державної нотаріальної контори Таранцов О.А. видав на бланку серії ВРР № 608616 на ім`я ОСОБА_2 свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, зареєстроване в реєстрі за № 1-354, відповідно до якого посвідчив, що 15 січня 2012 року ПП Нива-В.Ш. проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - семикімнатної квартири АДРЕСА_2 , яке придбано ОСОБА_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , за 1 020 000,00 грн, що раніше належало ПрАТ Трест Київміськбуд-1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 24 грудня 2007 року Головним управлінням житлового забезпечення КМДА та яке зареєстровано у Київському МБТІ 8 січня 2008 року (а.с. 83, т. 1).

Ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 6 грудня 2018 року у цивільній справі № 654/3787/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про стягнення грошових коштів затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . За умовами мирової угоди: стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 суми боргу у розмірі 9 850 000,00 грн; встановлено спосіб та порядок виконання рішення шляхом визнання права власності за ОСОБА_3 на нерухоме майно, а саме: квартиру семикімнатну за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 378,7 кв. м, житловою площею 180,3 кв. м; квартиру трьохкімнатну за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 145,4 кв. м, житловою площею 75,3 кв. м; сторонами досягнута домовленість про те, що витрати з оплати судових зборів, послуг за надання правової допомоги та будь-яких інших послуг не відшкодовуються одна одній та покладаються виключно на ту сторону, яка їх понесла; провадження у справі № 654/3787/18 закрито (а.с. 17-19, т. 1).

Постановою Херсонського апеляційного суду від 27 червня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_10 задоволено частково, ухвалу Голопристанського районного суду Херсонської області від 6 грудня 2018 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження у справі (а.с. 58-61, т. 1).

Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13 березня 2019 року районний суд вбачав, що:

17 листопада 2018 року реєстратор Ісаєв В.В. КП Київської обласної ради Аквабіоресурси за зверненням ОСОБА_2 провів державну реєстрацію права власності відповідача на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 378,7 кв. м, житловою площею 180,3 кв. м, на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів № 1-354 від 10 квітня 2012 року;

10 грудня 2018 року реєстратор Ісаєв В.В. провів реєстраційні дії щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на вищевказану квартиру на підставі ухвали Голопристанського районного суду Херсонської області від 6 грудня 2018 року у справі № 654/3787/18;

30 грудня 2018 року між ОСОБА_3 та ТОВ Центаріс укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Незнайком Є.В. за реєстровим № 9963, згідно з яким право власності на спірну квартиру перейшло до ТОВ Центаріс , про що до реєстру внесено відповідний запис про право власності № 29735439 (а.с. 24-33, т. 1).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог , суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до чинного станом на дату видачі оспорюваного свідоцтва законодавства таке не могло бути видано нотаріусом, який провадив свою діяльність у Донецькій області, адже це порушувало правила територіальності, визначені статтею 72 Закону України Про нотаріат , а відтак наявні підстави для визнання свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів недійсним.

Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Важливим також є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).

З урахуванням наведеного, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Звертаючись до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про придбання квартири АДРЕСА_5 , з прилюдних торгів, ОСОБА_1 , обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона на підставі договору купівлі-продажу від 5 жовтня 2015 року є єдиним правомірним власником цього нерухомого майна, яке 5 жовтня 2015 року було також передано нею в іпотеку ОСОБА_5 , про що в Державному реєстрі прав на нерухоме майно були наявні відповідні обтяження, однак відповідачем було вчинено ряд незаконних дій, направлених на те, щоб отримати право власності на спірну квартиру, для чого першочергово було використано підроблене свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 10 квітня 2012 року, нібито видане нотаріусом Сніжнянської державної нотаріальної контори Таранцовим О.А. на бланку серії ВРР № 608616.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.Частиною другою статті 16 ЦК України визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, одним із яких може бути визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Таким чином, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У постанові Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року (провадження № 6-174цс12) зазначено, що виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а відтак є правочином. Такий висновок узгоджується й з нормами статей 650, 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу процедуру прилюдних торгів, результатом яких є видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акта державного виконавця про проведені торги. Отже, ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостої статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу).

Наведене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 465/650/16-ц (провадження № 14-356цс18) та від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18), відповідно до яких правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, тобто правочин. Ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України. Якщо право власності на нерухоме майно вже оформлене на нового власника, ефективним способом захисту прав боржника є пред`явлення до суду позову із залученням переможця прилюдних торгів і державного виконавця як відповідачів про визнання правочину недійсним.

Схожий за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 14-194цс18 та у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі №6-1749цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1655цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 6-1804цс16.

Колегія суддів враховує, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно також враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року в справі № 281/129/17 (провадження № 61-14661св19) зроблено висновок по застосуванню частини першої статті 203 ЦК України та вказано, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15 та від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2677цс16, головною умовою, яку повинні встановити суди при вирішенні питання про визнання прилюдних торгів недійсними, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, тобто не тільки недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Тобто для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. При цьому наявність підстав для визнання торгів недійсними має встановлюватися судом на момент їх проведення, а не за наслідком оформлення результатів торгів.

Отже, при вирішенні позову про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Як вбачається з матеріалів справи, починаючи з грудня 2015 року на розгляді Оболонського районного суду м. Києва перебула цивільна справа № 756/15538/15-ц за позовом ПрАТ Трест Київміськбуд-1 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , треті особи: державний реєстратор Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Юферова Є.Д., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Башлай Д.І., про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання іпотеки припиненою.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2017 року за апеляційною скаргою ОСОБА_6 , позов ПрАТ Трест Київміськбуд-1 задоволено.

Витребувано з володіння ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_5 (загальною площею 378,7 кв. м, житловою площею 180,3 кв. м) на користь ПрАТ Трест Київміськбуд-1 .

Скасовано рішення приватного нотаріуса КМНО Башлай Д.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 5 жовтня 2015 року щодо зазначеної квартири.

Скасовано запис про право власності від 5 жовтня 2015 року за № 11471014, вчинений державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Башлай Д.І. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_5 .

Скасовано рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Юферової Є.Д. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 2 липня 2014 року щодо спірної квартири.

Скасовано запис про право власності від 17 червня 2014 року за № 6231037, вчинений державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Юферовою Є.Д. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо зазначеної квартири АДРЕСА_6 .

Визнано припиненою іпотеку за договором іпотеки, укладеним 15 жовтня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , предметом іпотеки за яким є спірна квартира АДРЕСА_5 , посвідченим приватним нотаріусом КМНО Башлай Д.І., реєстровий номер 812.

Скасовано запис про іпотеку від 5 жовтня 2015 року за № 11476389, вчинений державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Башлай Д.І. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо вказаної квартири.

Скасовано рішення приватного нотаріуса КМНО Башлай Д.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 5 жовтня 2015 року № 25052057 щодо спірної квартири.

Скасовано запис про обтяження від 5 жовтня 2015 року № 11476375, вчинений державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Башлай Д.І. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_5 .

Скасовано рішення приватного нотаріуса КМНО Башлай Д.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 5 жовтня 2015 року № 25052033 щодо вказаної квартири.

Постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2017 року в частині позовних вимог про визнання іпотеки припиненою, скасування рішень і записів державних реєстраторів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про іпотеку та обтяження щодо квартири АДРЕСА_5 скасовано та у цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні вимог. В іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2017 року залишено без змін (а.с. 98-126, т. 1, а.с. 71-110, т. 2).

Під час розгляду вказаної справи судами було установлено, що ПрАТ Трест Київміськбуд-1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_7 , та складається з 15 кімнат (жилою площею 374,90 кв. м, загальною площею 730,60 кв. м), що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим 24 грудня 2007 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації. Право власності на дану квартиру зареєстровано 8 січня 2008 року в Київському міському бюро технічної інвентаризації.

28 травня 2010 року ПрАТ Трест Київміськбуд-1 від Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища отримано дозвіл на перепланування жилого приміщення, а саме квартири АДРЕСА_7 .

20 грудня 2012 року Київським міським бюро технічної інвентаризації за результатом проведення інвентаризації складено технічні паспорти на квартири АДРЕСА_8 , АДРЕСА_5 .

Відповідно до даних технічних паспортів квартира АДРЕСА_8 розташована на 4 поверсі, складається з трьох кімнат житловою площею 73,2 кв. м, загальною площею 145,4 кв. м; квартира АДРЕСА_6 розташована на 4 поверсі, складається із семи кімнат житловою площею 180,3 кв. м, загальною площею 378,7 кв. м.

На час розгляду справи судом першої інстанції право власності ПрАТ Трест Київміськбуд-1 на квартиру АДРЕСА_7 , та складається із 15 кімнат (жилою площею 374,90 кв. м, загальною площею 730,60 кв. м) не припинено, оскільки квартири АДРЕСА_8 , АДРЕСА_6 після їх перепланування до експлуатації не введені, державна реєстрація права власності на вказані квартири не проведена.

Відповідно до технічного паспорту станом на 11 листопада 2008 року квартира АДРЕСА_6 складається з семи кімнат, загальною площею 378,7 кв. м, жилою площею 180,3 кв. м.

Із наведеного суди вбачали, що квартира АДРЕСА_6 за своєю площею увійшла до квартири АДРЕСА_8 , що складається з 15 кімнат, загальною площею 730,60 кв. м, право власності на яку виникло у ПрАТ Трест Київміськбуд-1 в порядку, передбаченому законом.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 січня 2014 року відмовлено ОСОБА_6 у задоволенні позову до ПрАТ Трест Київміськбуд-1 , Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, Державної виконавчої служби України, третя особа: ТОВ Віта Верітас , про визнання права власності та звільнення майна з-під арешту.

Наведеним вище судовим рішенням установлено, що спірна квартира АДРЕСА_6 та ключі від такої за актом прийому-передачі ОСОБА_6 не передавалися. ОСОБА_6 не надано доказів, які б свідчили про згоду ПрАТ Трест Київміськбуд-1 на вселення та проживання ОСОБА_6 у вказаній квартирі.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 27 травня 2014 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 січня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішенням, яким за ОСОБА_6 визнано право власності на квартири АДРЕСА_8 та АДРЕСА_5 .

На підставі рішення Апеляційного суду м. Києва від 27 травня 2014 року ОСОБА_6 зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 378,7 кв. м, житловою площею 180,3 кв. м, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 23851993 від 4 липня 2014 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 27 травня 2014 року залишено без змін.

5 жовтня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 .

5 жовтня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 також укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є належна іпотекодавцю на праві приватної власності квартира АДРЕСА_9 .

Згідно пункту 1.1 договору іпотеки цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що виникають з договору позики, посвідченого 5 жовтня 2015 року Башлай Д.І. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 807, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , за яким остання зобов`язана в порядку, передбаченому договором позики, повернути ОСОБА_5 в строк до 5 жовтня 2018 року включно суму позики у розмірі 8 760 500 грн та сплатити можливі штрафні санкції.

Останнім судовим рішенням - ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 27 травня 2014 року скасовано та залишено в силі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 січня 2014 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання права власності на спірні квартири відмовлено.

Виходячи із встановлених обставин у зазначеній вище справі № 756/15538/15-ц, суди дійшли висновків, що первинною підставою набуття ОСОБА_6 права приватної власності на спірну квартиру АДРЕСА_5 було рішення Апеляційного суду м. Києва від 27 травня 2014 року, яке в подальшому було скасоване ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року. Проте в період дії рішення Апеляційного суду м. Києва від 27 травня 2014 року, ОСОБА_6 відчужив спірну квартиру ОСОБА_1 шляхом укладення 5 жовтня 2015 року договору купівлі-продажу. Остання за нотаріально посвідченим договором іпотеки, укладеним 5 жовтня 2015 року між нею та ОСОБА_5 , спірну квартиру передала в іпотеку в рахунок виконання нею зобов`язань за договором позики по поверненню ОСОБА_5 в строк до 5 жовтня 2018 року включно суми позики у розмірі 8 760 500 грн та сплатити можливі штрафні санкції. Встановивши, що спірна квартира АДРЕСА_5 вибула з володіння ПрАТ Трест Київміськбуд-1 поза його волею, а саме: на підставі рішення суду про визнання за ОСОБА_6 права власності на таку квартиру, яке в подальшому було скасовано, а умовами договору іпотеки передбачено право ОСОБА_5 на звернення стягнення на предмет іпотеки, суди остаточно вирішили, що ПрАТ Трест Київміськбуд-1 має право на витребування спірного нерухомого майна від добросовісного набувача ОСОБА_1 за правилами статті 388 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року в справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Таким чином у відповідності до вимог статей 330, 387, 388, 396 ЦК України право власності на нерухоме майно, яке було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15 та від 16 квітня 2014 року у справі № 6-146цс13.

Ураховуючи наведене, як на час звернення до суду з даним позовом 26 квітня 2019 року так і на час ухвалення оскаржуваного рішення суду від 21 лютого 2020 року у даній справі, ОСОБА_1 не була власником спірної квартири АДРЕСА_5 , загальною площею 378,7 кв. м, житловою площею 180,3 кв. м, оскільки вказане нерухоме майно було витребувано з її незаконного володіння рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року, яке набрало законної сили 14 червня 2017 року, у межах цивільної справи № 756/15538/15-ц на користь його правомірного володільця ПрАТ Трест Київміськбуд-1 , а відтак у позивача було відсутнє право вимоги щодо визнання недійсним свідоцтва про придбання вказаної квартири з прилюдних торгів № 1-354 від 10 квітня 2012 року, виданого нотаріусом Сніжнянської державної нотаріальної контори Таранцов О.В. на бланку серії ВРР № 608616.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказані вище обставини спірних правовідносин та вимоги законодавства не врахував, належним чином не дослідив подані позивачем докази та її ж письмові пояснення з приводу наявності справи № 756/15538/15-ц (а.с. 96-97, т. 1), у зв`язку з чим дійшов необґрунтованого висновку про те, що оспорюваним свідоцтвом про придбання спірної квартири з прилюдних торгів порушуються права та законні інтереси ОСОБА_1 , як правомірного власника цього майна, і вони потребують судового захисту.

Встановлення відсутності порушення прав та/або інтересів позивача оспорюваним правочином (документами, діями тощо) є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Посилання позивача на те, що вона набула прав та зобов`язань іпотекодавця за договором іпотеки від 5 жовтня 2015 року, за яким іпотека спірної квартири не була припиненою в рамках справи № 756/15538/15-ц, тому вона мала правові підстави пред`явити вимоги про визнання підробленого свідоцтва недійсним з метою захисту та відновлення своїх прав як іпотекодавця за дійсною іпотекою нерухомого майна, відхиляються колегією суддів як безпідставні з огляду на положення статті 23 Закону України Про іпотеку , якими передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

При цьому у Рішенні Конституційного Суду України 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі № 3-67/2019 (1457/19) щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України Про іпотеку зазначено, що вказані положення Закону не порушують розумного балансу між правами та інтересами іпотекодержателя (кредитора) і іпотекодавця (набувача іпотечного майна). До того ж факт обізнаності набувача іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, адже відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки. Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину.

Конституційний Суд України також зазначив, що положення частини першої статті 23 Закону України Про іпотеку , які визначають наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, безпосередньо не стосуються питання позбавлення іпотекодавця (набувача іпотечного майна) права власності на предмет іпотеки або ж його примусового відчуження у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки та дійшов висновку, що положення частини першої статті 23 Закону № 898 не суперечать положенням частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 41 Конституції України.

Зі змісту постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року вбачається, що скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог про визнання іпотеки припиненою, скасування рішень і записів державних реєстраторів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про іпотеку та обтяження щодо квартири АДРЕСА_5 та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог, суд касаційної інстанції, установив у справі, яка ним переглядається, що підставою припинення іпотеки є витребування майна від добросовісного набувача, а не визнання договору іпотеки недійсним, тому, проаналізувавши положення статті 17 Закону України Про іпотеку у взаємозв`язку зі статями 388, 509, 598 ЦК України, дійшов висновку, що оскільки Законом України Про іпотеку , який є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як витребування майна від добросовісного набувача або відсутність згоди власника на передачу нерухомого майна в іпотеку, то такі підстави не припиняють основне зобов`язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки.

Крім того, як свідчать матеріали справи, починаючи із 27 липня 2021 року у провадженні Оболонського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_5 до ТОВ Центаріс , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_1 , ПрАТ Трест Київміськбуд-1 , про набуття права власності та за зустрічним позовом ТОВ Центаріс до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ПрАТ Трест Київміськбуд-1 , про визнання договору іпотеки недійсним.

Колегія суддів частково приймає до уваги аргументи апеляційної скарги про те, що позивачем було обрано неналежний та неефективний спосіб захисту своїх прав з огляду на те, що на момент звернення до суду і розгляду цієї справи судом першої інстанції згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 березня 2019 року власником спірної квартири було ТОВ Центаріс на підставі договору купівлі-продажу № 9963 від 30 грудня 2018 року, тому лише визнання свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів недійсним за будь-яких обставин не привело б до відновлення становища, яке існувало до появи оспорюваного свідоцтва.

Так, процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника прилюдних торгів за плату. Така процедура полягає в укладенні та виконанні договору купівлі-продажу. На підтвердження його укладення складається відповідний протокол, а на підтвердження виконання з боку продавця - акт про проведені прилюдні торги. Такі висновки сформульовані у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19).

Відповідно до частини другої статті 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до частини першої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. За змістом зазначених положень моментом укладення договору купівлі-продажу на прилюдних торгах є момент визначення переможця торгів, тобто момент акцепту пропозиції останнього щодо ціни. Оформлення та підписання договору купівлі-продажу як окремого документа Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5не передбачає.

Тому всі умови майбутнього договору купівлі-продажу, окрім ціни та особи покупця, повинні міститися в інформаційному повідомленні про прилюдні торги (торги за фіксованою ціною). Зокрема, у такому повідомленні повинна міститися вичерпна інформація про майно, яке продається.

Відповідно до частини першої статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Передання майна полягає у переході його з володіння однієї особи (яка втрачає володіння) до іншої (яка його набуває).

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Близькі за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункти 95, 96), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29).

Відповідно до частини третьої статті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Оскільки, як зазначено вище, оформлення та підписання договору купівлі-продажу майна, проданого на прилюдних торгах, як окремого документа законодавством не передбачено, то виникнення права власності не пов`язується з його нотаріальним посвідченням.

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

Отже, одночасно з набуттям особою у володіння нерухомого майна шляхом державної реєстрації за нею права власності така особа за наявності правових підстав набуває право власності на таке майно.

Відтак, підставою набуття у власність нерухомого майна, придбаного на прилюдних торгах, є договір купівлі-продажу (укладення якого підтверджується протоколом приданих торгів) та дії сторін, спрямовані на передання нерухомого майна у володіння покупця (затвердження акта про проведені прилюдні торги, видача або надсилання його покупцю, звернення покупця до державного реєстратора з метою державної реєстрації права власності за покупцем).

На підтвердження виконання договору з боку покупця виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Подальші дії покупця (стягувача) та виконавця спрямовані на передання нерухомого майна у володіння покупця. З цією метою виконавець складає акт та видає або надсилає його покупцю, покупець отримує свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо вони не відбулися (стаття 72 Закону України Про нотаріат ), звертається до державного реєстратора з метою державної реєстрації права власності за покупцем.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація права власності проводиться, зокрема, на підставі виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів.

Отже, свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, не є правовстановлюючим документом, а лише підтверджує вчинення сторонами дій, спрямованих на передання нерухомого майна у володіння покупцю. Сама по собі видача свідоцтва не тягне переходу права власності на нерухоме майно від боржника до покупця. Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тому свідоцтво є лише підставою для державної реєстрації права власності за покупцем, але не є правовстановлюючим документом, і вичерпує свою дію із здійсненням такої реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19).

При цьому, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.6).

Таким чином, сама по собі позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з торгів не відповідає належному способу захисту у цій справі. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав також є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, на що суд першої інстанції уваги не звернув.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 листопада 2021 року у справі № 539/4400/19 (провадження № 61-15028св20), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі 759/6680/14-ц (провадження № 61-6374св20)

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі Кантоні проти Франції , заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі S. W. проти Сполученого Королівства , заява № 20166/92, § 36).

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції про задоволення позову з підстав порушення державним нотаріусом при видачі оспорюваного свідоцтва положень статті 72 Закону України Про нотаріат не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів.

У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі викладеного та відповідно до вимог статті 382 ЦПК України з позивача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені третьою особою, а саме 1 152,60 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у справі.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Центаріс задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю Центаріс 1 152,60 грн (одну тисячу сто п 'ятдесят дві гривні 60 копійок) сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: С.А. Голуб

Д.О. Таргоній