Постанова

від 12.01.2022 по справі 826/8549/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/8549/16 Суддя (судді) першої інстанції: Костенко Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Собківа Я.М.,

суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т.,

за участю секретаря: Масловської К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Генріх" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Генріх" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Генріх" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, у якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.05.2016 року №0006291404 та №0006281404.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповністю з`ясовані обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач на підставі направлення від 12.04.2016 №194/26-15-14-04-05, наказу від 12.04.2016 №2133 і пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України провів документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення взаємовідносин з ТОВ "Еліт-Промторг" та ТОВ "Астеріа Консалтинг" за період з 01.06.2015 по 30.06.2015.

Результати перевірки оформлено актом №65/26-15-14-04-05/30969864 від 24.04.2016 року.

Згідно цього акту позивачем порушено вимоги:

- п. 44.1 ст. 44 та ст. 134 ПК України, п.п. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерсь-кий облік та фінансову звітність в Україні", що призвело до заниження податку на прибуток за 2015р. на 220205 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження ПДВ за червень 2015р., що підлягає сплаті до бюджету на 244673 грн., у т.ч. по взаємовідносинах з: ТОВ "Еліт-Промторг" на суму 178221 грн., ТОВ "Астеріа Консалтинг" на суму 66452 грн.

Позивачем подано заперечення на акт, які залишені без задоволення листом відповідача від 11.05.2016 №10591/10/26-15-14-04-05.

На підставі даного акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 16.05.2016 року:

- №0006281404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 367010 грн. (у т.ч.: основний платіж - 244673 грн., штрафні санкції - 122337 грн.);

- №0006291404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 220205 грн. (основного платежу).

Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що встановлені перевіркою обставини є об`єктивними і суттєвими та у своїй сукупності і взаємозв`язку є достатніми для висновку про відсутність реальності господарських операцій, що, у свою чергу, спростовує правомірність податкової вигоди позивача у вигляді зменшення бази оподаткування шляхом збільшення витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції необґрунтованим, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV).

Згідно з пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункт 14.1 статті 14 ПК України).

Пункт 44.1 статті 44 ПК України передбачає, зокрема, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, а відповідно до пункту 44.2 вказаної статті для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Абзац перший пункту 198.2 цієї статті передбачає, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Абзацом першим пункту 198.6. статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, а згідно абзацу третього цього пункту податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пункт 200.4 вказаної статті визначає, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 201.3 статті 201 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця.

Пункт 201.8 вказаної статті передбачає, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до першого та другого абзаців пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов`язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними). При цьому, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов`язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об`єктивний предметний зв`язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Відповідно до ст. 1 Закон № 996-XIV первинний документ - це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України №996, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, ст.4 Закону України №996-XIV встановлений принцип превалювання сутності над формою, тобто, операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Обов`язковими реквізитами первинних документів відповідно до п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з пунктами 2.15-2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні бухгалтерські документи на операції, що суперечать законодавчим актам.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що для встановлення правомірності визначення платником податків його податкових зобов`язань з ПДВ та з податку на прибуток, а також формування ним відповідного від`ємного значення, належить з`ясувати реальність руху активів і коштів у процесі здійснення господарських операцій, господарську мету укладання відповідних договорів та економічний результат їх вчинення.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги та усуваючи неповноту з`ясування судом першої інстанції обставин цієї справи, колегія суддів встановила, що в матеріалах справи наявні наступні документально підтверджені дані.

Щодо фінансово-господарських взаємовідносин ПП Генріх з контрагентом ТОВ Астерія Консалт , їх повноти та реальності, а також обґрунтування використання придбаних послуг у господарській діяльності позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Приватним підприємством Генріх (Замовник) було укладено Договір №190215 від 19.02.2015 року на розміщення реклами з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю Астерія Консалт (Виконавець), відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання по розміщенню рекламних матеріалів на стаціях та у вагонах транспорту (Київському метрополітені).

Відповідно до пп. 2.1.2 вищезазначеного укладеного Договору, Виконавець зобов`язується надати Замовнику технічні вимоги до рекламного матеріалу для виконання п.1.1 Договору.

На виконання вищевказаного підпункту Договору контрагентом (Виконавцем) позивача було передано ПП Генріх технічні вимоги до рекламного матеріалу, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з пп. 2.2.1 укладеного Договору Замовник зобов`язується надати Виконавцю рекламний матеріал згідно наданим Виконавцем технічним вимогам не менш ніж за 5 діб до початку розміщення рекламного матеріалу.

В рамках виконання вищевказаного пункту укладеного Договору, між ПП Генріх (Замовник) та контрагентом ТОВ Астерія Консалт (Виконавець) був складений акт передачі рекламного матеріалу для розміщення на екранах та проекторах, відповідно до якого Замовник передав Виконавцю рекламний матеріал у вигляді відеоролика на CD диску про обладнання та сервіс, які реалізуються та надаються позивачем своїм контрагентам - покупцям (основний вид діяльності ПП Генріх ), для розміщення його на екранах та проекторах протягом червня 2015 року.

Вищезазначений акт передачі рекламного матеріалу для розміщення на екранах та проекторах, а також безпосередньо CD диск із відеозображенням рекламного матеріалу наявний у матеріалах справи.

В подальшому, у зв`язку з виконанням контрагентом умов Договору №190215 від 19.02.2015 року на розміщення реклами, Приватним підприємством Генріх разом з Актами надання послуг та ефірними довідками, було отримано від контрагента ТОВ Астерія Консалт відповідні податкові накладні, які в свою чергу були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Розрахунок між ПП Генріх та ТОВ Астерія Консалт за надання послуг з розміщення реклами протягом червня 2015 року було проведено в повному обсязі у безготівковій формі, на підтвердження чого до перевірки підприємством було надано відповідні платіжні доручення.

В матеріалах справи наявні наступні докази, які підтверджують реальність господарських операцій ПП Генріх з контрагентом ТОВ Астерія Консалт :

- Договір про надання послуг з розміщення реклами від 19.02.2015 року №190215;

- лист від контрагента Позивача, яким було передано ПП Генріх технічні вимоги до рекламного матеріалу від 26.05.2015 року № 26-05/2015/1;

- акт передачі рекламного матеріалу контрагенту для його розміщення на екранах та проекторах Київського метрополітену;

- рекламний матеріал у вигляді відеоролика на CD, який розміщувався на екранах та проекторах Київського метрополітену у червні 2015 року;

- оборотно - сальдові відомість по рахунку 631;

- акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 30.06.2015 року №229 і від 30.06.2015 року №230, отриманих ПП Генріх від контрагента;

- медіаплани та ефірні довідки, з яких вбачається період розміщення реклами продукції Позивача, кількість станцій та екранів, на яких розміщувалась реклама продукції ПП Генріх ;

- рахунки - фактури та платіжні доручення доручень від 15.07.2015 №2961, від 20.07.2015 №2974;

- фінансовий звіт станом на червень 2015 року та графік економічного росту ПП Генріх ;

- податкові накладні від 30.06.2015р. №№ 229, 230.

Однією з підстав для відмови у задоволенні ПП Генріх позовних вимог Окружним адміністративним судом м. Києва було визначено те, що суду не зрозуміло, яким чином здійснювалось надання послуг, якщо Виконавець не мав відносин з КП Київський метрополітен , з приводу вказаного колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року №37/6253 було затверджено Порядок розміщення реклами в місті Києві.

Відповідно до вищезазначеного порядку (був чинний в період надання контрагентами Позивача послуг з розміщення реклами), Київською міською радою було затверджено зміни до статутів комунальної корпорації Київавтодор , комунального підприємства Київпастранс , комунального підприємства Київський метрополітен в частині підпорядкування зазначених підприємств в питаннях розміщення реклами на транспорті комунальної власності міста Києва Головному управлінню з питань реклами.

Відповідно до п. 1.3 Порядку розміщення реклами в місті Києві, КП Київреклама - комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковане Головному управлінню з питань реклами та уповноважене виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) виконувати функції з укладення договорів, нарахування та отримання плати за право тимчасового користування місцями (для розміщення реклами), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - комунальна власність територіальної громади міста Києва), здійснювати контроль за надходженням плати за договорами, організовувати або здійснювати власними силами та засобами демонтаж самовільно встановлених рекламних засобів, надавати платні послуги та виконувати інші повноваження, передбачені цим Порядком та Статутом підприємства;

Вищезазначений порядок розміщення реклами в місті Києві дає змогу прийти до обґрунтованого висновку про те, що саме КП Київреклама було уповноважене на укладання договорів з розміщення реклами, а не Комунальне підприємства Київський метрополітен .

З урахуванням вищевикладеного, Комунальне підприємство Київський метрополітен не мало жодних повноважень на укладення договорів на розміщення реклами на території метрополітену м. Києва, уповноваженим органом на укладання таких правочинів є КП Київреклама - комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації'), підпорядковане Головному управлінню з питань реклами та уповноважене виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією).

Отже, Комунальне підприємство Київський метрополітен не мало жодних повноважень на укладення договорів на розміщення реклами на території метрополітену м. Києва, уповноваженим органом на укладання таких правочинів є КП Київреклама .

Крім того, контрагент Позивача не позбавлений можливості укладати договори про розміщення реклами у метрополітені м. Києва з іншими суб`єктами господарювання, які можуть мати ексклюзивні або виключні права на розміщення реклами у Київському метрополітені.

Враховуючи вищевикладене, Окружний адміністративний суд м. Києва прийшов до помилкових висновків стосовно відсутності реальності господарських взаємовідносин ПП Генріх з контрагентом ТОВ Астеріа Консалт , а також безпідставно залишив поза увагою та не врахував порядок та особливості розміщення реклами у Київському метрополітені.

Щодо фінансово-господарських взаємовідносин ПП Генріх з контрагентом ТОВ Еліт-Промторг , їх повноти та реальності, а також обґрунтування використання придбаних послуг у господарській діяльності позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Між Приватним підприємством Генріх (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Еліт-Промторг (Постачальник) було укладено Договір поставки від 27.05.2015 року №270515, відповідно до якого Постачальник здійснював забезпечення Покупця обладнанням, запасними частинами та комплектуючими до обладнання, витратними матеріалами в асортименті, кількості та за ціною відповідно до рахунків-фактур, які складають невід`ємну частину даного Договору.

Кожне отримання Приватним підприємством Генріх ТМЦ від контрагента здійснювалось за місцезнаходженням ТОВ Еліт-Промторг директором ПП Генріх ОСОБА_1 особисто, на автомобілі Toyota Land Cruiser, реєстраційній номер НОМЕР_1 , та супроводжувалось складанням відповідних товарно-транспортних накладних.

Наявність у ПП Генріх в користуванні автомобіля Toyota Land Cruiser, реєстраційній номер НОМЕР_1 , підтверджується Договором оренди автомобіля, укладеного між ОСОБА_1 та ПП Генріх , наявним в матеріалах справи.

Пунктом розвантаження отриманих Позивачем ТМЦ від контрагентів було місцезнаходження складу Приватного підприємства Генріх , а саме Київська область, м. Вишневе, вул. Київська, 4.

Наявність у Приватного підприємства Генріх вищевказаного складського приміщення за адресую Київська область, м. Вишневе, вул. Київська, 4 підтверджується договором оренди від 22.12.2014 року №22121483, укладеним між ПП Генріх та ПАТ Таксомбанк , предметом якого є надання Позивачу в платне користування частини нежилого приміщення загальною площею 65,1 кв.м., що розташоване за адресую Київська область, м. Вишневе, вул. Київська, 4 з метою розміщення підсобних, офісних, складських та виробничих приміщень.

Разом з товарно-транспортними накладними контрагентом Позивача ТОВ Еліт- Промторг було виписано відповідні видаткові та податкові накладі, які в свою чергу були отримані директором ПП Генріх ОСОБА_1 особисто.

Також, на підтвердження реальності здійсненої господарської операції між ПП Генріх з контрагентом ТОВ Еліт-Промторг , до суду першої інстанції були долучені подорожні листи службового легкового автомобіля (№000000148 від 19.06.15р., №000000153 від 22.06.15р., №000000156 від 26.06.15р., №000000157 від 30.06.15р.), які стали підставою для списання ГМС (зокрема газу та бензину).

Розрахунок між ПП Генріх з ТОВ Еліт-Промторг за поставку товарно- матеріальних цінностей було проведено в повному обсязі у безготівковій формі, на підтвердження чого до перевірки підприємством було надано відповідні платіжні доручення.

Станом на день подання позовної заяви до суду на складі Позивача продовжувала знаходитись продукція, яка була придбана ПП Генріх у ТОВ Еліт-Промторг на підставі Договору поставки від 27.05.2015 року №270515, у зв`язку з чим, на підтвердження даної обставини, до суду першої інстанції було подано оборотно-сальдову відомість по рахунку 281 за червень 2015 року та роздруковані фотознімки продукції зі складу.

Отже, в матеріалах справи наявні наступні докази, які підтверджують реальність (товарність) господарської операції між ПП Генріх та контрагентом ТОВ Еліт-Промторг :

- Договір з ТОВ Еліт-Промторг на поставку обладнання, запасних частин, комплектуючих, витратних матеріалів №270515 від 27.05.2015р.;

- Договір оренди складського приміщення від 22.12.2014 року №22121483;

- Договір оренди автомобіля Toyota Land Cruiser від 15.11.2013 року;

- видаткові та податкові накладні;

- оборотно-сальдові відомості по рахунку 631 та 281;

- товарно-транспортні накладні від 19.06.2015 №ПТ133, від 22.06.2015 №ПТ143, від 26.06.2015 №ПТ187, від 30.06.2015 №ПТ205;

- подорожні листи службового легкового автомобіля Toyota Land Cruiser, реєстраційній номер НОМЕР_1 ;

- рахунки-фактури;

- платіжні доручення від 26.06.2015 №2876, від 02.07.2015 №2901, від 07.07.2015 №2930, від 10.07.2015 №2937;

- фотокопії залишків на складі продукції, придбаної у контрагента;

- первинні документи щодо реалізації придбаних у контрагента ТМЦ.

Щодо посилання в оскаржуваному рішенні на твердження відповідача про відсутність сертифікатів якості, варто звернути увагу на наступне.

Згідно з Положенням про забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Мінфіну України від 24.05.1995 року №88, сертифікати та паспорти виробника не є первинними документами, що підтверджують визначення податкових зобов`язань та кредиту.

Сертифікат якості на товар не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський та податковий облік, і не містить відомостей про господарську операцію. Відповідно ненадання позивачем сертифікатів якості товару не є доказом наявності складу податкового правопорушення.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 року №804/4787/16.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що, статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 по справі № 816/809/17, від 13.03.2018 по справі № 814/3520/13-а, а також є сталою у практиці Європейського суду з прав людини.

Так, нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів/робіт/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них, адже законом іншого не передбачено.

Крім того, контролюючим органом не надано суду доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагентів позивача. Всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки контролюючого органу в спірних правовідносинах базуються лише на аналізі обставин, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування суми грошового зобов`язання.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цих контрагентів, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 №К/9991/37637/12, від 17.02.2014 №К/800/50945/13, від 19.02.2014 №К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 №К/800/12888/13, від 02.06.2014 №К/800/6497/13.

Так, у рішенні по справі "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009 (2009 рік, заява № 3991/03) Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Також апеляційний суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену в п. 50 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України", в якому ЄСПЛ, зокрема зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним

У рішеннях від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України", від 10 березня 2010 року у справі "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії" ЄСПЛ наголосив, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Щодо посилання відповідача, як на підставу відсутності факту реального здійснення господарських операцій, на неможливість відстеження постачання товарів, що підтверджується податковою інформацією, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною п`ятою ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

А як зазначено в Постанові Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №809/1062/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Корпорація Агро-Союз до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, суд обґрунтовано відхилив доводи контролюючого органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій позивача та ТОВ Будпром-Інвест , зважаючи на те, що вони ґрунтуються виключно на припущеннях, які в свою чергу базуються на узагальненій податковій інформації без дослідження первинних документів ТОВ Будпром-Інвест . При цьому, можливе порушення контрагентом податкової дисципліни не може свідчити про відсутність у позивача права, за результатами господарської діяльності з таким контрагентом, на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, з огляду на відсутність дослідження та аналізу господарських операцій за результатами здійснення яких, сформовано позивачем податковий кредит.

Крім того, як вбачається з Постанови Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі №826/1244/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Прима-С до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента-постачальника, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є безумовною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та позбавлення його права сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 826/18656/14 та від 18 липня 2019 року у справі № 805/4535/16-а.

Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб`єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).

У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).

Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов`язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов`язань, та правомірність прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 у справі № 813/2758/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов`язковим для колегії суддів при вирішенні даної справи.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивачем, відповідно до вимог частини першої статті 77 КАС України, під час розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанції було надано докази, які підтверджують доводи його позову щодо товарності спірних операцій.

Аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку щодо протиправності податкових повідомлень-рішень від 16.05.2015 року №№ 0006291404, 0006281404, необхідності їх скасування та задоволення позову повністю.

Отже, судом першої інстанції було неповно встановлено обставини цієї справи та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Генріх" підлягає задоволенню, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 вересня 2021 року - скасуванню, адміністративний позов - задоволенню повністю.

Відповідно до частин першої та шостої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Генріх" - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року скасувати та прийняти нове судове рішення.

Адміністративний позов Приватного підприємства "Генріх" задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.05.2016 року №0006291404 та №0006281404.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Собків Я.М.

Суддя Глущенко Я.Б.

Суддя Черпіцька Л.Т.

Повний текст постанови виготовлено - 17 січня 2022 року.