Постанова

від 12.01.2022 по справі 120/3300/21-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3300/21-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк М.В.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

12 січня 2022 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Черняк А.В.,

представника позивача - Олійника Р.О.

представника відповідача - Кухрівського О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Енерджі Груп" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Поділля Енерджі Груп" звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.04.2021 № 0027630712 та від 01.04.2021 № 0027650712.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року позов задоволено повністю.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти доводів відповідача та просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі і за обставин, викладених в ній, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Представник позивача заперечив проти доводів апелянта та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено наступні обставини справи.

У період з 12.03.2020 по 17.03.2020 та з 10.02.2021 по 12.02.2021 посадовими особами Головного управління ДПС у Вінницькій області проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача на предмет дотримання вимог податкового законодавства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ Енеко.ЮА за червень 2018 року.

За результатами вищевказаної перевірки було складено Акт від 19.02.2021 № 1627/02-32-07-12/39380623, в якому відображено порушення ТОВ Поділля Енерджі Груп п. 198.1, 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого Товариством:

- занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, яке сплачується до державного бюджету в сумі 64801 грн., в тому числі, за червень 2018 р. в сумі 64801 грн.;

- занижено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за червень 2018 р. в сумі 75818 грн.

Не погоджуючись із такими висновками контролюючого органу, ТОВ Поділля Енерджі Груп 11.03.2021 подало письмові заперечення на акт перевірки від 19.02.2021 № 1627/02- 32-07-12/39380623 відповідно до п.86.7 ст. 86 ПК України.

За результатами розгляду вказаних заперечень позивача, останні були залишені без задоволення, а висновки, викладені в акті перевірки - без змін.

В подальшому, Головним управлінням ДПС у Вінницькій області було винесено податкове повідомлення-рішення від 01.04.2021 № 0027630712, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 81001,00 грн., з яких сума грошового зобов`язання за податковим зобов`язанням з ПДВ - 64801,00 грн. і штрафні санкції - 16200,00 грн., та податкове повідомлення-рішення від 01.04.2021 № 0027650712, яким позивачеві зменшено розмір від`ємного значення з податку на додану вартість за червень 2018 року на 75818,00 грн.

Вважаючи, що такі податкові повідомлення-рішення винесені контролюючим органом безпідставно та з порушенням норм Податкового кодексу України, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи оцінку обставинам справи, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини виникли як результат висновків контролюючого органу про невідповідність задекларованих позивачем операцій з придбання робіт та послуг у ТОВ Енеко.ЮА умовам ст. 198 Податкового кодексу України, як таких, що дають право на податковий кредит.

В ракурсі встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність контролюючим органом факту недобросовісності ТОВ Поділля Енерджі Груп , як платника податку на додану вартість, та факту здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ Енеко.ЮА за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Колегія суддів, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, в межах доводів і вимог апеляційної скарги відповідно до приписів ст. 308 КАС України, відзначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює та визначає ПК України.

Так, підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Згідно пп.14.1.181п.14.1ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.

Згідно з пунктами 198.1, 198.2 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, витрати для цілей визначення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Аналізуючи вищевказані норми, колегія суддів зазначає, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

Відтак, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

В даному випадку, за висновками податкового органу, позивачем, в порушення положень ПК України, не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з придбання у ТОВ "Енеко.Ю.А." товарів та послуг. Так, на переконання контролюючого органу, контрагент позивача - ТОВ Енеко.ЮА , не мав фізичної можливості виконати субпідрядні роботи на адресу ТОВ Поділля Енерджі Груп , а здійснював лише документальне оформлення нереальних господарських операцій.

В свою чергу, як встановлено судом першої інстанції та було підтверджено в ході апеляційного розгляду справи, що ТОВ Поділля Енерджі Груп з метою виконання укладених із Приватним акціонерним товариством Вінницька кондитерська фабрика , а також із Державним підприємством Електричні системи договорів підряду, спрямованих на виконання робіт з планового ремонту, реконструкції та технічного обслуговування електрообладнання та кабельних мереж, тощо, залучило до проведення відповідних робіт ТОВ Енеко.ЮА , уклавши з останнім відповідні договори підряду. На виконання вказаних договорів складені відповідні документи про результати виконання певних робіт, виконанні роботи оплачені позивачем, подані та зареєстровані відповідні накладні.

Загальна вартість робіт за укладеними між позивачем та ТОВ Енеко.ЮА договорами підряду становить 843715,05 грн., з яких ПДВ - 140619,17 грн.

Судова колегія зауважує, що відповідно до існуючих законодавчих вимог підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Тобто, оформлені належним чином податкові накладні є документами, які є підставою для нарахування платником податків податкового кредиту та, відповідно, від`ємного значення суми податку на додану вартість.

Як було встановлено в ході розгляду справи та не заперечувалось сторонами, за наслідками виконаних робіт за усіма шести договорами підряду, ТОВ Енеко.ЮА були складені відповідні податкові накладні, які в подальшому зареєстровані контролюючим органом в ЄРПН без зауважень, та на підставі яких позивач сформував податковий кредит за червень 2018 року.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, а контролюючим органом не заперечується той факт, що обумовлені договорами роботи фактично були виконані, тобто результат таких договорів носив реальний характер, і в подальшому такі роботи були передані позивачем за актами приймання-передачі первинним замовникам цих робіт - ПАТ Вінницька кондитерська фабрика та ДП Електричні системи .

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що дослідження змісту укладених договорів між позивачем та ПАТ Вінницька кондитерська фабрика , ДП Електричні системи , а також наступних договорів, укладених між позивачем та ТОВ Енеко.ЮА вказує на те, що за наслідками відповідних господарських операцій позивач мав відповідну ділову мету та в кінцевому результаті отримав прибуток від такої діяльності.

Відповідачем, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції, жодних доказів, які б свідчили про наявність дефектів у складених в процесі здійснення таких господарських операцій первинних документів надано не було.

Щодо доводів апелянта про відсутність у ТОВ Енеко.ЮА достатніх трудових та матеріальних ресурсів для виконання значного обсягу робіт, в тому рахунку, і на виконання договорів укладених з позивачем, судова колегія відзначає наступне.

В даному випадку, слід зауважити, що висновок про безтоварність господарської операції може ґрунтуватись виключно на належних, допустимих і достатніх доказах і не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судова колегія відзначає, що при дослідженні факту здійснення господарської операцій оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини ж між іншими учасниками поставок товарів, робіт та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та вказаними його контрагентами - постачальниками.

До того ж, слід врахувати, що не існує законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, тобто є можливість здійснення діяльності шляхом використання орендованих основних фондів, залучення трудових ресурсів на підставі укладення цивільно-правових договорів, зокрема, субпідрядних договорів, договорів оренди обладнання, транспортних засобів, тощо, з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності та з метою виконання своїх зобов`язань перед позивачем.

Відсутність у ТОВ "Енеко.Ю.А." матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарських операцій та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу), основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 814/937/15.

Як встановлено судом першої інстанції та не було спростовано відповідачем в ході апеляційного перегляду справи, ТОВ "Енеко.Ю.А." активно використовував таку форму залучення трудових ресурсів як угоди цивільно-правового характеру.

Отже, доводи апелянта з питань відсутності у контрагента позивача належних трудових та матеріальних ресурсів, судовою колегією відхиляються, оскільки ґрунтуються на припущеннях, а не на фактичних даних та обставинах виконання господарських договорів.

При цьому, судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції про відсутність необхідності вдаватись до здійснення тих чи інших розрахунків як виробничих потужностей даного підприємства так і щодо співвідношення часу, необхідного для виконання тих чи інших робіт, оскільки чинне податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, його матеріальних та трудових ресурсів, так як припущення контролюючого органу про їх недостатність не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем.

Окрім того, апеляційний суд зазначає, що платник податків не може зазнавати негативних наслідків через діяння осіб, що перебувають поза межами його впливу. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб. Судова практика вирішення податкових спорів також виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

У свою чергу, статтею 61 Конституції України встановлено індивідуальний характер відповідальності, що виявляється і у персональній відповідальності кожного платника податку за ведення податкового обліку.

Наведений висновок підтвердив Європейський Суд з прав людини в рішенні у справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

В ракурсі викладеного, судова колегія зауважує, що результати робіт, виконання яких були предметом договорів з ТОВ "Енеко.Ю.А.", були отримані позивачем, що підтверджується відповідними договорами та додатками до них (локальними кошторисами на будівельні роботи, довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, актами приймання виконаних будівельних робіт, підсумковими відомостями ресурсів, тощо) копії яких були належно досліджені судомй.

До того ж, вказані роботи були оплачені позивачем, що підтверджується банківськими виписками, копії яких також були предметом дослідження в межах даної справи.

Стосовно посилань апелянта на перебування у провадженні ГУ СБ України у м. Києві та Київській області кримінального провадження № 42019100000000055 від 24.01.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, то суд апеляційної інстанції зауважує, що будь-яка інформація оперативних підрозділів ДПС, інших правоохоронних органів, як і відомості про внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань не є беззаперечним та достатнім фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених відповідними контрагентами, які фігурують у такій інформації. Такі висновки неодноразово були підтримані як Верховним Судом України у постановах від 05 березня 2012 року у справі N 21-421а11, від 22 вересня 2015 року у справі N 810/5645/14, а також і Верховним Судом у постановах від 06 березня 2018 року у справі N 2а-9375/11/1370, від 13 березня 2018 року у справі N 826/13582/13-а, від 27 березня 2018 року у справі N 816/809/17.

Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції з даного питання, позаяк до винесення вироку в рамках кримінального провадження, матеріали, зібрані в рамках вказаних кримінальних проваджень, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі згідно ст. 78 КАС України може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

На час апеляційного провадження у даній справі, апелянтом жодних вироків суду щодо осіб, з якими позивач мав господарські стосунки, а це виключно ТОВ Енеко.ЮА , до матеріалів справи долучено не було.

Стосовно доводів апеляційної скарги про створення між позивачем та ТОВ "Енеко.Ю.А." формального документообігу, то судова колегія вказане до уваги не приймає, оскільки дані твердження грунтуються виключно на припущеннях податкового обігу та не є підтвердженими жодними належними доказами. До того ж, дана позицію повністю спростована наявними матеріалами справи та обставинами, встановленими в ході розгляду справи.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що матеріали справи не містять жодних вказівок на безпосередню участь позивача у ймовірних зловживаннях пов`язаних з поставкою товару/послуг та його оподаткуванням у ланцюгу поставок, чи будь-яких доказів, які могли б свідчити про опосередковану чи пряму обізнаність позивача стосовно ймовірного порушення вимог податкового законодавства у ланцюгу поставок.

Неналежне виконання контрагентом своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента та, відповідно, недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх допустив, а не до іншої особи.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Таким чином, податковим органом не доведено факт допущення порушень позивачем положень пунктів 200.4, 200.7, 200.9 статті 200 ПК України стосовно формування податкового кредиту, декларування суми бюджетного відшкодування ПДВ та від`ємного значення, яке враховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду.

Вказані обставини у своїй сукупності належним чином досліджені судом першої інстанції та спростовують висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Предметом доказування у даному спорі є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на врахування витрат, понесених у зв`язку із здійсненням цих господарських операцій при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток та сум податкового кредиту при визначенні об`єкта оподаткування податком на додану вартість; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Доводи податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток чи віднесення до складу податкового кредиту певних сум податку на додану вартість.

За змістом статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за укладеними договорами позивачем було надано достатню кількість первинних документів, які передбачені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які спростовують висновки викладені в акті перевірки щодо вчинених позивачем порушень та підтверджують реальність господарських відносин між позивачем та його контрагентами.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, в постанові від 06 листопада 2018 року в справі № 820/10024/13-а.

При цьому, податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

В даному випадку, контролюючим органом, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв оскаржуване рішення з додержанням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 18 січня 2022 року.

Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.