Рішення

від 19.01.2022 по справі 910/11965/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.01.2022Справа № 910/11965/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/11965/21

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Україна, 01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6; ідентифікаційний код: 20077720)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Сервіс Груп" (Україна, 03028, м. Київ, Стратегічне шосе, буд. 2, літ. А; ідентифікаційний код: 41842036)

про стягнення 1 190 079,49 грн

Представники сторін:

від позивача: Коваленко С.В., довіреність № 14-341 від 22.12.2020;

від відповідача: Стадник О.В., довіреність № 1123 від 20.09.2021.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Сервіс Груп" (далі - відповідач) про стягнення 1 190 079,49 грн, з яких 735 200,47 грн заборгованості, 114 168,92 грн пені, 217 214,00 грн інфляційних втрат та 123 496,10 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № 1159/1920-ТЕ-41 постачання природного газу від 04.10.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали.

11.08.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11965/21, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.09.2021.

У підготовче засідання 29.09.2021 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання відповідач був повідомлений, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 29.09.2021 судом було оголошено перерву до 27.10.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2021, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, відповідача було повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 27.10.2021.

25.10.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить врахувати, що, на підставі укладеного сторонами договору, ним було отримано природний газ не для власних потреб, а для виробництва, транспортування та розподілення теплової енергії населенню різних районів м. Києва, у зв`язку з чим відповідач зазначає, що неналежне виконання взятих на себе зобов`язань перед позивачем сталось не з його вини, оскільки споживачі централізованого опалення та гарячого водопостачання не вчасно здійснюють розрахунки з ним. У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд врахувати, що ним було погашено частину заборгованості в розмірі 300 000,00 грн, а також зменшити розмір штрафних санкцій.

У підготовче засідання 27.10.2021 з`явився представник відповідача, представник позивача не з`явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання позивач був повідомлений належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась, проте від позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання за відсутності його представника.

У підготовчому засіданні 27.10.2021 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 24.11.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2021, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, позивача було повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 24.11.2021.

23.11.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, в яких позивач зазначає, що виконання умов укладеного сторонами договору не може ставитись в залежність від виконання зобов`язань третіми особами перед відповідачем. Позивач також підтвердив надходження на його рахунок від відповідача грошових коштів у сумі 300 000,00 грн, які були ним зараховані в оплату заборгованості за поставлений природний газ. Крім того, позивач посилається на відсутність правових підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

У підготовче засідання 24.11.2021 з`явились представники сторін.

Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 15.12.2021.

У судове засідання 15.12.2021 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась, проте до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке було частково задоволено судом.

У судовому засіданні 15.12.2021 судом було оголошено перерву до 19.01.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2021, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, відповідача було повідомлено про те, що судове засідання призначено на 19.01.2022.

У судове засідання 19.01.2022 з`явились представники сторін.

Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача надала суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечувала.

У судовому засіданні 19.01.2022 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

04.10.2019 між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго Сервіс Груп" (далі - споживач, відповідач) було укладено Договір № 1159/1920-ТЕ-41 постачання природного газу (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору постачальник передає споживачу у жовтні 2019 року - квітні 2020 року замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 1 580 тис. куб.м., в тому числі по місяцях.

За умовами пункту 3.1 Договору право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.

У пункті 5.1 Договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Згідно з п. 11.1 Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2020 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, сторонами було укладено додаткові угоди № 1 - № 7 до Договору, якими вносились зміни, зокрема, щодо порядку та умов передачі природного газу, ціни природного газу, що постачався за Договором, відповідальності сторін за Договором.

За твердженнями позивача, на виконання умов Договору, ним було передано, а відповідачем прийнято природний газ загальною вартістю 5 266 760,55 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями підписаних обома сторонами та скріплених їхніми печатками актів приймання-передачі природного газу від 31.10.2019 на суму 7 745,33 грн, від 30.11.2019 на суму 873 139,28 грн, від 31.12.2019 на суму 1 201 634,48 грн, від 31.01.2020 на суму 1 476 435,72 грн, від 29.02.2020 на суму 1 059 383,82 грн та від 31.03.2020 на суму 648 421,92 грн.

Проте, як зазначає позивач, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором, розрахувався за переданий йому природний газ лише частково в сумі 4 531 560,08 грн, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 735 200,47 грн.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався у повному обсязі з позивачем за поставлений природний газ, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 735 200,47 грн заборгованості, 114 168,92 грн пені, 217 214,00 грн інфляційних втрат та 123 496,10 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивач передав, а відповідач прийняв природний газ за Договором загальною вартістю 5 266 760,55 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи підписані обома сторонами та скріплені їхніми печатками акти приймання-передачі природного газу від 31.10.2019, від 30.11.2019, від 31.12.2019, від 31.01.2020, від 29.02.2020 та від 31.03.2020.

Вищевказані акти приймання-передачі природного газу відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені акти як належні докази на підтвердження передачі позивачем природного газу та його прийняття відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення пункту 5.1 Договору, зобов`язання відповідача щодо оплати фактично переданого позивачем природного газу мало виконуватись до 25 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд встановив, що відповідачем було оплачено поставлений позивачем природний газ за Договором у сумі 4 531 560,08 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунку позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Між сторонами у справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України.

Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

З огляду на вищенаведене, посилання відповідача у відзиві на те, що оплата за переданий позивачем природний газ не була проведена вчасно у зв`язку з несвоєчасністю проведених споживачами централізованого опалення та гарячого водопостачання розрахунків з ним не можуть слугувати підставою для невиконання своїх грошових зобов`язань за Договором.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального закону можливе в разі, коли предмет спору існував на момент його виникнення та припинив існування в процесі розгляду справи.

Як було вказано вище, позивачем заявлено, зокрема, вимогу про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 735 200,47 грн.

У той же час судом встановлено, що після звернення позивача до суду з цим позовом та відкриття провадження у справі відповідачем було перераховано на рахунок позивача грошові кошти в сумі 300 000,00 грн, про що свідчить наявне в матеріалах справи платіжне доручення № 33 від 21.10.2021, з призначенням платежу: оплата за спожитий природний газ за Договором.

Відтак, у зв`язку з відсутністю предмета спору, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 300 000,00 грн підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Доказів погашення відповідачем решти заборгованості за Договором матеріали справи не містять.

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договором у розмірі 435 200,47 грн визнаються судом обґрунтованими.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.2 Договору в редакції Додаткової угоди № 5 від 28.01.2020 у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктами 5.1, 5.6 Договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 14,2 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Судом перевірено розрахунок пені за заявлений позивачем період та встановлено, що він є арифметично вірним.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Судом також перевірено розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних за заявлений позивачем період та встановлено, що вказані розрахунки є арифметично вірними.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Суд не може визнати достатнім для зменшення розміру штрафних санкцій посилання відповідача на те, що їх стягнення спричинить збільшення заборгованості по заробітній платі його працівникам, несвоєчасну сплату ним податків, виникнення інших штрафних санкцій та судових процесів, оскільки, як вказувалось вище, зобов`язання мають бути виконані належним чином.

Крім цього, суд наголошує, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених до стягнення з відповідача.

Згідно з частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за Договором у розмірі 300 000,00 грн, в іншій частині судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 435 200,47 грн заборгованості, 114 168,92 грн пені, 217 214,00 грн інфляційних втрат та 123 496,10 грн 3 % річних.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 17 851,19 грн, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача (у зв`язку з неоплатою поставленого позивачем природного газу у встановлений Договором строк), відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 231, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/11965/21 в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Сервіс Груп" (Україна, 03028, м. Київ, Стратегічне шосе, буд. 2, літ. А; ідентифікаційний код: 41842036) заборгованості в розмірі 300 000,00 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Сервіс Груп" (Україна, 03028, м. Київ, Стратегічне шосе, буд. 2, літ. А; ідентифікаційний код: 41842036) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Україна, 01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6; ідентифікаційний код: 20077720) 435 200 (чотириста тридцять п`ять тисяч двісті) грн 47 коп. заборгованості, 114 168 (сто чотирнадцять тисяч сто шістдесят вісім) грн 92 коп. пені, 217 214 (двісті сімнадцять тисяч двісті чотирнадцять) грн 00 коп. інфляційних втрат, 123 496 (сто двадцять три тисячі чотириста дев`яносто шість) грн 10 коп. 3 % річних та 17 851 (сімнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят одну) грн 19 коп. судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 31.01.2022

Суддя О. В. Нечай