Рішення

від 12.01.2022 по справі 911/2409/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2022 р. м. Київ Справа № 911/2409/21

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання: Сорока П.М.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом державної екологічної інспекції Столичного округу

до комунального підприємства "Комунальник С. Центральне"

про стягнення збитків,

за участю представників:

позивача: Макарченка В.В. (виписка від 01.11.2021 року);

відповідача: Чайки Т.Є. (довіреність №304 від 07.12.2021 року),

ВСТАНОВИВ:

13 серпня 2021 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява державної екологічної інспекції Столичного округу (далі - позивач) до комунального підприємства "Комунальник С. Центральне" (далі - відповідач) про стягнення збитків у сумі 25 302,65 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що відповідач порушив вимоги Закону України "Про охорону навколишнього середовища" та в період з 13.08.2018 року до 24.05.2019 року здійснював водокористування без спеціального дозволу, внаслідок чого державі було заподіяно істотну шкоду, у зв`язку з чим, позивач просив суд стягнути з відповідача 25 302,65 грн. збитків.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.08.2021 року відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

13 вересня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, а також заява про застосування строків позовної давності.

Ухвалою суду від 18.10.2021 року постановлено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10 листопада 2021 року.

10 листопада 2021 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника позивача надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду від 18.10.2021 року.

10 листопада 2021 року представник позивача у засіданні заявлені позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача у засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 10.11.2021 року підготовче засідання відкладено на 08 грудня 2021 року.

11 листопада 2021 року та 08 грудня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшли документи.

08 грудня 2021 року в засіданні представник позивача просив позовні вимоги задовільнити.

Представник відповідача у засіданні проти задоволення позову заперечувала.

Ухвалою суду від 08.12.2021 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 12 січня 2022 року, зобов`язано представника відповідача подати документи, на підставі яких відповідачем позивачу була видана довідка від 24.05.2019 року.

04 січня 2022 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду від 08.12.2021 року. Також, представник відповідача подав заяву про застосування строків позовної давності.

12 січня 2022 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, а також заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій він просив суд стягнути з відповідача 25 299,61 грн. збитків.

12 січня 2022 року в засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовільнити.

Представник відповідача в засіданні проти задоволення позову заперечувала.

Згідно з ч. 6 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

У підготовчому засіданні представники учасників справи надали письмову згоду на закриття підготовчого провадження та розгляд справи судом по суті.

Так, суд закрив підготовче провадження і перейшов до судового розгляду справи по суті.

12 січня 2022 року в судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Державна екологічна інспекція Столичного округу (далі - позивач) є міжрегіональним територіальним органом Державної екологічної інспекції України, діє на підставі Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу (далі - Положення), затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України №253 від 01.06.2021 року (на час проведення перевірки Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Держекоінспекції України №259 від 27.11.2018 року).

Згідно з п. 3 Положення, Інспекція проводить перевірки (у тому числі документальні) із застосуванням інструментально-лабораторного контролю, складає відповідно до законодавства акти за результатами здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства з питань, що належать до її компетенції, надає обов`язкові до виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства та здійснює контроль за їх виконанням, здійснює лабораторні вимірювання (випробування).

Відповідно до п. 7 Положення, Інспекція розраховує розмір шкоди, збитків і втрат, заподіяних внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції.

Пунктом 8 Положення встановлено, що Інспекція вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що на підставі наказу Державної екологічної інспекції Столичного округу "Про проведення планової перевірки" №812-П від 13.05.2019 року та направлення на здійснення планового заходу державного нагляду (контролю) №3/5/000822 від 13.05.2019 року в період з 13.05.2019 року до 24.05.2019 року проведено планову перевірку щодо дотримання комунальним підприємством "Комунальник С. Центральне" (далі - відповідач) вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, за результатами якої складено акт №03-05/82 від 24.05.2019 року.

Так, під час проведення перевірки позивачем виявлені порушення відповідачем положень статей 44, 48 Водного кодексу України, а саме самовільне використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів у період з 13.05.2019 року до 24.05.2019 року.

За наслідками проведеної перевірки позивачем складений акт від 24.05.2019 року, який був підписаний представниками позивача та відповідача.

З метою усунення порушень вимог природоохоронного законодавства, виявлених під час проведеної перевірки, представниками позивача складено припис від 24.05.2019 року, який підлягав обов`язковому виконанню у встановлені в ньому строки. Припис видано директору відповідача під підпис.

24 травня 2019 року під час здійснення заходу державного нагляду та контролю відповідачем було надано позивачу довідку, з якої вбачається, що у період з 13.08.2018 року до 24.05.2019 року відповідачем здійснено забір води за відсутності дозволу на спеціальне водокористування у кількості 24 954 куб.м.

Відповідно до розрахунку розмірів збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного використання води із підземних джерел без дозволу на спеціальне водокористування, загальний розмір збитків становив 25 302,65 грн.

Розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів (підземні води) за відсутності дозволу на спеціальне водокористування, здійснено відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів України №389 від 20.07.2009 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України №767/16783 від 14.08.2009 року.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача претензію про відшкодування збитків у сумі 25 302,65 грн., заподіяних державі внаслідок самовільного користування водами із підземних джерел №61/2019 від 03.07.2019 року.

Відповідач відповіді на претензію №61/2019 від 03.07.2019 року не надав, збитки, завдані державі внаслідок самовільного користування водами із підземних джерел в сумі 25 302,65 грн. не відшкодував.

У зв`язку з цим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 25 302,65 грн. збитків.

12 січня 2022 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій він просив суд стягнути з відповідача 25 299,61 грн. збитків.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

13 вересня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти задоволення позову заперечував, послався на те, що відповідачем розпочато процедуру оформлення нового дозволу на спеціальне водокористування ще до закінчення терміну його дії. Також послався на те, що відповідач здійснював використання води не для власних потреб, а з метою надання послуг з централізованого водопостачання в с. Центральне. Крім цього, представник відповідача послався на те, що за вказаний період відповідачем був сплачений збір за спеціальне водокористування.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частино 1 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Згідно зі ст. 151 Господарського кодексу України, суб`єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища України регулюються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» , земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.

Частиною 3 ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що в порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Водного кодексу України, завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обгрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об`єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Водного кодексу України, води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

Згідно зі ст. 46 Водного кодексу України, водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Водного кодексу України, спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Частиною 2 ст. 48 Водного кодексу України встановлено, що спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 44 Водного кодексу України, водокористувачі зобов`язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Водного кодексу України, спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування.

Частиною 2 ст. 49 Водного кодексу України встановлено, що дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

Згідно з ч. 4 ст. 49 Водного кодексу України, видача (переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на спеціальне водокористування здійснюється безоплатно.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Кодексу України про надра, надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

Згідно зі ст. 21 Кодексу України про надра, надра у користування для видобування підземних вод (крім мінеральних) і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, що видаються після попереднього погодження з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Так, чинним законодавством встановлений обов`язок отримання господарюючими суб`єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому, спеціальний дозвіл на користування надрами надає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Як встановлено судом, у період з 13.08.2018 року до 24.05.2019 року відповідачем здійснювався забір води без спеціального дозволу водокористування, що підтверджується актом, складеним за результатом проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів №03-05/82 від 24.05.2019 року.

Вищевказаний акт в судовому порядку оскаржений не був, зауваження до акта відповідачем не надавались.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 Водного кодексу України, порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

Пунктом 6 ч. 3 ст. 110 Водного кодексу України встановлено, що відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування.

Згідно з ч. 1 ст. 111 Водного кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов`язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 Водного кодексу України, порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Частиною 3 ст. 68 Водного кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно з ч. 1 ст. 69 Водного кодексу України, шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як: протиправна поведінка боржника, збитки, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками, вина боржника.

Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

У відзиві на позовну заяву, а також у судовому засіданні представник відповідача послалась на те, що відповідач є добросовісним учасником у правовідносинах з державою, відповідачем були вжиті всі можливі заходи щодо отримання дозволу на спеціальне водокористування, затримка в отриманні дозволу виникла не з його вини, а також на те, що відповідач не міг припинити здійснення водопостачання населенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Водного кодексу України, видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на спеціальне водокористування здійснюється відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно з абз. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді (запис про наявність дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), який дозвільний орган зобов`язаний видати суб`єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб`єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Відповідно до абз. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", об`єкт, на який видається документ дозвільного характеру (далі - об`єкт), - природні ресурси, земельна ділянка, ґрунтовий покрив земельних ділянок, споруда, будівля, приміщення, устаткування, обладнання та механізми, що вводяться в експлуатацію або проектуються, окрема операція, господарська діяльність певного виду, робота та послуга, а також документи, які використовуються суб`єктом господарювання у процесі проходження погоджувальної (дозвільної) процедури (проектна документація на будівництво об`єктів, землевпорядна документація, містобудівна документація, гірничий відвід).

Частиною 5 ст. 4 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" встановлено, що підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є: подання суб`єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком; виявлення в документах, поданих суб`єктом господарювання, недостовірних відомостей; негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру. Законом можуть встановлюватися інші підстави для відмови у видачі документа дозвільного характеру. Відмова у видачі документа дозвільного характеру за підставами, не передбаченими законами, не допускається.

Предметом спору в цій справі є вимога позивача про стягнення збитків, заподіяних державі самовільним використанням водних ресурсів, за відсутності дозвільних документів. Як вже зазначалося судом, чинним законодавством встановлений обов`язок отримання господарюючими суб`єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр.

За твердженнями представника відповідача, відповідачем були вжиті всі можливі заходи для отримання дозволу на спеціальне водокористування.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у 2018 - 2019 роках звертався до Державного агентства водних ресурсів України для отримання дозволу на спеціальне водокористування. Так, до матеріалів справи додані копії листів Державного агентства водних ресурсів України, з яких вбачається, що за результатами розгляду документів відповідача на видачу дозволу на спеціальне водокористування Державним агентством водних ресурсів України було відмовлено у видачі дозволу, у зв`язку з недоліками, що містились у поданих документах, які відповідачем усунуті не були.

Так, документи на отримання дозволу на спеціальне водокористування повертались відповідачу на доопрацювання, у зв`язку з їх невідповідністю нормативним вимогам, а сама по собі процедура отримання спеціального дозволу на користування надрами не звільняє від відповідальності за їх самовільне використання.

Судом встановлено, що згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, основним видом економічної діяльності відповідача є: забір, очищення та постачання води.

Однак, законодавство, яким встановлений порядок здійснення спеціального водокористування на підставі виданого дозволу, не містить виключень для комунальних підприємств, які надають послуги з водопостачання.

Із наданих позивачем документів судом встановлена наявність всіх складових правопорушення, а саме: факт неправомірної поведінки відповідача (самовільне водокористування), наявність шкоди (збитків), наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, оскільки шкода виступає об`єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання вимог природоохоронного законодавства, самої шкоди.

Порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, у разі самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) регламентовано Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 №389 та зареєстрованою в Мін`юсті України від 14.08.2009 за №767/16783 зі змінами та доповненнями (далі - Методика).

Відповідно до п. 1.7 Методики, самовільне водокористування - використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів.

Згідно з п. 9.1. Методики, розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів, здійснюється за формулою Зсам = 5 Ч W Ч Тар (грн.), (23), де W - об`єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів, м-3; Тар - розмір, аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання води, встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення (для поверхневих, підземних, шахтних, кар`єрних та дренажних вод - грн/100 м-3, води для потреб гідроенергетики та рибництва - грн/10000 м-3, води, яка входить до складу напоїв, - грн/м-3). Для води з лиманів Тар аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання поверхневих вод для показника "Інші водні об`єкти", встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення.

Відповідно до п. 9.2 Методики, фактичний об`єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів визначається на основі даних: первинної документації, статистичної звітності, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки фізичної особи - підприємця або юридичної особи за підписом керівництва, завіреної печаткою (за наявності).

На підтвердження суми збитків позивачем наданий розрахунок розмірів збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного використання води із підземних джерел, з якого вбачається, що за період з 13.08.2018 року до 24.05.2019 року, внаслідок самовільного використання підземних вод, відповідач заподіяв державі збитки в розмірі 25 299,61 грн.

У судовому засіданні представник відповідача послалась на те, що позивачем не доведені збитки, понесені державою. Разом з цим, факт самовільного використання водних ресурсів без відповідного дозволу на спеціальне водокористування є самостійною підставою для відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів. Такого ж висновку дійшов Верховний суд України у постанові від 03.09.2013 року в справі №13/333-38/463-2012 та в постанові від 25.06.2018 року в справі №910/8682/16.

Крім цього, відповідно до п.п 255.11.13 п. 255.5 ст. 255 Податкового кодексу України, ставки рентної плати за спеціальне використання води встановлюються у таких розмірах: у разі перевищення водокористувачами встановленого річного ліміту використання води рентна плата обчислюється і сплачується у п`ятикратному розмірі виходячи з фактичних обсягів використаної води понад встановлений ліміт використання води, ставок рентної плати та коефіцієнтів.

За відсутності у водокористувача дозволу на спеціальне водокористування із встановленими в ньому лімітами використання води рентна плата справляється за весь обсяг використаної води, що підлягає оплаті як за понадлімітне використання (п.п. 255.11.15 п. 255.5 ст. 255).

З аналізу вищевказаних положень вбачається, що державне регулювання справляння рентної плати не звільняє водокористувача від відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного використання води із підземних джерел без спеціального дозволу на спеціальне водокористування.

Так, позовні вимоги державної екологічної інспекції Столичного округу про стягнення з комунального підприємства "Комунальник С. Центральне" збитків у сумі 25 299,61 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню судом.

Представник відповідача просила суд застосувати до вимог позивача позовну давність, вважала, що позивачем був пропущений строк позовної давності при зверненні до суду з цим позовом.

Доводи представника відповідача спростовуються, у зв`язку з наступним.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Частиною 5 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Так, позовна давність застосовується лише за наявності порушення прав особи. Отже перш, ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, якщо такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові, у зв`язку зі спливом позовної давності, за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Судом встановлено, що позивач 10 серпня 2021 року звернувся до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача збитків на підставі акту, складеного за результатом проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів №03-05/82 від 24 травня 2019 року. Так, позивач звернувся до суду із позовом у межах строку, встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ч. 1 ст. 13, ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 2, ч. ч. 1, 3 ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", абз. 4, 7 ч. 1, ст. 1, ч. 5 ст. 4 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", ч. 1 ст. 2, п. 9 ч. 1 ст. 44, ч. 1 ст. 6, ст. 46, ч. ч. 1, 2 ст. 48, ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 49, ч. ч. 1, 3 ст. 68, ч. 1 ст. 69, ч. 1, п. 6 ч. 3 ст. 100, ч. 1 ст. 111 Водного кодексу України, ч. 1 ст. 19, ст. 21 Кодексу України про надра, ч. 1 ст. 149, ст. 151 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 15, ч. 1, п. 8 ч. 2 ст. 16, ч. 2 ст. 22, ст. 253, ст. 256, ст. 257, ч. 1 ст. 261, ч. ч. 3, 5 ст. 267, ч. ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 18, ч. 1 ст. 123, ч. 9 ст. 129, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задовільнити повністю позов державної екологічної інспекції Столичного округу до комунального підприємства "Комунальник С. Центральне" про стягнення збитків.

Стягнути з комунального підприємства "Комунальник С. Центральне" (08853, Київська область, Обухівський район, село Центральне, вул. Центральна, будинок 58, ідентифікаційний код 35388770) на користь державної екологічної інспекції Столичного округу (03035, місто Київ, вул. Солом`янська, будинок 1, ідентифікаційний код 42163667) 25 299,61 грн. (двадцять п`ять тисяч двісті дев`яносто дев`ять грн. 61 коп.) збитків та 2 270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп.) витрат на сплату судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 31.01.2022 року.

Суддя С. Грабець