Рішення

від 01.02.2022 по справі 922/4734/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2022 р.м. ХарківСправа № 922/4734/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизайн-Ательє "Футура-Прінт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика" про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дизайн-Ательє "Футура-Прінт" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика" про стягнення заборгованості за договором поставки № 06-10/16 в розмірі 66843,20 грн., з яких 53032,92 грн. основного боргу, 4480,45 грн. 3% річних, 9329,83 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.12.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи було вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, наданими сторонами.

Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачу було встановлено строк для подачі відзиву на позову та строк для подання заперечень на відповідь на відзив.

Позивачу було встановлено строк для подачі відповіді на відзив відповідача (який було продовжено ухвалою суду від 10.01.2022 року до 20.01.2022 року).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Так, з метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, судом було направлено на юридичні адреси позивача та відповідача копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивачем ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано 09.12.2021 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідачем ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано 14.12.2021 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 29.12.2021 року представник відповідача надав відзив на позов (вх. № 30701), в якому проти позову заперечує, посилаючись на те, що між сторонами було укладено два договори поставки № 06-10/16 від 06.10.2016 року та № 09-01/20 від 09.01.2020 року та як зазначає відповідач в рамках здійснених оплат, останнім було направлено позивачу заяву про врахування платежів, окрема за видатковими накладними, за якими позивачем заявлено до стягнення заборгованість, у зв`язку з чим відповідач вказує на відсутність заборгованості за поставлену продукцію за видатковими накладними № 310, № 313, № 319 та просить суд відмовити в задоволенні позову.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 20.01.2022 року представник позивача надав відповідь на відзив (вх. № 1279), в якій зазначив про те, що оплати, на які посилається відповідач як зарахування за видатковими накладними № 310, № 313, № 319, не були проведені за спірними накладними, а були зараховані за іншими накладними.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 28.01.2022 року представник відповідача надав заяву з процесуального питання (вх. № 2036), в якій зазначає про недотримання позивачем строків подання доказів по справі, а також зміну підстав позову, у зв`язку з чим просить суд не приймати подану позивачем заяву з доказами до розгляду.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 31.01.2022 року представник відповідача надав заперечення (вх. № 2277), в яких надав пояснення щодо зарахування здійснених оплат. Крім того відповідач у запереченням зазначає, щодо неприпустимості прийняття до розгляду та дослідження доказів наданих позивачем до відповіді на відзив.

Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.

06.10.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дизайн-Ательє "Футура-Прінт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика" (відповідач) було укладено договір поставки № 06-10/16, у відповідності до умов якого позивач зобов`язався виготовити, а відповідач прийняти та оплатити поліграфічну продукцію у кількості та асортименті згідно замовлень відповідача та затвердженої відповідачем технічної документації, яка додається до даного договору.

Відповідно до п. 2.1 договору, вартість продукції визначається протоколом узгодження цін, який є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 2.2 договору, відповідач виконує повний розрахунок у безготівковій формі зі 100% відстрочкою платежу протягом, але не більше 30 календарних днів з моменту поставки продукції позивачем. У деяких випадках за домовленістю строк оплати визначається по кожній заявці окремо та фіксується у протоколі узгодження цін.

У п.5.2 Договору вказано, що перехід до відповідачаа прав власності на продукцію відбувається після приймання такої продукції по кількості та якості уповноваж довіреністю представником (представниками) відповідача. Приймання продукції за кількості здійснюється шляхом підписання представником відповідача, уповноваженим довіреністю, видаткової накладної.

Продукція вважається прийнятою відповідачем по якості у випадку відсутності письмових претензій відповідача, офіційно оформлених і направлених електронною поштою чи факсом, про наявність явних дефектів продукції протягом 3 (трьох) робочих днів (для прихованих дефектів - протягом 90 робочих днів) від дати підписання представниками відповідача, уповноваженого довіреністю, видаткової накладної. Про направлення претензії відповідач зобов`язаний проінформувати позивача додатково по телефону.

Сторони договору домовились, що після приймання продукції по кількості та якості, відповідач зобов`язаний надати позивачу підписаний пакет документів (видаткова накладна і оригінал довіреності на право отримання продукції) протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання продукції на свій склад (п.5.7 Договору).

Як свідчать матеріали справи, позивачем на виконання умов вищезазначеного договору, було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 104038,57 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- № 310 від 16.12.2019 року на суму 75956,17 грн.;

- № 313 від 20.12.2019 року на суму 4680,00 грн.;

- № 319 від 24.12.2019 року на суму 23402,40 грн.

В свою чергу, як зазначає позивач, відповідач здійснив лише часткову оплату на загальну суму 30956,17 грн., що підтверджується наступними платіжними дорученнями:

- № 2859 від 11.06.2021 року на суму 5956,17 грн.;

- № 2881 від 18.06.2021 року на суму 5000,00 грн.;

- № 2902 від 25.06.2021 року на суму 5000,00 грн.;

- № 2935 від 08.07.2021 року на суму 5000,00 грн.;

- № 3123 від 14.09.2021 року на суму 5000,00 грн.;

- № 3324 від 15.11.2021 року на суму 5000,00 грн. (а.с. 59-64).

Крім того, як зазначає позивач, у зв`язку із подвійною сплатою відповідачем коштів за видатковою накладною №284 від 14.11.2019 на суму 20 049, 48 грн., що підтверджується випискою по рахунку Позивача у АТ ПРОКРЕДИТ БАНК з 28.01.2020 (призначення платежу: номер документа: 1513 Сплата за бірку згідно рахунку накл. 284 від 14.11.2019, у т.ч. ПДВ 20% - 3341, 58 грн.); платіжними дорученнями: №2413 від 24.12.2020 на суму 5 049, 48 грн.; №2567 від 10.03.2021 на суму 5 000, 00 грн.; №2593 від 19.03.2021 на суму 5 000, 00 грн.; №2633 від 02.04.2021 на суму 5 000, 00 грн. (призначення платежу: Сплата за бірку згідно накл. 284 від 14.11.19, у т.ч. ПДВ 20% -841, 58 грн.), позивачем була зарахована повторна сплата коштів у сумі 20 049, 48 грн. за видатковою накладною №284, як сплата коштів за видатковою накладною №310 від 16.12.2019.

Отже, із розрахунку позивача вбачається, що з видатковою накладною № 310 від 16.12.2019 року, останнім було зараховано оплати відповідача на загальну суму 51005,65 грн. (з яких 30956,17 грн. зараховані згідно платіжних доручень № №2859, 2883, 2902, 3123, 3324 та 20049,48 грн., зараховані після повторної оплати відповідачем згідно видаткової накладної № 284).

Враховуючи вищенаведене, заборгованість відповідача за поставлену позивачем продукцію за видатковими накладними № 310, № 313, № 319 становить 53032,92 грн.

08.11.2021 року позивачем було направлено на адресу відповідача для підписання акт звірки взаєморозрахунків із зазначенням розміру заборгованості відповідача.

Проте, як зазначає позивач, відповідач акт звірки не підписав, заборгованість за поставлену продукцію не погасив, що й стало підставою для звернення останнього до суду з даним позовом.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що між сторонами було укладено два договори поставки № 06-10/16 від 06.10.2016 року та № 09-01/20 від 09.01.2020 року та як зазначає відповідач в рамках здійснених оплат, останнім було направлено позивачу заяву про врахування платежів, окремо за видатковими накладними, за якими позивачем заявлено до стягнення заборгованість, у зв`язку з чим відповідач вказує на відсутність заборгованості за поставлену продукцію за видатковими накладними № 310, № 313, № 319 та просить суд відмовити в задоволенні позову.

Також відповідачем було подано заяву, в якій зазначено про пропуск позивачем строків на подання доказів, а також з пропуском строку фактично змінено підстави позову.

Щодо пропущення позивачем строків на подання доказів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Так відповідач вказує, що у відповідності до вищенаведеної норми, позивач мав подати усі докази разом із позовною заявою, в той час, як останнім надано докази разом із відповіддю на відзив 20.01.2022 року.

Відповідно до частин 2-4 ст. 161 ГПК України, заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Крім того, ч. 1 ст. 166 ГПК України передбачено, що у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.

Відповідно до ч. 4 ст. 166 ГПК України, відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.

Таким чином, норми ст. 166 ГПК України передбачають подання позивачем у відповіді на відзив свої міркування, аргументи та відповідні докази.

Як свідчать матеріали справи, судом було продовжено позивачу строк на подання відповіді на відзив до 20.01.2022 року та позивачем 20.01.2022 року було подано до суду відповідь на відзив разом із доказами на підтвердження обставин, викладених у відповіді на відзив.

Як вже було зазначено вище, відповідно до ст. 161 ГПК України, відповідь на відзив є заявою про суті справи та її подання є правом учасників справи, яким позивач скористався, подавши відповідну заяву, у строки, визначені судом.

Вищезазначену заяву разом із доказами в її обґрунтування, було подано позивачем, у зв`язку із поданням відповідачем відзиву на позов, із запереченнями проти позовних вимог.

Щодо змін підстав позову, на які посилається відповідач, суд зазначає наступне.

Дослідивши подану позивачем відповідь на відзив, судом встановлено, що вона не містить змін підстав позову.

Підстава позову це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування.

Так, згідно із постановою Верховного Суду у справі № 922/404/19 від 09.07.2020 року, зроблено висновок: позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. При цьому під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

В даному випадку, позивачем було заявлено вимогу про стягнення заборгованості за договором поставки № 06-10/16 від 06.10.2016 року за видатковими накладними № 310, № 313, № 319.

В свою чергу з поданої позивачем відповіді на відзив, не вбачається зміни обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Таким чином, посилання відповідача на недотримання позивачем порядку та строків подання доказів є безпідставними, оскільки відповідь на відзив була подана у строки, встановлені судом та її подання передбачено ст. 161 ГПК України, а також подана позивачем відповідь на відзив не містить зміни підстав позову.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вже було зазначено вище, в матеріалах справи наявні докази поставки позивачем продукції відповідачу згідно видаткових накладних:

- № 310 від 16.12.2019 року на суму 75956,17 грн.;

- № 313 від 20.12.2019 року на суму 4680,00 грн.;

- № 319 від 24.12.2019 року на суму 23402,40 грн.

Відповідачем за накладною № 310 було здійснено оплату на загальну суму 30956,17 грн., що підтверджується платіжними дорученнями - № 2859 від 11.06.2021 року на суму 5956,17 грн.; № 2881 від 18.06.2021 року на суму 5000,00 грн.; № 2902 від 25.06.2021 року на суму 5000,00 грн.; № 2935 від 08.07.2021 року на суму 5000,00 грн.; № 3123 від 14.09.2021 року на суму 5000,00 грн.; № 3324 від 15.11.2021 року на суму 5000,00 грн. (а.с. 59-64).

Крім того, у додатках до позовної заяви позивачем надано ряд платіжних доручень (а.с. 36-58), які не стосуються поставок за видатковими накладними № 310, № 313, № 319, а оплати за платіжними дорученнями стосуються інших видаткових накладних.

Також, позивачем було зараховано в рахунок погашення заборгованості за видатковою накладною № 310 кошти в розмірі 20049,48 грн., сплачені відповідачем повторно за поставку за видатковою накладною № 284 від 14.11.2019 року.

Щодо посилань відповідача стосовно зарахування коштів, сплачених останнім в рахунок погашення заборгованості за спірними видатковими накладними, суд зазначає наступне.

В даному випадку, відповідач вказує на те, що останнім за видатковою накладною № 310 були здійснені оплати (окрім зарахованих позивачем 30956,17 грн.) в сумі 10000,00 грн. згідно рахунку № 79 від 14.05.2019 року, в сумі 20000,00 грн. згідно рах. № 79 від 14.05.2019 року, в сумі 46890,26 грн. згідно нак. 385 від 13.11.2019 року, рах. № 420 від 19.12.2019 року, рах. № 7 від 13.01.2020 року.

Також, відповідач вказує на те, що за видатковою накладною № 313 останнім 27.02.2020 року було здійснено оплату в сумі 46890,26 грн. на підставі рах. нак. 385 від 13.11.2019 року, рах. 420 від 19.12.209, рах. 7 від 13.01.20.

Крім того, відповідачем за видатковою накладною № 319 було здійснено оплату у розмірі 46890,26 грн. 27.02.2020 року на підставі рах. нак. 385 від 13.11.2019 року, рах. 420 від 19.12.209, рах. 7 від 13.01.20 та 26.06.2020 року сплачено 1227,60 грн. згідно рах. 137 від 22.06.2020 року.

Вищезазначені оплати відповідач згідно заяви про врахування платежів просив позивача зарахувати в рахунок погашення заборгованості саме за видатковими накладними № 310, № 313, № 319, у зв`язку з чим відповідач вважає, що на даний час заборгованість останнього за спірними видатковими накладними відсутня.

Проте суд не погоджується із вищенаведеними твердженнями відповідача, з огляду на наступне.

Щодо оплати відповідача згідно рахунку № 137 від 22.06.2020 року, суд зауважує, що як вбачається із наданого позивачем рахунку № 137, останній було виставлено на підставі іншого договору № 09-01/20 від 09.01.2020 року на суму 1227,60 грн.

Щодо рахунків № 420 від 19.12.2019 року та № 7 від 13.01.2020 року, то суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні вищезазначені рахунки на які посилається відповідач, як на оплату, та разом із відзивом відповідачем останні не були надані до суду.

Стосовно рахунку на оплату № 385 та видаткової накладної № 385 від 13.11.2019 року, оплату за якою відповідач також зараховує, як оплати за видатковими накладними № 310, № 313, № 319, суд зазначає наступне.

Позивачем у поданій відповіді на відзив зазначено, що видаткова накладна № 385 та відповідний рахунок не виставлялись відповідачу в рамках договору № 06-10/16 від 06.10.2016 року. на підтвердження чого позивачем надано реєстр видаткових накладних, які виставлялись в рамках даного договору та останній номер видаткової накладної за 2019 рік складає 319.

Щодо оплати за рахунком № 79, за яким відповідач також просить зарахувати оплати за видатковою накладною № 310, суд зазначає наступне.

Стосовно посилань відповідача на те, що позивачем не надано доказів поставки за рахунком № 79, суд зазначає, що поставка за вказаним рахунком взагалі не є предметом даного спору.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем заявлено до стягнення заборгованість за трьома видатковими накладними № 310, № 313, № 319, а не поставку всього товару, поставленого за договором № 06-10/16 від 06.10.2016 року.

Таким чином, із сукупності поданих доказів, суд зазначає, що відповідачем не доведено, що оплати, які останній просить врахувати в рахунок погашення заборгованості за видатковими накладними № 310, № 313, № 319 мають відношення саме до вказаних видаткових накладних.

Оскільки оплати, згідно виписки відповідача, не містять посилань на договір № 06-10/16 від 06.10.2016 року та зокрема видаткові накладні, які є предметом даного спору.

В той час, як часткові оплати в сумі 30956,17 грн., які були зараховані позивачем, як оплати за видатковою накладною № 310 містять посилання як на договір № 06-10/16 від 06.10.2016 року так і на зазначену видаткову накладну № 310.

Також позивачем було зараховано оплати відповідача в сумі 20049,48 грн., які були сплачені останнім двічі за однією накладною (№ 284). за накладною №310.

Таким чином загальний розмір оплат, зарахованих за накладною №310 становить 51005,65 грн., залишок неоплаченої суми за відповідною накладною становить 24950,52 грн. Крім того в матеріалах справи відсутні докази щодо оплати накладних № 313 на суму 4680,00 грн. та №319 на суму 23402,40 грн.

Суд також зауважує, що умовами договору визначено здійснення оплати після поставки продукції, яка вважається прийнятою після підписання представником відповідача видаткової накладної (п. 5.2 договору).

Тобто, умовами договору передбачена оплата саме на підставі видаткових накладних, а не виставлених рахунків.

Крім того, суд зауважує, що між сторонами існують довготривалі договірні відносини, зокрема за договором № 06- 10/16 від 06.10.2016.

Також, як вже було зазначено вище, між сторонами укладено ще один договір № 09-01/20 від 09.01.2020 року за яким також здійснювались поставки продукції.

В даному випадку, правова невизначеність оплат відповідача виникла саме з вини останнього, оскільки саме відповідач у призначеннях платежу зазначає рахунки та накладні за якими сплачує.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Щодо посилань відповідача на необхідність дотримання принципу рівності сторін, суд зазначає наступне.

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У справі Салов проти України (заява №65518/01, п. 87) Суд зробив висновок, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу ( Руїс-Матеос проти Іспанії (Ruiz-Mateos v. Spain), заява №12952/87, п. 63).

У справі Лазаренко та інші проти України (№70329/12, п. 37) Суд нагадує, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

В даному випадку судом надано однаково рівні можливості як позивачу так і відповідачу у поданні доказів, висловленні позиції по справі, у зв`язку з чим посилання відповідача на порушення принципу рівності учасників справи в разі дослідження та прийняття доказів, поданих позивачем разом із відповіддю на відзив, є безпідставним.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Як зазначено у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява № 4909/04, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено здійснення оплати у повному обсязі за видатковими накладними № 310 залишку заборгованості у розмірі 24905,52 грн., накл. № 313 у розмірі 4680,00 грн. та накл. № 319 у розмірі 23402,40 грн.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, - суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором № 06-10/16 від 06.10.2016 року в розмірі 53032,92 грн. за накладними №310, №313, №319 обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 4480,45 грн. 3% річних та 9329,83 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов`язання, вимога про стягнення 3% річних в сумі 4480,45 грн. та інфляційних втрат в сумі 9329,83 грн. заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи, вірно нараховані та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача в розмірі 2270,00 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 73, 74, 86, 129, 183, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика" (61031, м. Харків, проспект Гагаріна, буд. 360, корпус Б, код ЄДРПОУ 38999420) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизайн-Ательє "Футура-Прінт" (61195, м. Харків, вул. Наталії Ужвій, буд. 62, кв. 117, код ЄДРПОУ 32336672) заборгованість в розмірі 53032,92 грн., 3% річних в розмірі 4480,45 грн. , інфляційні втрати в розмірі 9329,83 грн. та 2270,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено "01" лютого 2022 р.

Суддя Н.С. Добреля