Постанова

від 26.01.2022 по справі 183/337/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 183/337/17

провадження № 61-5922св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації,

відповідачі: Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: Державне підприємство Новомосковське лісове господарство , Головне Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У січні 2017 року керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі - Дніпропетровська ОДА) звернувся до суду з позовом до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області (далі - Піщанська сільська рада), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Державне підприємство Новомосковське лісове господарство (далі - ДП Новомосковське лісове господарство ), про визнання неправомірним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акта, витребування земельної ділянки, посилаючись на те, що пунктом 12 рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акта на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_1 затверджено проект із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, та передано ОСОБА_1 у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку площею 0,25 га, розташовану на території АДРЕСА_2 . На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 980212 від 31 березня 2008 року, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1223285500:03:016:0340. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 04 листопада 2008 року ОСОБА_1 відчужила зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , який, у свою чергу, за договором купівлі-продажу від 25 вересня 2009 року відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_4 , а за договором купівлі-продажу від 17 листопада 2009 року ОСОБА_4 відчужив цю земельну ділянку на користь ОСОБА_2 . Спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення і перебуває у постійному користуванні ДП Новомосковське лісове господарство , а її передача у власність фізичній особі відбулася з порушенням норм Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Лісового кодексу України (далі - ЛК України), Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації , поза межами компетенції сільської ради, без згоди постійного землекористувача, з порушенням порядку зміни цільового призначення земельної ділянки. Той факт, що на час прийняття оскаржуваних рішень спірна земельна ділянка перебувала в постійному користуванні державного підприємства лісового господарства, тобто відносилася до земель державної власності, було встановлено постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012 за позовом заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області до Піщанської сільської ради, треті особи: ДП Новомосковське лісове господарство , Управління Держземагенства в Новомосковському районі Дніпропетровської області, про визнання незаконними та скасування рішень. Крім того, факт перевищення головою Піщанської сільської ради Мазницею Миколою Павловичем службових повноважень при прийнятті рішень щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду в межах 74 та 75 кварталів Новомосковського лісництва ДП Новомосковське лісове господарство був встановлений під час досудового розслідування кримінального провадження № 42012040000000006. Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду від 04 березня 2014 року зазначене кримінальне провадження, порушене відносно Мазниці М. П. за частиною третьою статті 365 Кримінального кодексу України, закрите у зв`язку з декриміналізацією, тобто з нереабілітуючих підстав. Таким чином, оскільки Дніпропетровська ОДА як орган, уповноважений розпоряджатися землями державної власності, не надавала своєї згоди на передачу земельної ділянки державного лісового фонду у власність ОСОБА_1 та не уповноважувала на це Піщанську сільську раду, то земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею і має бути повернута власнику. Враховуючи викладене, керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області просив: визнати неправомірним та скасувати пункт 12 рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та видачу державного акта на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_1 щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га, розташованої по АДРЕСА_2 ; визнати недійсним державний акт серії ЯЕ № 980212, виданий 31 березня 2008 року на ім`я ОСОБА_1 на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 1223285500:03:016:0340, розташовану по АДРЕСА_2 ; витребувати спірну земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_2 у власність держави в особі Дніпропетровської ОДА.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року до участі у справі як третю особу залучено Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

У відзиві на позовну заяву голова Піщанської сільської ради Мазниця М. П. заперечив проти позову, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка віднесена до складу Піщанської сільської ради рішенням Дніпропетровської обласної ради, а не Дніпропетровської ОДА, і передача спірної земельної ділянки у власність фізичній особі здійснювалася за погодженням з постійним землекористувачем - ДП Новомосковське лісове господарство . Позивач не підтвердив відповідними доказами факт належності спірної земельної ділянки до державного лісового фонду та не довів наявності порушеного права держави на цю ділянку.

Крім того, голова Піщанської сільської ради Мазниця М. П., а також представник ОСОБА_2 - адвокат Чернусь П. О. подали до суду заяви, в яких просили відмовити в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності, посилаючись на те, що Дніпропетровській ОДА та керівнику Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ще у 2009 році було відомо про існування оскаржуваного рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V, так як у 2009 році заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного комітету України із земельних ресурсів, Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Піщанської сільської ради, третя особа - ДП Новомосковське лісове господарство , Управління Держземагенства в Новомосковському районі Дніпропетровської області, про визнання права власності на земельні ділянки, які розташовані на території 74 та 75 кварталів Новомосковського лісництва ДП Новомосковське лісове господарство в АДРЕСА_1, які передані у власність громадянам рішеннями Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V та від 25 квітня 2008 року № 3-20/V.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 липня 2020 року у складі судді Сороки О. В. позов задоволено частково. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Дніпропетровської ОДА земельну ділянку загальною площею 0,2492 га, кадастровий номер 1223285500:03:016:0340, розташовану по АДРЕСА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спірна земельна ділянка має лісогосподарське призначення та відноситься до земель Новомосковського лісництва ДП Новомосковське лісове господарство . Тому доводи прокурора про те, що пункт 12 рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V було прийнято з порушенням вимог закону, є обґрунтованими. Однак вимоги прокурора про визнання неправомірним та скасування пункту 12 цього рішення не підлягають задоволенню, так як власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14. Оскільки рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V не створює правових наслідків для набувача права власності на земельну ділянку, то визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння. Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею, то наявні правові підстави для витребування вказаної земельної ділянки від добросовісного набувача. Для застосування позовної давності суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до сторони позовною вимогою і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог. В цій справі прокурор заявив три позовні вимоги: про визнання неправомірним та скасування пункту 12 оскаржуваного рішення; про визнання недійсним державного акта, виданого ОСОБА_1 ; про витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_2 . Таким чином, перша вимога заявлена до Піщанської сільської ради, яка прийняла оскаржене рішення, а дві інші вимоги - до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Піщанська сільська рада просила застосувати позовну давність до всіх позовних вимог, однак інші відповідачі жодного разу не з`явилися в судові засідання та не заявили про сплив позовної давності щодо пред`явлених до них вимог. Оскільки суд відмовив у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до Піщанської сільської ради, то підстави вирішувати питання щодо застосування наслідків спливу позовної давності до вимог, заявлених до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відсутні.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Патики А. В. задоволено. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 липня 2020 року скасовано. В задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що місцевий суд помилково виходив з того, що відповідачі не заявили про застосування наслідків спливу позовної щодо пред`явлених до них вимог, так як в матеріалах справи, окрім заяви Піщанської сільської ради, наявна також заява представника ОСОБА_2 - адвоката Чернуся П. О. про застосування позовної давності. На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012 було визнано недійсними та скасовано рішення Піщанської сільської ради №№ 26-16/У, 27-16/У, 28-16/У, 29-16/У, 30-16/У, 31-16/У, 32-16/У, 33-16/У, 34-16/У, 35-16/У, 36-16/У, 37-16/У, 38-16/У, 39-16/У, 40-16/У, 41-16/У, 42-16/У, 43-16/У, 44-16/У, 45-16/У, 46-16/У, 47-16/У, 48-16/У, 49-16/У, 50-16/У, 51-16/У, 52-16/У, 53-16/У, 54-16/У, 55-16/У, 56-16/У, 57-16/У, 58-16/У, 59-16/У, 60-16/У, 61-16/У, 62-16/У, 63-16/У, 64-16/У, 65-16/У, 66-16/У, 67-16/У, на підставі яких земельні ділянки в межах 74 та 75 кварталів Новомосковського лісництва ДП Новомосковське лісове господарство були незаконно вилучені із земель лісового фонду та введені у межі села Піщанка зі зміною їх цільового призначення на землі житлової і громадської забудови. Тобто з листопада 2012 року держава в особі Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області знала про вибуття з державної власності земельної ділянки, а позовна давність щодо витребування цієї земельної ділянки спливла в листопаді 2015 року. Встановивши, що держава в особі Дніпропетровської ОДА не розпорядилася спірною земельною ділянкою у передбачений законом спосіб, а Піщанська сільська рада відчужила її поза волею на це держави, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування цієї ділянки від добросовісного набувача, однак не звернув уваги на пропуск позивачем позовної давності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

08 квітня 2021 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та мотивована тим, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував статті 256, 260, 261 ЦК України без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 183/2537/16 (провадження № 61-18603св19), про те, що перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У червні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Патика А. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

11 червня 2021 року справа № 183/337/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року провадження в цій справі було зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 359/3373/16-ц за позовом першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства Бориспільське лісове господарство , до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , Товариства з обмеженою відповідальністю Березова роща (далі - ТОВ Березова роща ), Товариства з обмеженою відповідальністю Сілквей комунікейшн (далі - ТОВ Сілквей комунікейшн ), Товариства з обмеженою відповідальністю Зелена садиба (далі - ТОВ Зелена садиба ), треті особи: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , Головне територіальне управління юстиції в Київській області, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Мурга С. Г., про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 14 грудня 2021 року, касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави, задоволено частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року в частині позовних вимог, заявлених в інтересах Державного підприємства Бориспільське лісове господарство , скасовано. Позов у цій частині залишено без розгляду. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року скасовано та закрито провадження в частині позовних вимог в інтересах держави про: визнання недійсними рішень Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області від 24 лютого 2004 року № 153.12-16-XXIV, від 27 травня 2010 року № 1052-35-V, від 21 березня 2013 року № 1604-24-VI, № 1605-24-VI, № 1606-24-VI, № 1607-24-VI; визнання недійсними виданих ТОВ Березова роща свідоцтв на право власності від 29 грудня 2015 року серії СТВ № 125647 на земельну ділянку площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 та від 29 грудня 2015 року серії СТВ № 125646 на земельну ділянку площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014, а також виданих ТОВ Сілквей комунікейшн свідоцтв на право власності від 04 січня 2016 серії СТВ № 125864 на земельну ділянку площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 та від 04 січня 2016 року серії СТВ № 125863 на земельну ділянку площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015; визнання недійсними рішень Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області від 28 грудня 2015 року № 27581652 і № 27578999 про державну реєстрацію за ТОВ Березова роща права власності на земельні ділянки площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 і площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014, а також від 31 грудня 2015 року № 27737496 і № 27737520 про державну реєстрацію за ТОВ Сілквей комунікейшн права власності на земельні ділянки площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 і площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015; визнання недійсними договору іпотеки від 19 липня 2016 року № 1896, укладеного між ТОВ Сілквей комунікейшн та ТОВ Зелена Садиба , і договору іпотеки від 19 липня 2016 року № 1894, укладеного між ТОВ Березова роща та ТОВ Зелена садиба ; витребування на користь держави з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю Березова роща земельних ділянок площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 і площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014, з незаконного володіння ТОВ Сілквей комунікейшн - земельних ділянок площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 і площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015, які розташовані в селі Проліски Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року змінено в мотивувальній частині, викладено її в редакції цієї постанови та залишено без змін у резолютивній частині щодо вирішення позовних вимог в інтересах держави про: визнання недійсними рішень Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області від 24 лютого 2004 року № 153.77-16-XXIV, № 153.78-16-XXIV, № 153.79-16-XXIV, № 153.80-16-XXIV, № 153.81-16-XXIV, № 153.82-16-XXIV, № 153.83-16-XXIV, № 153.84-16-XXIV, № 153.85-16-XXIV, № 153.86-16-XXIV, № 153.87 ? 16?XXIV; визнання недійсними виданих ОСОБА_9 державного акта серії ЯЛ 008262 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019 площею 0,99 га; ОСОБА_10 державного акта серії ЯЛ № 008261 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021 площею 0,99 га; ОСОБА_7 державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯМ № 338380 з кадастровим номером 3220888000:03:001:0023 площею 0,10 га та серії ЯМ № 338381 з кадастровим номером 3220888000:03:001:0024 площею 0,10 га; визнання недійсними рішень приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мурги С. Г. від 29 липня 2013 року № 4476870 та № 4475393 про державну реєстрацію за ОСОБА_8 права власності на земельні ділянки площею 0,621 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0022, площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0020; рішень Реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області від 22 квітня 2013 року № 1855673 про державну реєстрацію за ОСОБА_9 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019 та від 22 квітня 2013 року № 1856869 про державну реєстрацію за ОСОБА_10 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог в інтересах держави про витребування на користь держави з володіння: ОСОБА_9 - земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019, ОСОБА_10 - земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021. Ухвалено в частині цих позовних вимог нове рішення про витребування на користь держави з володіння: ОСОБА_9 - земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019; ОСОБА_10 - земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021. Постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог в інтересах держави про витребування на користь держави з володіння: ОСОБА_7 - земельних ділянок площею 0,10 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0023 і площею 0,10 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0024; ОСОБА_8 - земельних ділянок площею 0,621 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0022 і площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0020. Справу в цій частині направлено на новий розгляд до Апеляційного суду Київської області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року поновлено провадження в цій справі.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає.

Судами встановлено, що пунктом 12 рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акта на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_1 затверджено проект із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, та передано ОСОБА_1 у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку площею 0,25 га, розташовану на території АДРЕСА_2 .

На підставі вищевказаного рішення сільської ради ОСОБА_1 отримала державний акт серії ЯЕ № 980212 від 31 березня 2008 року на право власності на земельну ділянку площею 0,2492 га, кадастровий номер 1223285500:03:016:0340, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 04 листопада 2008 року ОСОБА_1 відчужила вищезазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , який, у свою чергу, за договором купівлі-продажу від 25 вересня 2009 року відчужив указану земельну ділянку на користь ОСОБА_4 , а за договором купівлі-продажу від 17 листопада 2009 року ОСОБА_4 відчужив цю земельну ділянку на користь ОСОБА_2 .

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012 було задоволено позовні вимоги заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області до Піщанської сільської ради, треті особи: ДП Новомосковське лісове господарство , Управління Держземагенства в Новомосковському районі Дніпропетровської області, про визнання незаконними та скасування рішень. Вказаним судовим рішенням було встановлено , що рішеннями Піщанської сільської ради №№ 26-16/У, 27-16/У, 28-16/У, 29-16/У, 30-16/У, 31-16/У, 32-16/У, 33-16/У, 34-16/У, 35-16/У, 36-16/У, 37-16/У, 38-16/У, 39-16/У, 40-16/У, 41-16/У, 42-16/У, 43-16/У, 44-16/У, 45-16/У, 46-16/У, 47-16/У, 48-16/У, 49-16/У, 50-16/У, 51-16/У, 52-16/У, 53-16/У, 54-16/У, 55-16/У, 56-16/У, 57-16/У, 58-16/У, 59-16/У, 60-16/У, 61-16/У, 62-16/У, 63-16/У, 64-16/У, 65-16/У, 66-16/У, 67-16/У від 29 грудня 2007 року незаконно вилучено із земель лісового фонду та введено у межі села Піщанка, змінено цільове призначення та переведено в землі житлової і громадської забудови земельні ділянки 74 та 75 кварталів Новомосковського лісництва ДП Новомосковське лісове господарство .

У справі, яка переглядається, керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області звернувся до суду з позовом 23 січня 2017 року, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення і перебуває у постійному користуванні ДП Новомосковське лісове господарство , а її передача у власність фізичній особі відбулася з порушенням норм ЗК України, ЛК України, Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації , поза межами компетенції Піщанської сільської ради , без згоди постійного землекористувача, з порушенням порядку зміни цільового призначення земельної ділянки.

Згідно з частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт е частини першої статті 19 ЗК України).

Частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V ), визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. (стаття 21 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V )).

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Частиною другою статті 5 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V ), передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Охорона земель включає захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої статті 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання з лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється, головним чином, у формі лісовпорядкування, яке передбачає, зокрема складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК України).

Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК України). Державний лісовий кадастр включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України).

Згідно з частиною першою статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 8 ЛК України).

Абзацом першим пункту 12 розділу Х Перехідні положення ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V), передбачено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Державні органи приватизації здійснюють розпорядження (крім відчуження земель, на яких розташовані об`єкти, що не підлягають приватизації) землями, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти, а також продаж земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації (абзац третій пункту 12 розділу Х Перехідні положення ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V)).

Згідно з частинами першою-третьою статті 1 Закону України Про місцеві державні адміністрації в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V), виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації передбачено, що місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості грунтів, що перебувають у державній власності; розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними (пункт 5 статті 31 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V)).

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою, шостою статті 149 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V), земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Пункт ґ частини четвертої статті 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

За змістом наведених положень закону, вилучення для нелісогосподарських потреб земельних ділянок державної власності, які віднесені до земель лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні ДП Новомосковське лісове господарство , і передання таких земельних ділянок у власність на час виникнення спірних правовідносин належало до повноважень Дніпропетровської ОДА.

Положеннями частини першої статті 116 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V ), передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

Частиною першою статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V ), передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Згідно з частинами шостою-десятою статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V ), громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Відповідно до абзацу сьомого статті 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V ), обов`язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Статтею 50 Закону України Про землеустрій в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V ), передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина перша статті 125 ЗК України в редакції, чинній на час одержання ОСОБА_1 державного акта серії ЯЕ № 980212 від 31 березня 2008 року на право власності на земельну ділянку,з 01 травня 2009 року стаття 125 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права).

Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України в редакції, чинній на час одержання ОСОБА_1 державного акта серії ЯЕ № 980212 від 31 березня 2008 року на право власності на земельну ділянку, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Частиною першої статті 126 ЗК України в редакції, чинній з 01 травня 2009 року до 01 січня 2013 року, визначено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною першою статті 126 ЗК України в редакції, чинній з 01 січня 2013 року, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (пункт 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43 в редакції, чинній на час одержання ОСОБА_1 державного акта серії ЯЕ № 980212 від 31 березня 2008 року на право власності на земельну ділянку ).

Таким чином, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження №14-208цс18), на яку послався заявник в касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості доводів прокурора про те, що пункт 12 рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V було прийнято з порушенням вимог закону. Оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею, то наявні правові підстави для витребування вказаної земельної ділянки від добросовісного набувача. При цьому позовні вимоги прокурора про визнання неправомірним та скасування пункту 12 рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V, а також визнання недійсним державного акта серії ЯЕ № 980212, виданого 31 березня 2008 року на ім`я ОСОБА_1 на право власності на земельну ділянку, не підлягають задоволенню, так як власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача, і визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння. Піщанська сільська рада просила застосувати позовну давність до всіх позовних вимог, а інші відповідачі не заявили про сплив позовної давності щодо пред`явлених до них вимог. Оскільки суд відмовив у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до Піщанської сільської ради, то підстави вирішувати питання щодо застосування наслідків спливу позовної давності до вимог, заявлених до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відсутні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з обґрунтованості позовних вимог та того, що в матеріалах справи, окрім заяви Піщанської сільської ради, наявна також заява представника ОСОБА_2 - адвоката Чернуся П. О. про застосування позовної давності. Оскільки з листопада 2012 року держава в особі Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області знала про вибуття з державної власності спірної земельної ділянки, то позовна давність, про застосування якої заявлено відповідачами, спливла в листопаді 2015 року.

Такі висновки апеляційного суду ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

Щодо позовних вимог керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області про визнання неправомірним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

В частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Такі правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), на яку послався заявник в касаційній скарзі.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

У справі, яка переглядається, позов пред`явлено керівником Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської ОДА у зв`язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням земельною ділянкою державної власності фізичними особами - відповідачами.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-цзазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших. Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94)). Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Враховуючи викладене, заявлені в цій справі керівником Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області позовні вимоги про визнання неправомірним та скасування пункту 12 рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V, а також про визнання недійсним державного акта серії ЯЕ № 980212, виданого 31 березня 2008 року на ім`я ОСОБА_1 , на право власності на земельну ділянку, не відповідають належному способу захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Такий правовий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області про визнання неправомірним та скасування пункту 12 рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V, а також - про визнання недійсним державного акта серії ЯЕ № 980212, виданого 31 березня 2008 року на ім`я ОСОБА_1 , на право власності на земельну ділянку у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту. Натомість апеляційний суд вищенаведеного не врахував та помилково виходив з того, що вказані позовні вимоги керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області не підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом позовної давності.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи, що постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської ОДА до Піщанської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ДП Новомосковське лісове господарство , Головне Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про визнання неправомірним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акта не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, вона підлягає скасуванню в цій частині із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Щодо позовних вимог керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області про витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_2 у власність держави в особі Дніпропетровської ОДА.

Відповідно достатей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні були встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння. Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, то наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна із чужого володіння.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц.

Відповідно до правових висновків, наведених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму). Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Обґрунтовуючи заяви про застосування позовної давності, голова Піщанської сільської ради Мазниця М. П., а також представник ОСОБА_2 - адвокат Чернусь П. О. посилалися на те, що Дніпропетровській ОДА та керівнику Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ще у 2009 році було відомо про існування оскаржуваного рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V, так як у 2009 році заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного комітету України із земельних ресурсів, Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Піщанської сільської ради, третя особа - ДП Новомосковське лісове господарство , Управління Держземагенства в Новомосковському районі Дніпропетровської області, про визнання права власності на земельні ділянки, які розташовані на території 74 та 75 кварталів Новомосковського лісництва ДП Новомосковське лісове господарство в АДРЕСА_1, які передані у власність громадянам рішеннями Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V та від 25 квітня 2008 року № 3-20/V.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд, виходив з того, що з листопада 2012 року держава в особі Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області знала про вибуття з державної власності спірної земельної ділянки, а позовна давність щодо витребування цієї земельної ділянки спливла в листопаді 2015 року.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 183/2537/16 (провадження № 61-18603св19), на які послався заявник в касаційній скарзі, зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не звернув уваги на те, що в цій справі керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області пред`явив позов в інтересах держави в особі Дніпропетровської ОДА, а не Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, та безпідставно послався на те, що держава в особі Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області знала про вибуття спірної земельної ділянки з державної власності з листопада 2012 року.

При цьому апеляційний суд не встановив, з якого часу Дніпропетровська ОДА могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а також не навів в оскаржуваному судовому рішенні обґрунтування своїх висновків про те, що позовна давність щодо вимоги про витребування спірної земельної ділянки спливла в листопаді 2015 року.

Таким чином, апеляційний суд не встановив належним чином фактичних обставин щодо пропуску матеріальним позивачем позовної давності.

За таких обставин доводи заявника про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 183/2537/16 (провадження № 61-18603св19) , тобто заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, є обґрунтованими.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Кузнєцов та інші проти Російської Федерації зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах Серявін та інші проти України , Проніна проти України ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

В оскаржуваному рішенні в означеній частині суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді заслухані , тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах Мала проти України ; Суомінен проти Фінляндії ).

В силу положень вищевказаної статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення позовних вимог керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської ОДА до Піщанської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ДП Новомосковське лісове господарство , Головне Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про витребування земельної ділянки не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року в частині вирішення позовних вимог керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Державне підприємство Новомосковське лісове господарство , Головне Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про визнання неправомірним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акта скасувати, а рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 липня 2020 року в частині вирішення вказаних позовних вимог залишити в силі.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року в частині вирішення позовних вимог керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Державне підприємство Новомосковське лісове господарство , Головне Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про витребування земельної ділянки скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук