Ухвала

від 27.01.2022 по справі 755/12157/17

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/12157/17

Провадження №: 1-кс/755/150/22

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" січня 2022 р. слідча суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , секретар судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотання представника власника майна ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 32017100040000032 від 06 червня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

адвокат ОСОБА_5 звернулася до слідчої судді із клопотанням в порядку ст. 174 КПК України, у якому просить скасувати арешт, накладений ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2017 року на автомобіль марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», н/з НОМЕР_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_6 .

Заявник вважає, що оскільки ОСОБА_3 не має ніякого відношення до кримінального провадження № 32017100040000032 від 06 червня 2017 року, про підозру ні їй, ні жодній іншій особі не повідомлено, арешт на її автомобіль було накладено необґрунтовано, тому просить його скасувати.

ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилася, проте направила клопотання про розгляд клопотання про скасування арешту майна за її відсутності та відсутності власника майна, заявлені вимоги вони підтримують у повному обсязі та просять задовольнити.

Представник Київської міської прокуратури в судові засідання не з`явився, причини неявки не повідомив, матеріали кримінального провадження не надав, хоча матеріали провадження за скаргою містять дані про виклик уповноважених осіб у судове засідання. Розгляд клопотання неодноразово відкладався. Ухвалою слідчої судді Дніпровського районного суду м. Києва від 21 січня 2022 року зобов`язано керівника Київської міської прокуратури у судове засідання, призначене на 27 січня 2022 року у приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва за адресою: м. Київ, вул. Сергієнка, 3, каб. 30, надати матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32017100040000032 від 06 червня 2017 року, для огляду в судовому засіданні, проте матеріали провадження не надали.

Вивчивши клопотання, додані до нього документи, якими заявник обґрунтовує доводи клопотання, слідча суддя дійшла такого висновку.

Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2017 року задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_7 та накладено арешт на автомобіль марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», н/з НОМЕР_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом заборони відчужувати його будь-яким особам.

Відповідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно із ч. 10 ст. 170 КПК України не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Як зазначається в ухвалі слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2017 року, метою застосування арешту є збереження речових доказів, згідно п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Згідно ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 КПК України слідчий суддя під час кримінального провадження не може одночасно виконувати функції державного обвинувачення, захисту і судового розгляду. Так, функції з доведення обґрунтованості поданого клопотання, наявності підстав для його задоволення процесуальним законом покладено виключно на ініціатора такого клопотання, в даному випадку - власника майна, разом з тим сторона обвинувачення у випадку не згоди з даним клопотанням зобов`язана належним чином її теж обґрунтувати. Відтак слідчий суддя розглядає клопотання на підставі тих доказів, які слідчому судді і представлені. При цьому, жоден учасник не був позбавлений можливості надати їх безпосередньо в судовому засіданні.

Так, арешт майна є триваючим втручанням у право власності, - а іноді і в право на особисте та сімейне життя, - тому рішення, навіть правильне, яке встановлює арешт майна, може з часом втратити свою обґрунтованість в результаті зміни обставин, які правомірність такого арешту обґрунтовували. А тому може потребувати зміни в режимі арешту майна і навіть його скасування.

Відповідно до п. 7 ч. 12 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Застосування заходів забезпечення кримінального провадження, за п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України, є неможливим, якщо потреби досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2017 року, у межах даного кримінального провадження, як правильна та якою накладено арешт майна, у цій ситуації, з часом втратила свою актуальність в результаті зміни обставин, які правомірність такого арешту обґрунтовували.

Стаття 41 Конституції України гарантує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності і право приватної власності є непорушним.

Аналогічні гарантії захисту права власності містяться у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року, згідно якого ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

У своєму рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» заява № 19336/04 п. 168, Європейський суд з прав людини також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Статтею 174 КПК України встановлено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

На підставівикладеного тавраховуючи відсутністьна данийчас необхідностіпродовження діїданого заходузабезпечення кримінального провадження, слідча суддя приходить до висновку, що доводи клопотання про скасування арешту є обґрунтованими.

На підставі викладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 22, 98, 170-174 КПК України, слідча суддя,

п о с т а н о в и л а:

клопотання представника власника майна ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 32017100040000032 від 06 червня 2017 року - задовольнити.

Скасувати накладений ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2017 року в справі №755/12157/17арешт на автомобіль марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», н/з НОМЕР_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом заборони відчужувати його будь-яким особам.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідча суддя ОСОБА_1