Постанова від 26.01.2022 по справі 910/19068/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2022 р. Справа№ 910/19068/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Іоннікової І.А.

секретар судового засідання Михайленко С.О.,

сторони явку своїх представників не забезпечили

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.11.2021

у справі №910/19068/21 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю КАН-СТАЙЛ ,

2. ОСОБА_1

про стягнення 1 009 955,48 грн

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Перший Український Міжнародний Банк (далі - АТ ПУМБ , позивач, заявник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю КАН-СТАЙЛ (далі - ТОВ КАН-СТАЙЛ , відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-2) про стягнення 1 009 955,48 грн, посилаючись на порушення відповідачами зобов`язань за договором про надання банківської послуги - овердрафт Легкий №МБ-КІЕ-Ов-10289 від 16.10.2020 та договором поруки №МБ-КІЕ-П-10289/1 від 16.10.2020.

23.11.2021 до Господарського суду міста Києва від АТ ПУМБ надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, в якій позивач просив суд:

1) вжити заходів щодо забезпечення позову в межах його ціни у розмірі 1 009 955,48 грн, шляхом накладення арешту на майно, а саме:

- земельну ділянку кадастровий номер 3222784200:03:016:0095, площею 0,1183 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2345694932227, що належить на праві власності ТОВ КАН-СТАЙЛ ;

- ј частини квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 32685815, що належить на праві власності громадянці ОСОБА_1 ;

- автомобіль Volkswagen Pointer, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , що належить на праві власності громадянці ОСОБА_1 .

2) заборонити суб`єктам державної реєстрації прав в розумінні Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно , в тому числі виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам - юридичним особам публічного права, у трудових відносинах з якими перебувають державні реєстратори, всім державним реєстраторам прав на нерухоме майно у розумінні вказаного Закону, в тому числі нотаріусам, державним та приватним виконавцям, проводити дії щодо державної реєстрації (перереєстрації) прав власності, інших речових прав на нерухоме майно, та Сервісному центру МВС і Головному управлінню Держпродспоживслужби в м. Києві щодо державної реєстрації (перереєстрації) прав власності на рухоме майно, що належить відповідачеві-1 та відповідачеві-2 із внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, а саме щодо:

- земельної ділянки кадастровий номер 3222784200:03:016:0095, площею 0,1183 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2345694932227, що належить на праві власності ТОВ КАН-СТАЙЛ ;

- ј частини квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 32685815, що належить на праві власності громадянці ОСОБА_1 ;

- автомобіля Volkswagen Pointer, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , що належить на праві власності громадянці ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 у справі №910/19068/21 відмовлено АТ ПУМБ в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд виходив з того, що заявником жодними належними доказами не обґрунтовано та не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно відповідачів та заборону його відчуження, в межах ціни позову, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в майбутньому; саме лише припущення заявника про те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів у майбутньому, без посилання на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для прийняття ухвали про забезпечення позову.

Не погодившись із вищезазначеною ухвалою, АТ ПУМБ звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідачів та заборону його відчуження задовольнити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права; судом порушено право позивача на доступ до правосуддя та своєчасне виконання судового рішення про стягнення заборгованості з боржника; висновок суду про відсутність підстав для накладання арешту на нерухоме та рухоме майно відповідачів є помилковим та не ґрунтується на нормах чинного законодавства; невжиття вказаних заходів забезпечення позову може призвести до утруднення виконання рішення суду у даній справі, оскільки лише за рахунок належного відповідачам майна, яке визначено у заяві про забезпечення позову, позивач може одержати задоволення своїх вимог до них, як солідарних боржників; накладення арешту на майно відповідачів не порушує їх інтереси, оскільки не позбавляє права на користування даним майном, а лише тимчасово обмежує можливість його відчужувати; накладення арешту на майно буде мати наслідком збереження існуючого становища та балансу прав і обов`язків сторін до розгляду справи по суті; на даний час існує можливість здійснення відповідачами дій щодо відчуження належного їм нерухомого майна та транспортного засобу з метою уникнення звернення стягнення позивачем на таке майно, про що останній може дізнатися лише після вчинення відповідного правочину.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ ПУМБ на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 у справі №910/19068/21, розгляд справи призначено на 26.01.2022, встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

Відповідачі правом, передбаченим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не скористались, відзивів на апеляційну скаргу не надали.

04.01.2022 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яка була передана головуючому судді 10.01.2022 після виходу з відпустки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 у задоволенні клопотання АТ ПУМБ про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 910/19068/21 відмовлено.

26.01.2022 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване неможливістю забезпечити явку свого представника у судове засідання у зв`язку з участю останнього у цей же день у розгляді цивільної справи у Голопристанському районному суді Херсонської області.

У судове засідання сторони своїх уповноважених представників не направили, про місце, день та час розгляду даної справи були повідомлені належним чином.

Частиною 2 ст. 273 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Розглянувши подане відповідачем-1 клопотання про відкладення розгляду справи, обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування їх пояснень, з огляду на встановлені ч. 2 ст. 273 ГПК України строки розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила відмовити у задоволенні вказаного клопотання та здійснити розгляд скарги за відсутності представників сторін.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про відмову у забезпеченні позову.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що є у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, у заяві про забезпечення позову АТ ПУМБ посилалося на те, що відповідачі жодних дій, спрямованих на виконання своїх зобов`язань перед позивачем, у тому числі після направлення останнім листів-вимог, не здійснили, при цьому, більшість майна відповідачів знаходиться в іпотеці та арештоване на користь третіх осіб, що унеможливлює звернення на нього стягнення для погашення заборгованості перед AT ПУМБ .

Крім того, як зазначає позивач, йому стало відомо, що відповідачі мають невиконані грошові зобов`язання на значні суми перед третіми особами, що підтверджується відповідними судовими рішеннями.

За доводами заявника, за рахунок наведеного у заяві переліку майна відповідачів позивач може одержати задоволення своїх вимог до них, як солідарних боржників, однак, на даний час існує можливість здійснення останніми дій щодо відчуження вказаного майна.

В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову позивач наголошував на необхідності вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідачів та заборони проведення дій щодо державної реєстрації (перереєстрації) прав власності, інших речових прав на таке майно із внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, посилаючись на значний розмір заборгованості, яка є предметом даного позову, а також на те, що невжиття наведених заходів забезпечення позову може мати наслідком заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, ускладнити їх відновлення та зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Приписами ст. 136 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Забезпечення позову застосовується господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Згідно з п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Системний аналіз положень частини 1 статті 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України дає підстави дійти висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені у частинах 2, 5, 6, 7 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Тобто положення вказаної статті пов`язують вжиття заходу забезпечення з ефективним захистом або поновленням порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, реальним виконанням судового рішення, а також із наявністю обставин, що достеменно свідчать про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Враховуючи, що у даній справі позивач звернувся до суду з позовними вимогами майнового характеру, судове рішення, у разі задоволення яких, вимагатиме примусового виконання, в даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

В силу положень ч. 1 ст. 74 ГПК України обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення конкретного позову та на які така сторона посилається.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на позивача.

Отже, в силу вимог положень процесуального закону, що стосується забезпечення позову, позивач має надати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення в період пред`явлення позову до суду. Проте, у поданій заяві позивач послався лише на потенційну можливість виникнення наведених у заяві обставин.

Враховуючи вищевикладене, на переконання колегії суддів, заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, позивачем не наведено суду жодних належних підстав, які б свідчили, що невжиття обраних позивачем заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

При цьому, заявник не повідомляє жодних обставин стосовно вчинення певних дій з об`єктами нерухомого майна станом на момент пред`явлення позову до суду, а посилання заявника на те, що основне зобов`язання, яке забезпечено договором поруки, є простроченим та не виконано відповідачами у встановлений строк, у тому числі на у відповідь на направлені їм листи-вимоги, а також те, що відповідачі ухиляються від виконання своїх зобов`язань або мають намір відчужити належне їм нерухоме майно, є лише припущеннями позивача, оскільки матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин.

Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, дослідивши збалансованість інтересів сторін, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що заява АТ ПУМБ про забезпечення позову, не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності термінового забезпечення позову.

Наявність лише припущень щодо можливого вчинення відповідачами відповідних дій, які в подальшому призведуть до неможливості захисту прав заявника не є підставою для забезпечення позову у спосіб, обраний позивачем.

При цьому, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ).

Так, за приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що заявником не було надано доказів на підтвердження того, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову порушить його права та в подальшому утруднить чи може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду, а відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність та необґрунтованість заяви АТ ПУМБ про забезпечення позову та відсутність підстав для її задоволення.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010, в яких зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність прийняття судом оскаржуваної ухвали у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що ухвала Господарським судом міста Києва від 25.11.2021 у справі №910/19068/21 прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала має бути залишена без змін, а апеляційна скарга АТ ПУМБ - без задоволення.

Судові витрати за перегляд справи у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 у справі №910/19068/21 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 у справі №910/19068/21 залишити без змін.

3. Матеріали оскарження ухвали у справі №910/19068/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Повний текст постанови складено 31.01.2022.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

І.А. Іоннікова