Рішення

від 02.02.2022 по справі 903/1026/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 лютого 2022 року Справа № 903/1026/21

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/1026/21 за позовом Комунального підприємства «Луцькреклама» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімер» про стягнення 77482,72 грн.,

ВСТАНОВИВ:

14.12.2021 Комунальне підприємство «Луцькреклама» подало позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімер» про стягнення 77482,72 грн., в т.ч.: 73652,53 грн. основна заборгованість та 3830,19 грн. пеня.

Заява обґрунтована не виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань згідно договорів №01-02/13 ТК від 24.09.2018, №01-02/41 ТК від 02.01.2019, №01-02/62ТК від 01.04.2020.

Ухвалою суду від 20.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач ухвалу суду отримав 05.01.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштових відправлень №4301040257548.

Строк для подання відзиву - до 20.01.2022 включно.

Відзив відповідача на адресу суду не надходив.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 602-1 від 19.09.2018 Про Дозвіл на розміщення зовнішньої реклами на території міста ТзОВ Полімер на розі вул.Карпенка-Карого та вул. Трункіна та Дозволу №72 виданого 19.09.2018 (терміном на 5 років) Відповідач отримав право на використання площі комунальної власності для розміщення власного засобу зовнішньої реклами за адресою: м. Луцьк на розі вул. Карпенка-Карого та вул. Трункіна (а.с.96).

На підставі вищевказаного Рішення та Дозволу, а також рішення виконкому Луцької міської ради № 629-1 від 20.09.2012 (а.с.97) між Позивачем та Відповідачем укладений Договір№01-02/13ТК від 24.09.2018 тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами (а.с.5-7) та нараховувалась щомісячна плата.

На підставі діючого Дозволу, 02 січня 2019 року між Позивачем та Відповідачем укладений новий Договір №01-02/41ТК (а.с.8-10) і також нараховувалась щомісячна плата за користування місцем і яка частково періодично Відповідачем оплачувалась.

Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради № 629-1 від 20.09.2012 Про Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька затверджено розмір комунальній власності територіальної громади міста Луцька затверджено розмір плати, який щороку станом на 01 січня кожного року збільшується на коефіцієнт річного індексу інфляції до грудня попереднього року (а.с.97-101).

04.12.2019 Рішенням виконкому Луцької міської ради № 774-1 затверджений новий Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності Луцької міської територіальної громади (а.с.109).

На підставі цього 01.04.2020 укладений новий Договір № 01-02/62ТК (з врахуванням вимог ч.3 ст.631 ЦК України котрий набрав чинності 01.01.2020) та проводилось нарахування за новими тарифами (а.с.11-13).

У зв`язку із спалахом коронавірусної хвороби та введення карантину, виконавчим комітетом Луцької міської ради було прийняте рішення №211-1 від 02.04.2020 Про звільнення розповсюджувачів зовнішньої реклами від плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності Луцької міської територіальної громади (а.с.112), у зв`язку із чим в квітні 2020 року кошти Відповідачу взагалі не нараховувались.

В травні, червні 2020 року та січні 2021 року (Рішення № 28-1 від 20.01.2021, №228-1 від 02.04.2020, №240-1 від 22.05.2020) нарахування проводилось лише в розмірі 50 % (а.с.113-115).

Відповідно до п.3.1. договору, плата встановлюється виконавчим комітетом Луцької міської ради та сплачується Розповсюджувачем зовнішньої реклами на підставі цього Договору та/або рахунків-фактур, наданих Уповноваженою особою.

Згідно п.3.2 договору, розповсюджувач зовнішньої реклами зобов`язаний отримати рахунок на сплату коштів за тимчасове користування місцем розташування ЗЗР не пізніше 20 (двадцятого) числа поточного місяця та провести оплату не пізніше останнього робочого дня поточного місяця.

Плата визначається з врахуванням площі місця, базового, тарифу та коригуючих коефіцієнтів. Нарахування Плати, яка вказана по кожному ЗЗР у Додатку до цього Договору, проводиться у порядку, визначеному виконавчим комітетом міської ради (п.3.3 договору).

Згідно умов вказаних договорів (п.3.2) Відповідач зобов`язався щомісячно (не пізніше останнього робочого дня поточного місяця) оплачувати послуги, однак належним чином не виконував взяті зобов`язання в результаті чого виникла заборгованість яка станом на 01 грудня 2021 року становить 73652,53 грн. і яка на день розгляду справи не оплачена, тобто Відповідачем порушуються умови укладеного договору та вимоги чинного законодавства, щодо вчасної оплати.

В даному випадку Відповідач усі договори № 01-02/ІЗТК від 24.09.2018, №01-02/41ТК від 02.01.2019 та № 01-02/62ТК від 01.04.2020 підписав, а отже погодився виконувати умови, які передбачені їх положеннями та зобов`язаний був виконувати їх належним чином.

Як слідує з матеріалів справи, у зв`язку із систематичним порушенням договірних зобов`язань, позивач направляв відповідачу претензії та вимоги про оплату, так зокрема: №01-15/109 від 08.05.2019, №01-15/135 від 05.06.2019, №01-15/168 від 04.07.2019, №01-15/204 від 06.08.2019, №01-15/245 від 05.09.2019, №01- 15/297 від 07.11.2019, №01-15/93 від 04.08.2020, №01-15/155 від 07.10.2020, №01-15/164 від 10.11.2020, №01-15/232 від 12.11.2021 (а.с.71-89).

19.11.2020 на адресу Позивача від Відповідача надійшов лист №410 від 12.11.2020 де відповідач зазначив, що підприємство, маючи дозвіл на розміщення ЗЗР, не використовує вказане місце, що підтверджується вимогою № 176 про усунення порушень порядку розміщення зовнішньої реклами у місті Луцьку від 13.10.2020. В зв`язку із цим у відповідача виникла заборгованість за тимчасове користування місцем розміщення ЗЗР. Просить знайти обопільно вигідне рішення для впорядкування розрахунків за невикористані послуги. ЗЗР планує встановити найближчим часом (а.с.90).

Листом № 01-15/167 від 27.11.2020 (а.с.91) Відповідачу надана аргументована відповідь.

Відповідач направив на адресу Позивача лист №427 від 01.12.2020 (а.с.92), яким змінив власне рішення та надав Гарантійний лист № 431 від 07.12.2020 про розстрочення сплати заборгованості до 30.04.2021 року (а.с.93).

Гарантійні зобов`язання Відповідач виконував невчасно і не в повному об`ємі, однак частково виконав , що підтверджується платіжними дорученнями (56-70).

Враховуючи, що Відповідач оплачуючи (невчасно та не в повній мірі) кошти за договорами в платіжних дорученнях не зазначав за який період та за яким договором сплачував кошти, саме тому, суми, які надходили від Відповідача на рахунок Позивача зараховувались в погашення постійно існуючої заборгованості.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься у частині першій статті 193 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У відповідності до частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 3.9 Договору № 01-02/62ТК від 01.04.2020 передбачена відповідальність Відповідача за несвоєчасно проведену оплату у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Таким чином у відповідності до ст.230 ГК України Відповідачу нарахована пеня за період з 21.07.2021 р по 02.12.2021 року в сумі 3830,19 грн. (а.с.19).

Суд перевіривши методику та правильність розрахунків позивача щодо нарахування пені, враховуючи умови договору, погоджується з ними.

Вважає, що останні підставні та підлягають до задоволення в сумі 3830,19 грн. пені за період з 21.07.2021 по 02.12.2021.

Оскільки, позивач нараховує пеню за 135 днів за період з 21.07.2021 по 02.12.2021, а не за кожен місяць окремо, однак, оскільки, суд не може вийти за межі заявлених позивачем позовних вимог, то розрахунок здійснюється в межах періодів та сум визначених позивачем.

Контррозрахунку нарахування пені відповідачем не подано.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 77482,72 грн. заборгованості, в т.ч.: 73652,53 грн. основний борг та 3830,19 грн. пеня.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 2270,00 грн. відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімер» (вулиця Некрасова,33/11, м.Ківерці, 43200, код ЄДРПОУ 32328478) на користь Комунального підприємства «Луцькреклама» (вул.Лесі Українки,28, м.Луцьк, 43016, код ЄДРПОУ 32964234) 77482,72 грн. (сімдесят сім тисяч чотириста вісімдесят дві гривні сімдесят дві копійки), в т.ч.: 73652,53 грн. основний борг, 3830,19 грн. пеня, а також 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень) витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя І. О. Гарбар