Рішення

від 25.01.2022 по справі 665/1265/21

ЧАПЛИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Рішення набрало чинності "___"

---

20____р. Справа № 665/1265/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2022 р. Чаплинський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого судді - Березнікова О.В..,

за участю секретаря судового засідання - Собчук М.В.,

представника позивача Бердниченко І.А..,

представника відповідача Здоровець С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Чаплинка Херсонської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства Киян , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору відділ у Чаплинському районі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди, визнання договору припиненим та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 , діючи в інтересах ОСОБА_1 звернулася до Чаплинського районного суду Херсонської області з позовом до Фермерського господарства Киян , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору відділ у Чаплинському районі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області у якому просила суд скасувати державну реєстрацію додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, площею 6.18 га, яка розташована в межах Херсонської області, Чаплинського району, Шевченківської сільської ради (кадастровий номер 6525485000:06:004:0018), зареєстрованої в книзі реєстрації договорів оренди за №652540004001971 в Відділі Держкомзему в Чаплинському районі Херсонської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 18 січня 2012 року; визнати Договір оренди земельної ділянки, площею 6.18 га, яка розташована в межах Херсонської області, Чаплинського району, Шевченківської сільської ради (кадастровий номер 6525485000:06:004:0018), зареєстрований в Чаплинському реєстраційному відділі Херсонської регіональної філії ДП Центру державного земельного кадастру про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29 серпня 2006 року за №4АА00199006730001599 припиненим та зобов`язати Фермерське господарство Киян (ЄДРПОУ 36909800, місцезнаходження Херсонська область, Чаплинський район, с. Шевченка, вул. Шевченко, 73) повернути земельну ділянку, площею 6.18 га, яка розташована в межах Херсонської області, Чаплинського району, Шевченківської сільської ради (кадастровий номер 6525485000:06:004:0018) власнику - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначає, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ХС №001901 належить земельна ділянка, площею 6.18 га яка розташована в межах Шевченківської (на даний час Хрестівської) сільської ради Каховського (Чаплинського) району Херсонської області з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У травні 2020 року з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 дізнався, що щодо належної йому земельної ділянки 04.07.2012 було зареєстровано право оренди за Фермерським господарством Киян . Строком на 10 років.

При зверненні до відповідача для отримання документів, на підставі яких було зареєстровано вказане вище речове право, позивачем отримано відповідь з якої встановлено, що між позивачем та відповідачем 20.10.2003 року укладено договір оренди строком на 5 років. Вказаний договір було зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди Шевченківської сільської ради за №399 та додатково зареєстровано в Чаплинському реєстраційному відділі Херсонської регіональної філії ДП Центру державного земельного кадастру, про що 29.008.2006 року вчинено запис №4АА00199006730001599. Крім того з наданої реєстраційної справи встановлено, що на підставі Додаткової угоди до Договору оренди від 20.10.2003 року 18.01.2012 року вчинено запис за №652540004001971 відповідно до якого строк договору оренди було подовжено до 2021 року, та зазначено про зміну розміру орендної плати за договором оренди від 20.10.2003 року, при цьому розмір орендної плати в ній не зазначено, строк дії угоди не визначено, так як на ній відсутні число та місяць до якої діє відповідна угода, та відсутній підпис орендодавця. Оскільки Додатковою угодою не встановлено строк її дії, не визначено розмір орендної плати та відсутній підпис позивача - власника земельної ділянки, вважає, що Додаткова угода є неукладеною, відповідні зміни до договору такі що не внесені, а реєстрація угоди така, що проведена з порушенням вимог законодавства щодо форми договору та істотних умов договору оренди.

Також вказує, що відповідачем не було дотримано процедури поновлення договору оренди земельної ділянки у порядку та спосіб, що передбачені Законом України Про оренду землі , а оскільки у Додатковій угоді відсутній підпис орендодавця, що свідчить про відсутність його волевиявлення на продовження договірних відносин з орендарем, то державна реєстрація Додаткової угоди проведена у порушення вимог ст. 15 Закону України Про оренду землі .Тому вважає, що внаслідок не укладення Додаткової угоди, Договір оренди земельної ділянки, що укладений між сторонами 2003 року є припиненим з 29.08.2011 року, тому відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення йому перешкод у користуванні його земельною ділянкою, в тому числі й шляхом її повернення.

Вважає, що заявлені позовні вимоги є ефективним способом захисту права ОСОБА_1 , що відповідають висновками, викладеним у Поставах Верховного Суду від 16.06.2020 року №145/2047/16-ц, 23.09.202 року №396/1857/16-ц, 24.02.20201 року №390/1669/17, тощо. При цьому позивач може заявити негаторний позов протягом всього часу тривання порушення прав законного володільця земельної ділянки.

У своєму відзиві на позовну заяву представник ФГ Киян адвокат Здоровець С.В. просив суд в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити та к як обраний позивачем спосіб захисту права є неефективним та не відповідає змісту порушеного права. Так представник відповідача вказує, що вимога про припинення Договору оренди від 29.08.2006 року не забезпечить відновлення порушених прав позивача, оскільки скасування державної реєстрації додаткової угоди до Договору оренди земельної ділянки від 29.08.2006 року автоматично призводить до її неукладеності та як наслідок до припинення основного договору. Що стосується вимоги про повернення земельної ділянки то представник відповідача погоджується з тим, що вказаний засіб захисту права є ефективним, однак зазначає, що повернення земельної ділянки позивачу передбачає припинення основного договору, тому встановлення факту припинення договору оренди земельної ділянки є підставою для задоволення вимоги про її повернення, однак не може бути самостійною позовною вимогою. При цьому зазначає, що наявність запису про орендаря ФГ Киян у відомостях про земельну ділянку за неукладеним договором не свідчить про чинення господарством перешкод позивачу у її використанні та про фактичне користування земельною ділянкою, та позивачем у позові не наведено обставин, які б свідчили про чинення йому перешкод у здійсненні правомочностей власника та останній має право використовувати належну йому земельну ділянку на свій розсуд.

Крім того у своєму відзиві на позовну заяву, представник відповідача також зазначає, що реєстрація Додаткової угоди є наслідком активних дій ОСОБА_1 так як саме останній звертався до орендаря із заявою про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки та просив його продовжити до 2021 року. Тому вказана заява й стала підставою для проведення реєстрації. Вважає, що реєстрація Додаткової угоди є наслідком його активних та юридично значимих дій, що свідчить про зловживання правом.

Оскільки позивачем не доведено наявність обставин які є підставою для задоволення негаторної позовної вимоги, просив суд в задоволенні позову відмовити.

Крім того у своєму відзиві представником відповідача заявлено клопотання про застосування до даних правовідносин позовної давності, так як оспорюваний правочин було зареєстровано 2012 року та позивач мав можливість дізнатися про реєстрацію земельної ділянки та орендаря цієї земельної ділянки, в тому числі й з відкритих джерел. При цьому вказані обставини щодо обізнаності ОСОБА_1 щодо його земельної ділянки підтверджуються поданою ним заявою про внесення змін до договору оренди землі , на підставі якої в подальшому було зареєстровано речове право за ФГ Киян .

Враховуючи вищевикладене просив суд в задоволенні позову відмовити.

У своїй відповіді на відзив представник позивача просила суд позов задовольнити та вказувала, що позивачем обрано належний спосіб захисту права що відповідає в тому числі й Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ст. 26 якого визначає одночасне вирішення питання речового права зі скасуванням рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, тому в даному випадку заявлення позовних вимог без вимоги про визнання договору припиненим не забезпечить відновлення порушеного права ОСОБА_1 .

Крім того оспорювання факту укладання правочину в даному випадку можливе лише шляхом подання негаторного позову з викладенням висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця.

Що стосується доводів представника відповідача про штучність позовних вимог та недобросовісність позивача, вказує, що наявність державної реєстрації додаткової угоди порушує права позивача щодо користування земельною ділянкою. При цьому ОСОБА_1 не отримавши проекту додаткової угоди від відповідача після надсилання заяви про внесення змін до договору оренди земельної ділянки та орендної плати за її користування не вважав, що його земельна ділянка перебуває у користуванні відповідача до отримання відомостей про протилежне.

При цьому саме активні дії відповідача з приводу реєстрації права оренди за неукладеною угодою призвели до порушення прав ОСОБА_1 , тому просила позов задовольнити з підстав вказаних у ньому.

У своїх запереченнях поданих на відзив представником позивача, представник ФГ Киян просив суд у задоволенні позову відмовити. При цьому вказував, що задоволення вимог про скасування державної реєстрації Додаткової угоди є достатньої та самостійною умовою внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та є ефективним способом захисту, натомість вимога про припинення договору оренди є лише правовою підставою для задоволення вимог про скасування державної реєстрації угоди та повернення земельної ділянки. Також вказує, що позивачем не зазначено у відповіді на відзив яка саме поведінка відповідача спричинила порушення прав, так як державна реєстрація здійснювалася державним реєстратором та відповідач не отримав жодних привілеїв та не розширив повноважень внаслідок цієї реєстрації.

Також посилається на те, що вимога про повернення земельної ділянки є безпідставною, так як ФГ Киян не користується цією земельною ділянкою та реєстрація права оренди носить формальний характер.

В подальшому представником позивача подано до суду пояснення по справі у яких ОСОБА_2 наводить постанови Верховного Суду з приводу питань, що регулюють дані правовідносини, наполягаючи на ефективності обраного способу захисту права та просить суд позов задовольнити.

Представником відповідача також додаткові пояснення в яких останній наполягав на неефективності обраного позивачем способу захисту свого прав та вказував, що в даному випадку позивачем необхідно пред`явити віндикаційний позов та просив суд застосувати наслідки пропуску позовної давності до даних правовідносин.

При цьому також посилався на неправомірну поведінку позивача та звертав увагу, що саме ОСОБА_1 звернувся із заявою про продовження строку дії Договору оренди, та реєстрація угоди є наслідком його активних дій. При цьому зазначає, що зазначивши своє прізвище ім`я та по батькові на додатковій угоді він фактично підписав і основний договір. Враховуючи викладене просив суд в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримала позовні вимоги та просила суд позов задовольнити, так як реєстрація речового права на належну позивачу земельну ділянку перешкоджає йому у повній мірі здійснювати права щодо належного йому майна. При цьому жодних угод щодо продовження строку дії договору оренди він не підписував, орендної плати не отримував, тому договір оренди є припиненим а земельна ділянка підлягає поверненню йому як власнику.

Представник відповідача в судовому засіданні просив в задоволенні позову відмовити, так як земельною ділянкою ФГ Киян не користується, додаткова угода зареєстрована відповідно до поданої позивачем заяви, а позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого права, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог за недоведеності порушення відповідачем прав позивача.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у встановленому законом порядку. Заяв та відзиву щодо позовних вимог до суду не надсилав.

Відповідно до норм ст.83 ЦПК України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Визначений судом строк для реалізації сторонами своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків сплив. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Водночас, від третьої особи по даній справі, на адресу суду не надходило жодних документів, тому суд вважає, що останній своїм правом на подання відзиву та доказів по справі не скористався.

Згідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З урахуванням положень ст.ст.280-282 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін для її розгляду по суті.

Суд, розглянувши справу за правилами загального позовного провадження, визначивши юридичну природу правовідносин і закон який їх регулює, заслухавши думку представників сторін, дослідивши подані письмові докази в їх сукупності та взаємозв`язку, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю, серії ІІІ ХС №001901від 25.12.2002 року, виданого на підставі розпорядження голови Чаплинської РДА від 16.12.2002 року №598, ОСОБА_1 , який мешкає в м. Херсон є власником земельної ділянки, площею 6.18 га, яка розташована на території Шевченківської сільської ради Чаплинського району Херсонської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6508009072020 від 27.05.2020 року, земельна ділянка, що належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту від 25.12.2002 року ІІІ ХС №001901 має кадастровий номер 6525485000:06:004:0018, перебуває у приватній власності, її розмір становить 6.1749 га, дата державної реєстрації земельної ділянки 25.12.2002року.

Відповідно до вказаного ж витягу наявний запис про оренду земельної ділянки з кадастровим номером 6525485000:06:004:0018, площею. 6.18 га ФГ Киян , дата державної реєстрації 04.07.2012 року строком на 10 років.

З відповіді відділу у Чаплинському районі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 04.02.2021 року №21-0.35-22/117-21, наданої на запит представника позивача вбачається, що при формуванні договору оренди земельної ділянки між ПП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 даній земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 6525485000:06:004:0018, однак у відділі відсутній примірник договору оренди від 04.07.2012 року та відсутній проект відведення у власність спірної земельної ділянки та рекомендовано звернутися до ФГ Киян для одержання копії договору оренди.

Згідно листа голови ФГ Киян Михайлова В.М. від 26.03.2021 року за №01-03, адресованого представнику позивача ОСОБА_2 , відповідачем надано копії договору оренди земельної ділянки від 2006 року, Акт прийому передачі та заяву про продовження дії Договору до 2021 року. В решті повідомлено про неможливість надання документів, через знищення їх мишами.

Відповідно до Договору оренди земельної ділянки від 20.10.2003 року. Укладеного між ОСОБА_1 як власником земельної ділянки та ОСОБА_3 , який діє на підставі статуту, як орендарем, досягнуто домовленості щодо оренди належної на праві приватної власності ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 6.18 га, яка знаходиться на території Шевченківської сільської ради Чаплинського району Херсонської області та належить йому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ ХС 001901.

Відповідно до розділу 2 Договору, сторони погодили строк його дії на 5 років. Розділом 3 вказаного Договору сторони погодили розмір орендної плати за користування земельною ділянкою, порядок її виплати, та форму оплати.

Відповідно до розділу 4 Договору оренди, орендар барв на себе зобов`язання, серед іншого повернути орендодавцю земельну ділянку після закінчення терміну дії Договору оренди.

Розділом 7 Договору сторони встановили, що у випадку які не передбачені цим Договором, вони керуються чинним законодавством України, в тому числі й Законом України Про оренду землі .

Вказаний договір у графі орендодавець містить ідентифікуючі дані орендаря та орендодавця із зазначенням прізвища останнього та за відсутності його підпису.

Згідно напису на цьому ж Договорі, такий зареєстровано в Чаплинському реєстраційному відділі Херсонської регіональної філії ДП Центру державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29.08.2006 року за №;аа00199006730001599.

Відповідно до Акту прийому-передачі земельної ділянки, долученого до Договору оренди землі, ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 в строкове, платне користування земельну ділянку на умовах оренди, та в ході передачі ділянки ніяких заперечень не виявлено. Вказаний акті підписано сторонами та землевпорядником сільської ради.

З наданої копії реєстраційної справи Додаткової угоди договору оренди земельної ділянки №4АА00199006730001599 від 29.08.2006 року вбачається що на підставі заяви ОСОБА_1 , Додаткової угоди договору оренди земельної ділянки, кадастрового плану, грошової оцінки та висновку, відділом Держкомзему в Чаплинському районі Херсонської області продовжено термін дії договору оренди на 10 років зі встановленням орендної плати 400 грн. за 1 га та вказану угоду зареєстровано в книзі реєстрації договорів за №652540004001971 від 18.01.2012 року.

Відповідно до заяви ОСОБА_1 , адресованої фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 , останній просив укласти додаткову угоду про внесення змін до Договору оренди від 29.08.2006 року належної йому земельної ділянки, площею 6.18 га, згідно Державного акту серії ІІІ ХС №001901, продовживши строк дії Договору оренди від 29.08.2006 року до 2021 року зі встановленням щорічної орендної плати за Договором оренди від 09.2011 року в розмірі 500 грн. на рік. Вказана заява містить підпис заявника та факт її написанні та надсилання відповідачу сторонами не оспорюється.

З наданої копії Додаткової угоди до Договору оренди земельної ділянки №б/н вбачається, що ОСОБА_1 як орендодавець та власник земельної ділянки з однієї сторони, а також фізична особа-підприємець ОСОБА_3 з іншої, уклали дану угоду до Договору оренди земельної ділянки від 20.10.2003 року, зареєстрованого 29.08.2006 року Чаплинським районним відділом Херсонської регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру за №4АА00199006730001599, дійшовши згоди та внісши зміни у Договорі оренди, зазначивши що термін дії Договору складає 10 років та діє до 2021 року. При цьому погодили зміни до п.3.1 розділу третього Договору оренди, щодо сплати орендної плати, не вказавши при цьому розмір орендної плати який підлягає сплаті та погодили зміни до п.5.2 розд. % Договору щодо права орендаря передавати земельну ділянку в користування третім особам.

Вказана угода 18.01.2012 року зареєстрована відділом Держкомзему в Чаплинському районі за №№652540004001971.

При цьому як вбачається зі змісту Додаткової угоди в графі Орендодавець зазначено ідентифікуючі дані ОСОБА_1 , як то паспорт, дата видачі, місце проживання та наявний запис його прізвища та ініціалів у відповідній графі цієї угоди. При цьому відсутній підпис орендодавця у вказані угоді.

За висновком відділу Держкомзему у Чаплинському районі щодо реєстрації додаткової угоди до договору оренди №4АА00199006730001599 від 29.08.2006 року, Додаткова угода до Договору оренди земельної ділянки відповідає чинному законодавству внаслідок чого відділ Держкомзему вважає за можливе посвідчення факту державної реєстрації цієї угоди.

Вважаю, що Додаткова угода належним чином між сторонами укладеною не була, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 2 ст. 793 ЦК України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно ст. 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право передавати їх в оренду.

Відповідно до ст. 93 ЗК України орендодавцем земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Відповідно до ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громади і юридичних осіб здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки із орендарем.

Згідно ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст. 16 Закону України "Про оренду землі", укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 cт. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є не вчиненими.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 не заперечуючи укладення Договору оренди земельної ділянки від 20.10.2003 року, вказує на те, що додаткову угоду до договору оренди землі він не підписував та не уповноважував інших осіб на їх підписання, заперечує факт отримання ним будь-яких пропозицій щодо їх укладення від ФГ Киян та погодження між сторонами істотних умов вказаного договору. При цьому вказує, що дійсно мав намір продовжити строк дії Договору оренди, направивши орендарю відповідного листа, однак не отримавши копії додаткової угоди та відповіді на свого листа, вважав, що останній відмовився продовжувати Договір оренди та такий припинив свою дію, у зв`язку з закінченням терміну його дії.

Так в судовому засіданні встановлено, що у позивача відсутні примірники договору оренди землі, Додаткової угоди до цього договору.

При цьому, відповідач у своєму відзиві, заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 , посилався на обрання ним неналежного та не ефективного способу захисту, при цьому не заперечував, що Додаткова угода до Договору оренди не підписана орендодавцем та з ним не узгоджено істотні умови Договору, як то розмір орендної плати, строк дії Договору тощо. Вказані обставини підтверджуються змістом цієї угоди, копі якої надана суду.

Оскільки сторони не заявляли сумнівів у достовірності та належності вказаного доказу, суд вважає, що копія Додаткової угоди до Договору оренди, наявна в матеріалах справи є доказом в розумінні ст. 84 ЦПК України.

З огляду на те, що позивач наполягає про не укладенні спірної угоди, а відповідач у свою чергу не заперечує зворотне, суд визнає, що зазначена додаткова угода до Договору оренди земельної ділянки не підписувались позивачем у справі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Судом установлено, що ОСОБА_1 заперечував факт підписання додаткової угоди договору оренди земельної ділянки від 20.10.2003 року, та вказана угода не містить розміру орендної плати встановленої за користування земельною ділянкою, що свідчить про недотримання умов щодо узгодження істотних умов договору, тому спірна угода є такою що не укладена, оскільки відповідач не спростував доводи позивача про відсутність його волевиявлення на укладання спірної додаткової угоди.

При цьому в ході розгляду справи, кожна із сторін була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Будь-яких доказів на підтвердження заперечень проти вимог позивача, відповідачем надано не було.

Посилання останнього на те, що саме позивач був ініціатором продовження строку дії договору шляхом надсилання відповідної заяви орендарю та мав знати про укладення спірної угоди спростовується доводами позивача, з яких вбачається що не отримавши від орендаря відповіді на свою заяву, останній вважав, до ФГ Киян відмовилося від продовження дії такого договору. Вказані доводи ОСОБА_1 суд вважає обґрунтованими та такими, що співвідносяться з обставинами, викладеними у позові.

З матеріалів реєстраційної справи щодо реєстрації права оренди земельної ділянки, належної позивачу, вбачається, що в додатковій угоді до договору оренди землі підпис ОСОБА_1 , як орендодавця, відсутній.

Частина 1 ст.15 Закону України Про оренду землі кореспондується із положеннями ч.1 ст.638 ЦК України, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору та умови, що визначені законом, як істотні.

Отже, такий договір оренди землі та додаткова угода до нього є неукладеними, однак ФГ Киян продовжує користування землею, чим порушує права позивача на користування та розпорядження належним йому майном.

При цьому слід вказати, що з долученого до реєстраційної справи, акту прийому-передачі вбачається, що при укладені Договору оренди земельної ділянки, за цим актом орендодавець передав належну йому земельну ділянку орендарю, однак відомостей щодо повернення цієї ділянки її власнику матеріали реєстраційної справи не містять та відповідачем в ході судового розгляду справи не надано, з огляду на що суд приймає доводи позивача, щодо користування відповідачем спірною земельною ділянкою. Вказані обставини відповідно спростовують доводи представника відповідача, що він земельною ділянкою не користується та не чинить позивачу перешкод у її використанні. На думку суду саме по собі невикористання фермерським господарством земельної ділянки за її призначення не свідчить про її повернення власнику, як погоджено сторонами розділом 4 Договору оренди від 20.10.2003року.

Беручи до уваги викладене, пояснення позивача та відсутність доказів, які б спростовували його твердження, суд приходить до висновку, що позивач не отримував пропозицій щодо укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, не погоджував умови такого договору та не підписував його, а тому не можна вважати, що сторони досягли усіх істотних умов договору оренди землі, що передбачені ст.15 Закону України "Про оренду землі".

Так, згідно з правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору в мотивувальній частині судового рішення.

Окрім того, Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.11.2019 у справі №487/10132/14-ц).

Згідно з ч.1 cт.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом cт.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.2 cт.152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Таким чином, оскільки відповідач користується земельною ділянкою позивача без відповідної правової підстави, оскільки додаткова угода до договору оренди позивачем з ФГ Киян не укладалася, а Договір оренди припинив дію 29.08.2011 року, то земельна ділянка підлягає поверненню позивачу.

Позивачем також заявлено вимогу про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, прийнятої на підставі додаткової угоди до договору оренди від 20.10.2003 року.

Виникнення спірних правовідносин обумовлено наявністю між ОСОБА_1 та ФГ Киян спору про право оренди на вказану вище земельну ділянку, оскільки орендодавцем ОСОБА_1 додатковий договір оренди не підписувався, тому він є неукладеним, а державна реєстрація такого правочину порушує права власника майна на користування та розпорядження своєю власністю.

Вказана вимога свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин, тому ця позовна вимога заявлена в порядку цивільного судочинства та підлягає розгляду судом загальної юрисдикції.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до положень Закону України Про оренду землі , право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Державна реєстрація речових прав та їх обтяжень здійснюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно абц.1 ч.3 ст.10 вказаного Закону, реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно; відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом.

Згідно положень п.2, 3 ч.1 ст.24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , в державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заява подана неналежною особою або подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Таким чином, до кола повноважень реєстратора входить перевірка повноважень особи заявника, дослідження документів на предмет їх відповідності вимогам законодавства, визначення факту виникнення в заявника речового права на нерухоме майно або ж його обтяження.

Відповідно до ст.17 Закону України Про оренду землі , об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Реєстрація права оренди на земельні ділянки відбулася на підставі угоди, яка фактично не була підписана власником цієї земельної ділянки та орендодавцем (правочин є неукладеним).

Отже, слід дійти висновку, що реєстрація за неукладеними між сторонами договором оренди, порушує права та законні інтереси позивача на користування та розпорядження своєю власністю (земельною ділянкою), що суперечить вимогам статті 317 ЦК України, а тому таке право підлягає відновленню шляхом скасування державної реєстрації права оренди.

Також враховуючи, що Чаплинський районний відділ Херсонської регіональної філії ДП Центру державного земельного кадастру під час проведення державної реєстрації права оренди на земельну ділянку (запис у Державному реєстрі земель від 29 серпня 2006 року за №4АА00199006730001599), не перевірив відповідність додаткової угоди до договору оренди землі вимогам законодавства та зареєстрували фактично неукладений договір оренди, за таких обставин суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, а державна реєстрація права оренди вказаної земельної ділянки - скасуванню.

Окрім того, відповідно до cт.2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Законом України від 05.12.2019 №340-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст зазначеної правової норми свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства.

Таким чином, оскільки з 16.01.2020 законодавцем виключено такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, а наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право оренди земельної ділянки за відповідачем, які не ґрунтуються на укладеній додатковій угоді до договору оренди землі та, порушує права та законні інтереси позивача на користування та розпорядження земельною ділянкою, шляхом передання їх в оренду іншим особам, то ефективним способом захисту порушених прав позивача є скасування рішення про реєстрацію прав оренди на земельну ділянку за відповідачем, що забезпечить реальне відновлення порушених прав ОСОБА_1 .

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19.

Згідно зі ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння позивача поза його волею, витребування вказаної земельної ділянки з чужого незаконного володіння відповідає вимогам ст.387 ЦК України.

Враховуючи наведене, а також специфіку договорів оренди землі, зокрема те, що при укладені договору, сторонами повинні бути узгодженні всі істотні умови, суд вважає, що порушення прав ОСОБА_1 , як власника, у зв`язку із наявністю договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, предметом яких є належна йому земельна ділянка, без його згоди, позбавляє можливості позивача вільно розпоряджатися та користуватися його земельною ділянкою, тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо вимог про визнання припиненим договору оренди землі

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (частина перша статті 792 ЦК України).

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (частина перша статті 763 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

За змістом статей 18, 20 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом. Отже, строк дії спірного договору починається після набрання ним чинності. Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Відповідно до частини першої статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

У розділі 2 договору оренди землі "Термін дії договору" сторони погодили, що договір укладено на 5 років. Розділом 4 цього ж Договору орендар зобов`язувався повернути орендодавцю земельну ділянку після закінчення строку дії договору. Умов щодо продовження дії Договору на той самий строк і на тих самих умовах Договір оренди укладений між сторонами не містить.

Враховуючи, що строк укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Киян договору оренди землі від 20 жовтня 2003 року, який зареєстровано 29.08.2006 року, закінчився 29 серпня 2011 року, суд дійшов висновку про визнання договору таким, що припинив дію у зв`язку із закінчення строку, на який його було укладено відповідно до положення статті 31 Закону України "Про оренду землі".

Суд вважає, що спосіб захисту щодо припинення договору оренди землі від 20.10.2003 року, обраний позивачем, є належним, бо дозволить повернути належну йому на праві власності земельну ділянку,

З огляду на викладене, суд вважає, що заявлений ОСОБА_1 позов є обґрунтований та такий що підлягає до задоволення у повному обсязі, так як заявлені вимоги є взаємопов`язаними та їх задоволення забезпечить відновлення порушеного права позивача.

Що стосується інших доводів сторін, їх зауважень та доповнень, то суд вважає необхідним зазначити наступне.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стосовно забезпечення ефективного судового захисту статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні у справі East/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією небезпідставної скарги та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа, заява № 30210/96).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини першої ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2634 грн. 15 коп. за три вимоги немайнового характеру. Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, то з відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2634 грн. 15 коп..

У свою чергу, пунктом 1 частини третьої ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої - шостої ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також документи, що свідчать про фактичне надання таких послуг.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Так, наявність договірних відносин між адвокатом та клієнтом підтверджується ордером про надання правової допомоги.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачем зазначено, що попередній розрахунок судових витрат позивача становить 20 тис. грн..

При цьому будь яких доказів, що підтверджували б погоджений сторонами розмір витрат на правову допомогу суду не надано, як і доказів сплати такої суми.

Крім того, суду також не надано акти виконаних робіт, акти приймання-передачі наданих послугу, що унеможливлює визначення розміру витрат на правничу допомогу судом з метою розподілу. При цьому слід урахувати, що наведений в позовній заяві попередній розмір орієнтованих витрат на правову допомогу не є доказом щодо фактично наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

За таких обставин суд, врахувавши вказані норми права, оцінивши належні та допустимі докази, подані сторонами, дійшов висновку про те, що представником позивача належним чином не обґрунтовано і не доведено перелік (обсяг) та вартість наданих ним як адвокатом послуг та витрат, понесених на виконання договору про надання правової допомоги.

Керуючись ст.ст. 12, 19, 76-81, 133, 135, 137, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Скасувати державну реєстрацію додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, площею 6.18 га, яка розташована в межах Херсонської області, Чаплинського району, Шевченківської сільської ради (кадастровий номер 6525485000:06:004:0018), зареєстрованої в книзі реєстрації договорів оренди за №652540004001971 в Відділі Держкомзему в Чаплинському районі Херсонської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 18 січня 2012 року.

Визнати Договір оренди земельної ділянки, площею 6.18 га, яка розташована в межах Херсонської області, Чаплинського району, Шевченківської сільської ради (кадастровий номер 6525485000:06:004:0018), зареєстрований в Чаплинському реєстраційному відділі Херсонської регіональної філії ДП Центру державного земельного кадастру про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29 серпня 2006 року за №4АА00199006730001599 припиненим.

Зобов`язати Фермерське господарство Киян (ЄДРПОУ 36909800, місцезнаходження Херсонська область, Чаплинський район, с. Шевченка, вул. Шевченко, 73) повернути земельну ділянку, площею 6.18 га, яка розташована в межах Херсонської області, Чаплинського району, Шевченківської сільської ради (кадастровий номер 6525485000:06:004:0018) власнику - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з Фермерського господарства Киян (ЄДРПОУ 36909800, місцезнаходження Херсонська область, Чаплинський район, с. Шевченка, вул. Шевченко, 73) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 2634 (дві тисячі шістсот тридцять чотири) гривні 15 коп.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга, яка подається безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Березніков