Рішення

від 01.02.2022 по справі 174/916/21

ВІЛЬНОГІРСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЄУН 174/916/21

н/п 2/174/52/2022

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

01 лютого 2022 року м.Вільногірськ

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Борцової А.А.,

за участю секретаря - Головешко Н.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачки - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,-

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_2 , який діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернувся до суду з зазначеним позовом, вказуючи, що відповідно до розписки від 01.11.2012 року написаної власноручно відповідачкою ОСОБА_3 , остання отримала від позивача ОСОБА_1 50000,00 грн. у вигляді позики. В якості повернення боргу за вказаним договором позики, відповідачка зазначила у розписці, що передає в оренду позивачу свій земельний пай строком на 13 років без орендної плати. Вказане стосувалося земельної ділянки для ведення сільськогосподарського виробництва за кадастровим № 1224555600:01:003:0090 площею 6,55 га, яка розташована на території Лихівської селищної ради Кам`янського (раніше П`ятихатського) району Дніпропетровської області та належить відповідачці на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.03.2013 року.

Після написання вищезазначеної розписки, відповідачка витратила отримані нею від позивача кошти для особистих потреб, а саме купувала нерухоме майно у м.Вільногірську, приймаючі до уваги, що за офіційним курсом НБУ станом на 01.11.2021 року, 1 долар США дорівнював 7,99 грн., то 50000,00 грн. дорівнювало 6257,82 доларів США. Тобто, за взятими на себе обов`язками, відповідачка надала в користування позивачу належну їй на праві власності земельну ділянку, і умовою виконання її зобов`язання, щодо повернення позики позивачу, було не вчинення перешкод останньому у користуванні вказаною земельною ділянкою строком до 01.11.2025 року (13 років) після чого позика вважалася повернутою позивачу шляхом її заліку за користування позивачем земельною ділянкою, яка належить відповідачці.

Однак, відповідачка свої зобов`язання не виконала, оскільки 22.10.2021 року уклала договір оренди належної їй земельної ділянки з ОСОБА_4 , договір оренди земельної ділянки зареєстрований 22.10.2021 року державним реєстратором відділу державної реєстрації Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області Меняйло Т.С. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, номер запису 44661212.

Таким чином, відповідачка повинна повернути позивачу отриману нею позику в розмірі 50000,00 грн. і строк такого повернення настав 22.10.2021 року, а саме після укладення відповідачкою договору оренди земельної ділянки з іншою особою, без узгодження такої оренди з позивачем, внаслідок чого останній позбавився можливості користуватися вказаною земельною ділянкою.

На вимогу позивача повернути йому отримані у позику кошти, відповідачка відповіла відмовою, що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Просить стягнути з відповідачки на користь ОСОБА_1 50000,00 грн. в рахунок повернення боргу за договором позики від 01.11.2012 року та зазнані позивачем судові витрати по справі.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позов підтримав, посилаючись на вищевказані обставини. Додатково пояснив, що позивач у справі є його рідним сином. В 2012 році він допоміг відповідачці оформити її право на земельний пай за свій кошт. Потім відповідачці знадобились кошти для купівлі квартири у м.Вільногірськ для дітей, вона звернулася до позивача та попросила позичити їй гроші в сумі 50000,00 грн.. 01.11.2012 року син дав їй вказану суму грошей, відповідачка написала йому розписку про отримання цих коштів та в якості повернення боргу передала сину свій земельний пай в оренду на 13 років без орендної плати. Так визначили за спільною з відповідачкою домовленістю, перерахувавши суму позики у долари по існуючому на той час курсу, що становило 6000,00 доларів США та розбили цю суму по рокам, з врахуванням розміру орендної плати на той час та розміру земельної ділянки відповідачки, що склало 469 доларів на рік. Однак, в 2020 році відповідачка сказала сину, що вказаної суми недостатньо, погрожувала забрати землю і він погодився їй платити додатково, сплатив в 2020 році - 18000,00 тис. грн., а в 2021 році ще 20000,00 грн. Наприкінці жовтня 2021 року до нього приїхав ОСОБА_4 та розповів, що він офіційно уклав з відповідачкою договір оренди на земельну ділянку, яка перебувала у користуванні сина, пообіцяв платити відповідачці 25000,00 грн. і вона уклала з ним договір оренди землі. Таким чином, їх угода перестала діяти. При таких обставинах, син попросив відповідачку повернути кошти, які вона отримала в борг, однак вона відмовилась. Син повинен був користуватися її землею ще 4 роки, до 01.11.2025 року. За ці роки залишок боргу відповідачки, за його підрахунками, становить 1876 доларів США, що відповідає 50652,00 грн. Гроші, що давали у борг відповідачці, належали сину та йому. Пропонував відповідачці повернути цю суму, однак вона відмовилася. Вважає, що оскільки відповідачка брала у борг гроші, свої зобов`язання не виконала, тому повинна повернути саме гроші у такому ж розмірі, без врахування розміру орендної плати, яку вона могла б отримати за ці роки. Просить позов задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 позов та надані представником позивача пояснення підтримав, пояснив, що для того, щоб позичити відповідачці гроші, був змушений брати кредит у банку, її тоді виручив, а вона так вчинила. Заплатив відповідачці в 2020 році 18000,00 грн., в 2021 ще 20000,00 грн., бо не хотів, щоб вона забрала свій пай, однак вона все рівно уклала договір оренди землі з іншою особою. Просить позов задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_3 позов не визнала, пояснила, що 01.11.2012 року взяла у позивача 50000,00 грн. в борг, домовлялися, що розраховуватись з ним буде шляхом орендної плати за належний їй земельний пай, який передала у користування позивачу. На той час орендна плата становила 3500,00 грн. на рік, з урахуванням цього 50000,00 грн. це була орендна плата за 13 років, однак за останні роки орендна плата збільшувалась і зараз становить 22000,00 грн. Договір оренди землі з позивачем не укладала, а 22.10.2021 року уклала договір оренди землі з ОСОБА_4 .. Вважає, що з врахуванням розміру орендної плати за землю, яка щороку збільшувалася, вона повністю повернула позику позивачу. До того ж, позивач сплатив їй орендну плату за 2020-2021 р.р., якби він вважав, що нею не повернуто борг, то цього б не робив. Просить у позові відмовити.

Вислухавши сторони, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідачка ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 6,55 га, кадастровий номер 1224555600:01:003:0090, що знаходиться на території Лихівської селищної ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.03.2013 року. (а.с.6)

Факт отримання 01.01.2012 року відповідачкою ОСОБА_3 від позивача ОСОБА_1 50000,00 грн. у позику, підтверджується розпискою, згідно з якою ОСОБА_3 отримала в борг гроші у вказаному розмірі, що відповідачкою не оспорюється та в якості повернення боргу, надала позивачу земельний пай в оренду на 13 років без орендної плати (а.с.5), що сторони також не заперечують.

Сторонами визнано, що договір оренди земельної ділянки, належної відповідачці ОСОБА_3 у період з 2012 р. по 2021 р. не укладався, а згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 26.10.2021 року, слідує, що належна відповідачці земельна ділянка з кадастровим номером 1224555600:01:003:0090, з 22.10.2021 року на підставі договору оренди земельної ділянки перебуває в оренді у ОСОБА_4 , договір укладено строком на 10 років, дата закінчення договору 22.10.2031року. (а.с.7)

Дослідивши надані сторонами докази з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного окремо, а також їх достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Так, оренда землі і позика за своєю правовою природою є різними правочинами і регулюються різними главами ЦК України.

Відповідно до ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047, 1048 ЦК України, договір позики є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми або визначеної кількості речей, так і дати їх отримання.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, ч.1 ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Виходячи з вимог статей 1046, 1047, 1049 ЦК України у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування цих положень закону суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Вказане відповідає правим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц, від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц, від 02 липня 2017 року у справі №6-79цс14.

Оцінюючи надану сторонами розписку від 01.11.2021 р., суд дійшов висновку, що між сторонами склалися правовідносини з договору позики, за яким відповідачка безоплатно отримала у борг від позивача ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 50000,00 грн. та зобов`язалася їх повернути шляхом надання у користування позивачу ( оренду ) належної їй земельної ділянки строком на 13 років, тобто до 01.11.2025 р. без орендної плати , тобто також безоплатно.

Разом з тим, згідно зі ст.2 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України , ЦК України , цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст.792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, яким є Закон України Про оренду землі .

За положеннями ст.1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з ст.13 цього Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ст.15 Закону України Про оренду землі орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією із суттєвих умов договору оренди.

Відповідно до ст.21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Таким чином, зміст договору оренди земельної ділянки полягає у передачі земельної ділянки у володіння іншій ніж, зокрема власник особі, за плату та використання нею земельної ділянки за цільовим призначенням, орендна плата є істотною умовою договору оренди, а тому орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату повинні бути відображені у договорі оренди землі.

З огляду на правову природу орендної плати як обов`язкової та визначальної для правової природи договору оренди земельної ділянки умови, орендна плата не може бути замінена на інші платежі і врахування орендної плати, як платежу у інших зобов`язальних правовідносинах між тими самими сторонами може бути лише на підставі інших погоджених сторонами правочинів та договорів, зокрема додаткового договору до договору оренди або змін договору оренди тощо.

При цьому, відповідно до статті 654 ЦК України , зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту, а тому зміна розміру орендної плати, форма її виплати, зарахування орендної плати за іншими зобов`язаннями , відповідно до положень ст.14 Закону України Про оренду землі повинна бути визначена сторонами шляхом укладання інших письмових угод, за умовами яких сторони визначили саме такі правовідносини з зарахування орендної плати в рахунок зобов`язань орендодавця по іншим правочинам.

Вказане відповідає правій позиції,викладеній у постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 527/600/17 (провадження № 61-1079св19).

Разом з тим, як встановлено в судовому засіданні, договір оренди земельної ділянки, належної відповідачці, між сторонами не укладався і у встановленому законом порядку не реєструвався, розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю, що є істотною умовою вказаного договору, сторонами не встановлювалися.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України , зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини з договору позики, за яким існує зобов`язання відповідачки ОСОБА_3 на повернення грошових коштів позивачу ОСОБА_1 в розмірі 50000,00 грн., в рахунок повернення боргу відповідачкою передано позивачу в безоплатне користування належний їй земельний пай строком на 13 років, договір оренди землі між сторонами у встановленому законом порядку не укладався, розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю, що є істотною умовою такого договору, не встановлювалися, відповідних письмових положень щодо оплатності користування позивачем земельною ділянкою, належною відповідачці, договір позики також не містить, а відтак врахування орендної плати, яку відповідачка могла б отримати у разі укладення договору оренди належної їй земельної ділянки, як платежу у виниклих між сторонами правовідносинах з договору позики, не відповідає вимогам закону і не може вважатися належним виконанням зобов`язання по вказаному договору, тому твердження відповідачки щодо повернення нею боргу позивачу за рахунок належної їй орендної плати, суд оцінює критично, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами у справі, а відтак, з урахуванням вимог ст.1046 ЦК України щодо обов`язку позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), заборгованість відповідачки по договору позики у розмірі 50000,00 грн. підлягає стягненню з останньої на користь позивача, а позов - задоволенню у розмірі заявлених вимог.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн.

На підставі ст.ст. 202, 207, 526, 654, 792, 1046 - 1049 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 13-15, 21 Закону України Про оренду землі та керуючись ст.ст. 141 , 263-265, 274-279, 354 ЦПК України , суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) борг за договором позики від 01 листопада 2012 року у розмірі 50000,00 грн. (п`ятдесят тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 908,00 грн. судових витрат у виді сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, як що його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 03.02.2022 року.

Головуючий - суддя: підпис А.А.Борцова