Рішення

від 03.02.2022 по справі 903/1082/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 лютого 2022 року Справа № 903/1082/21

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/1082/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Промислова група Бонітет до фізичної особи-підприємця Воробей Андрія Вікторовича про стягнення 130000,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

31.12.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю Промислова група Бонітет подало до суду до фізичної особи-підприємця Воробей Андрія Вікторовича про стягнення 130000,00грн.

Заява обґрунтована не виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань згідно договору купівлі-продажу Б-ВАВ/2021 від 05.07.2021.

Ухвалою суду від 31.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач ухвалу суду отримав 04.01.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштових відправлень №4466100143040.

Строк для подання відзиву - до 19.01.2022 включно.

Відзив відповідача на адресу суду не надходив.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Промислова група Бонітет (надалі покупець, позивач), в особі директора Клим`юка Миколи Петровича та фізичною собою - підприємцем Воробей Андрієм Вікторовичем (надалі Продавець, відповідач) укладено договір купівлі - продажу №Б-ВАВ\2021 (а.с.89).

Згідно умов якого продавець зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити його на умовах, по ціні і в асортименті, встановлених в видаткових накладних, які є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до п.2.1 договору, продавець повинен повністю передати товар Покупцю протягом 3-х робочих днів з моменту погодження заявки Покупця на реалізацію Товару.

Покупець зобов`язується здійснити оплату Товару протягом 20 - днів з моменту отримання Товару (п.4.3 договору).

У випадку порушення продавцем передбачених п.2.1. договору строків відпуску товару, за якою покупець здійснив передоплату більше, ніж на 5 календарних днів, покупець має право вимагати повернення суми передоплати. Продавець зобов`язується повернути сплачену покупцем суму передоплати протягом 3-х банківських днів з моменту отримання вимоги покупця про повернення коштів.

Відповідно до п.5.2. Договору, у випадку неможливості вирішення розбіжностей між Сторонами шляхом переговорів вони підлягають розгляду судом у встановленому законодавством порядку.

Згідно до п. 6.2догову, договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2021 року, але у будь якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

02.09.2021 покупцем проведено попередню оплату за Товар у сумі 130000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3195 від 02.09.2021 (а.с.10).

Поставка товару, яку зазначено у Договорі купівлі - продажу №Б- ВАВ\2021 від 05 липня 2021 року Ппродавцем не виконана, кошти, які були перераховані на рахунок ФОП Вороб`я А.В. Товариству з обмеженою відповідальністю Промислова трупа Бонітет не повернуті.

Внаслідок неналежного виконання Відповідачем своїх договірних зобов`язань щодо поставки товару за договором купівлі - продажу № Б-ВАВ\2021 від 05 липня 2021 року, у Відповідача утворилась заборгованість в розмірі 130 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3195 від 02.09.2021.

16.12.2021 ТОВ Промислова група Бонітет надіслало на адресу ФОП Вороб`я А.В. претензію з вимогою повернення заборгованості у розмірі 130000,00 грн. (а.с.11).

Відповідач отримав претензію 18.12.2021, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.12), однак заборгованості перед Позивачем не погасив, зазначеної у договорі продукції не поставив.

24.12.2021 позивач надіслав на адресу відповідача заявку на реалізацію продукції, яка отримана членом сім`ї Відповідача 27.12.2021, що підтверджується статусом відстеження, згідно тренінгу відправлення рекомендованого листа (а.с.14 на звороті).

Отже, у відповідності до п.2.1 договору, продавець повинен поставити товар протягом 3-х робочих днів, а саме до 30.12.2021 включно.

Станом на день розгляду справи відповідач не здійснив поставку позивачу оплаченого Товару та не повернув останньому сплачені грошові кошти.

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

Згідно п.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ч.1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - Постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - Покупцеві Товар (товари), а Покупець зобов`язується прийняти вказаний Товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст.538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отримання відповідачем попередньої оплати є підставою виникнення у відповідача зобов`язання поставити товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства.

Суд встановив, що в даному випадку відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю Промислова група Бонітет та фізичною собою - підприємцем Воробей Андрієм Вікторовичем носять договірний характер, укладений між ними договір купівлі-продажу №Б-ВАВ/20221 від 05.07.2021 недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний не був.

Питання попередньої оплати товару урегульоване у статті 693 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі шляхом подання позову.

Разом з тим, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15,16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами Господарського процесуального кодексу, а тому зобов`язання особи перед зверненням до суду скористатися даним способом захисту своїх прав є порушенням Конституції та інших нормативно-правових актів України.

Даної позиції дотримується Конституційний Суд України, який в своєму Рішенні від 09.07.2002 № 15-рп/2002 дав роз`яснення застосування способу захисту свого порушеного права шляхом досудового вирішення спору. Так, зокрема Конституційний Суд України зазначив, що:

можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, утому числі досудового врегулювання спору;

обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист;

обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Відповідно до ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється. Тобто, позивач самостійно обрав спосіб захисту свого порушеного права, відмовився від прийняття виконання зобов`язання та вимагає повернення попередньої оплати.

Відповідачем не було доведено факту належного виконання зобов`язання щодо поставки товару. Отже, сума попередньої оплати в розмірі 130000,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача заборгованості підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 130000,00 грн.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 2270,00 грн. відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Воробей Андрія Вікторовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Промислова група Бонітет (вул.Горького,7А, смт.Маневичі, Маневицький р-н, Волинська обл., 44600, код ЄДРПОУ 39475374) 130000,00 грн. (сто тридцять тисяч гривень) заборгованості, а також 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень) витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя І. О. Гарбар