Ухвала

від 03.02.2022 по справі 921/72/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

03 лютого 2022 року м. ТернопільСправа № 921/72/22

Суддя Гирили І.М.

Розглянув матеріали позовної заяви б/н від 27.01.2022 (вх. №80 від 31.01.2022) фізичної особи ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідача - Підприємства об`єднання громадян "Харчовик", вул. І. Франка, 18, смт. Підволочиськ, Тернопільська область, про визнання недійсним договору купівлі продажу від 02 лютого 2008 року, який укладений між ТОВ "Підволочиський консервний завод" та ПП "Харчовик" та зареєстрований в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 01 серпня 2008 року

Встановив:

Фізична особа ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Тернопільської області із позовною заявою до Підприємства об`єднання громадян "Харчовик" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору купівлі продажу від 02 лютого 2008 року, який укладений між ТОВ "Підволочиський консервний завод" та ПП "Харчовик" та зареєстрований в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 01 серпня 2008 року.

Заявниця вказує, що станом на 23 листопада 2021 року вона стала співзасновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Підволочиський консервний завод" (ЄДРПОУ 05397663) з часткою у статутному фонді 52%. Зазначає, що ознайомившись з установчими документами та аудитом документів Товариства з обмеженою відповідальністю "Підволочиський консервний завод", прийшла до висновку про певні порушення у питаннях права власності на нерухоме майно. Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається, зокрема, на рішення Господарського суду Тернопільської області від 13 березня 2008 року у справі № 1/6-484, яким, з огляду на введення ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 26 січня 2006 року у справі № 10/Б-635 процедури розпорядження майном боржника - ТОВ "Підволочиський консервний завод", в рамках якої заборонено останньому вчиняти дії, направлені на відчуження належному його майна, встановлено незаконність набуття ПП "Харчовик" права власності на комплекс будівель загальною площею 3 323 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці 0,636 га та які є предметом оспорюваного правочину.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суддя дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки подана позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, зважаючи на таке.

Відповідно до ст. 55, 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Виходячи із принципу гарантування Конституцією України судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

При цьому ч. 1 ст. 8 названого Закону передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Таким чином, право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.

Ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Так, за приписами ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Ч. 2 цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

При цьому згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 у справі № 1-2/2002, положення ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

При цьому, враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" визначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

У рішенні від 22.12.2009 у справі "Безимянная проти Росії" (заява №21851/03) Європейський суд з прав людини наголосив, що погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

При цьому критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово був викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, від 01.06.2021 у справі №910/2388/20 та від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України гарантується право на звернення до господарського суду саме в установленому цим Кодексом порядку.

За приписами ч. 2 ст. 4 ГПК юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у ст. 2 та ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, відповідно до яких господарську діяльність розуміють як діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 ГПК України.

Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Крім того, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Власник корпоративних прав бере участь у капіталі господарської організації, а реалізація правомочностей, які надаються власнику корпоративних прав, надає йому можливість впливати на діяльність господарської організації.

Відповідно під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Як свідчать матеріали справи, стороною даного спору, а саме позивачем виступає фізична особи, яка не є підприємцем.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач не обґрунтовує позовні вимоги порушенням корпоративних прав та не вказує, що він є учасником/засновником відповідача - Підприємства об`єднання громадян "Харчовик" (доказів протилежного матеріали позовної заяви не містять), а підстави позову зводяться виключно до порушення права власності на нерухоме майно особи, яка не визначена позивачем учасником справи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Підволочиський консервний завод".

При цьому позивач у прохальній частині позовної заяви просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу, який укладений між ПП "Харчовик", правонаступником якого є відповідач (витяг з ЄДРЮОФОП та ГФ - в матеріалах справи), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Підволочиський консервний завод", тобто позов подано з метою захисту прав самого товариства, а не з будь-якою іншою метою, зокрема з метою забезпечення захисту позивачем своїх корпоративних прав.

Таким чином, спір між фізичною особою ОСОБА_1 та Підприємством об`єднання громадян "Харчовик" щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02 лютого 2008 року, який укладений між ТОВ "Підволочиський консервний завод" та ПП "Харчовик" та зареєстрований в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 01 серпня 2008 року, не є корпоративним.

Беручи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку, що спір у даній справі не відноситься до юрисдикції господарських судів.

П. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

При цьому згідно з п. 6 ст. 175 ГПК України, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

З огляду на те, що спір у даній справі не є корпоративним, а виник з цивільних правовідносин між фізичною особою ОСОБА_1 та Підприємством об`єднання громадян "Харчовик", то розгляд даної справи віднесено до юрисдикції загальних судів та має здійснюватись в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі за даною позовною заявою.

На підставі наведеного, керуючись статтями 3, 4, 20, 175, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі №921/72/22 за позовом фізичної особи ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідача - Підприємства об`єднання громадян "Харчовик", вул. І. Франка, 18, смт. Підволочиськ, Тернопільська область, про визнання недійсним договору купівлі продажу від 02 лютого 2008 року, який укладений між ТОВ "Підволочиський консервний завод" та ПП "Харчовик" та зареєстрований в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 01 серпня 2008 року.

2. Роз`яснити ОСОБА_1 , що позовні вимоги до відповідача - Підприємства об`єднання громадян "Харчовик", вул. І. Франка, 18, смт. Підволочиськ, Тернопільська область, про визнання недійсним договору купівлі продажу від 02 лютого 2008 року, який укладений між ТОВ "Підволочиський консервний завод" та ПП "Харчовик" та зареєстрований в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 01 серпня 2008 року, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

3. Згідно з ч. 2 ст. 235 ГПК України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 255, ст. 256 ГПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її складання.

4. Позовну заяву б/н від 27.01.2022 (вх. №80 від 31.01.2022) та додані до неї документи, всього на 36 (тридцяти шести) арк., в т.ч. дублікат квитанції банку №0.0.2436238066.1 від 27.01.2022 на суму 992,40 грн, конверт повернути ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .

4. Копію ухвали рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення направити ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .

Повний текст ухвали складено та підписано 03.02.2022

Суддя І.М. Гирила