Ухвала

від 14.01.2022 по справі 340/273/22

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

з питань забезпечення позову

14 січня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/273/22

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 (позивач) до Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області (також - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить:

- визнати протиправним і скасувати п.6 рішення відповідача від 27.09.2021 №1092 щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву від 06.07.2021 та за результатами її розгляду прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га на території Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області згідно доданого до заяви графічного матеріалу, де вказано бажане місце земельної ділянки.

Одночасно, позивачем подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій він просить суд тимчасової заборони відповідачу приймати рішення щодо земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га, яка знаходиться на території Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області довкола земельних ділянок з кадастровими №: 3524081800:02:000:5333, 3524081800:02:000:5334, 3524081800:02:000:5331,3524081800:02:000:5330,3524081800:02:000:5337,3524081800:02:000:5332 щодо затвердження проекту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність або користування - до набрання чинності рішенням суду у даній справі.

Заява вмотивована тим, що як вбачається із матеріалів позовної заяви, відносно земельної ділянки, стосовно якої позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо її відведення, на сьогодні видано дозвіл іншій особі на розроблення такого проекту. Тобто, є обґрунтовані припущення, що інша особа здійснює або вже здійснила розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на яку претендував позивач. На цей час, згідно з інформацією, зазначеною в публічній кадастровій карті, земельна ділянка має статус невизначеної форми власності, але у будь-який час рада може прийняти рішення про відведення її у власність іншій особі. Таким чином, позивач вважає, що прийняття відповідачем рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність іншій особі, істотно ускладнить чи унеможливить і знівелює захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав і інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та призведе до ускладнення чи неможливості виконання судового рішення, у разі задоволення позову. Наведене свідчить про наявність реальної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам Позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 154 КАС України заяву про забезпечення позову розглянуто без повідомлення учасників справи.

Так, ознайомившись зі змістом поданої заяви, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

За правилами ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (ч.4 ст.150 КАС України).

Відповідно до п.п.1, 4 ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору

Відповідні підстави і необхідність забезпечення позову, згідно ст. 152 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні бути зазначені та обґрунтовані у заяві про забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст.151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

При цьому, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих вище обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Також, суд має встановити зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору та те, що певний захід забезпечення позову відповідає обраному способу судового захисту, спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.

При цьому суд оцінює наявність обставин, що зумовлює застосування відповідних заходів, за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням доказів, що містяться в матеріалах справи, керуючись законом.

Окрім іншого, очевидні ознаки протиправності оскарженого рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав, повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними ч.2 ст.2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу рішення суб`єкта владних повноважень про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Подана заява про забезпечення позову має на меті заборонити відповідачу приймати рішення, що спрямовані на передачу спірної земельної ділянки будь-яким яким іншим (третім) особам.

Виходячи з визначеного позивачем предмету спору, правової природи спірних правовідносин, суд дійшов до переконливого висновку щодо відсутності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії, про які просить позивача.

Всі наведені позивачем у заяві про забезпечення позову обставини потребують доказуванню, крім того, їх не можна вважати такими, що очевидно призведуть до заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення у цій справі або свідчать про очевидність ознак протиправності спірного рішення.

Так, за змістом положення статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно частині 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частиною 9 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частини 10 статті 118 Земельного кодексу України).

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частина 11 статті 118 Земельного кодексу України).

Таким чином, згідно норм чинного законодавства у сфері земельних відносин набуття особами права власності або користування на земельну ділянку відбувається поетапно починаючи з отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, затвердження такого проекту землеустрою та завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність або користування.

При цьому на законодавчому рівні відсутня пряма заборона для подання декількома особами аналогічних заяв щодо однієї земельної ділянки. Також отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб позитивного рішення про надання земельної ділянки у користування, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом.

Суд з цього приводу вважає прийнятним застосування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної у постанові від 17.10.2018 у справі № 380/624/16-ц (провадження №14-301цс18), що рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права.

Згідно із приписами статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені у статті 126 Земельного кодексу України.

Таким чином, виходячи з аналізу статей 116, 118 Земельного кодексу України, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, докази перебування у власності позивача визначеної ним земельної ділянки відсутні, що свідчить про відсутність на момент його звернення з цією заявою доказів загрози завдання йому шкоди внаслідок прийняття рішення про передачу її у власність іншій особі.

В даному випадку, як позивач, так інші особи мають рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на ділянку.

Тому у суду відсутні підстави вважати наявність пріоритетного права позивача на розроблення проекту землеустрою.

Наведені у заяві про забезпечення позову обставини щодо протиправності оскаржуваного рішення відповідача входить до кола обставин, які необхідно встановити під час розгляду судом справи по суті, тому посилання позивача на очевидність протиправності цього рішення сільської ради не приймаються, оскільки жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (частина 2 статті 90 КАС України).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. В задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову - відмовити.

2. Копію ухвали невідкладно надіслати заявнику.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання її суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів за правилами, встановленими ст.ст.293-297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько