Рішення

від 31.01.2022 по справі 907/924/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2022 р. м. Ужгород Справа № 907/924/21

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №907/924/21

за позовною заявою Ужгородської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю Закарпатековторсировина , м. Ужгород про стягнення суми 176.279,76грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 176.279,76грн. безпідставно збережених грошових коштів, що виникли у зв`язку з використанням земельної ділянки, на якій розміщені об`єкти нерухомості відповідача та не укладення відповідного договору оренди земельної ділянки посилаючись на порушення вимог ст.ст. 377, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, ст.ст. 120, 122, 125, 152, 206 Земельного кодексу України, Податкового кодексу України, Закону України «Про оренду землі» .

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки справа №907/924/21, не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, будь-яких клопотань щодо розгляду спору з повідомленням (викликом) сторін подано не було, у зв`язку з чим, враховуючи також, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 24.11.2021 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України); встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Ухвала суду від 24.11.2021 була надіслана відповідачу рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження відповідача, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, таке повернуто до суду 01.12.2021, з відміткою поштового відділення адресат відсутній за вказаною адресою .

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Верховний Суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк.

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

10.09.2007 року між управлінням майном міста, правонаступником якого є департамент міського господарства та Федерацією професійних спілок України укладено договір оренди земельної ділянки площею 15099 кв.м. для обслуговування власних будівель та споруд по вул. Проектній, 3 строком на 3 роки. Вказану угоду зареєстровано Закарпатською регіональною філією ДП Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України від 28.09.2007 року за № 2110100000- 0407070000155.

21.10.2010 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору про поновлення терміну його дії на 3 роки. Державну реєстрацію додаткової угоди проведено 17.11.2010 року.

Пунктом 1.22 рішення Ужгородської міської ради № 1366 від 11.07.2014 року Федерації професійних спілок України поновлено строк дії вказаних вище угод терміном на 3 роки до 11.07.2017 року.

24.05.2016 року департаментом надіслано на поштову адресу ФПСУ лист - повідомлення про необхідність одержання у Центрі надання адміністративних послуг проекту договору оренди зазначеної земельної ділянки. Однак договір оренди землі на новий строк не було укладено.

Станом на 2018 рік у власності Федерації професійних спілок України перебували наступні об`єкти нерухомого майна, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:64:001:0027: будівлі та споруди літ. А (адміністративний будинок); літ. А' (матеріальний склад); літ. А" (матеріальний склад); літ. Ж (гараж); літ. З (гараж); літ. К (гараж); літ. М. (прохідна); літ. Л (навіс); літ. Б (склад) загальною площею 100,7 кв.м.; літ. И (гаражі) загальною площею 126,8 кв.м.; літ. И-1 (гараж) загальною площею 135,0 кв.м.

16.04.2019 року між Федерацією професійних спілок України та ТОВ Закарпатековторсировина укладено договір купівлі - продажу нерухомого майна, а саме будівель та споруд загальною площею 5036,6 кв.м., в т.ч.: - будівля літ. А загальною площею 987,4 кв.м.; - будівля літ. А' загальною площею 1380,1 кв.м.; - будівля літ. А" загальною площею 1362,7 кв.м.; - будівля літ. Ж загальною площею 258,1 кв.м.; - будівля літ. З загальною площею 94,3 кв.м.; - будівля літ. К загальною площею 341,3 кв.м.; - будівля літ. М загальною площею 11,7 кв.м.; - будівля літ. Б загальною площею 100,7 кв.м.; - будівля літ. И загальною площею 126,8 кв.м.; - будівля літ. И-1 загальною площею 135,0 кв.м.; - навіс літ. Л загальною площею 328,5 кв.м.

Згідно даних Державного земельного кадастру за складом угідь земельна ділянка складається з наступних угідь: під спорудами та капітальними одноповерховими та 3-х і більше будівлями - 5054 кв.м.; під проїздами, проходами та площадками - 2454 кв.м. Отже, частина земельної ділянки зайнята під складовими об`єкта нерухомого майна має загальну площу 5054 кв.м.

Згідно відомостей наведених у листі КП АПБ від 02.06.2021 року № 255 об`єкти нерухомого майна, що розташовані на вказаній земельній ділянці мають наступні площі основ (забудови) території: - літ. А - 367,0 кв.м.; - літ. А'-- 1995,0 кв.м.; - літ. А"-- 1463,0 кв.м.; - літ. Б - 112 кв.м.; - літ. Ж-- 303,0 кв.м.; - літ. 3 - 110,0 кв.м.; - літ. И, И'- 322,0 кв.м.; - літ. К - 406,0 кв.м.; - літ. Л - 330,3 кв.м.; - літ. м - - 19,3 кв.м.

Позивачем була скерована на адресу відповідача вимога (№ 03-14/462 від 06.07.2021 року) щодо повернення безпідставно набутих коштів за використання частини зазначеної вище земельної ділянки. Однак відповідачем таку вимогу не отримано, що унеможливлює вирішення спору в позасудовому порядку.

З огляду на наведене, Ужгородською міською радою заявлено вимогу про стягнення з ТОВ "Закарпатековторсировина", безпідставно збережених коштів за використання частини земельної ділянки площею 5427,6 м2 по вул. Проектній, 3 в м. Ужгороді (кадастровий номер 2110100000:64:001:0027) в період з 16.04.2019 року по 30.06.2021 року (включно), в розмірі 176 279,76 грн.

Розмір безпідставно збережених коштів розраховано як розмір плати за земельні ділянки комунальної власності у вигляді орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою органом місцевого самоврядування.

Зокрема позивачем проведено розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування Відповідачем земельною ділянкою, кадастровий номер 2110100000:64:001:0027, у вигляді орендної плати за землю за період з 2019 - 2021 років.

За зазначеним розрахунком розмір недоотриманих доходів склав: за 2019 рік з 16.04.2019 по 31.12.2019 - 39 912,40 за рік; за 2020 рік з 01.01.2020 по 31.12.2020 - 79 824,80 грн. за рік; за 2021 рік з 01.01.2021 по 30.06.2021 - 22 282,23 грн. Таким чином, загальний розмір недоотриманих доходів за період з 2019 - 2021 років, які підлягають стягненню складає 176 279,76 гривень.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст.14 Конституції України).

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 Земельного кодексу України, далі - ЗК України).

Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 ЗУ Про оренду землі ).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, далі - ПК України).

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Аналогічна правова позиція викладене в постанові Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №922/3208/19

З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі.

Визначення земельної ділянки наведено в ч.1 ст 79 ЗК України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено приписами ч.ч.1, 3, 4, 9 ст.79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог ст.77 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 названого Закону).

Отже, позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі №923/921/17.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч.1 ст.190 ЦК України).

Нормами ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Згідно із частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Приписами ч.ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України встановлено формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. (ч.ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України).

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).

З приписів статті 79-1 Земельного кодексу України вбачається, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Матеріалами справи встановлено що, спірна земельна ділянка є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер 2110100000:64:001:0027.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власників об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом указаних приписів закону виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Судом встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці комунальної власності, якій присвоєно кадастровий номер, тож вона вважається сформованою.

Матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування спірною земельною ділянкою, кадастровий номер 2110100000:64:001:0027, у спірний період користування, зокрема укладення договорів оренди з Позивачем та державної реєстрації такого права.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач користувався спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

У п. 65 постанови від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Аналогічну правову позицію наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

Згідно з п. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно із статтею 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина друга статті 20 Закону України "Про оцінку земель").

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17).

У матеріалах справи наявні витяги про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки.

Наявні в матеріалах справи докази не спростовують нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки.

Відтак, суд виходить з того, що дані витяги є належними та допустимими доказами в розумінні ст. 77 ГПК України та правомірно покладені в основу розрахунку розміру орендної плати, яку відповідачі як фактичні користувачі земельної ділянки повинні були заплатити за користування нею.

З огляду на категорію та функціональне використання спірних земельних ділянок суд визнав правомірним застосування при розрахунку суми несплаченої відповідачем орендної плати ставки у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі, що кореспондується з п. 5.1 Положення.

З урахуванням нормативної грошової оцінки та категорії землі, виходячи зі встановлених ставок розмір річної орендної плати за користування земельною ділянкою за 2019-2021 роки становить 172 279,76 грн.

Загалом, за спірний період (з 16.04.2019 по 30.06.2021) відповідач мав сплатити позивачу 172 279,76 грн. орендної плати.

Проведені позивачем розрахунки безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати містять всі необхідні складові для такого розрахунку (період нарахування, нормативну грошову оцінку, ставку орендної плати та її річний розмір), тож є обґрунтованими та підставними.

З аналізу змісту норм ст. ст. 1212-1214 ЦК України, абз. 4 ч. 1 ст. 144, абз. 5 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

З матеріалів справи вбачається, що в даному разі наявні усі три названі ознаки.

Судом встановлено, що відповідач дійсно зберіг (заощадив) у себе майно - кошти, у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування спірними земельними ділянками.

Відсутність договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачами володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

По-друге, правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно 206 ЗК України, п. п. 14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельними ділянками безоплатно відсутні. Відсутні правові підстави для звільнення від сплати орендної плати за землю.

По-третє, відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача. Власником відповідної земельної ділянки є територіальна громада м.Ужгород. Згідно ст. 206 ЗК України, п.п. 14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада м.Ужгород в особі позивача. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Незалежно від наявності вини в поведінці відповідачів, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаною в т. ч. в практиці визначення Європейського суду з прав людини.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування у даній справі передбачених ст. ст. 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Великої палати Верховного Суду, викладеної в постановах від 23.05.2018 по справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 по справі № 922/3412/17 та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 176 279,76 грн. за використання з 16.04.2019 року по 30.06.2021 року земельної ділянки комунальної власності без укладення договорів оренди суд визнає такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Ужгородської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю Закарпатековторсировина , м. Ужгород про стягнення суми 176.279,76грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАКАРПАТЕКОВТОРСИРОВИНА (88006, Закарпатська обл., місто Ужгород, вулиця Проектна, будинок 3, код ЄДРПОУ 40714933) на користь Ужгородської міської ради (88000, м. Ужгород, пл. Поштова, буд. 3 код ЄДРПОУ 33868924) суму 176 279, 76 грн. (сто сімдесят шість тисяч двісті сімдесят дев`ять гривень 76 коп.) безпідставно збережених коштів.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАКАРПАТЕКОВТОРСИРОВИНА (88006, Закарпатська обл., місто Ужгород, вулиця Проектна, будинок 3, код ЄДРПОУ 40714933) на користь Ужгородської міської ради (88000, м. Ужгород, пл. Поштова, буд. 3 код ЄДРПОУ 33868924) суму 2 270,00 (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.) - на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 04.02.2022.

Суддя О.Ф. Ремецькі