Рішення

від 26.01.2022 по справі 635/8566/20

ХАРКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №635/8566/20

Провадження по справі № 2/635/1747/2022

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2022 року сел. Покотилівка Харківського району Харківської області

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Бобко Т.В.,

секретар судового засідання Полоз М.М.,

учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова

компанія Форінт ,

представник позивача - адвокат Фісатіді Ганна Дмитрівна,

відповідач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - адвокат Басарт Лариса Аркадіївна,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Форінт до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання правочину недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та доводів позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Форінт звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , яким просить визнати недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 та земельних ділянок площею 0,0416 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6325156700:00:007:0293 та площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6325156700:00:007:0292, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (від імені якої діяла ОСОБА_7 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салигою Н.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1187; судові витрати покласти на відповідачів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17 лютого 2012 року рішенням Київського районного суду м.Харкова задоволено позов ПАТ Райфайзен Банк Аваль та стягнуто з ОСОБА_3 783075,33 доларів США, що в еквіваленті складає 6237429,93 гривень, та 1820 гривень судових витрат. Через три місяці після цього 24 травня 2012 року між дружиною боржника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 та їхньою донькою ОСОБА_8 укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_1 передала безкоштовно ОСОБА_8 в дар житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 та земельних ділянок площею 0,0416 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6325156700:00:007:0293 та площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6325156700:00:007:0292. Вказаний житловий будинок та земельні ділянки належали ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 20 лютого 1982 року, зазначене майно набуто у власність ОСОБА_1 в період шлюбу. Житловий будинок належав дарувальнику на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 12.11.2007, яке зареєстровано в КП Харківське районне бюро технічної інвентаризації 23.05.2012. Земельні ділянки належали дарувальнику на підставі Державних актів на право власності на земельну ділянку, виданих на підставі договору купівлі-продажу від 01.08.2000. Факт належності майна подружжю на праві спільної сумісної власності підтверджується також тим, що відповідно до п.13 договору дарування правочин вчинено за згодою чоловіка дарувальника ОСОБА_3 .

Дарування будинку та земельних ділянок своїй дочці через 3 місяці після винесення судом рішення про стягнення з ОСОБА_3 величезної суми боргу за кредитним договором явно свідчить про той факт, що вказаний договір було укладено виключно з однією метою - уникнути звернення стягнення на належну ОСОБА_1 частку у нерухомому майні. При цьому, весь цей час фактичне володіння та користування вказаним майном здійснюють подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які проживають в спірному домоволодіння разом зі своїм сином. Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 28.07.2017 встановлено, що місцем фактичного проживання ОСОБА_3 є саме спірний житловий будинок. Жодного дня обдарована донька ОСОБА_8 не здійснювала права власності щодо набутого нею нерухомого майна, не користувалась ним та не мала наміру цього робити, бо і на момент укладання договору, і на цей час постійно проживає у Великобританії.

Отже позивач вважає, що укладений між ОСОБА_1 (дружиною боржника) та ОСОБА_6 (донькою боржника) договір дарування не був спрямований на реальне настання правових наслідків, а саме перехід права власності на нерухоме майно, а укладений правочин є фіктивним та таким, що порушує законні права позивача як правонаступника АТ Райфайзен банк Аваль , оскільки дії ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_8 під час укладення договору були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а на фіктивний перехід права власності на житловий будинок та земельні ділянки з метою приховання цього майна від наступного звернення на нього стягнення у рахунок виконання рішення суду про стягнення коштів з ОСОБА_3 , що є підставою для визнання договору дарування недійсним відповідно до положень ст.234 ЦК України.

Позивач також зазначає, що після відчуження дружиною боржника житлового будинку та земельних ділянок, що були їх спільної сумісної власністю, у боржника ОСОБА_3 відсутнє майно, за рахунок якого можливо виконати рішення суду. Так, під час розгляду подання приватного виконавця Бабенка Д.А. про тимчасове обмеження права на виїзд за межі України боржника ОСОБА_3 ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 08.05.2019 було встановлено факт ухилення останнього від виконання рішення суду. Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 12.02.2019 під час розгляду подання приватного виконавця Бабенка Д.А. про примусове проникнення до житла було встановлено відсутність у боржника ОСОБА_3 коштів та майна, на яке можливо звернути стягнення, окрім 1/5 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому, ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 31.08.2020 відмовлено в задоволенні подання приватного виконавця Бабенка Д.А. про звернення стягнення на вищезазначену квартиру, оскільки іпотекодержателем спірної квартири є ПАТ Банк Золоті Ворота , а не стягувач у виконавчому провадженні ТОВ ФК Форінт .

Отже, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідачі діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами, на шкоду правам третіх осіб, оскільки відчуження належного подружжю майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на майно боржника, що про наявність у спірного правочину ознак фраудаторного правочину.

Факт укладення оспорюваного правочину став відомий позивачу 30 листопада 2020 року після ознайомлення уповноваженого представника з матеріалами виконавчого провадження, відкритого приватним виконавцем Бабенко Д.А. на виконання рішення Київського районного суду м.Харкова від 17 лютого 2012 року. При цьому, відповідно до ухвали Київського районного суду м.Харкова було замінено сторону виконавчого провадження згідно з виконавчим листом № 2\2018/393/2012, а саме стягувача ПАТ Райфайзен Банк Аваль на його правонаступника ТОВ ФК Форінт . Тов ФК Форінт не є стороною оспорюваного правочину та жодним чином не могло довідатись про факт укладення такого договору. Тобто позивач до 30 листопада 2020 року не знав і не міг знати про факт порушення його прав відповідачами, що свідчить про подання даного позову в межах строку позовної давності.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Фісатіді Г.Д., яка брала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, повністю підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві. Крім того, щодо подання строку в межах позовної давності представник позивача зазначила, що на момент отримання права вимоги у позивача була відсутня інформація про шлюб боржника, спірне майно було зареєстроване не на боржника, а на його доньку ОСОБА_8 , а тому позивач не міг самостійно виявити в реєстрі нерухомого майна інформацію щодо майна боржника, інформація щодо оспорюваного правочину була встановлена лише приватним виконавцем під час виконання рішення суду.

Аргументи учасників справи.

03 березня 2021 року відповідачем ОСОБА_1 наданий до суду відзив на позов, в якому позивач просить відмовити в задоволенні позову та заявляє про застосування строку позовної давності. Відповідач вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. Всі вимоги позивача грунтуються на припущеннях, домислах, не мають жодного правового та документального обгрунтування. 01 серпня 2000 року та 23 квітня 2003 року відповідачем були придбані земельні ділянки з житловим будинком та недобудованим житловим будинком, з цього часу відповідач за активної участі доньки ОСОБА_4 розпочала будівельні роботи, в результаті чого здійснено самовільне будівництво та отримано рішення суду про визнання за відповідачем права власності як за забудовником. Всі кошти, витрачені на будівництво, були власністю відповідача, крім того, батько відповідача також вклав у будівництво свої заощадження, та казав, що робить це для своєї онуки. В цей період ані відповідач, ані її чоловік не мали жодних боргових зобов`язань, кредитні кошти для придбання земельних ділянок з будівлями та для будівництва взагалі не залучались. Відповідач стверджує, що договір дарування не має жодних ознак фіктивного правочину, оскільки він був укладений з метою забезпечення дочки власним житлом до того, як вона вийде заміж. Підготовка до вчинення цього правочину була розпочата з початку 2012 року, оскільки робота доньки була пов`язана з тривалими відрядженнями, остання оформила довіреність 23 березня 2012 року, що свідчить про її наміри на отримання нерухомого майна. Після оформлення договору дарування ОСОБА_8 проживала у спірному будинку, зустрічалась з друзями, влаштовувала особисте життя. Її робота пов`язана з відрядженнями за кордон, а тому в період її відсутності відповідач та її чоловік періодично навідувались до будинку. Всі витрати по утриманню будинка несе ОСОБА_9 .

Відповідач ОСОБА_1 зазначає, що на момент вчинення оспорюваного правочину щодо неї не було жодних судових позовів, вона не була боржником ані фактично, ані за виконавчими провадженнями, про справи її чоловіка вона не була обізнана. Відповідач не знала про те, що її чоловік став поручителем за договором поруки перед ПАТ Райфайзен Банк Аваль , ці угоди були укладено явно не в інтересах родини, на їх укладення відповідач згоди не давала, про борг чоловіка їй стало відомо лише в 2015 році. Виконавчий лист про стягнення з її чоловіка ОСОБА_3 грошових коштів був виданий 23 серпня 2012 року, тобто значно пізніше укладення договору дарування від 24 травня 2012 року.

Крім того, відповідач стверджує, що борг її чоловіка виник саме за договором поруки, яка є способом забезпечення виконання зобов`язання, та не створює обов`язків для будь-яких інших осіб крім сторін договору. Згоду на укладення договору поруки відповідач не надавала. Відповідач вважає, що ПАТ Райфайзен Банк Аваль не мав жодних перешкод забезпечити договір поруки майновою заставою та вимагати письмової згоди відповідача. Оскільки банком цього зроблено не було, то ані відповідач, ані її донька не повинні бути позбавлені належного їм майна.

Відповідач зазначає про застосування до позовних вимог спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові, оскільки, виконавчий лист був виданий 23 серпня 2012 року, після чого первісний кредитор ПАТ Райфайзен Банк Аваль`мав право заявляти свої вимоги чого укладених правочинів, якщо для цього були підстави. Отже строк позовної давності сплив 12 серпня 2015 року. Крім того, строк позовної давності сплив, якщо обчислювати його навіть з моменту зміни кредитора 08 грудня 2016 року та заміни сторони виконавчого провадження на підставі ухвали суду від 20 липня 2017 року. 08 грудня 2016 року позивач повинен був отримати всі документи від банку, збір інформації виконавцем міг відбуватись і раніше у виконавчому провадженні, а також самостійно позивачем. Тобто з моменту укладення договорів відступлення прав позивач мав всі можливості користуватись матеріалами виконавчого провадження та збирати будь-яку інформацію щодо ОСОБА_3 , який ніколи не приховував інформацію щодо свого сімейного стану.

В судовому засіданні представник відповідача адвокат Басарт Л.А., просила у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, викладених відповідачем ОСОБА_1 у відзиві на позов.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явилась, причини неявки суду не відомі, надала до суду письмові пояснення щодо позову, в яких зазначила наступне.

На підставі договору дарування відповідач ОСОБА_8 отримала в дар будинок, волевиявлення сторін було обоюдним та направленим на настання реальних наслідків. Вона одразу вступила у володіння будинком, утримувала будинок за свої власні кошти, відповідач працює у Великобританії та має високий дохід. В період знаходження в Україні вона проживала у будинку, а на час відсутності доручала батькам піклуватись про будинок та перебувати в ньому. Про наявність боргів батька відповідачу не було нічого відомо, на момент укладення договору дарування не було ніяких судових рішень щодо її батьків, були відсутні будь-які обмеження та заборони відчуження, що було перевірено нотаріусом. Волевиявлення сторін було направлено на настання реальних наслідків, договір був виконаний з обох сторін. Надана відповідачем довіреність жодним чином не свідчить про наявність ознак фіктивності правочину, а необхідність її видачі була обумовлена роботою відповідача у Великобританії. Відповідач вважає, якщо її батько уклав договір поруки за кредитними зобов`язаннями за юридичну особу, то це є способом забезпечення зобов`язань, а не розпорядження спільним майном. Жоден кредитор не має права претендувати на власність, що не була придбана за кредитні кошти.

Відповідач ОСОБА_8 зазначає, що на момент вчинення оспорюваного правочину щодо неї не було жодних судових позовів та рішень суду, які набрали законної сили, її мати ніколи не була боржником ПАТ Райфайзен Банк Аваль . Борг її батька виник саме за договором поруки, яка є способом забезпечення виконання зобов`язання, та не створює обов`язків для будь-яких інших осіб крім сторін договору. Відповідач вважає, що ПАТ Райфайзен Банк Аваль не мав жодних перешкод забезпечити договір поруки майновою заставою та вимагати письмової згоди відповідача. Оскільки банком цього зроблено не було, то ані відповідач, ані її мати не повинні бути позбавлені належного їм майна.

Відповідач зазначає про застосування до позовних вимог спливу строку позовної давності, з підстав, алогічних зазначеним відповідачем ОСОБА_1 у відзиві на позов.

Третя особа ОСОБА_3 не скористався правом надання пояснень щодо позову, будь-яких заяв щодо позовних вимог до суду не надав, у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не відомі, про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином.

Рух справи.

Ухвалою судді Харківського районного суду Харківської області Бобко Т.В. від 12 липня 2018 року провадження по справі відкрито в порядку загального позовного провадження, по справі призначено проведення підготовчого засідання.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2021 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом учасників справи. повідомленням сторін.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 03 листопада 2020 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_10 про участь представника позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, встановлені судом.

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебувають в щлюбі, який зареєстрований 20 лютого 1982 року відділом запису актів громадянського стану виконавчого комітету Дзержинської районної ради депутатів трудящих м.Харкова. державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, від шлюбу мають доньку ОСОБА_11 . Зазначені обставини повністю визнаються сторонами.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 листопада 2007 року за ОСОБА_1 визнане право власності на самочинно збудований будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , як за забудовницею.

24 травня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , від імені якої діє ОСОБА_7 на підставі довіреності посвідченої першим секретарем консульським відділом Посольства України у Великобританії Шеметою В.Д. 23 березня 2012 року, укладений договір дарування, за яким ОСОБА_1 передала безкоштовно в дар житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,0416 га для ведення особистого селянського господарства, земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6325156700:00:007:0292. Договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального кругу Салигою Н.А. 24 травня 2012 року.

За змістом зазначеного договору, житловий будинок належить дарувальнику на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 12.11.2007, зареєстрованого у Комунальному підприємстві Харківське районне бюро технічної інвентаризації 23.05.2012, реєстраційний номер 36717843.

Земельна ділянка площею 0,0416 га для ведення особистого селянського господарства належить дарувальнику на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯК № 246928, виданого на підставі договору купівлі-продажу жилого будинку та земельної ділянки від 01.08.2000, посвідченого приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Н.П., кадастровий номер 6325156700:00:007:0293.

Земельна ділянка площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд належить дарувальнику на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯК № 246927, виданого на підставі договору купівлі-продажу жилого будинку та земельної ділянки від 01.08.2000, посвідченого приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Н.П., кадастровий номер 6325156700:00:007:0292.

Згідно п.п.6-8 договору, загальна ринкова вартість житлового будинку становить 400000 гривень, нормативна грошова оцінка земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства складає 500,93 гривні, земельної ділянки для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд - 6903 гривень.

Згідно п. 13 договору - правочин вчиняється за згодою чоловіка дарувальника ОСОБА_3 , яка викладається у заяві, де справжність підпису засвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салигою Н.А.

Підстави набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на вказане майно свідчить про те, що майно, яке подаровано відповідачу ОСОБА_8 на підставі зазначено договору дарування, належало ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності подружжя, що не заперечувалось учасниками справи.

Згідно змісту довідок Мереф`янського РРЕАТ Харківобленерго та Мереф`янського РРСЦ ПрАТ Харківенергозбут відповідно від 23.03.2021 та 24.03.2021 ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , заборгованості за електроенергію немає.

10 жовтня 2018 року Київським районним судом м.Харкова виданий дублікат виконавчого листа № 2/2018/393/2012 на виконання заочного рішення Київського районного суду м.Харкова від 17 лютого 2012 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ Райфайзен Банк Аваль 783075,33 доларів США, що в еквіваленті складає 6237429,93 гривень, у тому числі 742236,77 доларів США - сума заборгованості за кредитом, 36632,17 доларів США - сума заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитними коштами, 2151,76 доларів США - сума пені нарахована за порушення строку погашення кредиту, 2324,63 доларів США - сума пені нарахована за порушення строку погашення відсотків. Дублікат виконавчого листа виданий на підставі ухвали Київського районного суду м.Харкова від 19 вересня 2018 року.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 20 липня 2017 року здійснено процесуальне правонаступництво АТ Райфайзен Банк Аваль на ТОВ ФК Форінт , замінено сторону виконавчого провадження згідно з виконавчим листом № 2/2018/393/2012 від 23.08.2012 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_12 , а саме стягувача ПАТ Райфайзен Банк Аваль замінено на його правонаступника ТОВ Фінансова компанія Форінт . Ухвала набрала законної сили 10.08.2017.

25 жовтня 2018 року товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Форінт подано приватному виконавцю Бабенко Д.А. заяву про відкриття виконавчого провадження на підставі дублікату виконавчого листа № 2/2018/393/2012, виданого Київським районним судом м.Харкова 19.09.2018. В заяві зазначено, що розмір заборгованості боржника з урахуванням часткового добровільного погашення боргу складає 708538 доларів США.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенко Д.А. 25 жовтня 2018 року відкрито виконавче провадження на підставі дублікату виконавчого листа № 2/2018/393/2012 згідно з заочним рішенням Київського районного суду м.Харкова від 17 лютого 2012 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ Райфайзен Банк Аваль 783075,33 доларів США, що в еквіваленті складає 6237429,93 гривень.

15 березня 2019 року приватним виконавцем Бабенко Д.А. отримана інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо житлового будинку АДРЕСА_1 , з якої вбачається, що зазначений будинок належить на праві приватної власності ОСОБА_13 на підставі договору дарування від 24 травня 2012 року.

30 листопада 2020 року представником ТОВ ФК Форінт Фісатіді Г.Д. подано заяву приватному виконавцю Бабенко Д.А. про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження щодо боржника ОСОБА_3 .

Мотиви, з яких виходив суду, застосовані норми права та висновки суду за результатами розгляду справи.

Згідно з частиною першою статті 15 , частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України ).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України ).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р (II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13 , частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України , згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука а також зловживання правом в інших формах , що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України , за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) .

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) використовувала/використовували право на зло ; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України ).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України ) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України ), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України , так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України . Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичом з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним .

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) зазначено, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України ) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України ) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України ). Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України , Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника .

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України ) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

При зверненні із даним позивом позивач зазначив, що відповідачі уклали договір дарування з метою уникнення боржником ОСОБА_3 відповідальності за рішенням Харківського районного суду Харківської області від 17 лютого 2012 року, оскільки останній є співвласником відчужених за договором житлового будинку та земельних ділянок. Вимоги позивача як стягувача за вищезазначеним рішенням суду можливо погасити лише за рахунок реалізації вказаного майна.

Встановлені судом обставини укладення оспорюваного договору дарування очевидно свідчать, що цей договір є фраудаторним, тобто вчиненим на шкоду кредитору з метою недопущення звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_3 ..

До таких обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорюваний договір, як фраудаторний, належать наступні обставини.

Дарувальник відповідач ОСОБА_1 , на ім`я якої було зареєстроване право власності на житловий будинок та земельні ділянки, що є спільною сумісною власністю також боржника ОСОБА_3 , безоплатно передала будинок та земельні ділянки ОСОБА_8 , яка є її та боржника дочкою, після ухвалення Київським районним судом м.Харкова рішення про стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 783075,33 доларів США.

Момент укладення оспорюваного правочину 24 травня 2012 року, тобто через невеликий проміжок часу після постановлення рішення суду про стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів за кредитним договором.

Обдаровувана ОСОБА_8 , яка працює та проживає у Великобританії, оформила довіреність на укладення оспорюваного договору дарування 23 березня 2012 року, тобто майже одразу після постановлення рішення суду про стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів за кредитним договором.

Подаровані житловий будинок та земельні ділянки фактично не вибували з володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які продовжують ним користуватись до цього часу, що не жодним чином не спростовано відповідачами. Надання відповідачем ОСОБА_8 довідок про відсутність заборгованості за спожиту електроенергію та двох квитанцій про оплату податку на нерухоме майно, не свідчить про дійсність намірів сторін на відчуження майна, оскільки учасники правочину є близькими родичами, мають право проживання у будинку, при цьому суд також враховує, що, як встановлено з пояснень сторін, відповідач ОСОБА_8 більшість часу знаходиться за межами України.

У боржника ОСОБА_3 відсутнє інше майно та грошові кошти, на яке можливо звернути стягнення на задоволення вимог стягувача ТОВ Фінансова компанія Форінт за виконавчим листом, виданим на виконання рішення Київського районного суду м.Харкова від 17 лютого 2012року, що повністю підтверджується як заявою самого боржника ОСОБА_3 поданою ним 19 листопада 2018 року приватному виконавцю Бабенко Д.М. в межах виконавчого провадження за зазначеним рішенням суду, яким він повідомляє про відсутність в нього джерел доходу, рахунків в банках та іншого майна, так і змістом ухвал Київського районного суду м.Харкова від 12.02.2019 та 31.08.2020, якими встановлено відсутність у боржника коштів та майна, окрім 1/5 частини квартири АДРЕСА_3 , яка знаходиться в іпотеці ПАТ Банк Золоті Ворота .

Згідно зі статтею 6 Закону України Про доступ до судових рішень суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Доводи відповідачів, про те що, дарувальник за договором не є боржником, жодних зобов`язань перед кредиторами не має, сторонам оспорюваного правочину не було відомо про наявність грошових зобов`язань ОСОБА_3 , не спростовують висновки суду, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_3 знаходяться в зареєстрованому шлюбі, проживають однією сім`єю, шлюбні стосунки між ними не припинені, ОСОБА_3 був обізнаний про укладання договору дарування, про що свідчить надання ним письмової згоди.

Такий висновок суду узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.09.2021 (справа №606/1636/18).

Доводи відповідачів про те, що договір поруки є способом забезпечення зобов`язання та не створює обов`язків для будь-яких інших осіб крім сторін за договором, суд вважає безпідставними, оскільки у даному випадку ОСОБА_3 має майнову відповідальність перед позивачем на підставі рішення суду, а не договору поруки.

Отже, сукупність наведених обставин очевидно свідчить про той факт, що відповідачі діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на майно боржника, який є співвласником майна та членом сім`ї і близьким родичом обох сторін договору, що є підставою для визнання договору дарування недійсним та задоволення позовних вимог в цій частині.

Висновки суду щодо застосування позовної давності.

З даним позовом позивач звернувся до суду 09 грудня 2020 року, направивши його до суду засобами поштового зв`язку. Позов надійшов до суду 17 грудня 2020 року.

Судом встановлено, що позивач ТОВ Фінансова компанія Форінт набув права вимоги до боржника ОСОБА_3 за договорами факторингу та відступлення прав за договором поруки 08 грудня 2016 року (що встановлено зі змісту ухвали Київського районного суду м.Харкова від 20 липня 2017 року), ухвала про заміну сторони виконавчого провадження - стягувача з ПАТ Райфайзен Банк Аваль на ТОВ Фінансова компанія Форінт постановлена Київським районним судом м.Харкова 20 липня 2017 року. Дублікат виконавчого листа був отриманий позивачем 10 жовтня 2018 року та пред`явлений до виконання 25 жовтня 2018 року.

Постановою приватного виконавця Бабенка Д.А. 25 жовтня 2018 року відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_3 грошової суми згідно рішення Київського районного суду м.Харкова від 17 лютого 2012 року. Саме під час здійснення виконавчого провадження приватним виконавцем були отримані 15 березня 2019 року відомості з реєстру прав власності на нерухоме майно щодо нерухомого майна, яке було відчужене за оспорюваним договором, та було встановлено відсутність у боржника майна та доходів, на яке можливо звернути стягнення (ухвали Київського районного суду м.Харкова від 12.02.2019 року та 31.08.2020, постановлені за результатами розгляду подань приватного виконавця щодо здійснення виконавчого провадження).

Отже, суд погоджується з доводами позивача, що про порушення його прав внаслідок укладення оспорюваного договору дарування, останній міг довідатися лише після відкриття виконавчого провадження при ознайомленні з діями та рішеннями приватного виконавця. Зокрема, відсутність можливості звернення стягнення на інше майно була встановлена ухвалою суду від 31 серпня 2020 року за результатами розгляду подання приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника. Але при цьому суд не погоджується, з датою початку перебігу строку позовної давності з 30 листопада 2020 року (дата ознайомлення представника позивача з матеріалами виконавчого провадження), яка зазначена позивачем, оскільки про вчинення приватним виконавцем певних дій, позивач міг довідатись безпосередньо після вчинення кожної дії, за умови наявності процесуального інтересу позивача як стягувача щодо ходу виконавчого провадження, для чого в нього не було жодних перешкод.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2018 року (справа № 907/50/16) зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права та обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Відповідно до статті 256 ЦК України , позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України ).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України ).

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України ).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України .

При цьому, як визначено у статті 261 ЦК України , початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) існуючого між сторонами договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивач міг довідатись про порушення своїх прав лише після відкриття виконавчого провадження, та вважає, що строк позовної давності для захисту своїх інтересів у нього виник саме з 31 серпня 2020 року, тобто постановлення судом ухвали про відмову в зверненні стягнення на інше майно боржника, відповідно з зазначеної дати було встановлено відсутність будь-якого майна у боржника, на яке можливо звернути стягнення. За таких обставин, суд вважає, що позивачем не пропущений строк позовної давності звернення з даним позовом до суду.

При цьому, суд розцінює критично доводи відповідачів щодо початку перебігу строку позовної давності з моменту видачі виконавчого листа або набуття позивачем прав кредитора, оскільки майно, яке було предметом відчуження за договором дарування у даній справі не було предметом застави чи іпотеки за договором поруки між ПАТ Райфайзен Банк Аваль та ОСОБА_3 , позивач не був стороною зазначеного договору, право на задоволення своїх вимог у позивача за рахунок цього або іншого майна виникнуло лише в процесі примусового виконання рішення суду про стягнення грошових коштів з боржника.

Висновки суду щодо розподілу судових витрат.

Згідно платіжного доручення № 711 від 07 грудня 2020 року при пред`явленні позову до суду позивачем були понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102 гривень.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України , а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі по 1051 гривень з кожного.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12 , 81 , 141 , 247 , 263-265 , 280-283 ЦПК України , суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Форінт до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання правочину недійсним, - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 та земельних ділянок площею 0,0416 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6325156700:00:007:0293 та площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6325156700:00:007:0292, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (від імені якої на підставі довіреності діяла ОСОБА_7 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салигою Н.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1187.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Форінт витрати по сплаті судового збору в сумі по 1051 гривня з кожного.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів до Харківського апеляційного суду з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Форінт , код ЄДРПОУ 40658146, місцезнаходження - 01010, м. Київ, вул. Московська, 32/2.

Відповідач - ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання (перебування): АДРЕСА_4 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання (перебування): АДРЕСА_4 .

Третя особа - ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання (перебування): АДРЕСА_4 .

Повне рішення складено 04 лютого 2022 року.

Суддя Т.В. Бобко