Рішення

від 03.02.2022 по справі 304/786/20

ПЕРЕЧИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 304/786/20 Провадження № 2/304/23/2022

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2022 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Чепурнова В. О.,

з участю секретаря судового засідання Гавій Л.В.,

прокурора Тхір В.А.,

представника КЕВ м. Мукачево Дементєвої С.М.,

представника Перечинської міської ради Сікори Р.З.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 304/786/20 за позовом заступника керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м.Мукачево до Перечинської міської ради Закарпатської області, Приватного підприємства мале колективне підприємство «Земледар», Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області та ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення ради, розпорядження та скасування державної реєстрації земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України 25 січня 2022 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 04 лютого 2022 року.

Заступник керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево звернувся з позовом до Перечинської міської ради Закарпатської області, Приватного підприємства мале колективне підприємство «Земледар», Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області та ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення ради, розпорядження та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України). Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому Законом України «Про прокуратуру» здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави (ст. 1 Закону України «Про прокуратуру»).

Під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовом (п. 1 ч. 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Частиною 3 статті 23 вказаного Закону визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Відповідно до ч. 3 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № З-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві.

Прокурор у позовній заяві зазначає, що на обліку в квартирно-експлуатаційному відділі м. Мукачеве знаходиться земельна ділянка загальною площею 99,4 га у АДРЕСА_1 , яка була раніше відведена рішенням виконавчого комітету Перечинської районної ради від 7 вересня 1965 року № 7 під розміщення навчального поля для військової частини НОМЕР_1 .

Вказана обставина підтверджується рішенням виконавчого комітету Перечинської районної ради від 7 вересня 1965 року № 7 та відомістю наявності розбіжностей між обліковими даними КЕВ м. Мукачево та відомостями відділу Держгеокадастру у Перечинському районі. На частину земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_2 орієнтовною площею 40 га видано державний акт на право колективної власності на землю серії ЗК-0080008 колективному господарському підприємству імені Івана Франка для сільськогосподарського виробництва на підставі рішення Перечинської селищної ради від 12 січня 1995 року № 2 (акт зареєстровано 17 січня 1995 року № 008-А № 0001). У подальшому, розпорядженням голови Перечинської районної державної адміністрації від 2 жовтня 2003 року № 277 на частину земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_2 виготовлено документи, що посвідчують право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2123255100:02:001:0002, площею 1,45 га для ведення особистого селянського господарства.

Четвертого березня 2020 року заступник військового прокурора Ужгородського гарнізону звернувся до Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області з проханням провести перевірку законності передачі частини земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_2 у м.Перечин, площею 40 га, колективному господарському підприємству імені Івана Франка.

27 травня 2020 року за результатами проведеної перевірки складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, згідно якого вилучення Перечинською міською радою частини земельної ділянки, площею 40 га, військового містечка № НОМЕР_2 у м. Перечин відбулося з порушенням вимог Земельного кодексу України, а тому є незаконним та таким, що підлягає скасуванню у судовому порядку.

Обізнаність Перечинської міської ради про перебування земельної ділянки, загальною площею 99,4 га, у АДРЕСА_1 у користуванні квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве свідчать і матеріали листування.

Міністерство оборони України, як орган управлінням майном, а також квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачеве, в користуванні якого знаходиться спірна земельна ділянка згоди на її вилучення не надавали.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону. Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Отже, виходячи із аналізу змісту положень вказаних вище правових норм, ні міська рада, ні районна державна адміністрація не мали повноважень розпоряджатися землями оборони, тобто відбулось безпідставне припинення постійного користування частини земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве.

Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. На підставі вищенаведеного позивач просить позов задовольнити.

Під час судового засідання прокурор відмовився від частини позовних вимог в частині визнання недійсним та скасування п. 13 рішення Перечинської селищної ради народних депутатів від 12 січня 1995 року та вимоги щодо зобов`язання Перечинської (Ужгородської) районної адміністрації здійснити державну реєстрацію права власності на земельну ділянку в ДЗК за кадастровим номером 2123255100:001:0001, площею 1,45 га, за державою Україна в особі Міністерства оборони України.

Представник Міністерства оборони України Гудима В.О. подав суду клопотання в якому підтримав процесуальну позицію військової прокуратури та просив суд розглянути дану цивільну справу без участі представника МОУ, позовні вимоги підтримав в повному обсязі (а. с. 230-231).

Перечинська міська рада Закарпатської області подала суду відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнала та просила суд в позові відмовити, посилаючись на таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 56 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 23 Закону «Про прокуратуру», крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

У постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді: з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено; прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосудця (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України); участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (частини третя-четверта статті 53 ПІК України, частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»); щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду; підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Отже, в цій справі колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що для підтвердження судом підстав для представництва інтересів прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом.

У позовній заяві, на думку Перечинської міської ради, прокурор не надає ніяких доказів щодо неможливості захисту інтересів держави належним суб`єктом, зокрема Міністерством оборони України та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Мукачево. Також до позовної заяви прокурором не додано ніяких доказів щодо бездіяльності належних суб`єктів щодо захисту інтересів держави. Враховуючи вищезазначене, можна вважати, що позовна заява подана від імені Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Крім того позивач у позовній заяві не залучив до процесу як відповідачів чи третіх осіб членів КСГП ім. Івана Франка зазначених в додатку 1 до державного акта на право колективної власності на землю від 17 січня 1995 року серії ЗК - 00800008, оскільки скасування даного державного акту може вплинути на їх права та обов`язки.

Також позивач в позовній заяві не надав ніяких доказів, що Приватне підприємство мале колективне підприємство «Земледар» (ЄДРПОУ 022076446) є правонаступником колективного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка.

Згідно отриманого листа Головного управління статистики у Закарпатській області від 03.07.2019 року № 09-12/1615-19 Колективне сільськогосподарське підприємство ім.Івана Франка (код 03748058) 31.03.2000 на підставі рішення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області від 31.03.2000 № 82 в базі даних ЄДРПОУ назву суб`єкта господарювання з кодом 03748058 було змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Земледар» із збереженням за ним ідентифікаційного коду попередника. Та станом на 03.7.2019 року значиться Товариство з обмеженою відповідальністю «Земледар» (ідентифікаційний код 03748058). Також відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 792-р «Про передачу майнових комплексів військових містечок з державної власності у власність (спільну власність) територіальних громад» з державної власності у власність територіальної громади смт Перечин було передане військове містечко № 36.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 липня 2006 pоку № 390-р «Про передачу майнових комплексів військових містечок» з державної власності у власність територіальної громади смт Перечин було передане військове містечко № 37. Таким чином на підставі наведеного представник Перечинської міської ради просив суд відмовити в позову в повному обсязі (а. с. 56-75).

Представник Приватного підприємства Мале колективне підприємство «Земледар» (правонаступник Колективне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка) в судове засідання не з`явився, причини своєї неявки не повідомив, хоча був повідомлений належним чином про дату, час і місце судового засідання (а. с. 87, 88, 114, 122). Представник Перечинської районної державної адміністрації (правонаступник Ужгородська районна державна адміністрація) Мацко Х. просила суд розглядати дану цивільну справу без участі представника Ужгородської районної державної адміністрації, однак своє відношення до позовних вимог не висловила (Том 2, а. с. 1-2).

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила в повному обсязі та з цього приводу просила суд долучити до матеріалів даної цивільної справи відповідні правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку. Зокрема, пояснила суду, що вона успадкувала право на земельну частку (пай), сертифікат Серія ЗК № 0123643 після смерті своєї бабусі. В подальшому вона реалізувала своє право власності шляхом оформлення відповідних документів на неї. Вона є добросовісним набувачем даної земельної ділянки, оскільки не знала та не могла знати про існування права третіх осіб на користування даною земельною ділянкою. На цій підставі просила суд відмовити в позові (Том 2 а. с. 56-70).

Під час розгляду даної цивільної справи судом здійснені наступні процесуальні дії:

- 09.07.2020 року судом винесено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у цивільній справі (Том 1, а. с. 44-45);

- 30.08.2020 року судом винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення цивільної справи до судового розгляду по суті (а. с. 108-109);

- 24.11.2020 року судом винесено ухвалу про проведення судового засідання в даній цивільній справі у режимі відеоконференції між Перечинським районним судом Закарпатської області та Сихівським районним судом м. Львова (Том 1 а. с. 133-134);

- 09.03.2021 року судом винесено ухвалу про проведення судового засідання в даній цивільній справі у режимі відеоконференції між Перечинським районним судом Закарпатської області та Сихівським районним судом м. Львова (Том 1 а. с. 155-157);

- 13.04.2021 року судом винесено ухвалу про проведення судового засідання в даній цивільній справі у режимі відеоконференції між Перечинським районним судом Закарпатської області та Сихівським районним судом м. Львова (Том 1 а. с. 165-167);

- 24.06.2021 року судом винесено ухвалу про заміну у цивільній справі неналежного відповідача Перечинську районну раду Закарпатської області неналежного відповідача Ужгородську районну раду Закарпатської області (Том 1, а. с. 237-240).

- 25.01.2022 року судом оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення (Том 2 а. с. 77-79).

Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази цивільної справи в їх сукупності суд дійшов такого висновку.

В Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України).

Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому Законом України «Про прокуратуру» здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави (ст. 1 Закону України «Про прокуратуру»).

Під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовом (п. 1 ч. 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Частиною 3 статті 23 вказаного Закону визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві.

Зокрема, Конституційний Суд України роз`яснив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та ін.) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності на господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Так, у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 910/11919/17 зазначено, що існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15 січня 2009 року, заява № 42454/02 п. 35, рішення остаточне) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію: «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній із сторін, може бути виправдана за певних обставин. Наприклад, в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або коли потрібно захистити інтереси держави». Водночас, Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Міністерство оборони України відповідно до ст. З Закону України «Про Збройні Сили України» та Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 26 листопада 2014 року № 671 (далі - Положення) є центральним органом виконавчої влади і головним органом у сфері оборони і військового будівництва. Квартирно-експлуатаційний відділ (КЕВ) м. Мукачеве є структурним підрозділом органу державної виконавчої влади Міністерства оборони України. Його майно є державною власністю і закріплюється за ним на праві оперативного управління. Відповідно до п. 5.13 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 3 липня 2013 року № 448, квартирно-експлуатаційні органи ЗСУ здійснюють облік земельних ділянок.

Із врахуванням вимог ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачеве є органом державної влади на місцях в системі Збройних Сил України, на який покладено відомчий контроль за використанням та цільовим призначенням земель, наданих в користування Збройних Сил України, а також їх облік.

Спори, які виникають внаслідок вилучення земельних ділянок з постійного користування військових частин, установ Збройних Сил України із порушенням встановленого законом порядку призводять до порушення інтересів держави у сфері оборони, що у відповідності до вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» покладає на прокуратуру України здійснення представницьких повноважень в суді.

Отже, у даному випадку суд дійшов висновку, що заступник військового прокурора Ужгородського гарнізону з метою захисту порушених інтересів держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве звернувся до суду з даним позовом в межах наданих йому повноважень та з дотриманням норм процесуального права України. У зв`язку з вищенаведеним позов не може бути залишений без розгляду.

Судом достовірно встановлено, що на обліку в квартирно-експлуатаційному відділі м. Мукачеве знаходиться земельна ділянка загальною площею 99,4 га у АДРЕСА_1 , яка була раніше відведена рішенням виконавчого комітету Перечинської районної ради від 7 вересня 1965 року № 7 під розміщення навчального поля для військової частини НОМЕР_1 (Том 1, а. с. 7, 12).

Вказана обставина підтверджується рішенням виконавчого комітету Перечинської районної ради від 7 вересня 1965 року № 7 та відомістю наявності розбіжностей між обліковими даними КЕВ м. Мукачево та відомостями відділу Держгеокадастру у Перечинському районі (Том 1, а. с. 7-12).

На частину земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_2 орієнтовною площею 40 га видано державний акт на право колективної власності на землю серії ЗК-0080008 колективному господарському підприємству імені Івана Франка для сільськогосподарського виробництва на підставі рішення Перечинської селищної ради від 12 січня 1995 року № 2 (акт зареєстровано 17 січня 1995 року № 008-А № 0001) (Том 1 а. с. 13-19).

У подальшому, розпорядженням голови Перечинської районної державної адміністрації від 02 жовтня 2003 року № 277 на частину земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_2 виготовлено документи, що посвідчують право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2123255100:02:001:0002 площею 1,45 га для ведення особистого селянського господарства (Том 1 а. с. 20). 04 березня 2020 року заступник військового прокурора Ужгородського гарнізону звернувся до Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області з проханням провести перевірку законності передачі частини земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_2 у м. Перечин площею 40 га колективному господарському підприємству імені Івана Франка та громадянці ОСОБА_1 (Том 1 а. с. 22-23).

27 травня 2020 року за результатами проведеної перевірки складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, згідно якого вилучення Перечинською міською радою частини земельної ділянки площею 40 га військового містечка № НОМЕР_2 у м. Перечин та подальша передача їх у володіння фізичних або юридичних осіб відбулося з порушенням вимог Земельного кодексу України, а тому є незаконним та таким, що підлягає скасуванню у судовому порядку (Том 1 а. с. 24-27).

Судом встановлено, що Перечинській міській раді було відомо про належність земельної ділянки загальною площею 99,4 га у м. Перечин, військовому містечку № НОМЕР_2 та у користуванні квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве (Том 1, а. с. 34, 35).

В судовому засіданні також досліджено висновок земельно-технічної експертизи від 01.07.2020 року № 15/106 згідно якого земельна ділянка з кадастровим номером 2123255100:02:001:0002 згідно матеріалів топографо-геодезичних знімання повністю накладається на земельну ділянку площею 99,400 га для розміщення та постійної діяльності Збройних сил України, яка розташована на території Перечинської міської ради та рішенням виконкому Перечинської районної ради № 07 від 07.09.1965 року затверджена для передачі в землі оборони (Том 1, а. с. 93-102).

Відповідно до ст. 20, 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».

Положеннями ст. 2-6 Закону України «Про використання земель оборони» визначено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові чи інші оборонні об`єкти визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 45, 50 Положенням про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями», затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483 визначено, що передача землі місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України.

Згідно з частиною першою статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Частиною другою вказаної норми Земельного кодексу України визначено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Статтею 143 Земельного кодексу України визначено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку.

Міністерство оборони України, як орган управлінням майном, а також квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачеве, в користуванні якого знаходиться спірна земельна ділянка згоди на її вилучення не надавали.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону. Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Отже, виходячи із аналізу змісту положень вказаних вище правових норм, ані Перечинська міська рада Закарпатської області, ані Ужгородська (колишня Перечинська) районна державна адміністрація не мали повноважень розпоряджатися землями оборони, тобто відбулось безпідставне припинення постійного користування частини земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве.

Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів державної влади та місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно з ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до вимог ст. 20, 21 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони». Порушення порядку зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Однією з підстав зміни цільового призначення земель є вилучення наданих в постійне користування земельних ділянок. За приписами ст. 141, 149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, повноцінний захист прав та інтересів позивача можливий шляхом визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки в сукупності зі скасуванням державної реєстрації права власності на земельної ділянки особою, що незаконно набула таке право.

Суд констатує, що зазначених вимог Закону не було дотримано під час прийняття розпорядження голови Перечинської районної державної адміністрації від 02 жовтня 2003 року № 277 «Про передачу у приватну власність та виділення земельних часток (паїв) у натурі взамін сертифікатів на території Перечинської селищної ради» у частині передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (номер та серія сертифікату ЗК 0123643).

Крім того, як наслідок вищенаведеного підлягає визнанню недійсним та скасуванню у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 2123255100:02:001:0002, площею 1,45 га, для ведення особистого селянського господарства та державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі за кадастровим номером 2123255100:02:001:0002, площею 1,45 га, для ведення особистого селянського господарства, шляхом перенесення відомостей до архівного шару Національної кадастрової системи України.

Поряд з цим, за змістом статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Предметом регулювання статті 1 Першого Протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Вєренцов проти України», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес» АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України») напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: - чи є втручання законним; - чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; - чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Отже, таке втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно. Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».

Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Водночас Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі»).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі»). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»).

Виходячи з вищенаведеного суд враховує те, що в Україні на момент прийняття даного рішення у зв`язку із триваючою агресією з боку РФ з 18 березня 2014 року розпочався особливий період відповідно до Указу Президента України № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого встановленим порядком, оголошено часткову мобілізацію, у зв`язку з чим в Україні настав особливий період. Що цікаво, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду. Даний період триває на даний момент, що однозначно закріплено Верховним Судом Суд в постанові від 25.04.2018 у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17), в якій ВС сформулював правову позицію щодо тлумачення поняття «особливий період» . У постанові зазначено, що особливий період діє в Україні від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». З огляду на зазначене Верховний Суд, забезпечуючи єдність правозастосовної практики, дотримується правової позиції, згідно з якою особливий період в Україні діє.

Таким чином, суд дійшов думки, що в даній ситуації «суспільний інтерес» та «публічний інтерес», а саме забезпечення обороноздатності України на тлі агресії РФ має переважне значення на «приватним інтересом» окремої фізичної особи.

Разом з тим, відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Span» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заступник військового прокурора Ужгородського гарнізону діючи згідно ст. 131-1 Конституції України саме в умовах існування в Україні особливого періоду, належними та допустимими доказами довів обґрунтованість цивільного позову.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 19, 131-1 Конституції України, ст. 17, 77, 141, 142, ч. 2 ст. 149 ЗК України, ст. 16 ЦК України, ст. 2, 5, 12, 19, 76, 77, 78, 81, 89, 131, 133, 263, 265, 273, 353, 354 ЦПК України, ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони», ч. 2 ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» та п. 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483 (у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин), суд,

У Х В А Л И В :

позов заступника керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево до Перечинської міської ради Закарпатської області, Приватного підприємства мале колективне підприємство «Земледар», Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області та ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення ради, розпорядження та скасування державної реєстрації земельної ділянки задовольнити частково.

Визнати недійсним та скасувати розпорядження голови Перечинської районної державної адміністрації від 02 жовтня 2003 року № 277 «Про передачу у приватну власність та виділення земельних часток (паїв) у натурі взамін сертифікатів на території Перечинської селищної ради» у частині передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (номер та серія сертифікату ЗК 0123643).

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 2123255100:02:001:0002, площею 1,45 га, для ведення особистого селянського господарства.

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі за кадастровим номером 2123255100:02:001:0002, площею 1,45 га, для ведення особистого селянського господарства, шляхом перенесення відомостей до архівного шару Національної кадастрової системи України.

У задоволенні решти вимог позову відмовити.

Стягнути з Перечинської міської ради Закарпатської області, Приватного підприємства мале колективне підприємство «Земледар», Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області та ОСОБА_1 на користь військової прокуратури Західного регіону України судовий збір у розмірі по 1 576 (одній тисячі п`ятсот сімдесят шість) грн 50 коп з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Позивач: заступник керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері, ЄДРПОУ: 38326057; місцезнаходження: 88000 Закарпатська область м.Ужгород, вул. Бращайків, 2.

Позивач: Міністерство оборони України, ЄДРПОУ: 00034022; місцезнаходження: 01368 м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6.

Позивач: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачево, ЄДРПОУ: 08439994; місцезнаходження: 89600 Закарпатська область м. Мукачево, вул. Берегівська об`їзна, 1А.

Відповідач: Перечинська міська рада Закарпатської області, ЄДРПОУ: 04351274; місцезнаходження: 89200 Закарпатська область Ужгородський район м. Перечин, пл. Народна, № 16.

Відповідач: Приватне підприємство мале колективне підприємство «Земледар», ЄДРПОУ: 22076446; місцезнаходження: 89200 Закарпатська область Ужгородський район м.Перечин, вул. Ужанська, 59.

Відповідач: Ужгородська районна державна адміністрація Закарпатської області, ЄДРПОУ 04053849; місцезнаходження: 88017 Закарпатська область м. Ужгород, вул. Загорська, 10.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_2 .

Головуючий: Чепурнов В. О.