Рішення

від 07.02.2022 по справі 910/18403/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.02.2022Справа № 910/18403/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Комарової О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ГЕРМЕС-АГРО

до Товариства з обмеженою відповідальністю ДАРИ МОРЯ

про стягнення 180 169, 41 грн

Без повідомлення (виклику) учасників судового процесу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ГЕРМЕС-АГРО звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ДАРИ МОРЯ про стягнення 180 169, 41 грн, з яких 151 550, 55 грн основного боргу, 4 219, 66 грн пені, 22 732, 57 грн штрафу, 766, 02 грн 3% річних та 900, 61 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 71/1 від 01.04.2016 щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар, внаслідок чого й утворилась спірна заборгованість про стягнення якої, з урахуванням штрафу, пені, інфляційних втрат та 3% річних, просить позивач.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2021 позовну заяву було залишено без руху через недодержання заявником вимог ст. 162, 164 Господарського процесуального кодексу України.

30.11.2021 до суду надійшла заява позивача в порядку усунення недоліків, зі змісту якої вбачається, що виявлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2021 недоліки усунуто.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

21.12.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він визнає суму основного боргу, а також пені та штрафу. Разом з цим, в іншій частині вимог просить відмовити із посиланням на положення ч. 1 ст. 232 ГК України та Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , вказуючи, що покриття збитків позивача здійснюється за рахунок загальної суми штрафних санкцій.

31.12.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій вказує на хибність доводів, викладених у відзиві та зазначає, що нараховані 3% річних, інфляційні втрати, а також витрати на правничу допомогу не є збитками, а їх стягнення передбачено іншими положеннями законодавства.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

01.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю ГЕРМЕС-АГРО (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДАРИ МОРЯ (покупець) було укладено договір поставки № 71/1 (далі - Договір), за яким продавець зобов`язався поставити, а покупець прийняти товар та оплатити у номенклатурі і кількості, за ціною та на умовах, викладених у даному Договору та рахунках-фактурах і накладних (п. 1.1 Договору).

Товаром за даним договором є харчові продукти. Найменування, асортимент, ціна і загальна вартість товару узгоджується сторонами на підставі заявки покупця і вказуються в товарних накладних, які є невід`ємною частиною цього Договору (п. 1.2 Договору).

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що оплата за товар здійснюється покупцем згідно з рахунком-фактурою продавця в національній валюті України в безготівковій формі на розрахунковий рахунок продавця.

Згідно пункту 2.4 Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 20.09.2018 до Договору, покупець зобов`язується оплатити продукцію протягом 60 календарних днів з дня одержання продукції на суму, вказану у видатковій накладній.

Всі грошові кошти, що надійшли від покупця продавцю на розсуд продавця незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу, приймаються в рахунок погашення заборгованості покупця, що виникла згідно хронологічного порядку раніше (п. 2.5 Договору).

Згідно п. 4.3 Договору днем одержання товару вважається дата оформлення видаткової накладної.

Відповідно до п. 7.2 Договору, у випадку несвоєчасної оплати за поставлену продукцію покупець сплачує:

- основну суму боргу;

- штраф в розмірі 15% від несвоєчасно оплаченої суми боргу;

- за несвоєчасну та (або) у неповному розмірі оплату вартості товару згідно умов оплати п. 2.4, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченої партії товару за кожен день прострочення.

Судом встановлено, що на виконання своїх договірних зобов`язань, за період з травня по серпень 2021 року позивач відвантажив на користь відповідача товар на загальну суму 175 603, 81 грн, який відповідач отримав, проте власні зобов`язання щодо оплати за поставлений товар виконав частково, сплативши лише 24 053, 26 грн, що й стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу (поставки).

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 4 ст. 265 ГК України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (ч. 6 ст. 265 ГК України).

Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, зобов`язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

За змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно частин 1, 2 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки). Зокрема, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

За встановленими обставинами, протягом травня-серпня 2021 року позивач поставляв відповідачеві товар, що оформлювалось наступними видатковими накладними:

- № РН-00667 від 17.05.2021 на суму 77 700, 01 грн;

- № РН-00682 від 20.05.2021 на суму 1 800, 00 грн;

- № РН-00705 від 27.05.2021 на суму 1 646, 40 грн;

- № РН-00706 від 27.05.2021 на суму 8 580, 00 грн;

- № РН-00749 від 07.06.2021 на суму 11 830, 50 грн;

- № РН-00851 від 07.07.2021 на суму 10 620, 00 грн;

- № РН-00891 від 21.07.2021 на суму 28 845, 60 грн;

- № РН-00905 від 26.07.2021 на суму 302, 40 грн;

- № РН-00911 від 28.07.2021 на суму 13 500, 00 грн;

- № РН-00965 від 10.08.2021 на суму 20 778, 90 грн.

Загальна сума постачання за досліджуваний період становить 175 603, 81 грн.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані позивачем видаткові накладні містять найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства, тому є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Враховуючи відсутність претензій щодо асортименту, комплектності, кількості і якості поставленого товару, суд вважає, що позивач виконав свої зобов`язання за договором.

З урахуванням погодженого сторонами у п. 2.4 Договору, в редакції Додаткової угоди № 2 від 20.09.2018 до Договору, порядку розрахунків, відповідач мав оплатити поставлений товар протягом 60 календарних днів з дня його отримання.

З банківської виписки по рахунку позивача, вбачається що відповідачем було сплачено 50 000, 00 грн 06.08.2021, 10 000, 00 грн 12.08.2021 та 5 000, 00 грн 03.09.2021, які частково були зараховані позивачем в рахунок погашення минулих зобов`язань відповідача та частково зараховані в погашення зобов`язання з оплати за поставлений товар згідно видаткової накладної № РН-00667 від 17.05.2021, а саме в сумі 24 053, 26 грн, що узгоджується з положенням пункту 2.5 Договору.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим за ним обліковується заборгованість в розмірі 151 550, 55 грн, що також визнано відповідачем у відзиві.

З огляду на вищенаведене та враховуючи доведеним факт невиконання відповідачем обов`язку з оплати поставленого товару за Договором, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 151 550, 55 грн є цілком обґрунтованими.

Крім цього, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 4 219, 66 грн пені та 22 732, 57 грн штрафу, нарахованих на підставі пункту 7.2 Договору.

Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Аналогічні положення містить стаття 610 Цивільного кодексу України.

Так, згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст. 546, 549 ЦК України, виконання зобов`язань можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

За приписами статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Оскільки, судом встановлено наявність порушення відповідачем термінів здійснення взаєморозрахунків, передбачених договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені не суперечать закону.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд не виявив у ньому помилок, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Також, у зв`язку із простроченням платежу, позивачем нараховано 22 732, 57 грн штрафу на підставі п. 7.2 Договору.

Суд зазначає, що згідно зі статтями 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тобто сторони, керуючись принципом свободи договору, за взаємною згодою мають право визначати штрафні санкції, їх кількість, вид, розмір та види порушення зобов`язання, за якими застосовується неустойка тощо.

Таким чином, уклавши Договір, сторони погодились із запропонованими умовами.

Згідно з частиною 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності до частини 2 статті 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 ГК України).

Отже, нарахування штрафу виходячи із загального розміру заборгованості відповідає умовам договору та не суперечить Закону, у зв`язку з чим заявлені вимоги підлягають задоволенню.

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача 766, 02 грн 3% річних та 900, 61 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заперечуючи проти задоволення вимог в цій частині відповідач посилається на положення ч. 1 ст. 232 ГК України та Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31.12.1999 № 318 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248, вказуючи, що покриття збитків позивача здійснюється за рахунок загальної суми штрафних санкцій.

Проте, суд вважає такі доводи відповідача помилковими, оскільки згідно пункту 1 цього Положення, воно визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності. Втім воно не регулює майнові відносини, не визначає права та обов`язки суб`єктів господарювання, а відтак застосування його положень в цивільно-правових правовідносинах є безпідставним.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Перевіривши надані позивачем розрахунки відсотків річних та інфляційних втрат, суд не виявив у них помилок, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДАРИ МОРЯ (03057, м. Київ, пров. Ковальський, буд. 12; ідентифікаційний код 25285661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ГЕРМЕС-АГРО (08304, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Завокзальна, буд. 2-В; ідентифікаційний код 32782270) 151 550, 55 грн (сто п`ятдесят одна тисяча п`ятсот п`ятдесят гривень 55 коп) основного боргу, 4 219, 66 грн (чотири тисячі двісті дев`ятнадцять гривень 66 коп) пені, 22 732, 57 грн (двадцять дві тисячі сімсот тридцять дві гривні 57 коп) штрафу, 766, 02 грн (сімсот шістдесят шість гривень 02 коп) 3% річних, 900, 61 грн (дев`ятсот гривень 61 коп) інфляційних втрат та 2 702, 54 грн (дві тисячі сімсот дві гривні 54 коп) судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Рішення в повному обсязі складено 07.02.2022.

Суддя О.С. Комарова