Постанова

від 26.01.2022 по справі 907/651/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2022 року

м. Київ

cправа № 907/651/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Дроботової Т.Б., Чумака Ю.Я.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатгосптовари"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 (судді: Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л., Плотніцький Б.Д.)

та рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.02.2020 (суддя Ушак І.Г.)

за позовом Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатгосптовари"

про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Департамент міського господарства Ужгородської міської ради (далі - Департамент, Позивач) звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатгосптовари" (далі - ТОВ "Закарпатгосптовари", Відповідач) про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 31.05.2011 в редакції Позивача.

1.2. В обґрунтування своїх вимог Позивач посилався на обставину зміни нормативно-грошової оцінки орендованої Відповідачем земельної ділянки, яка потребує приведення умов договору оренди, у тому числі, щодо розміру орендної плати, у відповідність до вимог чинного законодавства.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 24.02.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 у справі № 907/651/18, позов задоволено частково. Визнано укладеною додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 31.05.2011 в редакції, викладеній у резолютивній частині рішення місцевого господарського суду.

2.2. Задовольняючи позов щодо внесення змін до договору оренди в частині зміни нормативно-грошової оцінки спірної земельної ділянки, розміру річної та місячної орендної плати, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що такі зміни відповідають вимогам чинного законодавства та рішенню органу місцевого самоврядування, прийнятого в межах наданих законом повноважень.

2.3. Щодо пропозиції Позивача про розповсюдження дії пункту 1 угоди, починаючи з 01.01.2017, то суди зазначили, що остання не підлягає затвердженню судом, оскільки договір вважається зміненим з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено рішенням суду.

2.4. Також суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині внесення змін до договору оренди землі щодо випадків щорічного перегляду розміру орендної плати, відповідальності за невнесення орендної плати у встановлені строки та обов`язків орендаря щодо реєстрації права оренди у 20-ти денний строк та відповідальності за прострочення такого, про односторонню зміну умов договору, про розірвання договору в односторонньому порядку. При цьому, суди виходили з того, що спірний договір оренди землі укладений 31.05.2011, а постановою Кабінету Міністрів України, якою внесено зміни до форми типового договору оренди землі, зокрема, в частині встановлення відповідальності за несвоєчасну сплату орендної плати за землю, не вимагається приведення у відповідність до нових вимог типового договору договорів, укладених раніше. Також, у ході судового розгляду справи не доведено наявності підстав зміни договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін за змістом статей 651, 652 Цивільного кодексу України, оскільки не доведено наявності істотного порушення договору другою стороною, даний випадок не передбачений ні умовами договору, ні законом; не доведено також наявності істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

3. Розгляд справи Верховним Судом, короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. ТОВ "Закарпатгосптовари" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.02.2020 у справі № 907/651/18.

3.2. Ухвалою Верховного Суду від 26.08.2020 вищезазначену касаційну скаргу залишено без руху на підставі частини другої статті 292 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із не зазначенням конкретної норми права відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та надано строк для усунення недоліків.

3.3. З урахуванням усунення скаржником недоліків у встановлений Судом строк, ухвалою Верховного Суду від 12.10.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Закарпатгосптовари" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.02.2020 у справі № 907/651/18 та призначено її розгляд на 19.11.2020.

3.4. У касаційній скарзі заявник просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині часткового задоволення позову та прийняти нове рішення про часткове задоволення позову, яким визнати укладеною додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 31.05.2011 в редакції, викладеній у резолютивній частині касаційної скарги.

Вимоги скарги обґрунтовані відсутністю правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень статей 80, 210, 234 та 238 Господарського процесуального кодексу України.

3.5. У відзиві на касаційну скаргу Відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

3.6. Ухвалою Верховного Суду від 19.11.2020 зупинено провадження у справі № 907/651/18 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справ № 921/530/18 та № 635/4233/19.

3.7. 27.01.2021 до Верховного Суду надійшло клопотання скаржника про зупинення виконання дії постанови Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.02.2020 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, яке було задоволена ухвалою Верховного Суду від 02.02.2021.

3.8. У зв`язку із усуненням обставин, що викликали зупинення провадження у цій справі, ухвалою Верховного Суду від 10.12.2021 поновлено провадження з розгляду касаційної скарги ТОВ "Закарпатгосптовари" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.02.2020 у справі № 907/651/18 і призначено розгляд справи у судовому засіданні 12.01.2022.

3.9. 06.01.2022 до Верховного Суду надійшла заява Департаменту про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яка була задоволена ухвалою Верховного Суду від 11.01.2022.

3.10. Ухвалою Верховного Суду від 12.01.2022 оголошено перерву у судовому засіданні і визначено дату та час судового засідання для здійснення розгляду справи в режимі відеоконференції 26.01.2022.

3.11. 26.01.2022 на електронну адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла заява Департаменту про розгляд справи без участі представника з посиланням на перебування його представника на лікарняному.

3.12. Ураховуючи зазначене, в тому числі зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справ № 921/530/18 та № 635/4233/19 та з огляду на процесуальну поведінку сторін, справа розглядається Судом у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

4. Обставини встановлені судами

4.1. 31.05.2011 між Управлінням майном міста Ужгородської міської ради, правонаступником якого є Департамент (орендодавець) та ТОВ "Закарпатгосптовари" (орендар) укладений договір оренди земельної ділянки площею 1,9882 га (кадастрові номери 2110100000:66:001:0008, 2110100000:66:001:0009) по вул. Промисловій, 3 у м. Ужгороді під будівлями та спорудами та для їх обслуговування строком до 08.04.2021.

4.2. За умовами договору сторони, виходячи з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки 1 945 254,88 грн узгодили щомісячну вартість орендної плати в розмірі 4 863,13 грн (пункти 2.3 та 4.2 договору).

4.3. Відповідно до пункту 4.4 договору у разі збільшення відповідно до законів України розміру земельного податку, орендодавець має право на збільшення орендної плати, що оформляється при досягненні домовленості сторін додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною до цього договору.

4.4. Рішенням Ужгородської міської ради від 14.07.2014 № 1398 затверджено технічну документацію з нормативно-грошової оцінки земель населеного пункту м. Ужгорода по базовій вартості 1 кв.м забудованої території в розрізі економіко-планувальних зон та грошової оцінки сільськогосподарських угідь населеного пункту, з урахуванням якої, а також враховуючи встановлені індекси споживчих цін за 2016 рік - 1,06, за 2017 рік - 1,0, нормативно-грошова оцінка земельних ділянок предмету оренди за даним договором у 2018 році становить відповідно 17 229 345,54 грн, 6 524 475,14 грн.

4.5. 01.06.2018 Позивач, посилаючись на наведене та на внесені 23.11.2016 та 22.11.2017 постановами Кабінету Міністрів України № 843 та № 890 зміни до Типової форми договору оренди землі, прийняте Ужгородською міською радою рішення від 30.08.2016 № 356 "Про Тимчасове Положення про порядок надання земельних ділянок, що знаходяться у розпорядженні Ужгородської міської ради, в оренду фізичним та юридичним особам, яким затверджено типову форму договору оренди землі" надіслав Відповідачу проект додаткової угоди про внесення змін до договору та запропонував у двадцятиденний строк підписати та повернути примірник угоди департаменту міського господарства.

4.6. Позивачем у запропонованій редакції, з урахуванням нормативно-грошової оцінки землі, індексу споживчих цін за 2016-2017, встановлено розмір місячної орендної плати за земельні ділянки у 2018 році у загальній сумі - 59 384,55 грн за місяць; крім того, запропоновано внести зміни до пунктів 12, 13, 27, 29, 30, 33, 35, 36 договору щодо випадків щорічного перегляду розміру орендної плати, відповідальності за невнесення орендної плати у встановлені строки та обов`язків орендаря щодо реєстрації права оренди у 20-ти денний строк та відповідальності за прострочення такого, про односторонню зміну умов договору, про розірвання договору в односторонньому порядку, про розповсюдження дії п. 1 додаткової угоди щодо нормативно-грошової оцінки землі та розмірів річної і місячної орендної плати на період з 01.01.2017, п. 4 щодо відповідальності за невнесення орендної плати у встановлені строки з 01.01.2018.

4.7. Водночас, Відповідач надісланий проект додаткової угоди не підписав та не повернув, що й стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

5.3. У статті 626 Цивільного кодексу України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення правовідносин

5.4. У статті 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору та визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

5.5. Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

5.6. Згідно зі статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

5.7. Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

5.8. Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

5.9. За змістом статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

5.10. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

5.11. Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

5.12. За загальними правилами договори укладаються сторонами цивільних правовідносин, різновидами яких є правовідносини, які виникають з договорів оренди землі, на принципах рівності сторін, свободи договору та урахування обов`язкових вимог щодо такого виду договорів та зазначенням його істотних умов і у відповідній формі.

5.13. Визначення договору оренди землі містить стаття 792 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

5.14. У статті 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

5.15. За змістом статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

5.16. У частині першій статті 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

5.17. За змістом статті 13, частини першої статті 15 та статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Підставою для проведення оцінки земель, у тому числі нормативної грошової оцінки земельних ділянок, є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5 - 7 років.

5.18. Розмір орендної плати, визначений сторонами договору оренди, у випадку, коли об`єктом оренди є землі державної і комунальної власності, має враховувати нормативну грошову оцінку земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

5.19. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19 викладено висновок про те, що з аналізу нормативно-правових норм Податкового кодексу України, Закону України "Про оцінку земель", Закону України "Про оренду землі", вбачається, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати. При цьому зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати незалежно від домовленості сторін у договорі оренди землі про можливість такої зміни.

5.20. Такі правові висновки кореспондуються також з висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 03.12.2013 у справі № 3-34гс13, від 07.10.2015 у справі № 3-481гс15, від 18.05.2016 у справі № 6-325цс16, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 644/9862/14-ц, від 09.10.2019 у справі № 645/1972/16-ц, від 30.01.2020 у справі № 640/15419/15-ц, та у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 922/539/18, від 13.06.2019 у справі № 910/11764/17, від 20.11.2019 у справі № 916/2769/18, від 16.01.2020 у справі № 904/1912/19, від 04.02.2020 у справі № 922/378/19.

5.21. В такий спосіб колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині того, що факт зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду за згодою сторін, а, у випадку не досягнення згоди - за рішенням суду.

5.22. Так само Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для зміни за рішенням суду умов договору з метою приведення їх відповідність до нових вимог типового договору з огляду на те, що Департаментом не доведено наявності підстав зміни договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін за змістом статей 651, 652 Цивільного кодексу України, оскільки відсутні істотні порушення договору іншою стороною, необхідність його зміни у зв`язку з прийняттям нового типового договору не передбачена ані умовами договору, ані законом, Позивачем не доведено також наявності істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору тощо.

5.23. Таким чином, правильність застосування норм матеріального права в контексті вирішення спору судами не викликає питань та є обґрунтованою.

5.24. Разом з тим, ТОВ "Закарпатгосптовари", звертаючись з касаційною скаргою, наголошує на тому, що, на його думку, суди попередніх інстанцій, внаслідок неправильного застосування норм процесуального права не надали оцінки наданим ним доказам, що, як наслідок, потягло неправильне вирішення спору.

Зокрема, скаржник посилається на неправильне застосування судами положень статей 80, 210, 234 та 238 Господарського процесуального кодексу України в умовах відсутності висновку Верховного Суду щодо питання їх застосування в подібних правовідносинах.

При цьому, фактично його доводи зводяться до безпідставного ігнорування господарськими судами попередніх інстанцій наданого ним витягу про нормативно-грошову оцінку спірної земельної ділянки (який підтверджує необґрунтованість поданого Позивачем розрахунку) без відповідного обґрунтування в тексті рішення суду першої інстанції та надання мотивованої оцінки його аргументів, а також висновків суду апеляційної інстанції щодо правомірності не дослідження таких доказів судом першої інстанції.

5.25. Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право, в тому числі, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

5.26. При цьому, за змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, а учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В свою чергу, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

5.27. Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

5.28. Згідно з частинами першою та третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

5.29. Статтею 80 Господарського процесуального кодексу врегульовано питання подання доказів:

1. Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

2. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

3. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

4. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

5. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

6. У випадку прийняття судом відмови сторони від визнання обставин суд може встановити строк для подання доказів щодо таких обставин.

7. Якщо зі зміною предмета або підстав позову або поданням зустрічного позову змінилися обставини, що підлягають доказуванню, суд залежно від таких обставин встановлює строк подання додаткових доказів.

8. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

9. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

10. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

11. У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

5.30. Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.31. Як вбачається з доводів скаржника, матеріалів справи та судових рішень Відповідач протягом усього розгляду справи не погоджувався з позовними вимогами в тому числі й з посиланням про необґрунтованість розрахунку орендної плати, оскаржував нормативну грошову оцінку, у письмових поясненнях від 21.02.2020 фактично частково визнав позов в частині внесення змін до договору оренди щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки та суми орендної плати з наданням відповідних підтверджуючих документів.

Однак, суд першої інстанції на зазначені доводи уваги не звернув, їх наявність та свої процесуальні рішення щодо них в тексті судового рішення не відобразив чим, в свою чергу, не повною мірою дотримався вимог частини другої статті 232 Господарського процесуального кодексу України відповідно до якої процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Водночас, як вбачається зазначені доводи Скаржника, які підтверджувались відповідними доказами наданими до суду до прийняття ним рішення не були вочевидь необґрунтованими та істотно впливали на вирішення спору.

При цьому подання їх поза межами підготовчого провадження, однак до винесення судового рішення не мало наслідком їх безумовного неврахування оскільки суд, за наявності правових підстава, не був позбавлений можливості повернутись на стадію підготовчого провадження навіть після його закриття.

5.32. Відповідно до практики Верховного Суду, яку колегія суддів враховує на підставі частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.

Колегія суддів враховує, що у пункті 30 постанови Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 902/271/18 сформульовано такий правовий висновок: "Також Верховний Суд звертається до власної практики, зокрема, постанови від 02.10.2019 у справі № 916/2421/18, у якій Верховний Суд погодився з судами першої та апеляційної інстанцій у питанні можливості повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття у випадку, якщо судом встановлено замовчування відповідачем важливого питання, яке мало б бути вирішено саме на стадії підготовчого провадження. На думку Верховного Суду, стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя. На важливість дотримання строку на подання доказів звертав свою увагу Верховний Суд й раніше у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 03.04.2019 № 913/317/18".

Схожі за змістом правові висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 910/7103/21, від 16.02.2021 у справі № 922/2115/19.

5.33. Однак, місцевий суд, підійшов до виконання обов`язків суду формально, що з одного боку, призвело до не встановлення обставин, які мають значення для вирішення справи без прийняття відповідного процесуального рішення щодо причин не врахування відповідних доказів, а, з іншого створило елемент невизначеності коли скаржник, розраховуючи на те, що зазначені докази вже є у справі не подав їх до суду апеляційної інстанції з обґрунтуванням неможливості їх своєчасного подання.

5.34. У свою чергу, господарський суд апеляційної інстанції не виправив допущені місцевим судом порушення норм процесуального права і так само залишив поза увагою доводи апеляційної скарги в цій частині.

5.35. Одночасно Суд критично оцінює посилання суду апеляційної інстанції на висновок, який міститься у постанові Верховного Суду від 27.01.2020 у справі №804/886/18 на підставі якого ним зроблено висновок про те, що отримання нових витягів від 27.01.2020, які надані на підставі приведених у відповідність до вимог чинного законодавства відомостей Державного земельного кадастру, відповідач набув право на здійснення перерахунку земельного податку з січня 2020 року на підставі вже нового значення нормативної грошової оцінки.

5.36. Так, у справі на яку послався суд предметом позову було визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Під час розгляду справи №804/886/18 Верховний Суд, зокрема, дійшов висновку про те, що враховуючи наведені приписи законодавства та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів вважає, що у сформованому Витязі від 18 серпня 2017 року за відсутності відомостей про КВЦПЗ (що не заперечується позивачем) правильно було розраховано НГО із врахуванням значення Кф 2,0. При цьому з часу отримання нового Витягу від 7 вересня 2017 року, який надано на підставі приведених у відповідність до вимог чинного законодавства відомостей ДЗК, позивач набув право на здійснення перерахунку земельного податку з вересня 2017 року на підставі вже нового значення НГО, на що правильно звернув увагу апеляційний суд в цій частині.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника, що відомості ДЗК були неповними та необ`єктивним на час формування Витягу від 18 серпня 2017 року, а тому останній не міг бути використаний при визначенні бази оподаткування, оскільки в силу приписів статті 26 Закону №3613-VI саме власнику земельної ділянки або землекористувачу надано право на внесення змін до ДЗК, натомість, посадові особи Держгеокадастру не наділені законодавчо правом на здійснення певних коригувань за власною ініціативою. Відтак, землекористувач і несе певний тягар негативних для себе наслідків у разі, якщо відомості ДЗК не приведені у відповідність вимогам чинного законодавства з його вини.

5.37. Натомість у цій справі, що розглядається предметом позову є визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі.

При цьому суд першої інстанції в своєму рішенні від 24.02.2020, з одного боку, правильно відмовив у задоволенні позовних вимог позивача в частині розповсюдження дії пункту 1 угоди, починаючи з 01.01.2017 з посиланням на те, що договір вважається зміненим з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено рішенням суду, а з іншого боку проігнорував, доводи про те, що принаймні з 27.01.2020 (тобто на момент винесення рішення судом) нормативна грошова оцінка (правильне визначення якої має істотне значення для вирішення спору по суті) спірної земельної ділянки є іншою.

5.38. Доводи скаржника про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень статей 80, 210, 234 та 238 Господарського процесуального кодексу України не знайшли свого підтвердження, оскільки вказані норми стосуються подання доказів та оцінки їх судами, вимог до змісту судових рішень, тобто мають загальний характер, а відтак підлягають застосуванню судами під час вирішення будь-якого спору незалежно від його предмета і підстав.

Водночас, для правильного вирішення спору у цій справі господарським судам попередніх інстанцій необхідно було дослідити доводи Відповідача на предмет їх обґрунтованості та чітко встановити наявність чи відсутність підстав для задоволення позову повністю або частково або відмови у задоволенні позовних вимог.

5.39. З огляду на викладене висновки місцевого і апеляційного господарських судів про наявність підстав для частково задоволення позову є передчасними та такими, що зроблені без встановлення всіх істотних обставин даної справи.

5.40. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.41. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, вони зазначеним критеріям не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.3. Відповідно до частини четвертої статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

6.4. Ураховуючи викладене та з огляду на те, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовані судові рішення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатгосптовари" задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.02.2020 у справі № 907/651/18 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді Т. Б. Дроботова Ю. Я. Чумак