Рішення

від 02.02.2022 по справі 320/9791/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2022 року м. Київ № 320/9791/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання позивача від 24 серпня 2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221884000:34:002:0066, у відповідності до викопіювання з кадастрової картки;

- зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 2,00 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221884000:34:002:0066, у відповідності до викопіювання з кадастрової картки;

- стягнути на користь позивача з відповідача 5 000 грн. 00 коп. завданої моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач вчинив протиправну бездіяльністю щодо нерозгляду у строк, встановлений законом, клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221884000:34:002:0066, у відповідності до викопіювання з кадастрової картки. Позивач стверджує, що подане ним клопотання не розглянуто взагалі і за ним не прийнято будь-якого законного рішення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання.

24 та 27 листопада 2020 р. до суду надійшов відзив від відповідача, в якому він позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Стверджує, що подане клопотання позивача було розглянуто у визначений законом строк, за результатом розгляду цього клопотання позивача відповідачем було видано наказ від 3 листопада 2020 р. № 10-16657/15-20-сг "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою". Зауважує, що підставою відмови є те, що бажана до відведення земельна ділянка перебуває у власності третіх осіб.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

24 серпня 2020 р. позивач звертався до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням, в якому, керуючись ст. 118, 122 Земельного кодексу України, просить надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 2,00 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221884000:34:002:0066, у відповідності до викопіювання з кадастрової картки.

До клопотання позивачем були додані: копія паспорту; графічне розташування земельної ділянки; копія довідки внутрішньо переміщеної особи; копія посвідчення учасника бойових дій.

Вказане клопотання була надіслано 24 серпня 2020 р. шляхом направлення листа електронною поштою на офіційну електронну адресу відповідача - kyiv.obl@land.gov.ua, що підтверджується скриншотом електронної поштової скриньки позивача.

3 листопада 2020 р. відповідачем за наслідками розгляду клопотання прийнято рішення № 10-16657/15-20-сг про відмову позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Вишгородського району Київської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: бажана до відведення земельна ділянка перебуває у власності третіх осіб.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання, позивач звернулася з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд бере до уваги наступне.

Суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 р. №2768-ІІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ЗК України).

Відповідно до вимог частини 1 статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з вимогами статті 5 ЗК України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Статтею 12 ЗК України встановлено, що до повноважень сільських, селещних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є;) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до вимог ч. 1 статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Частиною 1 статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 статті 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з вимогами ч. 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 4 статті 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

З наведеного випливає, що законодавцем гарантовано право безоплатної передачі земельної ділянки громадянину у власність, зокрема, у межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями статті 118 ЗК України.

Так, згідно з вимогами частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. №15 (далі - Положення №15) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Приписи підпункту 31 пункту 4 Положення №15 визначають, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Крім того, за правилами підпункту 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Київській області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року №333, головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, саме до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Київській області належить питання надання дозволу з розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки поза межами населеного пункту.

При цьому згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч. 10 ст. 118 ЗК України).

Аналіз наведеного дає суду підстави дійти до висновку відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу має розглянути клопотання громадянина у місячний строк прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні.

Як вже було вказано судом вище, клопотання надійшло до відповідача 24 серпня 2020 р., таким чином, з урахуванням положень частини 7 статті 118 ЗК України кінцевим строком для розгляду відповідачем відповідного клопотання є 24 вересня 2020 року.

Відповідач щодо строку розгляду клопотання повідомив та надав відповідні докази про те, що упродовж періоду часу з 29 вересня по 5 жовтня 2020 р. у нього була відсутня технічна можливість реєстрації наказів через збої в автоматизованій системі. Тому на час звернення позивача накопичилося велика кількість документації, яка підлягала опрацюванню і внесенню в цю автоматизовану систему. Умисел щодо затримки у розгляді клопотання позивача був відсутній. Вказує, що розгляд клопотання не має наслідком передачу земельної ділянки у власність позивачу і не тягне порушення його прав. Негативних наслідків для позивача від порушення строку розгляду клопотання не настало.

Суд оцінюючи вказані доводи, звертає увагу, що клопотання позивача подавалось за нормами Земельного кодексу України, яким встановлено місячний строк на прийняття рішення про надання довозу або відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, проте відповідачем не було розглянуто.

При цьому, при вирішенні спору суд враховує, що як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №342/157/17.

Судом у цій справі встановлено, що відповідачем прийнято за заявою позивача рішення від 3 листопада 2020 р. № 10-16657/15-20-сг про відмову позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Вишгородського району Київської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: бажана до відведення земельна ділянка перебуває у власності третіх осіб.

Отже, судом встановлено, що дійсно клопотання позивача від 24 серпня 2020 р. розглянуте відповідачем лише 3 листопада 2020 р. (за результатом якого прийнято рішення) з порушенням строку, який передбачений ч. 7 статті 118 ЗК України.

Разом з тим, позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання позивача від 24 серпня 2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, тобто у відсутності такого рішення взагалі, тоді як судом встановлено, що відповідачем за заявою позивача прийнято рішення від 3 листопада 2020 р. № 10-16657/15-20-сг про відмову позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою за результатом розгляду клопотання позивача від 24 серпня 2020 р., хоча і з порушенням строку, який передбачений ч. 7 ст. 118 ЗК України.

З урахуванням вказаних обставин, суд зазначає, що позовні вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 2,00 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221884000:34:002:0066, у відповідності до викопіювання з кадастрової картки, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині другій статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11 березня 1980 р., під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Наведене повністю відповідає змісту статті 245 КАС України, якою визначені повноваження суду при вирішенні справи, зокрема, пункт 4 регламентує, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Так, вимогами частини четвертої статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд зазначає, що вказана позовна вимога про зобов`язання відповідача вчинити певні дії є похідною від визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання позивача від 24 серпня 2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221884000:34:002:0066, у відповідності до викопіювання з кадастрової картки.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні первинної позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання позивача від 24 серпня 2020 р., то у суду відсутні підстави для задоволення похідної вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 2,00 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221884000:34:002:0066, у відповідності до викопіювання з кадастрової картки.

Щодо позовної вимоги про стягнення на користь позивача з Вишгородської міської ради 5 000 грн. 00 коп. завданої моральної шкоди, то вона також є похідною від первинної вимоги про визнання протиправною бездіяльність за зобов`язання вчинити певні дії, а тому відмова у задоволення первинних вимог є підставою для відмови у задоволенні і похідних від них вимог.

За приписами частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі RuizTorija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на відмову в задоволення позовних вимог підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а також для вирішення питання щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду відсутні.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_1 .

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Київській області, адреса: вул. Серпова, 3/14, м. Київ, 03115, код ЄДРПОУ - 39817550.

Суддя Журавель В.О.

Дата складення тексту рішення - 02 лютого 2022 р.