Вирок

від 07.02.2022 по справі 385/93/22

ГАЙВОРОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа№ 385/93/22

Провадження №1-кп/385/30/22

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.02.2022 року м. Гайворон

Гайворонський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Гайвороні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021121120000219від 02.10.2021 про обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця: с. Хащувате, Гайворонського району, Кіровоградської області, громадянина України, з середньою технічною освітою, розлученого, який має на утриманні двох малолітніх дітей, механізатора ФГ «Славутич 2012», зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України,

з участю сторін судового провадження:

прокурора - ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5

в с т а н о в и в :

26.01.2022 до Гайворонського районного суду Кіровоградської області надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні від 02.10.2021 №12021121120000219 щодо обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 197-1КК України разом з угодою про визнання винуватості від 25.01.2022.

Формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.

Відповідно до угоди про визнання винуватості та обвинувального акту, ОСОБА_3 обвинувачується в наступному.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з ч.2 ст.54 Земельного кодексу України навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Відповідно до ч.1 ст.79 Земельного кодексу України земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Частиною першою ст.150 Земельного кодексу України визначено, що до особливо цінних земель відносяться землі історико-культурного призначення.

Статтею 211 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи несуть кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо земельної ділянки.

Згідно з п. «а» частини 1 статті 112 Земельного кодексу України охоронні зони створюються навколо особливо цінних природних об`єктів, об`єктів культурної спадщини, гідрометереологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів.

Статтею 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. Окрім того, вказаною нормою законодавства визначено, що нерухомий об`єкт культурної спадщини об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності.

Положеннями ч.2 ст.2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що археологічні об`єкти культурної спадщини - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини:городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації. Відповідно до ст.13, ч.4 ст.23 Закону України «Про охорону культурної спадщини», об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону. Відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» даного Закону об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР «про охорону і використання пам`яток історії та культури» до вирішення питання про їх включення (не включення) до Реєстру вважаються пам`ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Відповідно до ст.32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, забороняється зокрема, ландшафтні перетворення, меліоративні, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

До Переліку пам`яток археології по Голованівському району Кіровоградської області за обліковим №1391 включено курган АДРЕСА_2 , на відстані 1,3 км на захід-південний захід від центру даного населеного пункту, датований ІV ІІ тис. до н.е., розмірами: довжина (північ-південь) 68 м, довжина (схід-захід) 67 м, висота 2,2 м, загальна площа кургану разом із охоронною зоною 0,6179 га. Вказаний об`єкт як пам`ятка археології місцевого значення взято під охорону держави відповідно до розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації №227 від 14.07.1988. Зазначений курган знаходиться на межі земельних ділянок сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 3521181700:02:000:0777 (площею 3,0907 га) та за кадастровим номером 3521181700:02:000:0778 (площею 3,0911 га), який не включено до зазначених земельних ділянок (вимежуваний із площі).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 25.03.2021 зареєстровано право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3521181700:02:000:0777 за ОСОБА_6 , яким 03.03.2021 на підставі договору оренди строком на 10 років, до 03.03.2031 передана фермерському господарству «Славутич 2012»; 08.11.2018 зареєстровано право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3521181700:02:000:0778 за ОСОБА_7 , яким 27.01.2021 на підставі договору оренди строком на 10 років, до 25.01.2031 передана фермерському господарству «Славутич 2012».

Фермерське господарство «Славутич 2012» в особі директора ОСОБА_8 на підставі зазначених договорів оренди займається обробітком даних земельних ділянок по даний час з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На початку березня 2021 року (більш точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено) головою фермерського господарства «Славутич 2012» ОСОБА_8 , для проведення сільськогосподарських робіт було залучено ОСОБА_3 на підставі трудового договору для виконання робіт, як тракторист по обробітку земельних ділянок. При цьому ОСОБА_3 , будучи ознайомлений головою фермерського господарства «Славутич 2012» ОСОБА_8 з тим, що в межах вказаної земельної ділянки знаходиться курган №5 довжина (північ-південь) 68 м, довжина (схід-захід) 67 м, висота 2,2 м, загальна площа кургану разом із охоронною зоною 0,6179 га, а також із положеннями Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Земельного кодексу України, про те, що на землі, на яких розташовані кургани є державною власністю і будь-яка діяльність на них забороняється, взявши на себе зобов`язання не розорювати вказаний курган, включаючи його охоронну зону, допустив порушення вказаних вимог законодавства.

Так, в третій декаді березня 2021 року в денний час доби (більш точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено), достовірно знаючи про наявність на межі земельних ділянок з кадастровими номерами 3521181700:02:000:0777 та 3521181700:02:000:0778 об`єкта культурної спадщини кургану №5, а також про заборону ведення земельних робіт в межах охоронної зони та насипу даного об`єкту археології, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків і бажаючи їх настання, особисто, використовуючи сільськогосподарську техніку фермерського господарства «Славутич 2012» - трактор моделі ХТЗ-170 шляхом культивації (подрібнення поверхневого шару ґрунту), та подальшого засіву насінням соняшнику з метою збільшення посівної території самовільно зайняв земельну ділянку загальною площею 0,3037 га державної форми власності шляхом розорювання охоронної зони кургану та частину насипу кургану, тобто земель в охоронних зонах.

Таким чином, ОСОБА_3 , вчинив самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене щодо земель в охоронних зонах, тобто кримінальне правопорушення передбачене ч.2 ст. 197-1 КК України.

У кримінальному провадженні №12021121120000219 від 02.10.2021, між начальником Гайворонського відділу Голованівської окружної прокуратури ОСОБА_4 та підозрюваним ОСОБА_3 , за участі його захисника адвоката ОСОБА_5 25.01.2022 укладено угоду про визнання винуватості між прокурором та підозрюваною згідно з вимогами статей 468, 469, 470, 472 КПК України. Відповідно до змісту угоди про визнання винуватості прокурор та підозрюваний ОСОБА_3 дійшли згоди щодо формулювання підозри і кваліфікації дій за ч. 2 ст.197-1 КК України. Згідно з угодою про визнання винуватості ОСОБА_3 , повністю визнав свою винуватість у зазначеному діянні і зобов`язався беззастережно визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення в обсязі, викладеному в повідомленні про підозру, сприяти проведенню кримінального провадження щодо нього протягом всього досудового розслідування та судового розгляду. Сторони угоди про визнання винуватості також погодились на призначення покарання ОСОБА_3 за ч. 2 ст.197-1КК України у вигляді позбавлення волі строком на один рік.

Крім того, прокурор та підозрюваний ОСОБА_3 , визначили наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ст. 473 КПК України, а також наслідки невиконання угоди про визнання винуватості передбачені ст. 476 КПК України.

Прокурор у підготовчому судовому засіданні вважає, що при укладенні угоди про визнання винуватості дотримані вимоги КПК України і КК України, не заперечує проти затвердження угоди про визнання винуватості і призначення обвинуваченому ОСОБА_3 , узгодженого в угоді про визнання винуватості покарання.

Обвинувачений ОСОБА_3 , у підготовчому судовому засіданні визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченому ч. 2 ст. 197-1 КК України, в обсязі підозри, дав згоду на призначення узгодженого виду та міри покарання у разі затвердження угоди про визнання винуватості та заявив, що здатен реально виконати взяті на себе, відповідно до угоди про визнання винуватості, зобов`язання. Угоду уклав добровільно і примусового тиску під час укладання угоди на нього не було. Просить угоду про визнання винуватості затвердити та призначити узгоджене покарання.

Суд, заслухавши доводи сторін кримінального провадження, переконався, що укладення угоди про визнання винуватості сторонами є добровільним та не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді про визнання винуватості. Судом з`ясовано, що будь-яких скарг обвинувачений ОСОБА_3 під час кримінального провадження не подавав.

Перевіривши угоду про визнання винуватості на відповідність вимогам КПК України та КК України, суд встановив, що кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_3 за ч. 2 ст.197-1КК України є правильною. Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачений ОСОБА_3 визнав себе винним, відповідно до ст.12КК України є нетяжким злочином, що в силу вимог ч. 2, 4 ст.469КПК України передбачає можливість укладення угоди про примирення у кримінальному провадженні.

Судом встановлені обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди про визнання винуватості є добровільним. Взяті обвинуваченим ОСОБА_3 на себе за угодою про визнання винуватості зобов`язання очевидно можливі для виконання.

З огляду на викладене, враховуючи пом`якшуючі обставини, а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, особу ОСОБА_3 , який раніше не судимий, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, а також те, що воно не набуло значного суспільного резонансу, що суспільний інтерес виражається в зменшенні рівня злочинності, запобіганні, виявленні та припиненні кримінального правопорушення і забезпеченні швидкого досудового розслідування та судового розгляду, суд вбачає наявність фактичних підстав для доведення винуватості обвинуваченого ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.197КК України та затвердження угоди про визнання винуватості.

Згідно з приписами п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України, при прийнятті рішення у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, затвердити угоду. Якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду, і призначає узгоджену сторонами міру покарання (ч.1 ст. 475 КПК України).

Оскільки сторонами угоди узгоджено покарання у виді позбавлення волі, угода відповідає чинному законодавству та підстави для відмови в її затверджені визначені КПК (пункти 1-6 ч. 7 ст. 474 КПК) відсутні, то суд приймає рішення про покарання у виді позбавлення волі.

Приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.ст. 75,76КК України та визначення тривалості іспитового строку, суд зазначає наступне.

В постанові Пленуму ВССУ Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод від 11.12.2015 № 13 вказано таке: Суд також має враховувати, що чинні КК і КПК регулюють два різновиди звільнення від відбування покарання з випробуванням: 1) загальний - коли вимагається встановлення можливості виправлення засудженого без відбування покарання; 2) спеціальний - у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання винуватості, для укладення якої з`ясування питань, визначених у ч.1 ст. 75 КК, не є обов`язковим.

У зв`язку з чим, якщо ж сторони узгодили покарання та досягли домовленості щодо звільнення підозрюваного/обвинуваченого від його відбування з випробуванням, відповідно до частин 2, 3 ст. 75 КК суд зобов`язаний прийняти рішення про таке звільнення у випадку затвердження угоди про примирення або визнання винуватості за наявності сукупності таких умов: 1) сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п`яти років; 2) узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням; 3) угода відповідає чинному законодавству та підстави для відмови в її затверджені визначені КПК (пункти 1-6 ч. 7 ст. 474 КПК) відсутні. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, яку звільнено від відбування покарання з випробуванням згідно з ч.3 ст. 75 КК визначаються виключно судом..

Згідно з приписами п.1 ч.3 ст. 314 КПК України, при прийнятті рішення у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, затвердити угоду. Якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду, і призначає узгоджену сторонами міру покарання (ч.1 ст. 475 КПК України).

Оскільки сторонами угоди узгоджено покарання, у виді позбавлення волі строком один рік, ними узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням, угода відповідає чинному законодавству та підстави для відмови в її затверджені визначені КПК (пункти 1-6 ч. 7 ст. 474) відсутні, то суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд враховуючи тяжкість вчиненого злочину, характер та ступінь суспільної небезпеки вказаного злочину, спосіб його вчинення, мету та мотив вказаних діянь, а також те, що обвинувачений повністю визнав себе винним у вчиненні злочину, розкаюється у вчиненому, раніше не судимий, а також обставини, що пом`якшують покарання, якими на думку суду, є щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обтяжуючих обставин та приходить до висновку про призначення покарання ОСОБА_3 у виді позбавлення волі на строк один рік та, на підставі ст. 75 КК України, звільнення його від відбування покарання з випробуванням, з встановленням ОСОБА_3 , іспитового строку тривалістю 1 рік.

Запобіжний захід ОСОБА_3 на досудовому слідстві не обирався.

Цивільний позов у справі не заявлено.

Процесуальні витрати по справі відсутні.

Речові докази по справі відсутні.

Керуючись статтями 314,374-376,475 КПК України,

у х в а л и в :

угоду провизнання винуватостівід 25.01.2022 укладену між обвинуваченим ОСОБА_3 та начальником Гайворонського відділу Голованівської окружної прокуратури ОСОБА_4 , за участі захисника адвоката ОСОБА_5 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12021121120000219 від 02.10.2021- затвердити.

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

На підставі ст.ст. 75, 76КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

Згідно з п. 1, 2 ч.1 ст.76КК України зобов`язати ОСОБА_3 повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання та періодично з`являтися у вказані органи для реєстрації.

Вирок може бути оскаржено до Кропивницького апеляційного суду через Гайворонський районний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення з підстав передбачених ч. 3 ст. 394 КПК України:

обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами п`ятою-сьомою статті474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди;

прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з частиною третьоюстатті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Відповідно до ч. 6 ст.376КПК України копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.

Суддя: ОСОБА_1

Дата документу 07.02.2022